38. Організаційні засади складання проекту Державного бюджету України

1. Кабінет Міністрів України розробляє проектзакону про Державний бюджет України.

2. Міністр фінансів відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розробки пропозицій проекту Державного бюджету України.3. Міністр фінансів на основі прогнозованих макропоказників економічного та соціального розвитку на наступний бюджетний рік визначає загальний рівень доходів та видатків бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.4. Не пізніше 1 червня у Верховній Раді України відбувається слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. З доповіддю про Основні напрями бюджетної політики виступає Прем'єр-міністр або за його дорученням Міністр фінансів України.5. За результатами парламентських слухань Верховна Рада приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період

39/ Формування та використання коштів централізованих фондів

Фонди фін. ресурсів цільового призначення є само­стійною ланкою фін. С-ми. Необхідність їх створ та функціонув зумовлена потребою в наданні певних соц гарантій населенню у разі досягн непрацездатн віку, втрати працездатності, годувальника, роботи, настання стихійного лиха та інших непередбачуваних подій. В ек аспекті — це створення та викор-ня фондів фін ресурсів для задоволення ек і соц потреб держави, підпр структур та окремих громадян. Також, державні цільові фонди - це форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, залучених державою для фінансування суспільних потреб з визначених джерел, які мають цільові призначення. Джерела мобілізації коштів: внески громадян; асигнування з бюджету; ресурси підпр структур; кошти спонсорів; благодійні внески; страхув; кредит . Державні цільові фонди поділяють на: соціальні; економічні. До найважливіших соціальних фондів в Україні належать: Пенсійний фонд; Фонд Чорнобиля; Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. До економічних фондів належать: Державний дорожній фонд України; Державний фонд охорони навколишнього природного середовища та інші; Державні цільові фонди - це сукупність фондів грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні центральних і місцевих органів влади. Шляхи утворення державних цільових фондів: відокремлення видатків Державного бюджету на певні цілі, що мають першорядне значення для країни в даний момент;формування спеціальних фондів, які мають самостійні джерела доходів. Цільові фонди бюджету включають бюджетні призначення виключно на конкретні цілі у таких випадках: якщо законом передбачене покриття видатків із конкретно визначеного джерела надходжень; у випадку одержання центральними, місцевими органами влади або безпосередньо розпорядником бюджетних коштів дотації, гранту чи дарунка у вартісному розрахунку на конкретну мету.Принципи орг-ї централізованих фондів — відрахув до фондів централізовано визначені державою, відпов законами і є власністю держ; — відрахув до фондів є обов'язков платежами й можуть стягуват примусово;— витрати з фондів здійсн лише на визнач. по­треби, які передбачені законами України. Створення фондів фін ресурсів цільового призна­чення є об'єктивним процесом фін забезпе­чення соц потреб насел у зв'язку з настанням або виникнен відповідних обставин. Проте цю ф-цію мо­жуть виконувати як держ фонди фін ресурсів, так і фонди недерж форми власності. Усе це залежить від рівня розв-ку с-ми соц забезпечен­ня в державі. Відрахування до фондів майже не пов'язані з трудовим внеском кожної особи, а тому чітко проявляється принцип зрівнялівки щодо одержання пенсій та допомог. Ни­ні в Україні це найактуальніша проблема, насамперед вона стосується пенсійного забезпечення. Її розв'язання може бути досягнуто шляхом реформування пенсійного забезпечення в двох напрямках — удосконалення державного пенс за­безпечення шляхом наближення сер пенсії до рівня се­р з/п та її прямої залежності від рівня з/п, а також роз-ку недержавного добровільного пенс забезпечення. Такий шлях реформув пенсійного забезпечення послабить фін напруження в державі, поліпшить психологічну ситуацію, ство­ривши впевненість потенційних пенсіонерів у забезпеч. свого майбутнього. Крім того, будуть створені мотиви щодо підвищення еф-сті праці. Такий шлях узгодження держ соц гарантій та приватної ініціативи дає змогу підтримувати високий рівень сусп добробуту.

