97

Міністерство внутрішніх справ україни

Київський національний університет внутрішніх справ

Науково-практичний коментар

Дисциплінарного статуту

Органів внутрішніх справ україни

Київ - 2007

Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України. Науково-практичний коментар. - К.: Київський національний університет внутрішніх справ, 2007.- 130 с.

Під загальною редакцією першого заступника Міністра внутрішніх справ доктора юридичних наук, професора Корнієнка М.В.

Рецензенти:

Колпаков В.К., доктор юридичних наук, професор, начальник кафедри адміністративного права І процесу КНУВС, полковник міліції;

Горбачевський ВЛ., кандидат юридичних наук, начальник Департаменту освіти та науки МВС України, полковник міліції.

Обговорено і схвалено на засіданні ради з наукової роботи Київського національного університету внутрішніх справ 22.05.2007 (протокол №10).

© Київський національний університет внутрішніх справ, 2007

Розділ і загальні положення

Стаття 1. Службова дисципліна

Службова дисципліна — дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції І законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається:

створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу;

набуттям високого рівня професіоналізму;

забезпеченням гласності та об'єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності;

дотриманням законності і статутного порядку;

повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності;

вихованням в осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей;

забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту;

умілим поєднанням І правильним застосуванням заходів переконання, примусу, дисциплінарного та громадського впливу;

належним виконанням умов контракту про проходження служби.

1. Етимологія слова "дисципліна" така: 1) обов'язкове для всіх членів будь-якого колективу підпорядкування встановленим нормам права і моралі суспільства або вимогам певної організації; 2) дисциплінованість - звичка до дисципліни, усвідомлення власного і суспільного обов'язку; 3) дисциплінарний (статут, стягнення) - виправний, пов'язаний із справами про порушення дисципліни. Ця стаття визначає, що службова дисципліна базується на бездоганному І неухильному додержанні всіма працівниками міліції порядку і правил, передбачених Конституцією України, законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, нормативними актами Міністерства внутрішніх справ України, Загальною декларацією прав людини, міжнародними правовими нормами, ратифікованими у встановленому порядку.

У ст.3 Конституції України зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення цих прав і свобод є головним обов'язком держави. А згідно зі ст. 19 органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Реалізація цих конституційних положень значно залежить від організації державного управління, діяльності відповідних державних органів, у тому числі органів внутрішніх справ, з метою забезпечення в їх діяльності головного принципу - суворого дотримання кожним працівником законності та дисципліни.

Зважаючи на це, наказом МВС України "Про додаткові заходи щодо зміцнення законності та дисципліни серед особового складу ОВС України" від 12 жовтня 1997 року №708 пріоритетним напрямом у діяльності керівників усіх рівнів визнано роботу зі зміцнення дисципліни і законності.

Проблеми законності та службової дисципліни в органах внутрішніх справ досліджували такі автори, як Ануфрієв М.І., Бандурка О.М., Венедиктов В.С., Лихолоб В.Т., Тарасюк М.В., Сливка С.С., Щербина В.І., Стародубцев А.А., які дійшли висновку, що законність та службова дисципліна - це такі властивості функціонування органів внутрішніх справ, які визначають їх діяльність, належне виконання покладених на них завдань і функцій.

Службова дисципліна рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ передбачає суворе підпорядкування працівників порядку та правилам, встановлених законами, спеціальними статутами і наказами МВС України та ґрунтується на усвідомленні кожним з них свого службового обов'язку і особистої відповідальності за справу боротьби зі злочинністю й охорони громадського порядку.

Службова дисципліна, забезпечуючи законність, чіткість, злагодженість і єдність дій працівників органів внутрішніх справ відповідно до Присяги працівника органів внутрішніх справ України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року № 382 зобов'язує: завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватись її Конституції та чинного законодавства, бути чесним і сумлінним працівником, зберігати державну та службову таємницю; з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти авторитету органів внутрішніх справ, рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися зі злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права і свободи громадян, державний устрій і громадський порядок.

Стаття 1 Закону України "Про міліцію" визначає, що службова дисципліна ґрунтується на усвідомленні працівниками міліції свого обов'язку захищати життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Стан службової дисципліни перебуває під постійним контролем керівництва МВС України. Так, пункт 1.15 Плану організаційно-практичних та методичних заходів щодо зміцнення службової дисципліни і законності в діяльності органів внутрішніх справ, ухваленого рішенням колегії МВС України від 15 травня 2001 року № ікм/1, зобов'язує представників апаратів управлінь Міністерства під час перебування в службовому відрядженні, незалежно від його мети, вивчати стан законності та службової дисципліни в діяльності підрозділів, що перевіряються.

У Директиві МВС України від 28 квітня 2004 року № 8 підкреслюється, що дисципліна в органах внутрішніх справ зобов'язує, зокрема, кожну особу рядового і начальницького складу дотримуватися законодавства, виконувати вимоги присяги, статутів та наказів начальників; додержуватися норм професійної етики (етикету), не вчиняти дій, що можуть призвести до втрати незалежності й об'єктивності при виконанні службових обов'язків; постійно вдосконалювати свою професійну кваліфікацію, підвищувати рівень культури в роботі; сприяти начальникам у зміцненні дисципліни та забезпеченні статутного порядку, виявляти повагу до начальників; старших по службі й за званням, бути ввічливим, дотримуватися правил носіння встановленої форми одягу І віддавання військової честі; з гідністю та честю поводити себе поза службою, бути прикладом у додержанні громадського порядку, утримувати інших від порушень правопорядку.

Вивчення загального стану службової дисципліни та законності в діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ є обов'язковою передумовою виявлення під час проведення службових розслідувань реальних причин та умов, що сприяли скоєнню порушень, виникненню надзвичайних подій за участю особового складу.

2. Виконання завдань, покладених на міліцію, об'єктивно створюють небезпечні ситуації. Зокрема, охорона громадського порядку, затримання злочинця, конвоювання затриманих і заарештованих, розкриття та розслідування злочинів супроводжуються ситуаціями ризику, небезпекою. Незважаючи на особливий правовий статус, ситуація для працівників міліції залишається небезпечною.

У зв'язку з цим виникає необхідність законодавчого визначення службового ризику діянь працівників органів внутрішніх справ (дія або бездіяльність), здійснюваних під час виконання службових обов'язків, які характеризуються невизначеністю в досягненні суспільно корисного результату і супроводжуються екстремальною ситуацією!

Пістун І.П. визначає ризик як усвідомлену ймовірність небезпеки. У правоохоронній діяльності цей термін уперше знайшов офіційне правове закріплення у ч. 4 ст. 12 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", в якій зазначено: "Не несе відповідальності працівник оперативного підрозділу, який заподіяв шкоду правам, свободам людини, інтересам держави під час здійснення оперативно-розшукової діяльності; перебуваючи в стані необхідної оборони, крайньої необхідності або професійного ризику".

Стаття 42 Кримінального кодексу України вперше дала визначення діяння, пов'язаного з ризиком як обставини, яка виключає протиправнІсть діяння, а саме: не є злочином діяння (дія чи бездіяльність), яке заподіяло шкоду інтересам, що охороняються державою від протиправних посягань, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Тобто за цих умов працівники органів внутрішніх справ не повинні нести покарання.

3. Відповідно до ст. З Закону України "Про міліцію" діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної

справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням.

Службова дисципліна зобов'язує міліціонерів виконувати свої завдання неупереджено, у точній відповідності до закону. Ніякі обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції- Міліція поважає гідність особи і виявляє до неї гуманне ставлення, захищає права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань. При зверненні до громадянина працівник міліції зобов'язаний назвати своє прізвище, звання пред'явити на його вимогу службове посвідчення. У взаємовідносинах з громадянами працівник міліції мусить виявляти високу культуру і такт.

Міліція не розголошує відомостей, що стосуються особистого життя людини, принижують її честь і гідність, якщо виконання обов'язків не вимагає іншого.

У разі потреби працівники міліції вживають заходів щодо негайного надання медичної та Іншої допомоги затриманим та заарештованим (взятих під варту) особам.

Працівник міліції у межах повноважень, наданих законами та іншими законодавчими актами, самостійно ухвалює рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну, матеріальну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

4. Для належного виконання завдань працівникам міліції потрібно створити належні умови проходження служби. Ці умови передбачені в Положенні про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114). У ньому визначаються порядок прийому на службу, присвоєння спеціальних звань, строки перебування на службі, права, обов'язки і відповідальність, призначення на посади, просування по службі, атестації, відпустки та звільнення зі служби.

