1.3 Визначення вмісту поняття культури користування кіберпростором.

Комп'ютер з кожним днем все більшою мірою стає невід'ємною частиною нашого життя. Ігнорувати або заборонити цей винахід людства ми не можемо. Більш того, з появою і розвитком кіберпростору людство піднялося ще на один ступінь свого розвитку.

На сьогоднішній день ми маємо необмежений доступ до інформації, можливість спілкуватися з представниками різних країн, культур, ідеологій. Можемо виконувати великий об'єм роботи за менший проміжок часу, що підвищує ефективність нашої професійної діяльності.

Соціологи говорять про появу нового суспільного класу – інтелектуальної еліти, що взаємодіє з кіберпростором. У суспільній свідомості складається соціальний стереотип представника цього класу. Це людина, як правило, схильна до інтелектуальної діяльності, має свою систему ціннісних орієнтація, що багато в чому відрізняється від загальноприйнятих. У свідомості цих людей суспільні відносини мають не звичну нам ієрархічну структуру, а паралельну, що знижує референтність визнаних авторитетів.

Педагоги, психологи і соціологи констатують факт зміни свідомості вже цілого покоління, що безумовно віде за собою зміни суспільної свідомості і ієрархії цінностей всього суспільства.

Разом з глобальною комп'ютеризацією суспільства все гостріше встає проблема подолання комп'ютерної залежності у користувачів. Ця тема турбує всю світову спільноту. У багатьох країнах, у тому числі і в Україні, створюються центри по боротьбі з кіберзалежністю. Учені всього світу шукають шляхи вирішення цієї проблеми.

Одною із головних проблем є вибір між необхідністю зробити кіберпростір частиною свого життя і боязнь розвитку комп'ютерної залежності у себе і своїх близьких. У нашому дослідженні для вирішення цієї проблеми ми пропонуємо виховання у особистості користувача культури користування кіберпростором.

Сьогодні однією з актуальних проблем, які розглядають науки про людину і суспільство, є виховання культури буття молоді. З давніх часів ця проблема турбувала учених, вона стала предметом широких теоретичних досліджень в багатьох науках – філософії, соціології, психології, педагогіці, етиці, естетиці, політиці та ін.

Гуманісти минулого відстоювали необхідність виховання дитини на основі загальнолюдських цінностей. Вони вважали, що саме гуманність, гідність, милосердя, любов і співпереживання до ближнього є основними рисами культурної людини (Мішель Монтень, Франсуа Рабле, Еразм Роттердамський, Вітторіно та Фельтре).

Імена французьких матеріалістів пов'язані із становленням системи загальнолюдських цінностей і з початком створення гуманістичного світогляду, де найвищими цінностями є людина і її щастя (Гельвеций, Гольбах, Дідро, Ламетрі).

Гуманістичним підходом у формуванні культури особистості було насичено виховання і навчання в братських школах України, які відіграли велику роль у розвитку української педагогічної думки в ХVІ – ХVII ст. (П. Берінда, І. Борецький, А. Еласонський, С. Полоцкий, Ф. Прокопович, М. Смотрицький, К. Ставровецький).

Видатні мислителі ХІХ ст. (М. Бердяєв [22], Ф. Достоєвський [61], Л. Толстой [165]) визнавали найвищою метою розвитку людини саме виховання культурної особистості, яка несе в собі загальнолюдські цінності.

Виховання культури, що базується на зaгальнолюдських цінностях, було характерне для традицій української демократичної думки ХІХ ст. (П. Грабовський, М. Коцюбинський, Леся Українка, І. Франко, Т. Шевченко). Видатні гуманісти вважали загальнолюдські цінності основними критеріями людського життя, його призначення, відстоювали ідеї гуманізму, народності, добра у вихованні культурної особистості (П. Білецкий-Носенко, В. Каразін, І. Котляревський).

Предметом серйозних методологічних, теоретичних і практичних досліджень сучасних філософів є аксіологічні проблеми (М. Бахтін [21], В. Біблер [26], В. Давидова [64], О. Кузнєцов [93, В. Ядов [207] та ін.). Ці філософи розглядають проблеми діалогу культур, цивілізацій, народів, на основі яких виникає і формується загальнолюдська культура.

