6.32 Юрій Хмельницький. Нові Переяславські статті 1659 р. Слободищенський трактат 1660 р.

60-80 рр. XVII ст. Увійшли в історію України, як "доба Руїни". На­ступники Б.Хмельницького не зуміли завершити його справу.

У жовтні 1659 р. Чорна Рада усунула від гетьманства І.Виговського і повернула владу Юрію Хмельницькому.

Юрій Хмельницький (Хмельниченко Юрась) (бл. 1641 1685 рр.) молодший син Богдана Хмельницького, гетьман України (1659 - 1663 рр). Його особиста нерішучість і слабка воля призвели до Того, що він став іграшкою в руках старшинських угруповань. За нього 17 жовтня 1659 р. був підписаний Переяславський договір, а у жовтні 1660 р. укладений з шляхетською Польщею Слободищенський трактат, які призвели до гро­мадянської війни в Україні і зумовили її поділ на Правобережну і Лівобе­режну. Скинутий з гетьманства старшинською радою (1663 р.) постригся в ченці під ім'ям Гедеона. У 1664 р. польський уряд заарештував і ув'язнив Ю.Хмельницького у Марієнбурзькій фортеці. Звільнившись жив в Уман­ському монастирі. Захоплений у полон татарами (1673 р.) був вдруге про­голошений гетьманом (1677 - 1680 рр.) вже як підданий турецького сул­тана. Втретє проголошений гетьманом у 1685 р. Через півроку після цього страчений турками в Кам'янці-Подільському.

Обираючи новим гетьманом Ю.Хмельницького козацька старшина сподівалася на покращення зовнішньополітичного курсу України. Але са­ме в цей час Україна опинилася між двома вогнями: Московщиною, з од­ного боку, та Річчю Посполитою - з другого. Будь які різкі рухи українсь­кого уряду в даному випадку могли мати непередбачувані наслідки. Тому було вирішено діяти обачливо, використовуючи суперечності між цими державами. Як зазначав восени 1659 р. один із польських сановників АЛотоцький у листі до короля, козацька старшина вважала за найрозум­ніше "не бути ні під королем, ні під царем, сподіваючись цього досягти, )бманюючи і лякаючи короля царем, а царя - королем".

Ю.Хмельницький та його оточення, заявивши про повагу польсько­му королеві, поспішили владнати відносини з Москвою. На раді в Жер до­вій Долині старшини розробили статті майбутнього договору, які перед­бачали відновлення конфедеративного союзу з Москвою. Але вийшло не так, як запланували.

17 жовтня 1659 р. Ю.Хмельницький під тиском 40 тисячного мос­ковського війська на чолі з Трубецьким змушений був погодитися на ух­валення нового Переяславського договору, який передбачав обмежену ав­тономію України у складі Московії.

За цим договором:

1. Заборонялися зносини України з іноземними державами.

2. Україна позбавляється права без царської влади переобирати ге­тьмана: обрана на цю посаду особа повинна була їхати до Москви на за­твердження.

3. Гетьман без Козацької ради не міг призначати та звільняти полко­вників та генеральну старшину, а також розпоряджатися військом без до­зволу царя.

4. Для посилення контролю за діяльністю гетьманського уряду в Україні значно збільшувався контингент царських військ. Крім Києва, мо­сковські гарнізони з воєводами розташовувалися у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві, Умані.

5. Передбачалася смертна кара для українців, які відмовлялися при­сягнути на вірність царю.

6. Київська митрополія підпорядковувалася Московському патріар­хату.

Єдине, на що домоглося українське посольство до Москви, це скасу­вання статті підпорядкування Київської митрополії Московському патріа­рхату. Але слід зазначити, що трагедія подальшої історії України була в тому, що цей сфальсифікований документ 1659р. став єдиним офіційним текстом т.зв. Статей Богдана Хмельницького й на ньому згодом підпису­валися всі гетьмани.

Нав'язавши Україні новий Переяславський договір Москва фактично перестала рахуватися з молодим гетьманом. Воєводи втручалися в управ­ління, роздавали на свій розсуд землі, московські війська ірабували і лення. Гетьманська влада стала номінальною, зростало невдоволенні українського народу.

Для остаточної перемоги за українські землі, московський уряд пе­рервав перемир'я з Польщею і в 1660р. почав війну. Російська армія під проводом В.Шереметьєва вирушила на Волинь. По дорозі до них мав при­єднатися з 30-тис. військом Ю.Хмельницький. ІПереметьєв дійшов до міс­течка Любар і там зустрівся з великими силами супротивника. Після кіль­каденних боїв Московське військо відступило під містечко Чуднів, витри­муючи потужні атаки. Під Чудновим, на Волині, поляки розбили москов­ські війська, змусили В.Шереметьєва капітулювати, а гетьман Хмельниць­кий погодився на мир з Польщею. 18 жовтня 1660 р. був підписаний Сло-бодищенський трактат за яким три воєводства - Київське, Чернігівське й Брацлавське одержували автономію у складі Речі Посполитої.

Але народні маси і основна частина Козацької старшини не хотіла повернення України під владу шляхетської Польщі і продовжувала проти неї боротьбу.

Польська шляхта з допомогою татар змогла оволодіти в 1660 р. лише Правобережжям. Кілька походів на Лівобережжя в 1661 — 1662 рр. Закін­чилися невдачею. Не здатний керувати подіям»., оточений за пропольську політику ворожістю мас, Ю.Хмельницький восени 1662 р. скликав старшинську раду в Корсуні, де зрікся влади, а в січні 1663 р. постригся в чен­ці під іменем Гедеона.

Після того, як Правобережжя обрало гетьманом П.Тетерю, а Лівобе­режжя - І.Брюховецького, територіальний розкол України доповнився по­літичним. Про це дуже влучно сказав історик О.Субтельний - "доба Руїни сягнула свого апогею".

Таким чином, другий етап Української національної революції (ве­ресень 1657 р. - червень 1663 р.) став часом серйозних випробувань для українського народу. Ця доба принесла жахливе спустошення українських земель; спалахи громадянської війни; загострення боротьби за гетьмансь­ку булаву; наростання соціальних конфліктів та протистоянь; поновлення старої моделі соціально-економічних відносин; відхід національної еліти від державної ідеї, сформульованої Б.Хмельницьким і повернення до ідеї автономізму 1648 р.; розмивання моральних норм у суспільному житті; тиск та втручання в українські справи Польщі, Московії, Туреччини, Кримського ханства; фатальний розкол України на Правобережну та Лі­вобережну.