40.Парабанківська система - це система, елементами якої є сукупність різноманітних видів небанківських фінансово-кредитних інститутів у їх взаємозв'язку та взаємозалежності, що існує в тій чи іншій країні в певний історичний проміжок часу, та функціонує в межах єдиного фінансового механізму. Парабанківська система, переважно, функціонує у вузьких секторах ринку, де вимагаються спеціальні знання та технічні засоби і прийоми, особливо в таких сферах, як: залучення дрібних заощаджень домогосподарств; фінансування інноваційної діяльності; страхування; мікрокредитування; забезпечення соціальних гарантій; довгострокове інвестування капіталу; розміщення цінних паперів промислових підприємств.Парабанківські (небанківські) фінансово-кредитні установи відрізняються від банківських наявністю вузької спеціалізації запропонованих послуг. Крім того, основною сферою банківської діяльності є виконання трьох базових операцій - депозитних, кредитних та розрахункових. У сукупності їх можуть здійснювати лише банківські установи. Ті ж фінансові посередники, для яких такі операції не є базовими, відносяться до парабанківських.До складу парабанківської системи входять спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ) та поштово-ощадні установи.Діяльність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів (СКФІ) полягає в обслуговуванні певних типів клієнтів (часто на пільгових умовах) або поширюється на такі сфери кредитування, які є ризикованими для комерційних банків (сільське господарство, будівництво, дрібне підприємництво).Поштово-ощадні установи, в свою чергу, займаються мобілізацією дрібних заощаджень громадян через поштові відділення та кредитуванням на цій основі інших фінансово-кредитних установ та держави.Основними видами парабанківських фінансово-кредитних установ є:інвестиційні компанії та фонди;лізингові факторингові компанії,брокерські та дилерські фірми; страхові компанії;пенсійні фонди;фінансові компанії; ломбарди;кредитні товариства трастові компанії тощо.Інвестиційні кампанії — це різновидність кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють кошти приватних інвесторів шляхом емісії власних цінних паперів, та вкладають їх в акції, облігації та інші активи підприємств своєї країни та закордоном. При цьому, доходи, отримані у вигляді дивідендів та процентів, розподіляються інвестиційною компанією серед її акціонерів, а прибуток від підвищення біржового курсу цінних паперів, зараховується, як правило, до резервів. Інвестиційні компанії відрізняються від інвестиційних банків тим, що повністю виражають інтереси інвесторівЛізингові компанії - установи, які купують предмети довгострокового кредитування (машини, обладнання, споруди виробничого призначення, транспортні засоби тощо) і надають їх в довгострокову оренду (на 5-8 років і більше) фірмі-орендарю, яка поступово сплачує лізинговій компанії вартість взятого в оренду майна. Таке майно є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.Лізинг, як правило, здійснюється за відповідним договором, який регулює правовідносини між суб'єктами угоди, і, залежно від особливостей здійснення таких операцій, може бути фінансовим або оперативним.Факторингові компанії - це фінансові організації, на користь яких з боку виробників здійснюється переуступка права отримання платежів від покупців за постачання товарів або надання послуг.Факторинг включає не лише кредитно-розрахункове, а й бухгалтерське, інформаційне, страхове та юридичне обслуговування клієнтів.Страхові компанії - це фінансові інститути, які функціонують з метою охорони майнових й особистих інтересів фізичних та юридичних осіб, шляхом відшкодування їм втрат, що виникають внаслідок стихійного лиха, нещасних випадків або інших несприятливих умов. Пенсійні фонди - це спеціалізовані фінансові установи, що займаються мобілізацією та використанням коштів пенсійного призначення.Пенсійні фонди утворюються за рахунок внесків працюючих та роботодавців, і володіють досить значними сумами грошових коштів. За формою власності пенсійні фонди можуть бути приватними або державними.Фінансові компанії є кредитними інституціями, що спеціалізуються на наданні споживчих позик, кредитуванні дрібних та середніх підприємств, оформленні чеків та залученні строкових вкладів. Крім того, фінансові компанії можуть здійснювати торгівлю нерухомістю, факторингові операції, страхування тощо.Ломбарди - це фінансові установи, виключним вилом діяльності яких є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу рухомого майна на визначений строк під визначений відсоток, а також надання супутніх ломбардних послуг.Ломбарди видають позички на строк від 1 дня до 3 місяців у розмірі 75 % від вартості оцінки заставлених речей і до 90 % вартості виробів із дорогоцінних каменів, металів, годинників у золотій оправі тощо..Кредитні товариства - це установи, що утворюються для задоволення потреб їх членів (кооперативів, підприємств малого і середнього бізнесу, фізичних осіб) у кредитуванні. Капітал цих фінансових організацій формується шляхом купівлі членських паїв та сплати спеціального внеску учасниками. Основними вилами діяльності кредитних товариств є падання коротко- і середньострокових кредитів, а також здійснення посередницької діяльності.Кредитні спілки - це громадські організації, створювані на добровільних засадах з метою фінансового та соціального захисту їх членів через залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Засновниками кредитних спілок є група фізичних осіб, об'єднаних спільними ознаками (територіальними, професійними тощо). Видача позик кредитними спілками здійснюється під мінімальні відсоткові ставки. Базуючись на засадах кооперації, кредитні спілки фінансують підприємницькі проекти своїх членів, при цьому не маючи на меті отримання прибутку.