В той же час на основі аналізу філософської літератури можна констатувати невизначеність і наявність різних методологічних підходів сучасної аксіології щодо сутності поняття «культура особистості», до розкриття місця і взаємозв'язку цього поняття з іншими основними поняттями аксіологічної науки. Філософія не розглядає загальнолюдську культуру як структурну одиницю особистості.

Не найістотнішою рисою в західній науковій літературі, присвяченій проблемі загальнолюдської культури і проблемі людини взагалі, є розгляд цих питань в контексті глобальних чинників, які докорінно змінюють самі умови функціонування і подальшої еволюції суспільства. Помітний внесок в аналіз проблеми зробили учені, які об'єдналися у відомий Римський клуб. А. Печчеї торкнувся питання поглиблення гуманізму і виховання на основі досягнень загальнолюдської культури, що стане умовою подальшого виживання людства. Значну увагу проблемі виховання основ загальнолюдської культури особистості і стану її внутрішнього світу приділяли філософи-екзистенціалісти М. Хайдеггер, К. Ясперс, Ж .- П. Сартр, А. Камю, М. Марсель.

Серйозні кроки були зроблені cучасними західними, переважно американськими, психологами, які на початку 60-х років ХХ ст. створили новий напрям, – гуманістична психологія (А. Маслоу [112], Р. Мей [118], К. Роджерс [155], В. Франкл [176] та ін.). Саме цими авторами встановлено, що найважливішим структурним компонентом особистості, її ядром є цінності. Цінності характеризують не тільки засоби, за допомогою яких досягається мета, але і життєву позицію самої особистості, її сенс життя. Ці учені вважали, що процес виховання і розвитку загальнолюдської культури є безперервним і безпосередньо пов'язаним з розвитком сфери потреб і мотивів людини. Вони виявляються в ситуаціях вибору і в творчій діяльності. У цих дослідженнях продемонстровано взаємозв'язок між досягненнями загальнолюдської культури і процесами усвідомлення і переживання особистістю власних ціннісних уявлень.

Проблема виховання культури на основі загальнолюдських цінностей не залишилася поза увагою основоположників сучасної вітчизняної педагогічної і психологічної науки, які відстоювали необхідність формування їх у дитини ( Б. Ананьєв [6], О. Асмолов [14], Л. Божович [29], П. Блонський [30], Л. Виготський [44], Р. Гурова [59], Д. Ельконін [204], І. Кон [86], О. Леонтьєв [103], В. М’ясищев [124], С. Рубінштейн [149], Д. Ельконін [204] і ін.). Роботи цих учених мають велике значення для розуміння закономірностей вікового розвитку молоді, що вчиться, психолого-педагогічних механізмів формування ціннісних форм свідомості особистості; дозволяють розглядати загальнолюдську культуру як стрижневе утворення соціальної позиції особистості.

Аксіологічний підхід до визначення культури трактує її як систему цінностей, які відображають її якісний стан. У Г. Риккерта ми зустрічаємо визначення культури як «процеса реалізації загальних цінностей впродовж історичного розвитку» [154, 68].

З точки зору С. Франка, сутність культури полягає в «сукупності реалізованих в суспільно-історичному житті об'єктивних цінностей» [175, 177].

Акcіологія займається вивченням природи цінностей і структури ціннісного сприйняття. Для aдекватного сприйняття світу, ухвалення рішень необхідна постійна оцінка дійсності, що оточує нас. Але для цього людина повинна володіти аксіологічним мисленням, яке виникає, як вважає Є.А. Зеленов, «з механізмів сприйняття інформації і порівняння її з відповідним еталоном, що представляє ідеальну довершеність того або іншого об'єкту, явища, дії і т.д.» [73, 50].

Звідси можна зробити висновок, що мислення носить ціннісний, відносний характер, бо цінність – це спосіб виділення головного і значущого. Цінність – це прояв внутрішнього світу людини. Вона є показником стабільності, абсолютності, незмінності. Цінності формуються з індивідуального досвіду людини у співвідношенні з соціальним і загальнолюдським досвідом, засвоєним індивідом.

Основою аксіологічного мислення є концепція взаємозалежного і взаємодіючого світу, в центрі якого знаходиться цілісна особистість. Ця концепція ґрунтується на тому, що гуманізація стає глобальною тенденцією сучасного розвитку людства, а утворення загальнолюдських цінностей складає його зміст.