До особового складу міліції входять особи рядового і начальницького складу, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ України та яким присвоєно спеціальні звання міліції, встановлені законодавством. Працівникам міліції, особам рядового і молодшого, начальницького складу встановлюється такий термін перебування на службі: чоловікам - до досягнення 45-річного віку, жінкам -40-річного віку. Особи середнього і старшого начальницького складу, за винятком полковників міліції, перебувають на службі до досягнення 45 років, полковники міліції - 50 років. Особи вищого начальницького складу перебувають на службі: генерал-майори та генерал-лейтенанти міліції - 55 років, генерал-полковники міліції - 60 років.

Працівникам міліції видаються безплатно формений одяг згідно з речовим забезпеченням та службове посвідчення, яке є офіційним документом, що засвідчує спеціальне звання та посаду, встановлюється тривалість робочого часу, яка не може перевищувати 41 - годинний робочий тиждень.

Працівникам міліції надаються права згідно зі ст. 11 Закону України "Про міліцію", їм забезпечується правовий та соціальний захист згідно зі ст. 21, 22 цього Закону.

Згідно з п. 16 Положення про проходження служби, особи рядового і начальницького складу для набуття високого професіоналізму можуть навчатися як у навчальних закладах системи МВС України, так й Інших міністерств, в ад'юнктурі, магістратурі, докторантурі, на вищих курсах професійної майстерності.

5. Згідно з наказом МВС України від 25 листопада 2003 року № 1444 "Про організацію професійної підготовки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України" працівники міліції підвищують професійну майстерність, використовуючи практику сучасних форм і методів роботи в організації оперативно-службової діяльності з виконання завдань, покладених на органи внутрішніх справ.

6. Гласність у роботі міліції передбачає відкритість в їх діяльності, обнародування рішень та здобутих результатів, надання громадянам, організаціям, трудовим колективам інформації, що стосується їхніх прав, обов'язків і законних Інтересів з обов'язковим дотриманням державної та комерційної таємниці суб'єктів господарської діяльності.

Для забезпечення гласності та об'єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності в органах внутрішніх справ України встановлено систему відомчого контролю як гласного, так і негласного.

Розпорядженням Президента України від 26 березня 2002 року "Про заходи щодо зміцнення дисципліни працівників та вдосконалення кадрової роботи у правоохоронних органах" для зміцнення дисципліни працівників правоохоронних органів, підвищення їх професійного рівня, удосконалення роботи з добору, розстановки і виховання кадрів Міністерству внутрішніх справ України визначено вжити таких заходів:

вивчити стан додержання дисципліни і вимог Закону України "Про міліцію" працівниками насамперед керівної ланки органів внутрішніх справ протягом місяця та обговорити стан дотримання дисципліни і вимог зазначеного Закону працівниками в першу чергу керівної ланки відповідного центрального органу виконавчої влади;

розробити дострокові програми, спрямовані на вдосконалення кадрової роботи, зміцнення дисципліни керівників усіх рівнів, додержання законності в їх діяльності, створення умов для професійного зростання кадрів, передбачивши в них чітку систему добору, розстановки, виховання кадрів, просування їх по службі, заходи щодо усунення формалізму, і зрівнялівки, а також заходи щодо висування на керівні посади досвідчених, дисциплінованих та достойних кандидатів;

удосконалити систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів у напрямі поєднання якостей умілого керівництва з розумінням інтересів і проблем підлеглих;

оцінювати під час атестації керівників територіальних органів та підрозділів їх особисті й ділові якості, вклад у виконанні покладених на них завдань,

додержання дисципліни і вимог цього Закону та враховувати думку представників місцевих органів виконавчої влади і громадськості;

ужити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяють учиненню службових зловживань;

інформувати населення про заходи, які вживаються до працівників правоохоронних органів у разі неналежного виконання ними своїх обов'язків чи зловживання службовим становищем.

Начальники органів внутрішніх справ контролюють дотримання службової дисципліни, законності статутного порядку безпосередньо через своїх заступників. Функції контролю здійснюють: Міністр внутрішніх справ України, його заступники, колегія МВС України, Головний штаб МВС України, підрозділи внутрішньої безпеки, кадрового апарату, інспекції з особового складу, начальники підрозділів та галузевих служб.

7. Забезпечення законності в діяльності органів внутрішніх справ – це створення такого адміністративно-правового режиму в суспільстві, при якому вся система органів, виконуючи функції щодо охорони громадського порядку, громадської безпеки та боротьби зі злочинністю, зобов'язана, з одного боку, суворо дотримуватись вимог законів, а з другого - вимагати від посадових осіб та громадян безумовного виконання цих законів та інших законодавчих актів ,здійснювати правоохоронні та інші правозастосовні заходи для зміцнення правопорядку в державі.

8. Способи забезпечення законності в адміністративній діяльності ОВС. Результатом законності визначають правопорядок. Органи внутрішніх справ, охороняючи громадський порядок, захищаючи в межах своїх повноважень життя, здоров'я та свободу громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства та держави від протиправних посягань, тим самим послідовно забезпечують законність в нашій країні.

Формами реалізації законності в діяльності органів внутрішніх справ є:

здійснення нагляду за виконанням посадовими особами і громадянами законів та інших нормативних актів, що регулюють питання , охорони громадського порядку;

точне і неухильне виконання та дотримання працівниками органів внутрішніх справ правових актів, що регулюють застосування заходів адміністративного впливу;

дотримання службової дисципліни.

При порушенні працівником міліції прав і законних інтересів громадян орган внутрішніх справ зобов'язаний вжити заходів до відновлення цих прав, відшкодування матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно принести вибачення. Дотримання законності в діяльності міліції забезпечується здійсненням контролю, наглядом органів прокуратури, оскарженням незаконних дій працівників органів внутрішніх справ (міліції).

Основним способом забезпечення законності є контроль. Він полягає у перевірці виконання рішень вищих органів та інспектуванні щодо загального стану справ у підконтрольному підрозділі міліції.

Розрізняють такі види контролю: державний, відомчий, громадський, оскарження незаконних дій працівників міліції.

Державний контроль. Відповідно до Конституції України право вищого контролю за законністю в діяльності ОВС належить Верховній Раді України (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, комітети, тимчасові слідчі комісії, депутати). Відповідні функції контролю покладено також на Кабінет Міністрів України, який перевіряє виконання своїх постанов щодо охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю тощо.

Нагляд органів прокуратури. Відповідно до Конституції України вищий нагляд за додержанням законів в Україні здійснюється прокуратурою. Положення про нагляд за додержанням законності в діяльності міліції закріплено в ст. 27 Закону України "Про міліцію".

Нагляд прокуратури за діяльністю міліції полягає у спостереженні за точним виконанням законів, указів Президента, постанов Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, усіх актів управління і відповідністю їх Конституції України.

У процесі здійснення нагляду прокурор має право вимагати для перевірки відповідності закону нормативні та інші документи, акти, що видаються ОВС; вимагати від керівників ОВС і служб міліції пред'явлення необхідних документів, матеріалів та відомостей; проводити на місці, у міліції перевірку виконання законів у зв'язку із заявами, скаргами та іншими сигналами про правопорушення: перевіряти законність адміністративного затримання громадян І застосування органами внутрішніх справ заходів адміністративного стягнення за адміністративні правопорушення; вимагати від керівників ОВС проведення перевірок діяльності окремих служб, підрозділів міліції та окремих працівників у зв'язку з надходженням повідомлень про порушення законодавчих актів; вимагати вій працівників міліції усних або письмових пояснень з приводу порушення ними закону.

Основними формами реагування прокурора на порушення закону є такі юридичні акти: протест прокурора, подання прокурора, письмовий припис, постанова прокурора.

Контроль судових органів. Кримінально-процесуальний та Цивільний процесуальний кодекси України, а також Кодекс адміністративного судочинства України наділяють суди повноваженнями одночасно з винесенням вироку чи рішення стосовно кримінальної або цивільної справи за наявності підстав звертатись з окремою ухвалою до тих чи інших органів, у тому числі й ОВС. Ці акти виносяться також у випадках порушення адміністративно-правових норм. Суд за наявності підстав виносить окрему ухвалу, в якій звертає увагу посадових осіб на встановлені щодо справи факти порушення закону, причини та умови, що сприяли скоєнню правопорушення, з вимогою вжити відповідних заходів. Не пізніше як у місячний строк за окремою ухвалою мають бути вжиті необхідні заходи і про результати повідомлено суд, який виніс ухвалу. Ефективною формою забезпечення законності в діяльності ОВС є розгляд судами (суддями) матеріалів про адміністративні правопорушення, що надсилаються органами внутрішніх справ.