41. Інвестиційні фонди. Становлення ринкової економіки в Україні й гострота проблеми інвестиційних ресурсів обумовлюють необхідність розвитку інвестиційних інститутів. В Україні вони виникли ще до того, як з’явились перші законодавчі акти, що регламентували їх діяльність. Відставання нормативної бази від реального процесу ліквідовано тільки на початку 1994 p., коли Президент України підписав Указ »Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії». Згодом у 2001 р. прийнято Закон України »Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)».Відповідно до указу Президента України передбачено створення інститутів взаємного інвестування у формі інвестиційних фондів та інвестиційних компаній. Основна різниця між ними знаходилась у площині їх різних можливостей на ринку цінних паперів. Так, інвестиційні фонди створювалися як інститути спільного інвестування, тоді як інвестиційна компанія виступала як професійний торговець на ринку цінних паперів, крім того, за певних умов мала змогу здійснювати і колективне інвестування. Між ними була також різниця в припустимих формах організаційної структури, в розмірах статутного фонду і т. ін.Інвестиційний фонд в Україні створювався як юридична особа надзвичайною функцією якої було спільне інвестування. Його організаційна форма визначалася у вигляді акціонерного товариства закритого типу зі статутним фондом не менше 2 тис. мінімальних зарплат. Статутний фонд формувався за рахунок грошових коштів, цінних паперів і нерухомого майна його засновників та учасників.Інвестиційні фонди, відповідно до Указу Президента України від 1994 p., могли бути як відкритими, так і закритими. Відкриті створювались на невизначений термін. Вони забезпечували високу ступінь ліквідності інвестиційних сертифікатів, що випускалися, встановлюючи терміни їх викупу (погашення). На відміну від них, закриті інвестиційні фонди випущені сертифікати не викуповували. Термін діяльності таких фондів був визначеним і встановлювався вже у момент створення інвестиційного фонду закритого типу.Наявна і досить недосконала правова база, що регламентувала функціонування інвестиційних компаній і фондів, певною мірою стримувала їх розвиток. Новим кроком у розвитку інвестиційних процесів у нашій державі стало прийняття в 2001 р. Закону України »Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Згідно з положенням цього закону в Україні створюються інститути спільного інвестування, які можуть бути відкритого, інтервального і закритого типу. До відкритих належать ті, що в будь-який момент за бажанням інвестора можуть викупити ті цінні папери, які емітовані даним інститутом спільного інвестування. Інтервальні — це різновид відкритих, які відрізняються від останніх тим, що процес викупу (за бажання інвестора) здійснюється в термін, установлений у проспекті емісії, але не рідше одного разу на рік. Інститути спільного інвестування належать до закритих тоді, коли вони не беруть на себе зобов’язання щодо викупу випущених ними цінних паперів. Останні можуть викуповуватись лише у двох випадках: реорганізації або ліквідації емітента.Закон України регламентує і термін існування інститутів спільного інвестування. Щодо цього останні можуть бути створені як на певний термін, так і на безстроковий. При цьому закриті можуть бути лише строковими.В новому законі вводиться й таке поняття, як диверсифікований, або недиверсифікований вид інституту спільного інвестування. Подаємо ознаки диверсифікованого виду:ількість цінних паперів одного емітента в активах інституту спільного інвестування не може перевищувати 10 % від загального обсягу їх емісії;ктиви диверсифікованого інституту спільного інвестування не менш, як на 80 % повинні складатися з грошових коштів, ощадних сертифікатів, а також облігацій (підприємств, місцевих і центральних органів влади), які допущені до торгів на біржі, або в торговельно-інформаційній системі.Відкриті та інтервальні інститути спільного інвестування можуть бути тільки диверсифіковані. Це пояснюється тим, що законодавець намагається створити умови, які б унеможливлювали або робили найменш вірогідними банкрутство цих інститутів. У цьому ж напрямку діють і ті обмеження, що стосуються дивер- сифікованих інститутів спільного інвестування відносно розміщення їх активів. Так, їм забороняється:римати у грошових коштах, в ощадних сертифікатах, на депозитних рахунках у банках більше ЗО відсотків загальної вартості активів інституту спільного інвестування;упувати цінні папери одного емітента більш, ніж на 5 % загальної вартості активів такого інституту; придбавати, або додатково інвестувати в цінні папери органів місцевого самоврядування більш, ніж 10 %загальної вартості активів інституту спільного інвестування;придбавати, або додатково інвестувати акції українських емітентів більш, ніж на 40 %загальної вартості активів інституту спільного інвестування.