6.15 Білоцерківський договір

Підписано 18 вересня 1651 р. в Білій Церкві. Умови договору:

1. Територія гетьманського правління обмежувалася Київським

воєводством;

2. У Брацлавське й Чернігівське воєводства поверталася польська адміністрація. Магнати й шляхта отримували назад свої маєтки;

3. Козацький реєстр зменшувався до 20 тис;

4. Гетьман зобов'язувався розірвати союз з Кримським Ханством і позбавлявся права дипломатичних зносин з іноземними дер­жавами;

5. Б .Хмельницький залишався гетьманом, але після його смерті король дістав право призначати і звільняти гетьманів.

Отже, Білоцерківська угода була набагато тяжчою від угоди Зборів-ської. Проте полякам не вдалося остаточно ліквідувати самостійність української держави. Це дало можливість Б.Хмельницькому зібрати сили для відновлення боротьби й продовження національно-визвольної війни. Для маси трудового українського селянства вона означала повернення у панське ярмо. У цих умовах розгорнулося масове переселення української людності на Слобожашцину. Так, на початку 1652р. з Чернігівщини в ра­йон Путивля прийшли близько 2 тис. українських козаків, селян і міщан на чолі з полковником Іваном Дзиковським. На території від Путивля до Острогозька і далі на південь і схід, переселенці заснували багато слобод, з яких виросли міста, такі як Харків, Суми, Лебедин, Охтирка, Білопілля та ін.

Таким чином відбулося швидке заселення Слобідської України, дістала назву від слова «слобода», як називали переселенці свої нові проживання.

6.16 Воєнні дії 1652-1655 рр.

Б .Хмельницький розглядав Білоцерківський договір, як можливість для відновлення сил. У квітні 1652р. було вирішено заручитися підтрим­кою Криму й відновити воєнні дії проти поляків. Гетьман звернувся до мешканців Лівобережної України із закликом знищувати шляхту й уряд­ників та вступати до його війська. Це означало фактично скасування Біло­церківського договору. Через кілька тижнів З0-35 тис. українсько-татарське військо під проводом Б.Хмельницького зосередилося у районі Чигирина. Звідси Б Хмельницький спрямував частину війська на чолі з Тимошем Хмельницьким у Молдову, щоб змусити В.Лупула виконати союзницькі зобов'язання. Щоб зупинити й розгромити загони Хмельниць­кого, польський гетьман Калиновський своє 20 тисячне військо, в якому було багато і козацьких найманців, розташував на Брацлавщині, в долині недалеко від м. Ладижина (Вінницька обл.) на невигідних позиціях. Перед табором була річка, на флангах ліси і болота, за табором - гора Батіг.

Приховуючи свої наміри, Хмельницький пише листа до коронного гетьмана Калиновського «...не хочу таїтися перед вами, що неслухняний син мій Тиміш, взявши декілька тисяч війська йде сватати дочку молдав­ського господаря. Певна річ, що яке кому до цього діло. Але я дивуюся, чому оце численне польське військо отаборилося біля Батога, ніби на те, щоб заступити дорогу моєму синові. Прошу вашу вельможність, зважаю­чи на спокій вітчизни, відійдіть з вашим військом - тим більше, що війсь­ко польське таборує на місці зовсім не зручному, щоб оборонятися. Бою­ся, щоб часом весільні бояри, люди легкодушні, не стали сваритися з вій­ськом, а синові моєму, людині молодій, не прийшла думка пошукати пер­шого успіху військового таланту.»

Генеральна битва під Батогом відбулася 22 - 23 травня 1652р. В ній козацьке військо вщент розгромило поляків. В цьому бою загинув ге­тьман М.Калинове ь кий та близько 8 тис. жовнірів. Козаки здобули 58 гар­мат і багато воєнних припасів. Бій Хмельницького під Батогом порівню­вали з перемогою Ганнібала (216 р. до н.е.), яку він здобув над римлянами під Каннами.

Перемога під Батогом викликала величезне піднесення в українсь-сому суспільстві. Повстання спалахували по всій Україні. Почалося пов­сюдне винищення шляхти. У результаті у травні - червні територія Брац-лавського, Київського, Чернігівського та східних районів Подільського воєводства була звільнена від ворожої окупації.

