6.14 Військові дії 1650 - 1653 рр. Молдавські походи Хмельницького. Битва під Берестечко. Білоцерківський мир

Відносини між українським народом та польською шляхтою загост­рювались і Хмельницький у ході підготовки до дальшої боротьби готував військові сили і вживав дипломатичних заходів до зміцнення зовнішньо­політичного становища України. Зокрема в ході підготовки до нових боїв необхідно було поновити воєнний союз з Кримським ханом та забезпечи­ти свій фланг з боку Молдови.

Ще влітку 1648 р. гетьман робив спроби через посередництво туре­цького султана Магомета IV схилити васала Османської імперії - молдав­ського господаря Василя Лупула до встановлення добросусідських відно­син з Гетьманщиною. Однак Лупул, намагаючись лавірувати між Туреч­чиною і Річчю Посполитою, продовжував підтримувати тісні відносини з польським урядом.

У цих умовах влітку 1650 р. Хмельницький, щоб перешкодити стра­тегічним планам польського командування використати Молдову як плац­дарм дія наступу на Україну та примусити В.Лупула розірвати зв'язки з Польщею, почав готувати воєнний похід проти молдавського господаря. До цього походу гетьману вдалося залучити Кримського хана Іслам-Гїрея

І, який за умовою цього українсько-татарського союзу поставив питання про воєнну акцію проти Московського царства.

У другій половині серпня 1650 р. українська армія під проводом Б Хмельницького і загони татар перейшли р. Дністер і вступили на тери­торію Молдавського князівства. На початку вересня 1650р. козацькі воя­ки на чолі з Д.Нечаєм і Ф.Джалалієм оволоділи столицею князівства м. Ясси. В.Лупул був змушений укласти угоду, за умовами якої мав відмови­тися від союзу з Польщею і вступити в союзницькі відносини з Україною, сплатити переможцям контрибуцію та, щоб зміцнити політичні зв'язки з Гетьманщиною, зобов'язався видати свою дочку Розанду за сина Гетьмана Тимофія Хмельницького. У 1650р. з татарського полону повернулися оби­два польські гетьмани МЛотоцький та М.Калиновський. Вони знову очо­лили війська, мріючи помститися українським повстанцям за ганьбу, за­вдану їм під Корсунем.

Протягом 1650р. Польща готувалася до війни проти Б.Хмельницького. Наприкінці року було скликано сейм, який схвалив її початок. Воєнні дії між Україною та Польщею розпочалися в ніч з лютого 1651р. Особливо жорстокі бої з поляками спалахнули на Поділ де діяли польські загони під проводом гетьмана М.Калиновськогс ське військо, зосереджене в м.Барі несподівано вдарило на містечко Крас­не, де розташувалися повстанські загони, очолювані брацлавським полко вником Данилом Нечаєм. Захоплені зненацька, повстанці героїчно оборо­нялися, багато з них, в тому числі й Нечай, полягли на полі бою.

Захопивши Красне, Калиновський рушив із своїм військом на Він­ницю, де обороною керував полковник Іван Богун. Бої тривали від 28 лю­того до 11 березня. Богун виявив видатні здібності полководця. Повстан­ці успішно відбивали атаки, а потім завдали таких ударів військам Кали-новського, що вони змушені були панічно втікати спочатку до Бара, а по­тім до Кам'янця.

Вирішальні бої між основними силами польської та української ар­міями відбулися 18 - ЗО червні 1651 р. поблизу містечка Берестечка на Волині. Місцем для битви стало межиріччя Стара й Пляшівки. Польська армія налічувала 150 тис. чол., в тому числі 20 тис. іноземних найманців, У війську Хмельницького було близько 100 тис. повстанців і 50 тис. татар. Бої почалися з окремих сутичок. 19 червня повстанці повели наступ, зни­щивши близько 7 тис. поляків. Але під час генеральної битви, 20 червня, коли перемога була вже на боці Б.Хмельницького, татарське військо не­сподівано залишило поле бою. Коли Хмельницький спробував повернути татар, хан захопив його в полон і випустив лише через кілька днів за ви­куп. Повстанське військо опинилося в такому становищі: з трьох сторін його облягали польські війська, з тилу було болото між річками Стиром і Пляшівкою. Обложені козацькі війська протягом десяти днів героїчно від­бивали всі атаки. Під керівництвом І.Богуна через непрохідні болота з во­зів, хомутів, сідел, одягу, лози були побудовані три переправи. Під безпе­рервними ударами польських військ Богун ЗО червня зумів організувати переправу значної частини своїх військ, але й втрати були великі: втраче­но було 28 гармат із 115, в бою полягло багато повстанців. Українська ар­мія відступила на Київщину, де почала готуватися до нових битв. Тим ча­сом з півночі наступала литовська армія Я.Радзивілла. 26 червні вона роз­била козацькі війська на чолі з чернігівським полковником Мартином Не-бабою і рушила на Київ. 25 липня місто було захоплене. Протягом місяця загарбники жорстоко руйнували і грабували Київ. Та через загрозу ото­чення козацькими полками, подальше пребування в ньому стало небезпе­чним. Тому 1 вересня Радзивілл залишив Київ і рушив на з'єднання з польською армією.

Повернувшись з полону, Б.Хмельницький, перебуваючи під Білою церквою, куди відійшов і Богун, зібрав сили і знову розпочав бої проти ольсько-шляхетських військ. Сучасник тих подій, польський шляхтич "таніслав Освендім, у своєму щоденнику писав, що повстанці, захопивши всі шляхи, заморювали польські війська нестерпним голодом і що селяни по своїх селах і містах, глузуючи, вигукували: «Ляхи облягли наших збоку Дніпра, а наші люди з боку Вісли...». У таких умовах обидві сторони по­годилися розпочати переговори, які закінчилися підписанням так званого Білоцерківського договору.