Початковий етап піднесення Китаю за династії Суй

Передумовою об’єднання Китаю наприкінці VІ ст. стало поступове нівелювання варварських елементів на тлі активної китаїзації загарбників. А безпосереднім чинником активізації об’єднавчих процесів стала загроза з боку каганату тюркютів, які на початку 80-х рр. вторглися на територію Китаю. Рятівником держави та новим імператором став воєначальник одного з північних царств Чжоу – Ян Цзянь (Вень-ді за суйською традицією), який у 581 р. об’єднав під своєю владою увесь північний Китай та проголосив нову династію Суй (581–618). Із підкоренням південної частини загальнокитайська держава була відновлена. Ян Цзян продовжив практику попередників, приділяючи основну увагу аграрним відносинам як економічній основі розвитку держави. Він оновив надільну систему: право на наділ мав кожен працездатний чоловік і жінка, включаючи раба: чоловік міг отримати 80 му, жінка – 40 му, з яких виплачувався податок. Відродилась практика промислового податку (шовк або шовкова вата) і трудової повинності (20 днів відробіткових днів на користь держави). Проведений перепис населення поповнив кількість оподаткованих селян на 1,5 млн осіб. Централізації управління сприяла уніфікація системи мір та грошового обігу (єдина державна одиниця – цянь – буде впроваджена за династії Тан у VII ст.)

Найбільш відомою постаттю з-поміж правителів суйської династії став Ян Гуан (Ян-ді, 604–617) насамперед завдяки масштабним будівничим проектам та жорстокості їх реалізації. Заходи Ян-ді порівнюють із знаменитим попередником Цінь-Шихуанді. Імператор ініціював реконструкцію і добудову Великої китайської стіни, яка відігравала роль не тільки оборонної споруди, а і транспортної артерії регіону та символу могутності Китаю. Для ефективного сполучення внутрішніх районів, передусім доставки продовольства, врожаю зернових, був споруджений Великий канал, який об’єднав басейни рік Хуанхе та Янцзи. Відзначимо, що у подальшому вздовж каналу з’явилися нові поселення, великі міста, зокрема Ханчжоу, Кайфин, Янчжоу та інші, що значною мірою виправдає його спорудження. На обидва будівництва були залучені мільйони жителів Китаю, значна частина яких там же загинула; матеріальні витрати значно збіднили державну скарбницю. Якщо попередні заходи мали певний економічний сенс, то відбудову Лояну, який знову став столичним містом з десятками нових розкішних палаців, можна вважати невдалою спробою зміцнити владу. До Лояну насильницьким шляхом було переселено 10 тис. родин провінційної аристократії з метою послаблення її впливу на місцях та контролю зі столиці. Матеріальні витрати значно перевищили політичний сенс заходу.

Посилювали невдоволення населення імператором затяжні та загалом невдалі зовнішньополітичні акції, зокрема три походи в Корею проти держав Когурьо і Пекче. В основному ці невдачі спричинили заколоти знаті та повстання селян, які не витримували податкового тягаря та трудових повинностей. У Шаньдуні та Хенані повстанці навіть проголосили своє царство. У результаті у 617 р. Ян Гуан був вбитий своїми підданими, що поставило крапку в правлінні династії.