Результатом такого розгляду є обов'язкові для виконання вказівки судів (суддів) про усунення виявлених порушень законності.

Відомчий контроль. Важливим способом забезпечення законності є також відомчий контроль в ОВС, який є елементом керівництва, складовою частиною організаторської роботи ОВС, кожного відділу І підрозділу міліції. Контроль може бути у вигляді комплексного інспектування, контрольних перевірок виконання окремих завдань або напрямів у діяльності ОВС, а також контроль посадових осіб різного рівня.

Громадський контроль. Правову основу участі громадськості в забезпеченні контролю за діяльністю ОВС гарантує ст. З Закону України "Про міліцію", в якій зазначено, що діяльність міліції є гласною. Вона інформує органи державної влади й управління, трудові колективи, громадські організації, населення та ЗМІ про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо Його зміцнення.

Оскарження незаконних дій працівників міліції. Кожен громадянин має гарантоване Конституцією України право оскаржувати дії посадових осіб, державних І громадських органів. Право на оскарження незаконних дій працівників міліції надає також і Закон України "Про міліцію". У ст. 25 цього Закону зазначено, що дії працівників міліції можуть бути оскаржені в установленому порядку в ОВС, суді або прокуратурі. Під час порушення працівниками міліції прав та законних інтересів громадян міліція зобов'язана вжити заходів для відновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно вибачитися.

Наказом МВС України від 27 грудня 2005 року № 1243 затверджено Положення про Громадську раду при Міністерстві внутрішніх справ України з питань забезпечення прав людини. Ця Громадська рада є консультативно-дорадчим органом, який надає консультативно-методичну допомогу МВС України в реалізації завдань Міністерства щодо дотримання прав людини, здійснює громадський контроль за дотриманням прав людини та діяльністю органів внутрішніх справ.

її створено для сприяння МВС України в питаннях забезпечення прав людини, зміцнення законності, підвищення правової культури серед працівників органів внутрішніх справ України, розуміння ними необхідності дотримання прав людини, укріплення взаємодії з громадськими правозахисними організаціями, підвищення правової культури та свідомості населення України.

Наказом МВС України від 30 червня 2001 року № 515 "Про Комплексну програму кадрової політики в органах і підрозділах внутрішніх справ та забезпечення законності і дисципліни" проводиться реформування системи діяльності з питань зміцнення дисципліни та законності, духовно-моральних основ служби в органах внутрішніх справ, що передбачає розроблення наукових підходів до укріплення дисципліни і законності в органах і підрозділах внутрішніх справ, підвищення персональної відповідальності керівників усіх рівнів за проведення індивідуальної роботи з підлеглими та організацію виховання в масштабах очолюваного підрозділу, створення максимально сприятливих умов для духовного і морального зростання, активізація роботи зі створення в органах та підрозділах внутрішніх справ університетів культури,

колективів художньої самодіяльності, розвиток культури поведінки, суворого дотримання норм професійного етикету в службових взаємовідносинах і при спілкуванні з населенням, посилення уваги до проблем забезпечення гарантій правового і соціального захисту працівників, членів їх сімей.

Щоб не допустити порушень службової дисципліни, необхідно систематично проводити зустрічі керівників усіх рівнів з працівниками органів внутрішніх справ і членами їх сімей безпосередньо в колективах та за місцем проживання працівників, визначити можливості в розв'язанні соціально-побутових проблем, а також надавати можливу допомогу.

При проходженні служби і переміщенні осіб рядового та начальницького складу на всі посади обов'язково проводиться психофізіологічне обстеження на предмет придатності та здатності приймати рішення в екстремальних умовах.

Для профілактики порушень дисципліни керівникам усіх рівнів управління необхідно посилити виховну роботу серед особового складу, сконцентрувати зусилля на її індивідуальних формах. Забезпечити постійний індивідуальний контроль за поведінкою підлеглих поза службою. Уживати заходів щодо виявлення і нормалізації конфліктних сімейних стосунків. Усіма засобами виховного впливу втілювати в життя основні принципи Етичного кодексу працівника органів внутрішніх справ.

Начальник підрозділу несе відповідальність за стан дисципліни в ньому, тому повсякденно вимагає від своїх підлеглих виконання вимог Присяги, наказів і норм моралі, підтримує в них свідоме ставлення до виконання службових обов'язків, почуття честі й гідності, забезпечує соціальну справедливість, уміло поєднує і правильно застосовує засоби заохочення, переконання та примусу.

Начальник підрозділу постійно має бути прикладом у додержанні службової дисципліни, законності, виявляє чуйність та увагу до підлеглих, поєднувати вимогливість і принциповість з повагою до їх честі Й гідності, заглиблюватися в проблеми їх побуту, забезпечувати соціальну та правову захищеність, знати потреби І запити особового складу, ухвалювати рішення за їх заявами, скаргами та іншими зверненнями.

Службова дисципліна органів внутрішніх справ досягається наступним належним виконанням умов контракту про проходження служби.

Контракт особлива форма трудового договору, укладеного в письмовій формі на визначений сторонами строк чи на час виконання певної роботи (на той же строк). Сфера застосування контракту визначається КЗпП України. Тому його можна застосовувати тільки там, де це дозволено відповідними нормативними актами. До таких актів належить Закон України “Про міліцію”. 9. Правовий І соціальний захист працівників міліції.

Працівники міліції перебувають під захистом держави. Держава гарантує захист життя, здоров'я, честі, гідності, житла, майна працівника міліції, членів його сім'ї та близьких родичів від злочинних посягань та інших протиправних дій.

Образа працівника міліції, опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на нього завдань, тягнуть за собою

встановлену законом відповідальність. Правопорушення щодо пенсіонера органів внутрішніх справ, членів його сім'ї, учинені у зв'язку з його попередньою службовою діяльністю, а так само щодо особи, яка сприяє міліції в охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю, та членів її сім'ї тягнуть за собою відповідальність за законом.

Працівник міліції має право оскаржити до суду ухвалені щодо нього рішення службових осіб ОВС, якщо вважає, що вони ущемляють його гідність і особисті права, які не пов'язані зі службовою діяльністю. Звільнення працівника міліції зі служби у зв'язку з обвинуваченням у вчиненні злочину допускається тільки після набуття звинувачувальним вироком законної сили. У разі затримання за підозрою у вчиненні злочину або обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою його тримають у призначених для цього установах ОВС окремо від Інших осіб або на гарнізонній гауптвахті.

Кримінальним кодексом України передбачено відповідальність за опір працівникові правоохоронного органу (ОВС), члену громадського формування (ст. 342), втручання в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343), погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу; умисне знищення або пошкодження майна правоохоронного органу (ст. 347); посягання на життя працівника правоохоронного органу (ст. 348); захоплення працівника правоохоронного органу як заручника (ст. 349). Кодекс України про адміністративні правопорушення визначає відповідальність за протиправні дії стосовно працівника органу внутрішніх справ: злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, військовослужбовця (ст. 185); публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції (ст. 185-7).

Держава гарантує працівникам міліції також соціальний захист. Працівники міліції користуються пільгами при розподілі житла, встановленні квартирних телефонів, влаштуванні дітей у дошкільні заклади, вирішенні Інших питань соціально-побутового забезпечення в порядку, передбаченому законодавством України. Працівники міліції користуються пільгами, передбаченими законодавством, а при звільненні зі служби за віком, хворобою або вислугою років за ними зберігається право на пільги.

Міліція може мати службовий житловий фонд. Працівникам міліції, які використовують у службових цілях особистий транспорт, виплачується грошова компенсація у встановлених розмірах. Для працівників міліції встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках особи рядового і начальницького складу несуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в надурочний і нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до вимог законодавства.

Працівник міліції підлягає обов'язковому державному страхуванню на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, яку він обіймає, за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також коштів, що надходять на підставі договорів від міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій.

Збитки, завдані майну працівника міліції чи його близьким родичам у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, компенсуються у встановленому законом порядку в повному обсязі І за рахунок коштів відповідного бюджету.

Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України контракт с особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі й матеріальна), умови матеріального забезпечення працівника, умови розірвання договору можуть встановлюватися угодою сторін. Контракт повинен спрямовуватися на забезпечення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників, ураховуючи його індивідуальні здібності Й професійні навички підвищення взаємної відповідальності сторін, правову і соціальну захищеність працівника. Стаття 24 КЗпПУ визначає, що контракт укладається в письмовій формі.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 прийняття (наймання) на роботу працівників шляхом укладення з ними контракту може здійснюватися у випадках, прямо передбачених законами. Вищезазначене передбачено і Законом України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року, зокрема, у ст. 17 зазначається, що на службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни, здатні за своїми особистими, діловими і моральними якостями, освітнім рівнем, фізичною підготовкою і станом здоров'я виконувати покладені на міліцію завдання. Під час прийняття на службу може бути встановлено іспитовий строк до одного року.

При укладенні контракту в ньому передбачається строк його дії, права, обов'язки, побутові та Інші умови, необхідні для виконання зобов'язань, результати роботи, які має забезпечити працівник міліції, підстави для розірвання контракту.

Сам контракт є підставою для подальшого видання наказу про прийняття на роботу або зарахування на посаду з дня, встановленого за угодою сторін. Таким чином, контракт набуває чинності зі строку, зазначеного сторонами.

Стаття 2. Дисциплінарний проступок

Дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Згідно з чинним законодавством України дисциплінарна відповідальність - це винне порушення трудової дисципліни і службових обов'язків. Такі порушення можуть бути виражені як у діях, так і у бездіяльності, допускатися як свідомо, так і з необережності. Декотрі категорії державних службовців у зв'язку з виконанням своїх повноважень несуть відповідальність у дисциплінарному порядку і за проступки, які ганьблять їх як державних службовців або дискредитують органи, в яких вони працюють (керівники, державні службовці - працівники правоохоронних органів, військовослужбовці та ін.).

Законодавство визначає такі види дисциплінарної відповідальності державних службовців:

1) у порядку, встановленому законами України (Закон України "Про державну службу" Закон України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України");

2) у порядку, встановленому Кодексом законів про працю України;

3) згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців;

4) на підставі дисциплінарних статутів і спеціальних положень (Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України), чинних у низці галузей управління і деяких сферах державної діяльності.

Підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні або в неналежному виконанні працівником покладених на нього трудових або службових обов'язків.

Дисциплінарна відповідальність працівників органів внутрішніх справ, військовослужбовців строкової служби. Служби безпеки України тощо регулюється нормами адміністративного права, що пояснюється необхідністю, нарівні з загальними правилами дисциплінарної відповідальності, ураховувати особливі вимоги дисципліни до них, специфіку їхньої дисциплінарної відповідальності.

Незалежно від того, на підставі якого законодавчого акта настає відповідальність, вона характеризується такими загальними ознаками:

її підставою є дисциплінарний проступок;

за такий проступок передбачено накладення дисциплінарного стягнення;

стягнення накладається уповноваженим на те органом (посадовою особою) у порядку підпорядкованості;

межі "дисциплінарної" влади цього органу (посадової особи) чітко встановлюються правовими нормами;

службовець, на якого накладено дисциплінарне стягнення, може оскаржити його до вищого органу (вищої посадової особи) або до суду;

за один дисциплінарний проступок може бути накладено тільки одне дисциплінарне стягнення.

Значна кількість державних службовців несе дисциплінарну відповідальність не тільки за дисциплінарні проступки, пов'язані з невиконанням або неналежним виконанням покладених на них обов'язків, але й за перевищення своїх повноважень, недотримання обмежень щодо державної служби, скоєння дій, які ганьблять орган у якому особа працює, або її звання (норми моралі), Присяги, обов'язків, передбачених контрактом, військової честі та ін.

У ст. 15 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено відповідальність військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів за вчинення адміністративних правопорушень. Тобто цією статтею встановлюється дисциплінарна відповідальність та особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які скоїли правопорушення. Лише за скоєння визначеного ст. 15 КУпАП переліку адміністративних правопорушень (порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, правил полювання, рибальства, митних правил, санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм, вчинення корупційних діянь та ін.) ці особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. До них не може бути застосоване виправні роботи й адміністративний арешт. Частиною 3 згаданої статті встановлено, що органи (посадові особи), яким надано право накладати

адміністративні стягнення, можуть замість накладення адміністративного стягнення передавати матеріали про правопорушення зазначених осіб відповідним органам для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.

У разі невиконання чи неналежного виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни, начальник зобов'язаний нагадати Йому про службові обов'язки та попередити про недопустимість таких діянь, а при необхідності накласти на винного дисциплінарне стягнення (порушити клопотання про накладення стягнення старшим начальником) або передати матеріали про поступок на розгляд товариського суду.

Дисциплінарне стягнення повинно відповідати тяжкості вчиненого проступку і ступеню провини.

За вчинений проступок накладається тільки одне дисциплінарне стягнення. При порушенні дисципліни спільно кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного винного окремо.

При визначенні виду і міри покарання береться до уваги: характер проступку, його наслідки, обставини, за яких його було вчинено, попередня поведінка винного, Його ставлення до служби, стаж служби і рівень кваліфікації.

При невиконанні чи неналежному виконанні особою рядового або начальницького складу службової дисципліни, коли вчинено дисциплінарний проступок, дисциплінарне стягнення застосовується відповідно до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.

Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу дотримуватись службової дисципліни, що мас базуватись на високій свідомості та зобов'язує працівника міліції дотримуватись законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, * додержуватися норм професійної та службової етики, стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою.

Тому особа рядового або начальницького складу, яка свідомо вчиняє дисциплінарний проступок, тим самим порушує положення Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України і підлягає накладенню дисциплінарного стягнення.

У разі вчинення незначного порушення службової дисципліни начальник може обмежитись усним попередженням особи рядового або начальницького складу щодо необхідності суворого дотримання службової дисципліни.

Керуючись ст. 21 Закону України "Про міліцію", працівник міліції має право оскаржити до суду прийняті щодо нього рішення службових осіб органів внутрішніх справ, якщо вважає, що вони ущемляють його гідність і особисті права.

Ухваленню начальником рішення про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення передує службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню дисциплінарного проступку. Службове розслідування призначається начальником і має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більше як на один місяць.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні отримати від порушника письмове пояснення. Небажання порушника надати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видасться наказ, зміст якого оголошується особовому складу.

Стаття 3. Начальники та підлеглі, старші й молодші за званням та посадою Начальник — особа начальницького складу, яка має право віддавати накази та розпорядження, застосовувати заохочення і накладати дисциплінарні стягнення або порушувати клопотання про це перед старшим прямим начальником.

Начальники, яким особи рядового і начальницького складу підпорядковані по службі хоча б тимчасово, якщо про це оголошено наказом, вважаються прямими.

Найближчий до підлеглого прямий начальник є його безпосереднім начальником.

Особи рядового і начальницького складу, які займають рівні посади та не підпорядковані одна одній по службі, можуть бути старшими чи молодшими, що визначається згідно із спеціальним званням.

У разі спільного виконання службових обов'язків особами рядового і начальницького складу, які не підпорядковані одна одній по службі, старшою вважається особа, яка визначена начальником або займає вищу посаду. При рівних посадах начальником є старший за спеціальним званням.

У разі тимчасового виконання обов'язків, якщо про це оголошено наказом, начальник користується дисциплінарною владою, передбаченою посадою, яку він обіймає тимчасово.

Начальники в межах наданих їм повноважень можуть видавати накази, які є обов'язковими для виконання.

Згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114), до особового складу міліції входять особи рядового і начальницького складу, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ України й яким присвоєно спеціальні звання міліції, установлені законодавством.

Особовий склад міліції підрозділяється на рядовий, молодший, середній, старший та вищий начальницький склад залежно від присвоєних їм спеціальних звань.

Керівник - це насамперед формальна категорія. Керівництво полягає у праві конкретної особи, яка обіймає певну посаду в системі, давати офіційні доручення підлеглим і вимагати їхнього виконання. Це право випливає з повноважень керівника, які визначають його компетенцію у межах формальної організації. Діапазон керівництва залежить від статусу керівника, тобто чи він є єдиноначальником, чи особою, яка очолює колективний орган управління. Керівник-єдиноначальник здійснює управління на основі єдиноначального

ухвалення рішень і контролю за процесом праці, несучи повну відповідальність за діяльність організації. При колегіальному управлінні спостерігається поділ керівних обов'язків між колегіальним органом управління (президія, рада, правління) і особою, яка очолює цей орган. Такий поділ здійснюється розмежуванням компетенції колегіального органу і керівника.

Як правило, колегіальний орган розв'язує найбільш важливі проблеми діяльності організації І делегує керівнику функції виконавця колегіальних рішень та оперативного розпорядництва.

