7.35 Література

Києво-Могилянська академія виховала багатьох відомих поетів. Це О. Митура, К. Сакбвйч, К. Зігіовіїв, Г. Сковорода. Тут навчався ІоаникШ Ґалятовський, який був одним Із найталановитіших українських вчених другої пал. XVII ст. Його публіцистичні твори та підручники з риторики відігравали важливу роль у навчанні й вихованні студентів Київської ака­демії.

Колишній учень академії Інокентій Ґізель, який згодом став її про­фесором і ректором, відомий як письменник. Його перу належить велика праця «Мир с Богом человеку» (1669). Твір пройнятий гуманізмом, пова­гою до простої людини.

Глибокий слід в українській літературі залишили твори представни­ків полемічної літератури Г. Смотрицького, С. Зизанія, X. Філалета, Острозького Клірика, М. Смотрицького, 3. Копистенського, анонімна «Перес­торога», в якій дано гідну відповідь на звинувачення католицьких та уні­атських авторів, обґрунтовано право українського народу на власне релі­гійне і культурне національне життя.

Наприкінці XVII ст. на Закарпатті з полемічними творами виступив М. Андрелла. Релігійна полеміка з католицизмом та уніатством відобра­жена в літературі другої пол. XVII ст. (Л. Баранович, І. Ґалятовський, Ф. Сафанович, В. Ясинський). Ораторсько-проповідницьку прозу розвинув К. Ставровецький (Транквіліон), автор «Євангелія учительного...» (1619) і «Перла многоценного» (1646).

У кін. XVI — на поч. XVII ст. зароджується драматургія у формах декламацій і діалогів, призначених для виконання в братських школах. У віршах про події Національно-визвольної революції 1648—1676 рр. «Ви­сипався хміль із міха», «Похвала віршами Хмельницькому...», «Україно-нько, матінко моя» оспівано перемоги над польською шляхтою. Під впли­вом народної пісенності розвивалася лірична поезія.

Надзвичайно різноманітна літературна спадщина XVIII ст. Активно розвивається мемуарна та історична проза, що висвітлює події недавнього минулого. Виникають козацькі літописи — своєрідні історико-літературні твори, в яких поряд з історичними даними містяться різноманітні фольк­лорні матеріали, народні оповідання, перекази, легенди тощо.

По свіжих слідах історичних подій писався літопис Самовидця, в якому йдеться про події 1648—1702 рр. Відомий козацький літописець Григорій Грабянка є автором великого історичного твору літописного ха­рактеру (1710) про визвольну боротьбу українського народу сер. XVII ст. Український старшинський літописець Самійло Величко — автор літопи­су, який датований 1702 р. і охоплює історичні події в Україні з другої пол. XV до поч. XVIII ст. У літописі обґрунтовується визвольна боротьба українського народу 1648—1676 рр., славиться Б. Хмельницький як полі­тичний діяч і видатний полководець. Величко вперше в українській історії та літературі вживає поняття «Україна» і «український народ» як терито­ріально і національно усталені категорії.

Цікавим літературним явищем культури України XVIII ст. була тво­рчість мандрівних дяків — учнів духовних шкіл, які ходили в села « на пропитатє ». Вірші мандрівних дяків мали бурлескний характер, проте у нех крізь сміх, народний гумор пробивалися соціальні мотиви.

У XVIII ст. розвинулася віршована сатирична література, що була кроком вперед, порівняно з бурлескною літературою. Значна кількість са­тиричних віршів спрямована проти експлуататорів. У них викривалися не­справедливість і хабарництво судей, сваволя панів, пияцтво і зажерливість попів. З'явилися історичні вірші, в яких описувалися події, що хвилювали

сучасників, зокрема Національно-визвольну революцію 1648—1676 рр.

Видатне явище в українській літературі другої пол. ХУЛІ ст - тво­рчість мандрівного філософа, мислителя і просвітителя Григорія Сковоро-дм,_:.-життя і думи якого пройняті протестом проти кріпацтва. У байках (зб. «Басни харковскія», 1769—1774), філософських трактатах і притчах, те­матично різноманітній.поезії (зб. «Сад божественних пісень», 1753—1785) він показав себе співцем свободи, критиком вад сучасного йому суспільс­тва. «Мой жребий.з голякаади» — це не порожня фраза, а зміст життя ве­ликого поета^гуманіста, який болісно відчував трагізм життя .покріпаче-них народних мас і виступав'з критикою феодального, суспільства.

Із середини ХУШ ст. прискорився перехід до нової української літе­ратури, в якій, міцніли елементи класицизму, сентименталізму, просвіти­тельського реалізму. В літературу все активніше проникала розмовна українська мова. Вона в кін. ХУШ ст. здобула перемогу над старою украї­нською літературною мовою. Підтвердженням і живим втіленням цього є мова поеми І. Котляревського «Енеїда».

Тоді в українській мові почали формуватися нові функціональні сти­лі, дуже вплинула на літературну мову усна народна творчість, Проте в умовах соціального і національного гноблення, що його зазнавав україн­ський народ, українська мова піддавалася різного роду обмеженням, її ви­тісняли із важливих сфер суспільного життя.