Після перемоги під Батогом одна частина козацького війська рушила на Кам 'янець-Подільський, а інша на чолі з Тимошем Хмельницьким - на Молдавію. Наляканий таким розвитком подій В.Лупул погодився викона­ти умови договору 1650р. про видання Розанди заміж за Тимора Хмельни­цького й розірвав зв'язки з Польщею.

16 серпня 1652р. Тиміш разом з козаками а також з військовим писа­рем Іваном Виговським, полковником Тетерею прибули до м.Ямполя (в Вінницькій обл.). В цей же час молдавський господар і його оточення прибули до м. Сороки. 26 серпня Тиміш разом з господарем виїхав до Бельц, а згодом вони разом прибули до тодішньої столиці Молдавії - Ясс. 31 серпня зіграли весілля і згодом молоді повернулися до Чигирина.

На кінець 1652р. Польща оговталася від поразки, провела посполите рушення і в березні 1653р. перейшла в наступ. Особливою жорстокістю відзначився польський шляхтич Стефан Чернецький. Його загони напали на Погребище, Немирів, Кальник, Коростишів та інші міста й захопили їх.

Але Іван Богун на північний схід від Брацлава під м. Монастирищем (в Черкаській обл.) розгромив його.

Одночасно в Молдавії підвело голови пропольськи настроєне мол­давське боярство. Воно організувало змову, закликало на допомогу своїх однодумців з Валахії і Трансільванії й скинуло з престолу Лупула. На до­помогу тестеві Хмельницький відправив сина Тимора з Вінницьким, Бра-цлавським і Уманським полками. 21-22 квітня 1653р. військо під прово­дом Тимора вирушило у Молдавію. Переткнувши Брацлавщину, українсь­ке військо поповнилося 2000 молдавських опришків. Козаки форсували річку Дністер біля Ямполя й зайняли фортецю у місті Сороки, а потім вирушили на Ясси. Тиміш зайняв столицю Молдавії і повернув владу Лу­пу лу. Та молдавському господарю здалося цього замало і він став благати Тимора вторгнутись у Валахію.

17-20 травня 1653р. козацькі полки зазнали поразки під Торгови­цею й мусили відступити в Україну. Наприкінці літа Хмельницький знову направив Тимора з кількома тисячами козаків на допомогу Лупулу, який знемагав у боротьбі з опозиційним боярством. Козаки з запеклими боями пробилися до Лупула в Сучаву і взяли участь в обороні фортеці П героїчної оборони міста Т.Хмельницького 2 вересня 1653 р. було сильно поранено і через кілька днів він помер.

9 жовтня сучавський гарнізон припинив опір, але на почесних умовах козаки вийшли зі зброєю з оточення і вивезли тіло Тимора. Пізніше його тіло було захоронено в Ільїнській церкві в Суботові. У кінці серпня 1653р. в похід на Україну вирушив польський король Ян Казимир. У жовтні 1653р. під містечком Жванець (тепер село Кам'янець-Подцльського р-ну Хмель­ницької обл.) 30 - 40 тисячна українська армія спільно з татарами оточила шляхетське військо, що нараховувало близько 50 тис. чол. Значних боїв не було, але поляки через сувору пору року дуже потерпали від холоду, хво­роб та нестачі продовольства. Втративши понад 10 тис. чоловік, вони були готові капітулювати. Та їх знову врятували татари. Кримський хан Іслам-Гірей 5 грудня 1653 р. уклав з польським королем сепаратну угоду, за якою король зобов'язувався заплатити татарам 100 тис. польських злотих і до­зволяв їм протягом 40 днів грабувати й брати Ясир на Волині та Поділлі. Як бачимо, причини чергової зради татар були досить прості: татари кілька віків жили торгівлею українськими невільниками, а перебуваючи в союзі з козаками, Крим позбувався великих прибутків.

Розірвавши союз із Хмельницьким, татари почали з особливою жор­стокістю знищувати мій народ. Про наслідки цих дій скажемо пізніше. Таким чином стало очевидно, що українське військо, незважаючи на ряд гу­чних перемог над поляками, не може постійно протистояти намаганням шляхти відвоювати Україну.

Протягом всієї Визвольної війни ми бачили, що ні турецький султан ні Кримський хан, ні Московія не хотіли надати Україні допомогу в війні. Кожна із сторін діяла весь цей період згідно зі своїми планами. Ніхто з них не хотів бачити в особі України - незалежну державу, тим більше, що самі керівники Визвольної війни до цього рішення не були остаточно готові.