Про необхідність формування аксіологічного мислення говорив російський філософ М.А. Бердяєв «… особа є категорією аксіологічною, оцінною. Особистість не може мислити ні біологічно, ні психологічно, ні соціологічно. Особа – духовна, і припускає існування світу. Цінність особи є вищою ієрархічною цінністю в світі, цінністю духовного порядку» [24, 62].

Велике значення слід приділяти формуванню аксіологічного мислення у вихованні інтелектуальної еліти суспільства. Від того, які цінності будуть закладені і сформовані у молоді, залежатиме і подальший розвиток суспільства, держави, людства. Тому важливість аксіологічного підходу до вирішення проблеми виховання майбутньої інтелектуальної еліти суспільства так активно обговорюють в науковому педагогічному середовищі.

На думку Е. Шиянова та І. Котової аксіологічний підхід тісно пов'язаний з гуманістичною педагогікою, оскільки людина розглядається в ній як найвища цінність суспільства. У зв'язку з цим aксіологія, яка виступає більш загальною відносно гуманістичної проблематики, може розглядатися як основа нової філософії освіти і відповідно методології сучасної педагогіки [197, 36].

Культурологічний підхід до проблеми нашого дослідження припускає педагогічний аналіз поняття «культура». У дослідженні проблеми виховання у студентської молоді культури користування кіберпростором визначення культури є основним.

Існує безліч визначень культури. Даючи визначення поняття «культура» в контексті педагогічної нaуки, ми виходили з наступних загальних методологічних положень, виділених Є.А. Зеленовим:

- культура має динамічний характер, і зміст її розкривається в процесі розвитку;

- всі культурні явища так чи інакше пов'язані між собою, і для того, щоб зрозуміти їх сутність, необхідно розглядати ці явища з різних боків, враховуючи цілісний характер культури;

- взаємозв'язок і взаємообумовленість розвитку людини і культури. Культурa без людини і людства не існує, проте й існування людства неможливо уявити собі без існування певної культури;

- тісний взаємозв'язок культури і виховання людини детермінує їх вплив у всіх сферах людської життєдіяльності. Культура є умовою для розвитку виховання, а виховання є умовою для розвитку культури;

- культура різних народів має схожу структуру, функції, канали розповсюдження і впливу на людей, що несе в собі потенційну можливість розвитку їх в єдину загальнопланетарну культуру [73, 79].

Культура – це базова характеристика людини, яка виявляється в трьох головних характеристиках її життєдіяльності: матеріальній, соціальній, духовній. Таке поняття відображає педагогічне розуміння визначення «культура» і дає можливість використовувати культурологічний підхід у вивченні проблеми виховання у студентської молоді культури користування кіберпростором.

Сильною стороною культурологічного підходу є сильний інтегральний потенціал, який дозволяє на його основі здійснити інтеграцію і трансформацію інших наукових методів і підходів.

Культурологічний підхід в нашій роботі інтегрується з гуманістичним, аксіологічним і синергетичним.

Культурологічний підхід в педагогіці припускає, що змістом виховного і освітнього процесів стане комплексний підхід до спадщини людства. Тільки комплексний підхід (з узагальненням філософського, естетичного, етичного, релігійного, науково-технічного знання) дозволить педагогічній науці адекватно реагувати на проблеми сучасності в нашому мінливому світі, прогнозувати подальшу модель розвитку.

Основне завдання виховання в цьому контекcті – сформувати уміння особистості самостійно диференціювати, відбирати і засвоювати культурні цінності, формувати способи діяльності для їх створення з урахуванням особистісних властивостей і соціокультурних життєвих програм. На наш погляд, це оптимальний спосіб для вирішення проблеми віддалення людини від культури і цінностей. Відомий філософ М. Мамардашвілі так писав про цю проблему: «Вся цивілізація, вся культура, все християнство – це казка, вигадка, ніщо в тій мірі, в якій це не зростає з душі кожного. Віра в Христа не має ніякого сенсу, якщо ти не породив заново образ Христа, виходячи з глибини своєї темноти »[112, 89].

Можна сказати, що основною проблемою нашого часу є вплив засобів масової інформації і впровадження ними «мозаїчної культури». Така інформаційна атака залишає в свідомості людини обривки знань, але не дає можливості вибудувати логічний ланцюг міркувань зі встановленням причинно-наслідкових зв'язків, зробити самостійні висновки. Таким чином, поняття «культурна людина» замінюєтеcя на «поінформована людина», а класичне поняття «інтелігентна людина» замінюється поняттям «людина з дипломом про вищу освіту». Інформаційний простір формує стандартне мислення, примітивні смаки і потреби, притупляє уяву і креативність.

