1.3 Дністровсько-Бузький мегаблок
Розміщується на південь від Волинського. У сучасній геологічній структурі має складну конфігурацію, оскільки відокремлений від сусідніх мегаблоків системами глибинних розломів. З півночі його обмежують Тетерівський та Андрушівський роз ломи. Від Росинсько-Тікицького та Інгуло-Іигулецького мегаблоків він відокремлений Брусилівським, Шпиківським, Ободнівським і Тальнівським розломами. Західна й південно-західна границі мегаблоку збігаються з крайовими скидами УЩ (рис. 1.1).
Дністровсько-Бузький мегаблок характеризується підвищеною (45-60 км), а на півдні і аномально високою (до 65 км) потужністю земної кори фемічного типу. Це один із найбільш давніх на УЩ палеоархейських мегаблоків - класич на область розвитку чариокітоїдів.
Найдавніші утворення мегаблоку віднесені до азово-дністровію (табл. 1.2). Це глибокомегаморфізовані (гранулітова фація) утворення дністровсько-бузької серії та ультраметаморфічний гайворонський комплекс, що складають купольні та брахіформні структури.
У складі дністровсько-бузької серії виділяється п'ять товщ, стратиграфічне положення кожної з яких залишається до кінця нез'ясованим. Супракрустальні породи, що виділяються в окремі товщі, залягають у вигляді останців і ксенолітів серед ультраметаморфічних порід, що складають окремі тектонічні блоки. Основним критерієм їх виділення є літологопетрографічний. Нижня частина серії (тиврівська товща) складена кристалосланцями піроксеновими, двопіроксеновими і амфібол-піроксеновими та ендербіто-гнейсами. їх потужність може досягати 2000 м. Вище залягають близькі за віком гніванська і павлівська товщі. У складі гаванської (до 800 м) переважають гнейси і кристалоспанці біотитові, гранат-біотитові, гранат-біотит-гіперстенові. Характерною особливістю літолого-петрографічного складу павлівської товщі (500-800 м) є наявність магнетит-гранат-гіперстбнових гнейсів і кристалосланців та магнетит-гіперстенових кварцитів. Стратиграфічно вище розміщені березнинська й зеленолевадівська товщі, що також близькі за віком і залягають на гніванській і павлівській товщах відповідно. У складі березнинської товщі поширені гранат-біотитові гнейси, часто з силіманітом і кордієритом. Зеленолевадівська товща складена переважно лейкократовими біотитовими гнейсами, інколи з графітом. Потужність кожної з товщ перевищує 500 м. із усіх перерахованих товщ переконливі докази палеоархейського віку встановлені лише для тиврівської товщі. Саме в цій товщі виявлено циркони з віком 3,65 млрд років [29].
Щоправда, встановлені циркони і більш пізніх генерацій, що свідчить про поліме-таморфічний характер утворень тиврівської товщі. У той же час для утворень березнинської товщі за Sm-Nd-датуваннями встановлено значення ізотопного віку 2,6-2,5 млрд років [15] і поки що не знайдено циркони архейського віку.
Останці та ксеноліти високометаморфізованих товщ залягають серед енде-рбітів, чарнокіто-ендербітів і ендербітів гайворонського ультраметаморфічного комплексу, поширеного на півдні району. Ці породи належать до гранітоїдів прогресивного етапу метаморфізму і мають складну історію. За ізотопними дослідженнями цирконів встановлено етап первинного осадконакопичення і магматизму (3,4 млрд років), етапи регіонального метаморфізму гранулітової фації (3,2 млрд років) і амфіболітової фації (2,8 млрд років), а також локальний метаморфізм гранулітової фації (2,0 млрд років). До палеоархею віднесено сабарівський інтрузивний комплекс основних і ультраосновних порід.
