6.11 Облога Збаража. Бій під Зборовом. Зборівсьний договір

Польська шляхта не збиралася виконувати умови переяславського перемир'я і виводити свої війська з р. Горинь.

По всій Речі Посполитій збиралося військо. На літо 1649 р. воно складалося з трьох армій. Одна під командуванням Адама Філрея, Лянц-коронського і Вишневецького зосереджувалася на межі Галичини й Воли верхів'ях Південного Бугу, друга - короля Яна II Казимира складалася з посполитого рушення шляхти і йшла їй на допомогу, третя - литовсько­го гетьмана Януса Радзівіла мала наступати на Україну з півночі. У травні передові загони польської армії перейшли в наступ і завдали поразки за­гонам Івана Донця і Таборенка під Любаром і Сульжином, Кривоносенка - під Красиловим, Староконстянтиновом.

Литовський гетьман Янус Радзівіл дістав наказ рухатися через Біло­русь і зайняти Київ. Однак цього плану здійснити не вдалося. Білоруське населення, на допомогу якому Хмельницький послав козацькі загони на чолі з Іллею Голотою, Степаном Подобайлом та Михайлом Кричевським, розгорнули широкий повстанський рух. Бої були запеклими Голота, По-добайло і Кричевський загинули. Але литовська армія, зазнавши великих втрат від ударів білоруських та українських повстанців, змушена була 28 липня 1649 р. відступити від м. Лоєва у м. Речиці.Тим часом Хмельниць­кий, готуючись до наступних боїв, своїми універсалами скликав до війни всіх, хто міг володіти зброєю. В літописі Самовидця читаємо: "Так усе, що живе піднялося в козацтво". Народ говорив: "Скоріше язики людські назад повернуться, ніж ляхи над нами панувати будуть." А дам Кисиль в листі до польського канцлера Ю.Оссолінського писав: "Вся чернь пливе до Хмель­ницького ". Б.Хмельницький знав, що султан Турецький дозволив Кримському хану Іслам-Гірею іти на Польщу війною, щоб узяти данину, яку Польща уже кілька років не платила.

31 травня 1649 р. Б.Хмельницький вирушив назустріч польсько-шляхетським військам, які захопили Ізяслав, Старокостянтинів, Меджи-біж. Зіткнувшись з повстанською армією під Старокостянтиновом і Ме-джибожем, польське військо, очолюване Яремою Вишневецьким, стало панічно відступати і отаборилось під містом Збаражем (сучасна Терно­пільська обл.).

ЗО червня повстанські і татарські загони вдарили по польському та­борі, знищивши близько 2 тис. німецьких найманців. На початку липня почалася облога повністю оточеного табору. У цих боях був тяжко пора­нений вінницький полковник Іван Богун і загинув корсунський козачий полковник Мрозовицький (Морозенко), смерть якого відізвалася глибо­кою тугою серед людей. Вже того літа кобзарі співали по всій Україні: Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче! За тобою Морозенко Україна плаче.

Але козацькі полки дедалі щільніше оточували польський табір. Шляхетське військо опинилося в безнадійному стані. В його таборі почав­ся голод, як зазначає літописець Самовидець, польські вояки "мусили ( рво їсти, а того мало било, бо собак и кошек вьіели". Облога наближалася до завершення. На допомогу полякам вирушив король Ян Казимир.

Дізнавшись про похід армії короля Хмельницький залишив під Зба­ражем генерального обозного І. Чернету з частиною військ, а сам основ­ними силами рушив назустріч полякам. Пройшовши 120 км, Хмельниць­кий розташував свої війська й татарські загони біля м. Зборова (нині в Тернопільській обл.).

5 — 6 серпня 1649 р. козаки перейшли у рішучий наступ. Одні з них кинулись на штурм Зборова, а інші на греблю й мости над р.Стрипою, аби відрізати оборонців міста від польського табору. Після кількох атак пере­права вже була в руках козаків, а Миргородський полк оволодів Зборовом. Військовий табір короля Яна Казимира опинився в щільному оточенні. З міських валів по ньому вела вогонь козацька артилерія, а піхота відновила штурм. Польська шляхта була повністю деморалізована. Сам король му­сив ходити обозом і виганяти вояків з-під возів на бій. Шляхта забула свою колишню славу й готувалась до найгіршого.

Порятунок прийшов несподівано, звідки його не чекали. Кримський хан Іслам-Прей, не бажаючи остаточного розгрому Польщі й зміцнення на її руїнах України вивів татар з бою і поставив перед Хмельницьким вимо­гу замиритися з польським королем. Неможливість вести війну одночасно проти Польщі і проти Кримського Ханства, спонукала Хмельницького ве­сти переговори з Польщею.