Культурологічний підхід до нашої проблеми дозволяє визначити соціокультурні основи й ієрархію культурних цінностей при розробці стратегії виховання культури користування кіберпростором. У основу цього процесу покладений аналіз загальнокультурних тенденцій розвитку особистості. Г. Кюнг писав: «Не можнa відмітати проблеми минулого, пріоритетом повинні бути широкі, різносторонні проблеми людей і людського суспільства сьогодні» [103, 181].

Справжнього педагога хвилює не тільки сьогоднішній день, але й завтрашній. Ці дві тимчасові категорії нерозривно пов'язані: без минулого немає сьогодення, сьогодення не має сенсу без майбутнього. Це стосується не тільки окремої особистості, але і людства в цілому.

Використання культурологічного підходу має велике значення для процесу виховання особистості у вищій школі. Формування світогляду – основне новоутворення юнацького віку. Закінчується формування ціннісних орієнтацій молодого покоління. Формується мотиваційна основа розв’язання соціальних, економічних, культурних завдань, які ставить перед сучасним молодим поколінням ХХІ століття.

Говорячи про культурологічний підхід, важливо звернути увагу на зв'язок часів і спадкоємність поколінь. Наше сьогодення базується на минулому досвіді людства, на його спадщині і культурних традиціях. Якщо ми хочемо, щоб у людства було майбутнє, не можна відрікатися від минулого, яке б воно не було.

В епоху інформатизації й комп'ютеризації культурологічний підхід у вихованні молоді допоможе забезпечити формування цілісної, гармонійно розвиненої особистості й уберегти людство від загибелі в інформаційних війнах.

У взаємодії особистості і культури ми бачимо основний ресурс духовного виживання людства, гарантію його подальшого розвитку. «Культурa виступає вже не тільки у вигляді ідеалізованої перспективи індивідуального розвитку і формування людини. Її недостатньо розглядати і як необхідний набір загальних зразків життєдіяльності. Разом з визначенням людської індивідуальності універсально вагомим феноменом культури остання виступає як умова і основа вироблення і репродукції саме особистісного відношення до світу» [63, 10].

Проблема виховання культури користування кіберпростором була породжена тими глобалізаційними процесами, які відбуваються зараз у світі. Це і виникнення інформаційного суспільства, і міжкультурна інтеграція різних соціумів, і розвиток полікультурної освіти. Виходячи з цього, виникла необхідність розробки нової парадигми освіти і виховання, яка б відповідала новому світогляду ХХІ століття.

Одним з нових напрямів у філософській науці стала синергетика. Синергетика вивчає універсальні закономірності еволюції і самоорганізації складних систем будь-якого типу, які знаходяться в нестійкому стані.

Звернення до синергетичного підходу в розробці методології виховання у студентської молоді культури користування кіберпростором обумовлене декількома чинниками:

- перехід до нової виховної парaдигми, в основі якої лежать принципи гуманістичного, особистісно-орієнтованого розвитку студентів;

- необхідність в нових науково-обґрунтованих технологіях, пов'язаних з полікультурними тенденціями в системі виховання і освіти;

- посилення ролі самоактуалізації, самоорганізації і самореалізації особи у виховному середовищі в умовах глобалізації.

Філоcофський словник дає нам наступне визначення: «Синергетика – сучасна теорія самоорганізації, новий світогляд, пов'язаний з вивченням самоорганізації, нелінійності, неврівноваженості, глобальної еволюції, вивчення процесів становлення «порядку через хаос», біфуркацією змін, невідворотності часу, нестійкості як основоположної характеристики процесів еволюції» [160, 618].

Словник сучасної західної філософії [162, 276] трактує синергетику як «міждисциплінарний напрям наукових досліджень, який виник на початку 70-х років і ставить своїм основним завданням визнання загальних закономірностей і принципів, які лежать в основі процесів самоорганізації в системах найрізноманітнішої природи: фізичних, хімічних, технічних, економічних, соціальних».

Автором терміну «синергетика» є Г. Хакен, який запропонував наступне визначення: «Синергетика – це сукупний колективний ефект взаємодії великої кількості підсистем, які призводять до появи стійких структур і самоорганізацій в складних системах» [184, 9].

