Перша централізована держава в Китаї – імперія Цінь

Утворення імперії було логічним завершенням складного та тривалого процесу посилення інтегруючих доцентрових тенденцій у чжоуських князівствах. Об’єднавши під своєю владою весь «Серединний світ», правитель Цінь присвоїв собі новий титул «хуанді», що складався з ієрогліфів, які раніше вживали на позначення лише божеств та міфічних героїв. Цей термін дослідники перекладають як «імператор». Слово «Цінь-Шихуанді» також означає «перший імператор Цінь».

Процес утворення імперії стимулювала активна діяльність реформаторів-легістів. Cаме під гаслами легізму здійснювалося формування нової імперії та її інститутів. Головним міністром та найближчим помічником нового імператора був Лі Си. Об’єднавши старокитайські царства, однодумці започаткували низку законодавчих та адміністративних заходів, що мали на меті послаблення відцентрових опозиційних сил та зміцнення імперії:

1) видання указу про конфіскацію зброї (221 р. до н. е.);

2) переселення близько 120 тис. родин знаті до нової столиці з метою розірвати родові зв’язки, які у випадку об’єднання складали потенційну загрозу владі правителя;

3) проведення адміністративної реформи. Територію держави було розподілено на 36 повітів, межі яких не збігалися з кордонами колишніх царств. На чолі нових адміністративних одиниць були поставлені губернатори. Повіти складалися з волостей, волості – з поселень. Місцева (общинна) адміністрація співробітничала з начальником повіту та забезпечувала виконання наказів центру, стягування податків, організацію суспільних робіт;

4) уніфікація системи мір та ваги, спрощення системи правопису.

Політичну систему держави очолював імператор, наділений необмеженою владою, а також два його помічники-міністри. Їм підпорядковувались центральні відомства, які мали підрозділи в областях. На чолі відомств та підрозділів стояли чиновники. Кар’єрні межі чиновництва становили 20 рангів. Важливо, що вісім перших ступенів були доступні навіть простолюдинам.

Відповідно до засад легістської доктрини була сформована редистрибутивна система імперії. Для чиновників була передбачена фіксована платня з державних скарбниць. Централізованою була й система державних повинностей (будівельні роботи, перевезення, постачання армії). Держава не заперечувала проти приватної власності, але вживала всіх можливих заходів для контролювання великих відкупників та підприємців, які займалися прибутковою залізоплавильною справою. Наприклад, частину найзаможніших торговців було переселено з рідних місць. До того ж сама система легістського законодавства була жорстокою: за особливо тяжкі злочини під репресивну систему підпадала вся родина, аж до повного винищування родичів.

Забезпечуючи сприятливі ідеологічні умови своєї влади, Цінь-Шихуанді заборонив підданим читати книги, які «не мали практичної користі». У 213 р. була здійснена показова акція спалення книг, після якої відбулася публічна страта 460 відомих опозиціонерів-конфуціанців.

Реформи досить швидко довели свою ефективність. Владі вдалося реалізувати низку грандіозних проектів будівництва: Великої китайської стіни (за часів Цінь-Шихуанді); столиці із її колосальним палацевим комплексом; гробниці імператора; стратегічних доріг.

Велика китайська стіна – архітектурна пам’ятка, що збереглася до наших днів та дозволяє уявити рівень розвитку будівельної справи та інженерного мистецтва за часів династії Цінь. Як повідомляють автентичні джерела, стіну будували впродовж 10 років 200 000 каторжан та 100 000 військових. Споруда була зведена із землі та каменю на основі земляних валів, закладених ще у V –IV ст. до н. е. Безпосередньо за часів правління Цінь-Шихуанді було вибудовано ділянку довжиною 750 км. Будівництво стіни неодноразово відновлювали аж до XV ст., коли її довжина була досягла 3 тис. км.

В історії світової цивілізації немає аналогів Великого китайського каналу – ще одного з реалізованих імператором проектів. Унікальність споруди полягає в тому, що за допомогою штучно створеного русла (32 км.) з’єднали дві ріки, течії яких мали протилежне спрямування. Цей канал функціонує і нині. Однак усе це досягалося за рахунок виснаження людських ресурсів. Інакомислячих або знищували, або засилали на будівництво. Цінь-Шихуанді, як і будь-який інший тиран-диктатор, побоювався власного народу. Його життя не було спокійним та щасливим. Збереглися згадки про численні замахи на правителя. Під кінець життя Цінь-Шихуанді став украй підозріливим і обережним: недовірливий імператор побоювався ночувати дві ночі поспіль у тому самому замку. Цінь-Шихуанді помер у 210 р. до н. е. Ледве його було поховано, як вже у 209 р. до н. е. відбулися повстання проти легістського режиму. Спадкоємці не змогли зберегти цільність держави, і в 207 р. до н. е. династія пала.

Цінська імперія, яка існувала лише кілька десятиліть, а втім, залишила помітний слід у історії китайської та світової цивілізації. Її недовговічність пояснюють низкою причин об’єктивного та суб’єктивного характеру. Окрім проблем керування, якими традиційно стикається будь яка держава імперського рівня, слід звернути увагу на методи збереження єдності суспільства. Легісти вживали переважно каральних та насильницьких заходів, що позбавило владу соціальної підтримки. За таких умов лише особа імператора залишалась єдиним гарантом збереження держави. Коли внаслідок смерті правителя цей чинник перестав існувати, імперію було легко зруйновано.