Це тільки деякі обмеження, встановлені для диверсифікованих інститутів спільного інвестування. Інші стосуються обмежень щодо купівлі цінних паперів іноземних емітентів, емітентів; які є пов’язаними особами інституту спільного інвестування (особи, які здійснюють контроль за відповідною юридичною особою) тощо. Мета цих обмежень полягає в тому, щоб максимально забезпечити та посилити надійність і стабільність функціонування цих інститутів.За формою своєї організації інститути спільного інвестування можуть бути як корпоративними інвестиційними фондами, так і пайовими. Корпоративний створюється тільки у формі відкритого акціонерного товариства і має здійснювати діяльність тільки зі спільного інвестування.Корпоративний інвестиційний фонд організовує свою діяльність за тими нормами, що встановлені законодавством України для акціонерних товариств. Це стосується, наприклад, мінімального (початкового) розміру статутного фонду (капіталу), ієрархії й основних повноважень органів такого фонду (збори акціонерів та спостережна рада), порядку проведення зборів акціонерів, порядку припинення діяльності інвестиційного фонду тощо. Але при цьому в Законі України »Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» визначаються й певні особливості саме акціонерного товариства, що діє як інвестиційний фонд. Зокрема, такому товариству заборонено випускати будь-які інші (крім акцій) цінні папери. Тоді як звичайне акціонерне товариство може випускати, наприклад, облігації (щоправда вартістю не більше 25% від статутного капіталу). Акції корпоративного інвестиційного фонду можуть бути тільки простими іменними, тоді як інші акціонерні товариства можуть випустити як привілейовані акції (до 10 %), так і прості, та акції на пред’явника. Існують і інші особливості, наприклад, стосовно розкриття інформації інвестиційного фонду.Пайові інвестиційні фонди — це активи, які належать інвесторам на правах спільної часткової власності. Ці активи знаходяться в управлінні компанії, яка спеціалізується на управлінні активами. Мінімальний розмір активів пайового фонду не може бути менше від початкового капіталу корпоративного інвестиційного фонду. Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою.Створення пайового інвестиційного фонду дає можливість займатись організацією спільного інвестування саме компанії з управління активами. Ця компанія відповідає за збитки, які були завдані діяльністю (або бездіяльністю) інституту спільного інвестування.Новий закон про інститути спільного інвестування торкається і вже існуючих інвестиційних компаній та фондів. їх в Україні вже на початок 1999 р. було зареєстровано 959. Але всі вони виявились малопотужними. їх активи склали в 2000 р. тільки 0,21 % від ВВП, тоді як в інших країнах з перехідною економікою цей рівень сягає 5—12 % від ВВП. До того ж більше 90 % їх були закритими.Відповідно до Закону України »Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні фонди)» всі закриті інвестиційні фонди та закриті взаємні фонди інвестиційних компаній у разі закінчення терміну їх існування повинні реорганізуватись у пайові чи корпоративні інвестиційні фонди, або припинити свою діяльність. А ті, термін дії яких не закінчився, мають право функціонувати до кінця строку, а потім теж повинні бути реорганізовані або ж ліквідовані.Що стосується відкритих інвестиційних фондів і відкритих взаємних фондів, то вони у дворічний термін мають бути або реорганізовані в пайові і корпоративні інвестиційні фонди, або ліквідуватись.Подальша перспектива їх розвитку в нашій державі пов’язана з удосконаленням законодавства, що регулює діяльність цих компаній і фондів та всього фінансового ринку в цілому. Однак формування правового поля створює тільки загальні умови для розвитку інвестиційного бізнесу. Основу становлення й укріплення даної форми небанківських кредитних установ мають скласти зміни в матеріальному стані громадян нашої країни. Тільки за умови, що сімейні доходи для більшості населення переважати муть їх витрати, стає можливим перетворення фондів взаємного інвестування в потужний важіль інвестиційної діяльності.Як свідчить досвід високорозвинутих країн Заходу, подальше вдосконалення інвестиційного бізнесу відбувається в напрямі посилення тієї ланки, яка забезпечує саме колективну організацію інвестування. Ця перспектива означає загальний напрям розвитку вітчизняних інвестиційних фондів. Але це, очевидно, буде тільки домінуючим напрямом, який не заперечуватиме багатогранності інших форм організації інститутів щодо акумуляції грошових коштів населення і їх перетворення в капітал.