Синергетика має міждисциплінарний напрям і охоплює різні галузі знань. Це не фізична теорія, а теорія структурних взаємозв'язків, які можуть бути викладені як математичною мовою, так і на вербальному рівні. Синергетика допомагає знайти загальні принципи побудови як точних, так і гуманітарних наук. Основними поняттями синергетики є відкритість, нелінійність і нерівнозначність.

Відкритість передбачає постійний обмін змістом в навколишньому світі. Нелінійність означає можливість різних варіантів і непередбачуваність переходу систем з одного стану в інший. Під нерівнозначністю розуміється стан відкритої системи, в якій відбувається зміна її макроскопічних параметрів: складу, структури і поведінки.

При досягненні критичних значень показників параметрів зовнішньої дії на систему вона реагує ускладненням своєї структури. Це ускладнення є реакцією системи завдань, поставлених перед нею дійсністю з метою встановлення рівноваги між цією системою і дійсністю. З такої позиції можна розглядати вплив кіберпростору, що зростає в сучасних умовах, як зовнішньої дії на об'єкт педагогіки. При досягненні даним об'єктом критичних значень відбувається ускладнення структури як наукового знання, так і змісту виховання.

Кризи, що виникають, завжди долаються завдяки появі нового підходу у розв’язанні проблем. Кіберпростір є на сьогоднішній день елементом цього нового, а саме якісно нового типу суспільної організації – інформаційного суспільства. Інформаційне суспільство характеризується наступними положеннями:

1. найвищою цінністю суспільства, головним продуктом виробництва і основним товаром стає інформація;

2. вища влада в суспільстві поступово переходить до інформаційної еліти;

3. класова структура суспільства пропадає і поступається місцем двочленній елітарно-масовій структурі;

4. все більша частина населення земної кулі протикається сферою інформаційної діяльності та її обслуговуванням;

5. впровадження комп'ютерів і роботів звільняє від роботи велику кількість людей;

6. радикальних змін зазнає вся культура, система соціальних зв'язків, сімейно-побутових відносин, організація влади і соціальна психологія;

7. інформація повинна призвести суспільство до його гуманізації на основі створення умов для наростаючої інформатизації, поліпшенню всіх форм спілкування, ліквідації мовних і культурних бар'єрів [73, 25].

О.І. Баришева звертає увагу на те, що постійне, тривале перебування особистості в умовах деструктивного, негативно насиченого інформаційного простору приводить психіку людини в стан постійної підвищеної тривожності, очікування непередбачуваних ситуацій, в стан стійкої екопсихологічної напруженості [18, 38].

Досвід соціальної нестабільності і психоемоційної напруженості в умовах зростаючої деіндивідуалізації свідомості під впливом ЗМІ на думку низки зарубіжних дослідників (Е. Доннерштейн, Д. Лінц, Ст. Пепрод, Дж. Курт, Л. Берон, М. Страус, Дж. Гербнер, Л. Ерон, Р. Хьюсман) призвів до того, що почав схилятися до простих і радикальних рішень, до насильства, до пошуку різних «ідолів». Місце справжніх людських цінностей зайняли такі соціальні феномени як держава, роботизація, соціальні стереотипи. Зміни у сфері духовності, які призводять до уніфікації особи, стали можливими як наслідок впливу світової спільноти у своїй недостатньо зваженій соціально-культурній діяльності.

Зміст поняття життєвого простору особистості є особливостями віддзеркалення природного і штучного середовища, свого внутрішнього світу, рефлексія щодо місця і ролі людини в природному й антропогенному середовищі, саморегуляція цього віддзеркалення. Це поняття включає і взаємодію людини з навколишнім середовищем, вплив на це середовище. Ця взаємодія приводить до комплексної зміни в психічному житті людини – починаючи від емоцій, настроїв особи до мотивів діяльності, спрямованості, ціннісних орієнтацій, духовної складової.

Шайкіна О.О. визначае поняття «культура користування кіберпростором» - як духовно-моральну регулятивну діяльність особистості, яка б відповідала вимогам психологічної екології життєдіяльності людини і не була б самоціллю[ ].

Таким чином, науковий аналіз свідчить, що проблема виховання у студентської молоді культури користування кіберпростором набуває в сучасних умовах нового значення та іншого якісного рівня.