7.24 Друга ліквідація Гетьманства. Правління гетьманського уряду 1734 – 1750

Після смерті Д. Апостола імператриця Анна Іванівна заборонила ви­бори гетьмана, а для управління Лівобережною і Слобідською Україною запровадила колегіальний орган під назвою^«Правління гетьманського уряду». Розпочався черговий четвертий етап посилення імперського тиску на Україну. Правління гетьманського уряду складалося з шести осіб: трьох представників російської адміністрації в Україні - царський рези­дент князь О. Шаховський, князь І. Баратинський, полковник Гур'єв, та трьох предсгавників козацької старшини генеральний обозний Я.Лизогуб, генеральний підскарбій А.Маркевич, генеральний осавул Ф. Лисенко. .

Формально члени правління мали рівні права, але фактичним голо­вою став князь О. Шаховський до 1736 р., а з 1737 р. князь І. Баратинсь­кий.

Російські урядовці здійснювали царську політику повного підкорен­ня України, русифікації українського населення. Так, цариця Анна Іванів-і в таємній інструкції Шаховському наказувала не допускати зближення країнської старшини з польською шляхтою, а домагатися, щоб побільше птовувалося шлюбів між українцями й росіянами . російська влада не зважала на місцеві закони, звичаї,, намагалася знищити місцеве самоупра­вління. В Україні була поширена діяльність х^Таємної канцелярії», яка як пише автор «Історії русів», «змушувала тремтіти малоросіян у найдаль­ших їхніх оселях і у власних хатах». Вона не переставала час од часу до­питувати, розпитувати, катувати всіляким знаряддям і, нарешті, припікати розпеченою шиною нещасних людей, що до неї потрапляли».

Великої шкоди і матеріальних збитків українському народові завдала російсько-турецька війна 1735 - 1739 рр.. У складі російських військ вою­вало до 65 тис. лівобережних слобідських, низових (запорозьких) козаків. Збитки від війки склали 12 млн. крб., загинули 34200 жителів, селяни втратили 47 тис. коней і волів. Саме тоді з'явилася в українських селах гірка приказка:

Москалики, соколики, поїли ви наші волики, А вернетеся здорові.— поїсте й останні корови. Занепад господарства негативно позначився навіть на фізичному стані козаків. Вони йшли в похід виснажені, без необхідної зброї та спо­рядження. Особливо це впадало у вічі на фоні ситих, хвацьких і озброєних

ДО зубів запорожців. Населення страждало також від брутального пово­дження й різник зловживань армійських чинів. Ніякого захисту у вищих інстанціях воно не знаходило.

7.25 Останнє відновлення гетьманства, Кирило Розумовський (1750- 1764)

Після смерті Анни Іванівни з 1741 по 1761 рр. царицею була дочка Петра І Єлизавета Петрівна. При ній політику щодо України було пом'якшено.

У 1750 р. в Глухові під наглядом царського представника відбулася рада, яка обрала гетьманом брата фаворита цариці Кирила Розумовського. Правління гетьманського уряду було ліквідовано. Новий гетьман повністю діяв з волі цариці.

Близькість К. Розумовського до царського престолу дозволила йому стати одним із найбагатших землевласників імперії: він володів 45 тис. се­лян у Гетьманщині і більше ніж 74 тис. кріпаків на території Росії. Мав десять палаців, особистий оркестр, унікальну колекцію картин, чудову блі стеку.

Останньому українському гетьманові вдалося дещо розширити авто помпо України. Завідування її справами і зносини з нею на деякий час бу­ли передані із Сенату до Колегії закордонних справ. Запоріжжя і Київ зно­ву підпорядковувалися гетьманові. Але одночасно законодавчо було лік­відовано кордон між Україною і Росією, припинено функціонування дер­жавних митниць у цьому районі, по всій Гетьманщині запроваджено зага­льної мперську митну систему. Царський уряд не погодився з гетьманом стосовно скасування участі українських козаків у війнах Росії поза тери­торією України, відмовив йому в праві на власний розсуд призначити полковників та мати дипломатичні зносини з урядами зарубіжних держав, взяв під контроль фінансову політику.

За правління К. Розумовського у Гетьманщині було проведено деякі реформи. Зокрема, у війську було введено однакову уніформу іа озброєн­ня, запроваджено систематичне військове навчання для козацької молоді. В усіх полках функціонували школи для обов'язкового навчання дітей ко­заків. Вживалися активні заходи, щоправда невдалі, для заснування в Ба-турині університету. У 1760 р. гетьманським універсалом запроваджено новий порядок судочинства, згідно з яким Генеральний суд очолили два генеральних судді, до його складу ввійшли в иСїрані від старшин десять представників, по одному від кожного з десяти полків. Генеральний суд розглядав справи генеральної старшини та осіб, які перебували під особи­стою опікою гетьмана, став органом нагляду за місцевими судами, найви­щою апеляційною інстанцією. Полкові суди перетворювалися в гродські,

де розглядалися кримінальні справи. Крім того, запроваджувалися лїдко-мОрські суди (розглядали справи про землю та межування) і земські (розг­лядали цивільні справи старшини і шляхти на право власності). Розгляд дрібних суперечок рядових козаків і міського населення залишався в ком­петенції сотенних управлінь і магістратів. Справи селян знаходилися в юрисдикції козацької старшини і шляхти. Загалом судова реформа відпо­відала інтересам старшини та шляхти.

Дещо непослідовною була соціальна політика того часу. Зокрема, гетьман пороздавав старшині чимало сіл і навіть сотенних містечок і в гой же час ініціював царський указ 1752 р. про заборону перетворювати укра­їнців на хлопів. У 1760 р. він же видав універсал про заборону залежним селянам переходити від одного пана до іншого.

У 1762 р. внаслідок двірцевого перевороту в Росії до влади приходи Катерина II. Розумовський повертається в Гетьманщину й займається її справами.

У 1763 р. він збирає старшину на важливу раду в Глухові. На цій ра-/ла розроблена петиція до цариці «Прохання шляхетства'і старшин ра­зом з гетьманом про відновлення різних старовинних прав Малоросії». Аналіз прохань показує, що українська старшина розглядала Гетьманщину як самостійну державу, яка мала власні кордони, главу держави, уряд, економічну формацію. Деякі старшини схилялися до думки про запрова­дження спадкового гетьманства для родини Розумовських.

У проханнях «Катерина II помітила загрозу підвалинам імперії й по­літиці «обрусіння» України і скористалася ними для скасування гетьманс­тва.

Викликаного до Петербурга К. Розумовського змусили в жовтні 1764 р. подати прохання про відставку. Упродовж 10 років після усунення з по­сади гетьмана К. Розумовському не дозволялося повернутися в Україну, і лише у 1794 р. він оселився в Батурині де й помер у січні 1803 р..

Україна втрачала державність і перетворювалася на одну з окраїн Російської імперії. Але ідея автономії України не вмерла, вона продовжу­вала зберігатися у свідомості як простого народу, так і частини знаті.

Більшість козацької старшини відступає від національної справи й переймається економічними інтересами.