42. Роль кредитних спілок на фінансовому ринку України.Кредитна спілка - це неприбуткова громадська організація, що діє на кооперативних засадах з метою соціального захисту своїх членів шляхом здійснення взаємокредитування за рахунок їх акумульованих заощадженьВід ефективності управління, забезпечення своїх членів повним комплексом фінансових послуг на найвигідніших умовах, залежить подальша доля кредитних спілок, унікальних представників небанківських фінансових установ, що мають великий вплив на благоустрій середніх і бідних верств населення.. В більшості випадків передумовою процесу становлення кредитних спілок являється ентузіазм, який направляє людину на пошук виходу із складної ситуації, а точніше – пошук шляху „виживання” в складній життєвій реальності. В процесі спілкування формується ініціативна група, яка в подальшому і стає ядром управлінського складу. Для створення справжнього кредитного кооперативу необхідні перш за все фахівці з відповідним мисленням, які б розуміли саму суть існування даної установи. Кредитні спілки посідають особливе місце серед фінансових посередників, що діють на фінансовому ринку України. Особливість кредитних спілок полягає в тому, що вони є водночас і однією з форм кредитних кооперативів, які функціонують на кооперативних засадах, і фінансовими установами [5].У розвинутих країнах світу кредитні кооперативи надають досить широкий перелік фінансових послуг. Окрім кредитування й депозитної діяльності це відкриття ощадних, пайових, чекових та інших рахунків, розрахунково-касове обслуговування, обмін чеків, продаж дорожніх чеків, випуск кредитних карток, прийом грошових переказів, оплата комунальних послуг, перерахування зарплат і пенсій на особисті рахунки, здійснення інших видів безготівкових платежів. Однак для кредитних спілок України надання всіх цих послуг є перспективним напрямом, оскільки відповідно до Закону України ''Про кредитні спілки'' від 20.12.2001 р. № 2908-III зі змінами та доповненнями вони мають здійснювати досить обмежений перелік видів діяльності:♦ кредитування своїх членів та інших кредитних спілок;♦ членство у платіжних системах;♦ благодійна діяльність;♦ надання поруки своїм членам;♦ залучення кредитів банків, об'єднаної кредитної спілки, інших установ і організацій;♦ розміщення тимчасово вільних коштів на депозитних рахунках банків, об'єднаної кредитної спілки;♦ залучення внесків (вкладів) на депозитні рахунки;♦ оплата на доручення своїх членів вартості товарів, робіт, послуг;♦ придбання державних цінних паперів і паїв кооперативних банків.Крім повноважень, визначених Законом України ''Про кредитні спілки'', члени кредитних спілок і особливо представники їх виконавчих органів мають усвідомлювати суть кредитної кооперації, що являється передумовою їх успішного розвитку. Створення кредитної спілки в першу чергу, як зазначалось вище, мало за мету задоволення потреб своїх членів, що вимагало наявність коштів (для надання кредитів). Необхідні фінансові ресурси накопичувались за рахунок сплати обов'язкового пайового внеску (паю), розмір якого міг бути однаковим для всіх членів спілки або пропорційним плановим обсягам користування послугами. Суттєвим чинником внесення паю являється першочергове забезпечення функціонування самого кредитного кооперативу та здешевлення отриманих кредитів в порівнянні з іншими кредитними установами (включаючи і комерційні банки). Виконання таких умов було можливе лише завдяки низьким операційним витратам, як результат самозабезпечення грошовими коштами та неприбуткової діяльностіДотримання основних принципів діяльності (добровільності вступу та свободи виходу, рівноправності членів, самоврядування та гласності) являється передумовою функціонування кредитних установ.Для стабільного розвитку кредитних спілок і їх об'єднань Держфінпослуг розроблені критерії та нормативи щодо капіталу, платоспроможності, якості активів, ризиковості операцій, прибутковості та ліквідності. [6].ажливим завданням являється раціональне формування фінансових ресурсів та використання їх в інтересах своїх членів, що можливе за умови ефективного фінансового менеджменту та зваженої фінансової політики.Джерелами утворення фінансової бази кредитної спілки є капітал (пайовий, резервний, додатковий) та зобов'язання, складовою яких є залучені кошти, які мають найбільшу питому вагу пасивів кредитної спілки. Дані кошти являються джерелом формування ресурсів, які спрямовуються на проведення активних операцій. За рахунок залучених коштів забезпечується виконання основного завдання кредитних спілок – фінансова підтримка своїх членів у вигляді наданих кредитів, тому вони працюють над вирощуванням можливостей кредитування [4].Спрощена система оформлення, отримання та сплати кредиту, нижчі відсотки по ньому виділяють кредитні спілки з інших небанківських фінансових установ. Проте маленькі кредитні спілки для недопущення збитковості змушені застосовувати високу маржу.