Для того щоб виконувати функції керівника, він повинен бути наділений відповідними повноваженнями, тобто можливість впливати на поведінку інших. Керівний вплив залежить як від особистості, на яку спрямований цей вплив, так і від ситуації, яка склалася, і від якостей керівника.

Керівник - офіційний лідер органу внутрішніх справ, до функцій якого належать: визначення цілей колективу; планування; узгодження; стимулювання; контроль та виховання підлеглих.

Владні повноваження керівника над підлеглими залежить також від його особистих якостей і насамперед, від професійної компетентності й вміння знайти ефективні важелі впливу на людей. В умовах організації роботи визначається також ієрархією взаємовідносин, тобто місцем того чи іншого керівника на щаблях управління. На перший погляд, чим вище перебуває керівник в ієрархії управління, тим сильніший владний вплив він може справляти. Це правильно щодо колективу в цілому. Що ж до окремої людини, то більші повноваження має безпосередній керівник, ніж той, хто перебуває на вищому щаблі управління. Це пояснюється тією обставиною, що для наявності впливу на підлеглих потрібно контролювати щось, що має суттєве значення для останнього, створює його залежність від керівника і змушує його діяти так, як того бажає керівник.

Поняття "авторитет" має досить певний психологічний зміст. Насамперед, слід зауважити, що це складне поняття, яке включає низку доданків. Дослідники частіш називають чотири такі доданки.

По-перше, - це знання керівником своєї справи. Важко собі уявити, щоб керівник мав авторитет, якщо він не знає справи, котру зобов'язаний очолювати. Знання справи - це мінімальна умова авторитету, мінімальна вимога до керівника.

По-друге, авторитет керівника передбачає творчу спрямованість мислення і самостійність вчинків. Підлеглим завжди імпонує керівник, який вміє виробляти, висловлювати та обстоювати свою думку і відповідати за дії своїх підлеглих.

Третім доданком авторитету керівника є Його індивідуальність. Підлеглі завжди намагаються знайти в своєму начальникові риси, котрі відрізняють його від решти. Вони завжди з більшим старанням виконують розпорядження особи, яка в чомусь є незвичайною, оригінальною, видатною.

Індивідуальність може виявлятися в різних сферах діяльності й у най різноманітних людських учинках. Це й обдарованість, і успіхи керівника в науці, професії, мистецтві, й оригінальна, яскрава манера висловлюватись. Як правило, керівник, який володіє позитивною індивідуальністю, здійснює більш ефективне управління.

Четвертим елементом авторитету керівника є рівень його загальної культури. Ця якість є відносною в тому розумінні, що навряд чи можна вимагати від керівника будь-якого рангу, щоб він був бездоганно інтелігентний і широко ерудований, але у всякому разі він має володіти не меншим, ніж його підлеглі, ступенем загальної культури чи компенсувати ЇЇ недостатність іншими якостями (наприклад, більш високим рівнем, ніж у підлеглих професійних знань).

Розрізняють формальний, особистий і повний авторитет керівника.

Формальний авторитет керівника випливає з його прав як посадової особи розпоряджатися підлеглими, давати їм завдання, вимагати їх виконання, стимулювати і контролювати їхню працю (це якраз і є авторитет влади).

Особистий авторитет керівника визначається комплексом його особистих якостей як людини, таких рис, як людяність, толерантність, етичність та ін.

Повний авторитет керівника виявляється при поєднанні формального й особистого авторитету особи, яка обіймає керівну посаду (це вже буде влада авторитету).

Тип керівництва - непорушна думка керівника відносно того ступеня свободи, який має бути наданий підлеглим у підготовці рішень. Цей ступінь свободи може змінюватися від нуля (жорстка диктатура) до дуже високого (колегіальне керівництво).

Керівник, який використовує жорсткий авторитарний тип керівництва (жорстка диктатура), почуває себе абсолютним диктатором. Він уважає, що має право вирішувати, що добре, а що погано, а також уважає правильними тільки такі стосунки між керівником і підлеглими, коли останні беззастережно виконують його вказівки. Такий тип керівництва необов'язково передбачає використання влади, однак мається на увазі, що влада в разі потреби може бути застосована. Деякі працівники добре сприймають такий “тип” керівництва, однак для більшості він все ж таки не прийнятний.

Доброзичливий авторитарний тип керівництва (доброзичливе самовладдя) характеризується тим, що керівник турбується не тільки про успішне виконання службових завдань, але й про благополуччя підлеглих. Висуваючи на перший план виконання поставлених ним завдань, він також ураховує бажання, почуття і потреби своїх підлеглих. По можливості, доброзичливий автократ виявляє турботу про підлеглих і повідомляє їм на чому базуються рішення, які він ухвалює.

Наступний тип керівництва - дорадчий: Керівник у цьому разі пропонує підлеглим курс дій. Він чекає від них чесного ставлення І залишає відкритою можливість для висунення нових альтернатив, тобто підлеглі можуть розраховувати на ухвалення рішення, яке вони самі пропонують. При цьому не слід, однак, думати, що кожний буде мати рівне право голосу. Врешті-решт керівник ухвалює рішення одноособово. Він повністю бере на себе всю відповідальність за це рішення, навіть якщо воно базувалося на порадах підлеглих, які виявилися невдалими.

При колегіальному керівництві підлеглі залучаються до процесу підготовки рішення. Керівник просить їх пропонувати альтернативні рішення проблеми і розглядає такі пропозиції нарівні з власними. Маючи повний перелік альтернатив,

він разом із підлеглими обирає найоптимальніший варіант. Такий керівник не демонструє своєї влади при підготовці рішення. Він ухвалює рішення, запропоноване групою, навіть якщо воно не збігається з його власним.

Слід підкреслити, що кращого типу керівництва не існує.

У кожному конкретному випадку тип керівництва визначається такими факторами, як, наприклад:

здібності й особисті якості керівника;

здібності й особисті якості підлеглих;

специфіка керованої системи;

тип керівництва безпосереднього начальника (кожний керує своїми підлеглими майже так, як його начальник);

традиції і принципи управління, які діють у даному органі внутрішніх справ.

Крім указаних, на тип керівництва впливає також низка додаткових факторів.

Хороший керівник застосовує той тип керівництва, котрий є найбільш зручним для нього і від котрого він відхиляється лише в разі гострої потреби. Такий керівник розуміє, що короткочасна зміна типу керівництва з переорієнтацією на інтереси працівників, як правило, схвалюється ними, тоді як перехід до керівництва, що зосереджене виключно на завданнях організації, не завжди підтримується.

Справжній керівник завжди намагається залучати працівників до підготовки рішень, що безпосередньо порушують їхні інтереси.

Слід ураховувати, вибираючи тип керівництва, його орієнтацію. На що доцільно орієнтуватися, ухвалюючи рішення? На виконання завдання чи на інтереси підлеглих? Начальник, зорієнтований на виконання завдання, приділятиме йому більшу увагу, ніж інтересам своїх підлеглих. Він розроблятиме способи підвищення ефективності їхньої праці, шукатиме нові методи праці, підсилюватиме контроль і т. ін. Начальник, котрий зорієнтований на підлеглих, намагатиметься керувати, ураховуючи їхні інтереси, демонструючи їм, яким чином їхні потреби можуть бути задоволені поряд із потребами організації. Такий підхід, природно, не означає, що начальник, зорієнтований на підлеглих, не буде також зацікавлений у виконанні завдань, оскільки кожне завдання завжди повинно бути виконане. Орієнтація на працівників означає, що такий керівник прагне виконувати поставлені завдання більш прийнятним способом. Керівник, який враховує інтереси своїх підлеглих, як правило, досягає більш високих результатів, ніж той, який орієнтується виключно на виконання доручених йому завдань.

Призначенням на посаду тільки розпочинається становлення керівника органу внутрішніх справ. Практика показує, що період його адаптації на новому робочому місці може тривати від одного місяця до одного року.

У теорії управління важливе значення для успішної діяльності керівника органу внутрішніх справ має його стиль управління, який у теорії управління розуміють як особливості взаємодії керівника з підлеглими, сукупність методів, прийомів та засобів, що використовуються ним у процесі управління. Особливістю стилю управління є те, що в ньому відображаються власна концепція керівника, його особистість, досвід, кругозір, характер, ділова професійна грамотність. У стилі управління виявляється єдність професійних організаційних ідейно-політичних, моральних та інших якостей керівника.

