6.26 Основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики

Івана Виговського

Прагнучи забезпечити спадковість верховної влади і тим збереїти державу від яепотрібнцх потрясінь міжусобної боротьби Б.Хмельницький ще за житія добився обрання новим гетьманом свого 16-річного сина

рія. Але відразу після смерті Б.Хмельницького на старшинській раді в Чигирині 26 серпня 1657 р. було прийнято рішення передати гетьманство

> повноліття Ю.Хмельницького І.Виговському. А вже 25 жовтня 1657 р. в Корсуні Генеральна козацька рада визнала гетьманом Івана Виговського. Це рішення не тільки привело до скасування принципу спадковості геть­манства, який намагався впровадити Б.Хмельницький, а й стало одною з причин Руїни, відкривши шлях до старшинських міжусобиць.

Іван Виговський походив із шляхетської родини Овруцького повіту Київщини. Навчався в Києво-Могилянській колеги', пізніше служив у поль­ському війську, обіймав адміністративну посаду в Луцькому старостві. Був членом луцького братства й великим ревнителем православної віри.

У 1648 р. брав участь у виступі урядових військ проти козаків. У би­тві під Жовтими Водами І.Виговський потрапив у татарський полон, але був викуплений Б.Хмельницьким за породистого скакуна й аж до смерті гетьмана залишався його найближчим соратником. Займав посаду генера-льного писаря, брав участь у багатьох посольствах і виявився гарним дип­ломатом.

У головних, напрямках політики І.Виговський ішов слідами Б.Хмельницького. Основне завдання вбачав у здобутгі Україною повної незалежності. У жовтні 1657 р. було укладено договір зі Швецією, підго­товлений ще за Б.Хмельницького, який передбачав утворення військово­

38

політичного союзу й визнання її урядом незалежності України; відновлено стосунки із Кримом, розірвані коли Україна погодилася на протекторат Москви; розпочато переговори з Польщею та Туреччиною. Свої відносини з Москвою Виговський намагався будувати на принципах рівноправності та невтручання у внутрішні справи України. Крім того, він надіявся, що Москва допоможе йому в боротьбі проти опозиційного руху, який уже до кінця 1657 р. набрав загрозливого характеру.

6.27 Початок громадянської війни

Прорахунки І.Виговського в соціально-економічній політиці, а також у відносинах із Запорожжям та керівництвом Полтавського полку різко загострили в кінці 1657 р. соціально-політичне становище. У березні 1658 р. спалахнула громадянська війна, у вир якої втягнулися десятки тисяч людей. На чолі антиурядових сил опинилися запорозький кошовий Яків Барабані та полтавський полковник Мартин Пушкар - амбітні особи, одні з перших вирішили скористатися ліквідацією принципу спадкове гетьманської влади й на хвилі народного незадоволення по. І.Виговського протягнули свої руки до гетьманської булави. Вони орга зували до 40 тис. військо й почали інтенсивно писати доноси в Москву на гетьмана. Спроби Виговського порозумітися з опозицією нічого не дали. Тоді в червні 1658 р. покликавши на допомогу татар, яких вперше в історії козацької держави було використано для боротьб проти внутрішніх про­тивників, 1.Виговський під Полтавою розгромив війська Барабаша та Пу­шкаря. Ця братовбивча боротьба коштувала Україні до 50 тис. жертв, ослабивши її як військово, так і політично.

Вина за розпалювання громадянської війни лежить на обох ворогу­ючих сторонах, які своїми нерозважливими діями поклали початок Руїни. При цьому і гетьман, і опозиція припустилися ще однієї великої помилки, апелюючи під час конфлікту до Москви й тим самим схиляючи її до втру­чання у внутрішні справи України. Зрозуміло, що Москва вирішила цим скористатися.