Ендербіти, діорит-ендербіти, чарнокіти і діорит-чарнокіти з ізотопним віком 2815±35 мли років об'єднуються в літинський комплекс, що належить до дніпровію. Утворення, азово-дністровію і дніпровію складають купольні (брахіформ-ні) структури. Супракрустальні породи неоархею (побужію) в межах району об'єднуються в бузьку серію, яка складає вузькі синклінальні структури північ но-західного простягання (Кошаро-Олександрівська, Хащувато-Заваллівська, Молодовська, Грушкінська, Капітанівська, Деренюхінська та ін.). У складі серії
виділяються дві світи. Нижня, кошаро-олександрівська, складена переважно високоглиноземистими гнейсами силіманіт-біотитовими, силіманіт-гранатовими. Верхня, хащувато-заваллівська світа, значно відрізняється за літолого-петрографічним складом від кошаро-олександрівської. Це мармури, каль-цифіри, офікальцити, залізисті кварцити та дуже поширені графітові гнейси. Останні утворюють Заваллівське рудне поле, що виділяється у межах Заваллівської синкліналі. Тут спостерігається часте перешарування метаморфічних порід різної потужності (від 1,5 до 25 м) - гранат-кварцових і магнетит-піроксен-кварцових скарноїдів, біотит-графітових і графітових гнейсів, гранат-магнетит-кварцових кристалосланців, залізистих кварцитів, мармурів і кальцифірів. По тужність рудоносної товщі сягає 980-1110 м при кількості шарів близько 45. Видобуток графіту в цьому районі почався ще на початку XX ст., а Заваллівсь ке родовище графіту розробляється і сьогодні.
Умовно на рівні бузької серії виділяються інтрузивний комплекс основних і ультраосновних порід - капітанівсько-деринюхинський, що утворює цілий ряд і іпербазитових інтрузивів Середнього Побужжя, більшість з яких закартована в межах Голованівської шовної зони (Капітанівський, Липовеньківський, Терну ватський, Кумарівський та ін.). Вони складені апоперидотитовими і аподуніто ними серпентинітами, рідше дунітами і перидотитами інтенсивно серпентинізованими й амфіболізованими. Породи вміщують хромітові руди та силікатний нікель (Капітанівське, Тернуватське родовища).
До лалеопротерозою Дністровсько-Бузького мегаблоку віднесено побузький ультраметаморфічний комплекс. Це граніти апліто-пегматоїдні, граніти й мігматити ппагіо-мікроклінові та мікрокпінові з апатитом і магнетитом, лейкократові, біотитові з гранатом, кордієритом і гіперстеном, чарнокіти. їх ізотопний вік 2510 мли років.
Дуже поширені у межах Дністровсько-Бузького мегаблоку палеопротерозойські утворення бердичівського комплексу, що сформувались внаслідок гранітизації метаморфічних порід дністровсько-бузької серії у віковому інтервалі 2200-2060 млн років. Це рожеві граніти з голубим кварцом, граніти й мігматити з гранатом і кордієритом (чудново-бердичівські), гіперстен-гранат-біотитові міг матити (вінницити), чарнокіти, ендербіти.
До інтрузивних комплексів лалеопротерозою належить проскурівський лужний комплекс. Однойменний інтрузивний масив складають граносієніти, сієніти, лужні сієніти, ійоліти, мельтейгіти, ювіти, а також габро й піроксеніти. На початку мезопротерозою утворились апліто-пегматоїдні граніти (хмільницькі), граніти а турмаліном (янишівські), граніти біотитові порфіробластичні, що об'єднуються у хмільницький комплекс.
У субплатформний етап розвитку району (клесовій і криворожій) утворились мезо- та неопротерозойські дайкові комплекси (Хмільницький дайковий пояс). Більшість дайок складена основними породами - діабазами й габро-діабазами і лише деякі кислими - кварцовими порфірами, граніт-порфірами, порфірами.
Палеопротерозойська активізація Дністровсько-Бузького архейського мегаблоку, що супроводжувалась високотемпературним метаморфізмом, анатексисом та збільшенням потужності земної кори з півночі на південь, може пояснюватись [28] субдукціею палеопротерозойських порід з півночі під архейський терейн.