На недооцінювання значення стилю управління в управлінській практиці органів внутрішніх справ звертає увагу Бандурка О.М., який зазначає, що "неможливо погодитися з тим, що тільки ретельне виконання наказів, інструкцій та управлінських рішень вищого керівництва, дотримання статутів забезпечить достатній рівень діяльності системи". Від керівника вимагається сьогодні застосування найбільш оптимальних прийомів та методів розв'язання або поліпшення ситуації, використання найбільш ефективних шляхів виходу зі складного становища, ухвалення рішень в екстремальних ситуаціях та ситуаціях, що швидко змінюються, мобілізації зусиль підлеглих на спільні дії. Від стилю управління значною мірою залежить мікроклімат у кожному окремому підрозділі, настрій працівників, рівень їх задоволення роботою.

Практика показала, що за умови швидкої зміни оперативної обстановки найкращим буде той стиль, який поєднує гнучкість керівника з його умінням адаптуватися до ситуації. Для цього керівник мусить добре уявляти собі першочерговість завдань, поставлених перед конкретним органом, повноту й якість інформації, що забезпечує їх виконання, свої можливості й повноваження, здібності та потреби особового складу.

Сучасний керівник органу внутрішніх справ, який дійсно бажає працювати ефективно, не може задовольнятися раз і назавжди встановленим стилем. Він має навчатися використовувати всі стилі, методи, типи впливу з огляду на їх більшу відповідність конкретній ситуації.

Англійський дослідник Б. Маккензі в статті "Групова форма роботи поліції: необхідність нових методів управління цим видом діяльності" зазначає, що стиль управління наприкінці XX ст. не може бути таким же, як у 60-ті роки цього ж століття. Уже відійшов у минуле начальник колишнього типу, який здебільшого був верховним диктатором, який видає накази та команди, але не має реальної можливості контролювати своїх людей. За сучасних умов, акцентує Б. Маккензі, у поліції має бути більш консультативний стиль управління із загальними цілями І відповідальністю за кінцевий результат. У зв'язку з цим він надає увагу груповій формі роботи, основою якої є створення команд. Це ретельно сформований, добре керований колектив, який швидко та ефективно реагує на будь-які зміни, виконує всі завдання як єдине ціле.

Зазначимо, що в сучасній теорії та практиці управління створення команд розглядається як важлива ділянка діяльності керівника. Власне кажучи, весь колектив має бути командою, яка самостійно розв'язує поточні проблеми.

Висновки Б. Маккензі щодо застосування в політиці групової форми роботи та висновки інших дослідників мають практичну значимість для організації управління в органах внутрішніх справ України. Поміж головних складових діяльності команди відзначаються: єдність цілі; загальні справи, наявність ритуалів та символіки; взаємна довіра між членами команди; добрі стосунки з усіма членами команди; загальна відповідальність за якість результатів та дотримання певних стандартів діяльності; оцінка та визнання членів команди; висока моральність; гордість за належність до певної команди та деякі інші.

Слід також підкреслити значення такого чинника, як позитивне керівництво - управлінська ситуація, коли керівник своєю поведінкою, своїми діями

забезпечує обстановку відповідальності, підтримки та взаємодопомоги, є прикладом для членів команди, створює умови для найкращого виконання членами команди своїх функціональних обов'язків. Найважливішою складовою позитивного керівництва є виховний вплив керівника на підлеглих.

В умовах об'єктивної необхідності вдосконалення управлінського механізму важливого значення набуває цілеспрямований впорядковуючий управлінський вплив керівника на якісну реалізацію управлінських рішень у процесі управління.

Керівникові (начальнику) органу чи підрозділу, доводиться виконувати різноманітні, але взаємодоповнюючі функції. Він в одній особі виконує функції адміністратора, організатора, спеціаліста, громадського діяча і вихователя.

Начальник - це особа начальницького складу, яка наділена всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і несе персональну відповідальність перед державою за всі сторони життя та діяльності підлеглих і підрозділу.

Така особа має право видавати накази та розпорядження, застосовувати заохочення, накладати дисциплінарні стягнення І зобов'язана перевіряти їх виконання.

Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Начальник може віддавати наказ як усно, так і письмово, одному чи групі працівників міліції, у тому числі з використанням технічних засобів, він формулюється чітко і не може допускати подвійного тлумачення. Начальник відповідає за відданий наказ, Його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.

Начальники, яким особи рядового і начальницького складу підпорядковані по службі хоча б тимчасово, якщо це оголошено наказом, уважаються прямими.

Начальники мають постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, зобов'язані завжди пам'ятати, що за поведінкою їх, та підлеглих судять про органи внутрішніх справ.

Начальники й старші за званням працівники міліції у питаннях служби до підлеглих і молодших звертаються за званням І прізвищем або тільки за званням.

Прямі начальники зобов'язані дбати про безпечні умови служби підлеглих, надавати їм реальні можливості для службового, культурного й морального зростання, створювати належні умови для побуту й відпочинку. При цьому має враховуватися думка колективу органу внутрішніх справ, забезпечувати гласність і соціальну спрямованість.

За зразкове виконання обов'язків І досягнуті високі результати в службі особи рядового і начальницького складу можуть бути заохочені прямими начальниками згідно з Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України (ст. 9).

Особам рядового і начальницького складу, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри І діти подружжя) не дозволяється проходити службу в одному і тому ж органі внутрішніх справ, якщо їх служба пов'язана з безпосередньою підлеглістю або підконтрольністю одного з них іншому.

Особи рядового і начальницького складу, які не підпорядковані один одному по службі, можуть бути старшими і молодшими. Старшинство визначається спеціальними званнями.

Старші за званням в усіх випадках зобов'язані вимагати від молодших додержання ними дисципліни, правил носіння форменого одягу і віддання честі. При спеціальному несенні служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які не підпорядковані один одному, коли їх взаємовідносини не визначені начальником, старший з них за посадою, а при однакових посадах - старший за званням є начальником і користується дисциплінарною владою, наданою йому посадою, яку він займає.

При тимчасовому зайнятті посади, якщо про це оголошено наказом, начальник користується дисциплінарною владою, що надається йому за тимчасово займаною посадою.

Підзаконні нормативно-правові акти видаються МВС України, начальниками органами внутрішніх справ у межах, наданих їм повноважень, які є обов'язковими для виконання.

До таких актів належать: накази, розпорядження (вказівки), рішення колегії, інструкції, статути, настанови.

Алексєєв С.С. писав: "Добре відпрацьовані відомчі акти мають важливе значення в регулюванні суспільних відносин, у них конкретніше, ніж у законі, визначено зміст суспільних відносин, ураховано особливості тієї чи іншої ситуації, усунено нечіткості, що виникають на практиці".

У більшості юридичних джерел міститься думка про те, що відомчі підзаконні нормативно-правові акти регулюють внутрішньовідомчі відносини. Однак це положення не стосується МВС України.

Усі накази, що видаються МВС України і регулюють діяльність міліції щодо забезпечення загальнолюдських стандартів прав людини, можна умовно поділити на три групи.

Першу групу складають накази МВС України, які видаються згідно з чинним законодавством і для його виконання. За їх допомогою створюються загальні умови, що сприяють реалізації всіх або будь-якої певної групи прав людини, наприклад, наказ МВС України від 14 березня 1996 року № 160 "Про додаткові заходи щодо виконання Закону України "Про боротьбу з корупцією".

До другої групи слід віднести спільні накази, що були видані МВС України разом з іншими державними органами виконавчої влади. Наприклад, наказ МВС України і Служби безпеки України від 10 серпня 1994 року №429/129 "Про затвердження Положення про порядок запобіжного затримання особи"; наказ МВС України і Державного Департаменту з питань виконання покарань від 4 листопада 2003 року № 1303/203 "Про затвердження Інструкції про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі".

До третьої групи відносять накази МВС України, що регулюють діяльність міліції із забезпечення конкретних прав людини. Так, наприклад, накази МВС

України від 14 квітня 2004 року № 400 "Про Порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах І підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються"; від 10 жовтня 2004 року № 1177 "Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі МВС України".

Стаття 4. Накази

Наказ є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати.

Накази можуть даватись як в усній, так і в письмовій формі.

У разі одержання наказу від старшого прямого начальника підлеглий зобов'язаний виконати Його та повідомити про це свого безпосереднього начальника.

Скасувати наказ має право тільки начальник, який видав відповідний наказ, або старший прямий начальник.

Накази повинні бути законними, зрозумілими і виконуватися беззаперечно, точно та у визначений строк.

У разі одержання наказу, який суперечить закону, підлеглий не повинен виконувати його, про що повинен негайно поінформувати начальника, який віддав наказ, а в разі підтвердження цього наказу - письмово поінформувати старшого прямого начальника.