Створення і діяльність Держфінпослуг дає можливість всебічно вивчати розвиток кредитних спілок, піднімає рівень аналізу їх діяльності на вищий рівень об'єктивності, так як постійний моніторинг ситуації забезпечує наявність статистичної інформації. Аналіз фактичного стану функціонування ринків фінансових послуг та впорядкування всіх сегментів небанківського сектору економік допомагає тримати на контролі їх розвиток і своєчасно реагувати на можливі випадки непередбачених негативних наслідків діяльності. На кредитних спілках лежать важливі завдання: раціональне формування фінансових ресурсів, використання їх в інтересах членів, ефективне комплектування необхідних елементів функціонування, належна диверсифікація ризиків, конкурентоспроможні умови, компетентний персонал. Перехід кредитної спілки від функціонування як ''громадської установи задля зменшення бідності'' до ''професійної фінансової установи'' досягається за допомогою кооперативної ідеї та інвестування для забезпечення фінансовими ресурсами своїх членів, що сприяє зростанню та розвитку економіки держави. Тому, кредитні спілки мають зайняти належне місце в розбудові нашої держави і стати важливим, невід'ємним елементом фінансової системи країни.

43 Супрабанк. Сист Важлива роль в системі міжнародних фінансів належить залученню фінансових ресурсів інших країн та міжнародних фінансових організацій. Вони використовуються з метою сприяння підприємницької діяльності, залучення коштів для фінансування дефіциту державного бюджету та платіжного балансу, проведення структурних перебудов в економіці, реалізації окремих цільових соціально-економічних програм та забезпечення інших напрямів розвитку. Країна може залучити фінансові ресурси з різних джерел:1) міжнародних фінансових організацій: Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку (СБ), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК);2) іноземних держав та міжнародних організацій, наприклад, Європейського союзу (ЄС);3) юридичних та фізичних осіб-нерезидентів.Основними програмами співробітництва з іноземними інвесторами є:– залучення кредитів на коротко-, середньо- і довгостроковий періоди;– розміщення на міжнародних і внутрішніх фінансових ринках цінних паперів;– одержання грантів, субсидій, стипендій.Важливу роль відіграє співпраця України з МВФ. Ця міжнародна фінансова організація створена 1944 p., метою заснування якої є підтримка розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва шляхом встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх дотриманням, створення багаторівневої системи платежів та усунення валютних обмежень, а також надання кредитних ресурсів своїм членам у разі виникнення валютних ускладнень. З метою забезпечення країн – членів МВФ додатковою ліквідністю фонд випускає спеціальні права запозичення (СПЗ). Вони здійснюються у вигляді записів на рахунках МВФ пропорційно до квот країн-учасниць.СПЗ використовуються лише через центральні банки і міжнародні організації як компонент міжнародних ліквідних та резервних засобів. СПЗ застосовуються для регулювання платіжних балансів, поповнення офіційних резервів, проведення розрахунків, підтримки національних валют. Загальна сума внесків країн-учасниць до фондів МВФ у кінці 1990-х років становила понад 145 млрд СПЗ. Членами МВФ стали 181 держава. При цьому, частка їх в статутному фонді неоднакова. Приблизно 18% голосів мають СІЛА, Японія – 6,33%, 6,19 – Німеччина, по 5,11% – Англія і Франція. Україна вступила в МВФ у 1992 р., и квота у МВФ становила 0,64% від капіталу фонду. Це дає їй можливість претендувати на кредити в сумі до шести млрд дол. США.МВФ здійснює активну кредитну діяльність. Використовується декілька механізмів кредитування, які можна поділити на три групи: звичайний механізм, спеціальні механізми та пільгове кредитування. Кожна держава – член МВФ має право на одержання кредитів. В окремих випадках фонд може надавати кредити і державам, які не є його членами. Члени МВФ мають право на одержання кредитів на суму, що не перевищує 25% їх внесків до фонду. Кредити надаються з використанням таких механізмів, як механізм резервної частки (стенд-бай) та розширеного фінансування. Кредитування за програмами стенд-бай проводиться для забезпечення ресурсами програм макроекономічної стабілізації. Механізм розширеного фінансування (EFF) використовується з метою усунення диспропорцій у платіжному балансі, що спричинені структурними проблемами. Держава для одержання кредиту має розробити заходи, спрямовані на врівноваження платіжного балансу. Кредити надаються на строк від 4,5 до 10 років.