7.39 Архітектура і будівництво

Архітектура й будівництво у другій пол. XVII ст. в Україні продов­жували розвиватися на місцевій, самобупгій народній основі. Українські архітектори запозичували й творчо застосовували прийоми стилю бароко, для якого характерними були декоративна пишність, вигадливість, мальс вничість. Сірієць архідиякон П. Алеппський згадував, як вони ським патріархом Макарієм їхали Україною в сер. XVIII ст.: «Перебув* чи перед цим у неволі та рабстві, тепер козаки живуть у радощах, щах та на волі, спорудили соборні церкви, створили благоліпні ікони, ні й божественні іконостаси та хоругви... Церкви одна від одної величніші, кращі, гарніші, вищі та більші; іконостаси, тябла й ікони одні від одних кращі й досконаліші, навіть сільські церкви одна від другої краща».

На селі і, значною мірою, в містах як будівельний матеріал викорис­товували переважно дерево. Саме з дерева будувалися хати селян, міщан, козаків, часто й будинки козацької старшини, сільські церкви. У містах найчастіше споруджували будови з цегли й каменю: гетьманські палаци, будинки старшини, магістратів, монастирі, церкви. Якщо на Правобереж­жі міста майже не розвивалися, то міста Лівобережжя й Слобожанщини, насамперед Київ, Чернігів, Переяслав, Новгород-Сіверський, Батурин(у ньому з 1669 по 1708 р. перебувала гетьманська резиденція), Харків, Су­ми, Стародуб та ін., інтенсивно розбудовувалися.

Одним з найяскравіших періодів у архітектурному будівництві було XVIII ст. Глибоко самобутня українська барокова архітектура цього часу виразно проглядається у Покровському соборі у Переяславі-Хмельницькому (1704— 1709), Покровській церкві у Києві (1766), Преоб-раженській церкві у Великих Сорочинцях на Полтавщині (1732), а також

приміщення, а у 1783—1784 рр, — постійне приміщення театру в М.Дубні, тепер Рівненської області. Перша професійна театральна трупа в Україні — Харківський вільний театр — виникла у 1789 р.

Крім того, в садибах великих землевласників існували домашні аматорські театри: театр С. Голіцинавс. Козацькому на Черкащині (1798—1801), театр Г. Квітки-Основ'яненкавс. Основі, нині м. Харків (1799—1802). У 50-х роках XVIII ст. в Глухові працював придворний те­атр К.Розумовського, в Тульчині (Вінничина, 1784— 1798) - - театр С. По-тоцького. У 70—90-х роках у містах Єлизаветграді, Києві, Кременчуку, Харкові влаштовували аматорські вистави.

59

Ковнірівському корпусі у Києво-Печерській лаврі (1744—1745) будівни­чого Степана Ковніра.

Велику увагу приділяють зведенню громадських будівель, ратуш з високими вежами і багатим декором (ратуша у Бучачі на Тернопільщині (1751) архітектора Б. Меретина), житлових будинків та палаців козацької старшини, вищого духівництва (Кловський палац у Києві (1752—1756) архітектора П. Неєлова, будівництво закінчив С. Ковнір). Дуже поширене будівництво церков, монастирів, дзвіниць, келій, духовних навчальних за­кладів.

Постав ряд ансамблів — Почаївська лавра (XVII—XVIII ст.), колегі­ум у Кременці (1731—1743) архітектора П. Гжицького, собор св. Юра у Львові (1746—1762) архітектора Б. Меретина, що позначені рисами піз­нього бароко. У 20—50-х роках XVIII ст. в архітектурі зріс вплив народ­них елементів, прийомів і стилів російського зодчества, зокрема у творчо­сті В. Растреллі (Андріївська церква (1749—1753), Марийський палац (1750—1755)у Києві).

У взаємозв'язку розвивалися дерев'яна і кам'яна архітектура в куль­товому будівництві. У дерев'яній архітектурі, зокрема, виділяється кілька і опальних шкіл: волинська, галицька, подільська, гуцульська, буковин­ська.

З кін. XVIII ст. архітектура розвивалася в стилі класицизму, що по­єднував геометричну чіткість і раціональність з античністю. Провідне мі­сце тоді зайняло містобудування. За розробленими планами будували нові міста, торгові й військові порти на Чорному морі: Херсонці 778), Севасто-поль(1784), Миколаїв(1788), Одесу(1794).

У садибах великих землевласників у сільській місцевості виникли своєрідні типи палацової архітектури: маєтки Шидловського в Мернику на Харківщині (1776— 1778) архітекторів П. Ярославського, О. Паліцина; РУм'яндева-Задунайського в Качанівці на Чернігівщині (70-ті роки ХУШ ст.) архітекторів І.Бланка, М. Мосципанова; палац К.Розумовського в Ба-туріші на Чернігівщині (1799—1803) архітектора Ч. Камерона. У садово-гіарковому мистецтві відчувається перехід від регулярного планування, т. зв. французьких парків, до ландшафтного — парків англійських («Софіїв-ка» в Умані на Черкащині (1796—1805) інженера Л. Метцеля).

В образотворчому мистецтві другої пол. XVII— XVIII ст. знаходили відображення патріотизм і гуманізм українського народу, його суспільні, естетичні ідеали, піднесення національної свідомості. В худоисніх пам'ят­ках цього періоду барокова декоративність поєднувалася з реалістичним зображенням світу та національними традиціями. В Україні утворюються нові художні осередки: жовківська школа художників, чернігівська, нов-город-сіверська та ін.

Визначними художниками XVII ст. були Ф. Сенькович, М. Петрах-нович, С. Корунка, І. Руткович. Одним із найпопулярніших жанрів мисте­цтва XVII ст. став портрет. Залежно від призначення його створювали за різними композиційними схемами. Портрети малювали з натури або пос­мертно. Загалом портрет набув оригінальних форм, був позначений гума­ністичними тенденціями, широким використанням поетики й засобів об­разотворчого фольклору (натурний «Портрет А. Красовської» роботи О. Ляницького, егатафіальний «Портрет С. Жоравко» (1697) роботи І. Паєв-ського), високим мистецьким рівнем, використанням прийомів бароко сто збагачених традиціями народно-декоративної творчості.

Велику роль у збагаченні української культури відіграла діяльність Лаврської іконописної майстерні. Значні успіхи у розвитку українського графічного мистецтва пов'язані з творчістю художників О та Л. Тарасеви-чів, І. Щирського.

В одному стилістичному напрямі з малярством розвивалася й скуль­птура. Нею оздоблювали споруди, зокрема Успенську церкву у Львові, будинки багатьох феодалів і заможних міщан.

Наприкінці XVIII ст. з поширенням у скульптурі та живопису ідей просвітительства церковно-релігійна тематика відходить на другий план. Українське мистецтво поступово звільняється від середньовічних канонів та набуває світського характеру. Великими майстрами українського живо­пису були Д.Левицький, А. Лосонко, В .Боровиковський. Поряд із творами митців тоді набули поширення народні картини із зображенням легендар­ного козака Мамая.

З життям і побутом українського народу нерозривно пов'язане деко­ративно-ужиткове мистецтво — один з важливих видів художньої куль­тури. Досить високим був рівень народних промислів, які продовжували реалістичні традиції минулого, розвивали такі види мистецтва як художнє ткацтво, вишивка, кераміка, художнє різьблення, народний розпис.