Віддання і виконання наказу, який суперечить закону, або невиконання правомірного наказу тягне відповідальність, передбачену цим Статутом та іншими законодавчими актами.

У теорії права поняття "наказ" розглядається як різновид правового акта та застосовується у двох значеннях: 1) найменування акта органу управління; 2) зміст акта управління, тобто його юридична сила - обов'язковість для виконання.

Правом начальника с віддання (видання) наказів, а обов'язком підлеглих — їх виконання. Дисциплінарний статут передбачає дві форми наказу: усну та письмову. Коло осіб, які мають право видавати письмові накази, є обмеженим, зазвичай це начальники окремих органів, підрозділів та служб.

На жаль, чинне законодавство не містить чіткого розмежування випадків видання письмового та усного наказу. Вимога видання виключно письмового наказу (як розпорядчого документа) іноді випливає зі змісту вимог трудового законодавства чи окремих нормативних актів МВС України. Наприклад, зарахування на службу до органів внутрішніх справ України проводиться виключно шляхом внесення працівника до наказу по особовому складу.

Наказ МВС України від 20 січня 2004 року № 55, який затверджує Інструкцію "Про вимоги щодо оформлення документів у системі МВС України", містить таке визначення письмово наказу: "Наказ - основний розпорядчий документ, що видає керівник підприємства, установи, організації на основі єдиноначальності і містить індивідуальні приписи або правові норми з питань внутрішньоорганізаційної діяльності, адресовані підпорядкованим органам і працівникам".

На думку багатьох правознавців, для більш вдалого розмежування поняття "наказ" за його формою, було б доцільно щодо письмового наказу використовувати термін "видання наказу", а усного - "віддання наказу".

Наказ має віддаватися чи видаватися начальником відповідно до наявних повноважень згідно з займаною посадою, на підставі законодавства, не принижувати честі та гідності підлеглих, бути чітким, зрозумілим і виконуватися у визначений строк.

Скасувати наказ чи розпорядження має право начальник, який його віддав (видав) або старший прямий начальник.

У разі одержання наказу, що суперечить чинному законодавству, працівник ОВС зобов'язаний негайно доповісти про це начальнику, який його віддав (видав), а в разі наполягання на виконанні — письмово повідомити старшого прямого начальника.

Начальник завжди несе відповідальність за відданий (виданий) наказ та його правомірність.

Згідно зі ст. 60 Конституції України ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання Й виконання явно злочинного наказу настає юридична відповідальність (кримінальна, дисциплінарна тощо).

Цілком очевидно, що кримінальна відповідальність за віддання (видання) незаконного наказу та його виконання є найбільш суворою мірою реагування держави на протиправність дій.

Гак, ст. 41 Кримінального кодексу України регулює питання кримінальної відповідальності, пов'язаної з виконанням особою злочинного наказу або розпорядження. Положення цієї статті стосуються без винятку всіх осіб, що можуть бути суб'єктами виконання наказу (розпорядження): військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, усіх категорій цивільних осіб, оскільки згідно зі ст. 24 Конституції України всі громадяни мають рівні конституційні права й свободи та є рівними перед законом.

Представники органів влади, у межах своїх повноважень, мають право віддавати накази (розпорядження) необмеженому колу осіб. Наприклад, згідно зі ст. 20 Закону України "Про міліцію" законні вимоги працівників міліції є обов'язковими для виконання громадянами і службовими особами.

Водночас треба зауважити, що кожний суб'єкт, який має право віддавати накази (розпорядження) як підлеглим, так і необмеженому колу громадян, і суб'єкт, який ці накази (розпорядження) має виконувати, є особами, які несуть кримінальну відповідальність за вчинення злочину.

Проблема відповідальності за виконання наказу (розпорядження) виникає у разі, коли цим виконанням заподіяна шкода правоохоронюваним інтересам. Згідно з ч. 1 і 2 ст. 41 КК України "Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не

суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини й громадянина".

Слід також пам'ятати, що незаконний наказ (розпорядження) не завжди є злочином І тоді кримінально-правової проблеми не виникає.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 КК особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, учинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах. Тобто слід чітко встановити, що наказ мав для виконавця явно (завідомо, очевидно) злочинний характер. Наприклад, жодний начальник не може на законних підставах віддати працівникові міліції наказ (розпорядження) приховати факт злочину від державної реєстрації.

Таким чином, при усвідомленні злочинності наказу, той, хто віддав його, і той, хто його виконав, по суп діють у співучасті за попередньою змовою (перший - як організатор, другий - як виконавець). Зауважимо, що для виконавця за певних умов зазначена ситуація може бути оцінена як вчинення злочину через службову залежність, що є обставиною, яка пом'якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК України).

Закон захищає осіб, що стоять на позиціях його суворого дотримання. Згідно з ч. З ст. 41 КК України, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилась виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

Але далеко не завжди злочинний характер наказу (розпорядження) може бути зрозумілим виконавцеві. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, учинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження (ч. 5 ст. 41 КК України).

Приміром, не може нести відповідальність працівник міліції, який, не будучи обізнаний в обставинах справи, виконав незаконний наказ начальника щодо затримання певної особи в порядку ст. 106 КПК України. Тут у ролі виконавця злочину буде виступати особа, яка віддала наказ.

Водночас невиконання працівником міліції законного наказу (розпорядження), якщо воно спричинило наслідки, передбачені ст. 364 КК України "Зловживання владою або службовим становищем", ст. 367 КК України "Службова недбалість", є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності.

Стаття 5. Відповідальність осіб рядового і начальницького складу

За вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Особи рядового і начальницького складу не несуть дисциплінарної відповідальності в разі, якщо шкода завдана правомірними діями внаслідок сумлінного виконання наказу начальника або виправданого за конкретних умов службового ризику.

Підставою дисциплінарної відповідальності осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ є вчинення ними дисциплінарного проступку, зміст якого розкривається в статті 2 Статуту.

Начальник у разі виявлення передумов порушення особою рядового чи начальницького складу службової дисципліни зобов'язаний нагадати їй про обов'язки служби, указати на відповідні помилки, а в разі невиконання чи неналежного виконання після цього особою рядового та начальницького складу службових обов'язків — накласти на неї дисциплінарне стягнення.

Визначення державно-владних повноважень працівника органів внутрішніх справ прямо пов'язане з питанням юридичної відповідальності.

Законом України "Про міліцію" передбачено, що працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, за протиправні дії або бездіяльність, несуть два види юридичної відповідальності -кримінальну та дисциплінарну.

Однак, аналізуючи українське законодавство, можна однозначно стверджувати, що працівники ОВС, за тих чи Інших обставин, можуть нести всі види юридичної відповідальності:

кримінально-правову;

адміністративну;

цивільно-правову;

трудову (дисциплінарну, матеріальну).

Зокрема, це пов'язане з тим, що працівники органів внутрішніх справ, окрім перебування в трудових відносинах з державою, наділені специфічними державно-владними повноваженнями, які визначені спеціальними нормативними актами (Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, Законом України "Про міліцію" тощо).

За вчинення корупціЙних діянь чи інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ несуть відповідальність згідно Із Законом України "Про боротьбу з корупцією". У разі вчинення злочину працівники органів внутрішніх справ притягуються до кримінальної відповідальності в установленому порядку.

Працівник органів внутрішніх справ, який виконує свої обов'язки відповідно до наданих законодавством повноважень та у межах закону, не несе відповідальності за завдані збитки, які компенсуються за рахунок держави. Водночас, у разі порушення працівником прав і законних інтересів громадянина міліція (як державний орган) зобов'язана вжити заходів до поновлення цих прав та відшкодування завданих матеріальних збитків (ч. З ст. 25 Законом України "Про міліцію").

За вчинення протиправних дій, які законодавством віднесені до адміністративних проступків, працівники органів внутрішніх справ несуть

дисциплінарну відповідальність. І лише у випадках, передбачених ст. 15 Кодексу України про адміністративні правопорушення, працівники ОВС підлягають адміністративній відповідальності.

Зазначена стаття містить вичерпний перелік таких випадків. Це:

порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарно-гігієнічних І санітарно-протиепідемічних правил і норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил;

учинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією;

порушення тиші в громадських місцях;

неправомірне використання державного майна;

незаконне придбання або зберігання спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання інформації;

невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, стосовно подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора, ухилення від виконання законних вимог прокурора;

порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носив інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави.

Кодекс України про адміністративні правопорушення забороняє застосовувати до працівників органів внутрішніх справ окремі види адміністративних стягнень, наприклад, виправні роботи та адміністративний арешт.