Спеціальні режими фінансування запроваджені для надання допомоги у розв'язанні проблем дефіциту платіжного балансу країни. Використовуються такі механізми, як механізм компенсаційного фінансування (CFF) та надзвичайної кредитної лінії. Перша форма кредитування надається тим членам Фонду, які мають фінансові втрати внаслідок непередбачених зовнішніх обставин. Надзвичайні кредитні лінії відкриваються для врегулювання проблем платіжного балансу, спричинених впливом міжнародної фінансової кризи.Пільгове кредитування здійснюється з метою підтримки платіжного балансу країн, що розвиваються за умов його кризовогостану. До пільгового режиму кредитування належать: механізм розширеного фінансування структурної перебудови (ESAF), механізм боротьби з бідністю та економічного зростання. Пільгове кредитування передбачає надання пільгових позик і грантів членам фонду з низьким рівнем доходів та хронічним дефіцитом платіжного балансу. Метою надання такого кредиту є підтримка програм структурної перебудови.Надання кредитів фондом проводиться за умов виконання країною певних вимог. Основними умовами надання кредитів є розширення меж відкритості економіки країни-реципієнта і зменшення державного регулювання. Та це не завжди вигідно позичальникові. Послаблення митних бар'єрів нерідко призводить до пригнічення внутрішнього товаровиробника зарубіжними конкурентами. Тому часто експерти зауважують, що кредити МВФ – це один із інструментів відкриття внутрішніх ринків для поширення товарів із більш розвинутих країн. А кредити, які надаються міжнародними фінансовими організаціями, є чинниками перетворення країни на "придаток" (сировинний, з розвитком шкідливих виробництв, високим рівнем фінансової небезпеки) промислово розвинутих держав.Разом з тим, в умовах перехідної економіки відмова від використання кредитів міжнародних фінансових організацій не є обґрунтованою. За умов проведення виваженої політики їх залучення та ефективного використання кредитування країн зарубіжними інвесторами перетворюється на важливий фактор економічного зростання. Зокрема, таке кредитування сприяє вирішенню багатьох важливих проблем, таких як:– проведення фінансування дефіциту державного бюджету і платіжного балансу;– фінансування залучення критичного імпорту;– підтримка національної валюти;– проведення трансформації економіки;– підтримка розвитку малого і середнього підприємництва;– вирішення інших проблем.Надання кредитів Україні міжнародними фінансовими організаціями передбачає виконання значної кількості умов. Наприклад, МВФ вимагає проведення адміністративної реформи, укрупнення комерційних банків, стримування інфляційних процесів за допомогою підвищення процентних ставок, забезпечення дохідної частини державного бюджету, зниження (для певних груп товарів) експортних ставок, прискорення приватизаційних процесів, проведення активної монетарної політики центральним банком та ін. Світовий банк наполягає на покращенні законодавчого регулювання банківської діяльності, підвищенні рівня надійності інформації, що надходить від комерційних банків, удосконалення системи банківського нагляду та ліцензування, забезпечення страхування депозитів та ін.Світовий банк поєднує дві організації: Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) та Міжнародну асоціацію розвитку. До складу Світового банку входять також такі філії, як Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороння агенція гарантування інвестицій, Міжнародний центр урегулювання інвестиційних суперечок. Діяльність МБРР сприяє створенню інституційних, структурних та соціальних основ для забезпечення стабілізації розвитку глобальної економіки та окремих країн. Програми МБРР спрямовані на підвищення ефективності державного управління, формування правової та судової систем, регульованої фінансової системи, підтримку соціальної політики, метою якої є забезпечення соціальної та політичної стабільності.МБРР надає позики країнам за двома напрямами: інвестиційні позики та кредити на проведення структурної перебудови економіки. Об'єктами фінансування є іфраструктура (транспорт, зв'язок, енергопостачання), окремі галузі господарського комплексу (промисловість, сільське господарство, будівництво, комунально-побутове обслуговування, водопостачання, розвиток малого бізнесу, освіти та ін.). У проведенні таких операцій використовують механізми стабілізаційного кредитування та надання технічної допомогиСтабілізаційне кредитування використовують з метою фінансування програм структурної перебудови економіки і галузевої адаптації. Зокрема, програми галузевих реформ спрямовані на проведення оптимізації організаційної структури секторів економіки, формування тарифів, ціноутворення, оподаткування тощо. Технічну допомогу застосовують для фінансового забезпечення консультування урядів з питань державної політики у сферах структурної перебудови економіки, розвитку освіти, захисту приватного сектору, проведення адміністративної реформи та ін.