Стаття 5 Дисциплінарного статуту передбачає, що при притягненні в установленому законом порядку особи рядового і начальницького складу до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності винна особа може одночасно нести і дисциплінарну відповідальність. Ця норма закону базується на тому, що вчинення працівником ОВС кримінального злочину, адміністративного проступку чи протиправних дій, які потягли за собою матеріальні збитки, водночас можуть бути І дисциплінарним проступком, оскільки при цьому неналежно виконуються службові обов'язки. Тому в таких випадках Закон передбачає можливість притягнення до двох окремих видів юридичної відповідальності (ст. 4 Статуту). Зазвичай, це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи і особи винного.

Одночасно, закон не забороняє посадовим особам, яким надано право накладати адміністративні стягнення на працівників органів внутрішніх справ (визначені ст. 15), можуть замість накладення стягнень передавати матеріали про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.

Начальники, які не вжили заходів для притягнення підлеглих до відповідальності за вчинені ними дисциплінарні правопорушення, корупційні діяння, а також не подали матеріали про вчинення особами рядового і

начальницького складу злочинів органу досудового слідства, мають нести відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом та відповідними законами.

Особи рядового і начальницького складу не несуть дисциплінарної відповідальності у разі, якщо шкода завдана правомірними діями внаслідок сумлінного виконання наказу начальника або виправданого за конкретних умов службового ризику.

Сумлінність у виконанні наказу характеризується його правомірністю, точністю та своєчасністю. Стаття 42 Кримінального кодексу України вперше дала визначення діяння, пов'язаного з ризиком, як обставини, яка виключає протиправність діяння, а саме: не € злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду інтересам, що охороняються державою від протиправних посягань, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

Ризик вважається виправданим, якщо поставленої мети не можна було досягти в даній ситуації дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка йшла на ризик, обґрунтовано вважала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди.

Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя Інших людей або загрозу катастрофи чи інших надзвичайних подій. Тобто існує неспіврозмірність можливих наслідків І наслідків, що наступили.

Таким чином, службовий ризик працівників органів внутрішніх справ — це діяння (дія або бездіяльність), здійснювані під час виконання службових обов'язків, які характеризуються невизначеністю в досягненні суспільно корисного результату, супроводжуються екстремальною ситуацією: інформаційною ч невизначеністю, швидкістю і динамічністю, протидією, неврегульованістю законом, небезпекою державним інтересам для особи, яка ризикує, третіх осіб, а також можливістю настання негативних наслідків, для попередження яких вжито можливих заходів в обстановці, що склалася.

Слід підкреслити важливість таких якостей працівника міліції, як ступінь впевненості в собі, професійна готовність до дій у повсякденних стандартних і, головне, нестандартних ситуаціях.

Можна запропонувати таку класифікацію вибору ризикової форми поведінки залежно від наявності або відсутності ситуативного чинника:

1. Ситуативний ризик, під час якого ситуація змушує працівника міліції йти на ризик, ставить його перед необхідністю ризикувати. У свою чергу, він поділяється на альтернативний ризик, коли в працівника міліції існує (хоча й обмежений) вибір, та безальтернативний ризик, коли можливість вибору відсутня, тобто утримання від ризикової дії загрожує більш тяжкими наслідками (загибеллю, катастрофою тощо).

Прикладом альтернативного ризику є захоплення злочинця, що чинить збройний опір. При цьому не виключається заподіяння шкоди здоров'ю або загибель людей.

можлива і обов'язкова для особи, яка вдалася до ризику у зв'язку з виконанням професійних обов'язків.

2. Над ситуативний ризик, коли працівник міліції вибирає форму ризикової поведінки в силу своїх особистих якостей, хоча ситуація, що виникла, не передбачала обов'язкової необхідності ризикувати.

Стаття 6. Облік заохочень і дисциплінарних стягнень

Облік заохочень і дисциплінарних стягнень, що застосовуються до осіб рядового і начальницького складу, ведуть підрозділи по роботі з персоналом органів внутрішніх справ на підставі відповідних наказів.

Відомості про заохочення та дисциплінарні стягнення, застосовані до осіб рядового і начальницького складу, заносяться в місячний строк до особових справ цих осіб із зазначенням таких даних:

хто, коли та на якій підставі застосував заохочення або наклав дисциплінарне стягнення;

номер і дата наказу про заохочення або накладення дисциплінарного стягнення, відмітка про ознайомлення з наказом та інформація про те, чи не оскаржувався наказ про накладення дисциплінарного стягнення (а в разі оскарження - яке рішення прийнято, ким і коли);

номер і дата наказу про зняття дисциплінарного стягнення або відмітка про закінчення строку його дії.

Форма та порядок ведення особових справ осіб рядового і начальницького складу затверджуються міністром внутрішніх справ України.

Усі передбачені Дисциплінарним статутом заходи заохочень та дисциплінарних стягнень, за винятком оголошених усно, підлягають обов'язковому обліку. Метою такої роботи є накопичення та згрупування за певними однорідними ознаками даних первинних документів.

Правовою підставою для ведення обліків є накази начальників, що наділені відповідними дисциплінарними повноваженнями.

Відомості про заохочення осіб рядового та начальницького складу та накладення на них дисциплінарних стягнень повинні не пізніше ніж у місячний термін з дня видання відповідних наказів бути занесені до особових справ цих осіб.

Працівником кадрового підрозділу в особовій справі в обов'язковому порядку повинні бути відображені такі дані:

1) хто, коли та на якій підставі застосував заохочення або наклав дисциплінарне стягнення;

номер і дата наказу про заохочення або накладення дисциплінарного стягнення, відмітка про ознайомлення з наказом та Інформація про те, чи не оскаржувався наказ про накладення дисциплінарного стягнення (а в разі оскарження - яке рішення прийнято, ким і коли);

номер і дата наказу про зняття дисциплінарного стягнення або відмітка про закінчення строку його дії.

Відповідно до "Інструкції з організації обліку кадрів у системі Міністерства внутрішніх справ України", затвердженою наказом МВС України від ЗО грудня 2005 року № 1276, залежно від обсягів, завдань, способів збирання відомостей та Інших критеріїв, обліки розподіляється на такі види:

персональний;

номерний;

штатно-посадовий;

кількісний.

Облік заохочень та дисциплінарних стягнень с предметом персонального обліку. Останній являє собою систему збирання, накопичення та узагальнення персональних відомостей про особу, яка проходить службу або працює в органах внутрішніх справ за переліками та формами, установленими вищевказаною Інструкцією.

Персональний облік передбачає ведення працівниками підрозділів по роботі з персоналом карток обліку стягнень та заохочень, форму, зміст і порядок ведення яких визначають Правилами оформлення та ведення особових справ працівників органів внутрішніх справ України (додатки З, 4 вказаної Інструкції).

Слід пам'ятати, що за Конституцією України кожна особа має право на вільне ознайомлення з інформацією, зібраною про неї. Це положення в повній мірі стосується і відомостей, які містяться в особовій справі працівника.

На практиці, облік заохочень та дисциплінарних стягнень не обмежується внесенням записів до особових справ працівників та веденням відповідних карток.

З метою централізованого накопичення інформації та її подальшої систематизації, доцільно вести окремі обліки заохочень і дисциплінарних стягнень у кожному підрозділі чи органі.

З цією метою, розпорядженням керівника може бути передбачено ведення журналів обліку дисциплінарних стягнень та обліку заохочень, а також відповідних алфавітних реєстрів, у тому числі, і на електронних носіях.

Так, журнал обліку дисциплінарних стягнень доцільно вести за формою:

номер за порядком;

прізвище, ім'я, по батькові фігуранта;

номер та дата дисциплінарного наказу;

посада, звання та місце роботи;

характер порушення;

вид та зміст дисциплінарного стягнення;

відмітка про дострокове зняття дисциплінарного стягнення (ким, коли) чи відмітка про зняття стягнення у зв'язку із закінченням строку його дії тощо.

Журнал обліку заохочень працівників рядового та начальницького складу може вестися за подібною спрощеною формою.

Накладення дисциплінарного стягнення - є правовим наслідком учинення дисциплінарного правопорушення. Останні, у свою чергу, обліковуються в відповідності до вимог наказу МВС України від 6 грудня 1991 року № 552 "Про заходи по зміцненню законності в діяльності органів внутрішніх справ", яким затверджено Інструкцію про порядок обліку порушень законності

(правопорушень) та надзвичайних подій за участю особового складу органів внутрішніх справ України.