44. Суть, структура і функціональні завдання НПФ в УкраїніНедержавний пенсійний фонд - це фінансова установа, призначена для накопичення коштів на додаткову недержавну пенсію та здійснення пенсійних виплат учасникам фонду. Учасники НПФ - це люди, на користь яких сплачуються пенсійні внески до фонду, а вкладники - це особи, які здійснюють такі внески (сам учасник, його роботодавець, професійне об'єднання або члени сім'ї).НПФ створюється, провадить діяльність і ліквідується згідно з ЗакономУкраїни "Про недержавне пенсійне забезпечення". НПФ має статус неприбуткової установи, тобто не має на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками фонду. Весь отриманий фондом інвестиційний дохід розподіляється тільки між його учасниками.Пенсійні внески стають власністю учасника фонду одразу після їх зарахування на рахунок в НПФ, незалежно від того, хто їх платив - сам учасник, його роботодавець або родичі. Пенсійні кошти не можуть бути вилучені з фонду іншими особами або перерозподілені між іншими учасниками фонду. Учасник НПФ має право розпоряджатися своїми пенсійними коштами згідно з законодавством, тобто протягом періоду накопичення - переводити до іншого НПФ, а за певних підстав - отримувати у вигляді пенсійних виплат. Пенсійні кошти учасника можуть успадковуватись його спадкоємцями.НПФ не може бути проголошений банкрутом та ліквідований за законодавством про банкрутство. Ліквідація НПФ може бути проведена за спеціальною процедурою під контролем Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України. При цьому пенсійні накопичення громадян переводяться за вибором учасників до інших НПФ, страхових організацій або банківських установ, які надають послуги з недержавного пенсійного забезпечення.Органом управління НПФ є рада фонду, яка контролює поточну діяльність НПФ і вирішує основні питання його роботи (зокрема, затверджує інвестиційну декларацію фонду). Рада підзвітна зборам засновників НПФ - вищому органу управління НПФ, або засновнику, якщо фонд створено одним засновником.НПФ для виконання своїх функцій використовує послуги інших юридичних осіб - адміністратора, компанії з управління активами (КУА) і банка-зберігача..Первые НПФ появились в Украине в 2004 году. К 1 января текущего года их число уже достигло 109. В 2008 году количество участников негосударственных пенсионных фондов увеличилось до 482,5 тысячи, а общая сумма пенсионных взносов достигла 582,9 миллиона гривенПід час реформи здійснено низку важливих для дальшого розвитку пенсійної системи перетворень.У солідарній системі:- забезпечено призначення пенсій на підставі даних системи персоніфікованого обліку;- запроваджено розмежування джерел фінансування пенсій за різними пенсійними програмами між бюджетом Пенсійного фонду України та державним бюджетом;- дещо зменшено обсяг пільг зі сплати страхових внесків, зокрема з травня 2009 року здійснені заходи щодо сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України фізичними особами - підприємцями та членами їх сімей, які приймають участь у впровадженні такими суб'єктами підприємницької діяльності та не перебувають з ними в трудових відносинах, на рівні не меншому мінімального розміру страхового внеску на кожну особу;- законодавчо розмежовано системи справляння податків та справляння страхових внесків;- передано до Пенсійного фонду України функції з призначення і виплати пенсій і грошового забезпечення від Міноборони, Держприкордонслужби, УДОУ, органів управління інших військових формувань, СБУ, Служби зовнішньої розвідки України, МВС, Держспецзв'язку, ДПА, Державного департаменту України з питань виконання покарань, МНС, Мінтрансзв'язку та органів судової влади;- в управлінні Пенсійним фондом України беруть участь представники сторін соціального діалогу (по три представника від профспілок та об'єднань роботодавців);- встановлено мінімальну пенсійну виплату на рівні не нижче прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що дозволило виконати в повному обсязі норми статті 46 Конституції України.Основні проблеми формування НПФ пов'язані з недостатнім ступенем макроекономічної стабільності держави, низьким рівнем ефективності діяльності підприємств, капіталізації фінансового ринку та доходів населення.Причини низького темпу розвитку недержавного пенсійного забезпечення в Україні:- низький рівень доходів населення,- низька поінформованість як працівників, так і роботодавців,- недостатня зацікавленість роботодавців у фінансуванні недержавних пенсійних програм для працівників,- обмежений вибір фінансових інструментів, придатних для інвестування в них пенсійних коштів,- відставання розвитку ринку капіталу від потреб інституційних інвесторівта недостатньо низькі адміністративні затрати системи через невеликий обсяг нагромаджених активів.