10. Реалізм

Літературний напрям хар-ся правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Починаючи з 30-х pp. XIX ст. набуває розвитку у Франції, згодом в інших європейських літературах. основною для реалізму стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості. на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення.  Визначальні риси реалізму: • раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів); • правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей; • принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність; • характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя; • конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди; • вільна побудова творів; • превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва; • розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей. Представники: Стендаль, П. Меріме, О. Бальзак (Франція); Ч. Діккенс, У. Теккерей, Т. Гарді, Ш. Бронте (Англія); Ф. Достоєвський, Л. Толстой, А. Чехов (Росія)

НАТУРАЛІЗМ –- назва течії в європейській літературі й мистецтві, що виникла в 70-х рр. XIX ст. й особливо широко розвинулась у 80-90-х рр., коли він став найбільш впливовим напрямком. Власне кажучи, основні елементи натуралізму в літературі існували значно раніше; до 80-м рр. цей напрям одержав лише назву й теоретичне обґрунтування, дане Емілем Золя в книзі «Експериментальний роман» [1879] і у статтях про театр. Надалі під терміном «натуралізм» поєднувалися поняття досить різнорідні й відмінні від уявлення про нього його основоположників, зокрема Золя.

На момент зародження натуралізму людинознавчі науки, зокрема, психологія перебували в зародковому стані. Натомість стрімко розвивались ануки суспільствознавчі і фізіологія. Звідси й характерне для натуралістів твердження, що література повинна стояти на рівні сучасної науки, повинна бути перейнята науковістю. Основоположниками німецького натуралізму (або «фізіологічного імпресіонізму») стали А. Гольц і Ф. Шляф.

Соціалістичний реалізм, художній метод літератури і мистецтва, що є естетичним вираженням соціалістично усвідомленій концепції світу і людини, обумовленою епохою боротьби за встановлення і творення соціалістичного суспільства. Зображення життя в світлі ідеалів соціалізму обумовлює і вміст, і основні художньо-структурні принципи мистецтва С. р. Його виникнення і розвиток пов'язані з поширенням соціалістичних ідей в різних країнах, з розвитком революційного робочого руху.

Оноре де Бальзак (1799—1850) відіграв велику роль у розвитку літератури XIX століття, формуванні нової реалістичної естетики. Найвидатнішим його звершенням стала «Людська комедія» — велетенський цикл прозових творів. Критич­не ставлення до сучасності примусило письменника наполегливо визчати дійсність, зрозуміти рушійні сили історичних змін, що відбувалися на його очах. Повість «Гобсек»(в перекладі-живоглот), в якій Бальзак розкриває «владу золота» як руйнівної сили, що спотворює людські душі, стає таємною силою, яка править людьми. Свою філософію про владу золота Гобсек не придумав сам, а взяв із життя. Він збагнув основи сучасного суспільства, стверджуючи, що скрізь іде боротьба між бідними та багатими. Майже 20 років мандрував Гобсек світом, і скрізь він спостерігав боротьбу за виживання, тому йому притаманний інстинкт самозбереження. зневірився у моральних цінностях, за гроші купують усе. впевнений- єдине благо на землі-золото. Золото дає все, а найголовніше – владу над людьми. Г обсек насолоджується цією владою. Історія графині де Ресто: вона кохає молодого Максима де Трай. утримує його грошима чоловіка та дітей,беручи під проценти у Гобсека. Гобсек радить графу фіктивно передати все своє майно надійній людині,таким чином врятувати хочаб дітей від роззорення. Граф довірив все Гобсеку, і несподіванно захворів, помер. Графиня спалює цей документ,і все майно переходить до Гобсека. Гобсек помер у самоті, передавши своє майно далекій родичкі повії- Вогник, влада золота зруйнувала його життя.. перед смертю він став хворобливо скупим, коли відкрили його комору, побачили велечезні запаси гнилої риби, кави тощо. Багаторічна активність у збагаченні виявилася безплідною, він не залишив по собі навіть доброї згадки. В цьому романі Бальзак показує, що «влада золота» руйнує споконвічні зв'язки, природні зв'язки. Проблема влади золота, істиних життєвих цінностей та людських пристрастей яскраво розкривається в образі головного героя. Автор змалював зубоження душі. Бальзак доводить-без вічних цінностей –кохання, дружби, родинних привязаностей, милосердя, співчуття-людина перестає бути людиною.

Бальзак не тільки показує механізм влади золота, але й розкриває її руйнівну силу. Сам Гобсек, що зневажав інші людські цінності,— яскравий приклад дії цієї руйнівної сили. Його самотня смерть, його заповіт, за яким усе його багатство перейшло до да­лекої родички, повії на ім'я Вогник,— усе це доводить, що «влада золота» зруйнувала і життя самого Гобсека, що його розум, сила характеру, його знання людей і законів, які керують ними, не знайшли відповідного застосування. Перед смертю Гобсек зробився хворобливо скупим, він уже не міг визначити справжньої цінності усього, що потрапляло до нього, боявся продешевити. Коли після його смерті відкрили його комору, побачили величезні запаси гнилої риби, кави тощо. Багаторічна активність у збагаченні виявилася безплідною. Він не залишив по собі навіть доброї згадки.

Проблема «влади золота», істинних життєвих цінностей та людських пристрастей у повісті «Гобсек» яскраво розкривається в образі головного героя. Автор змалював картину зубожіння душі, яка на довгому життєвому шляху керувалася тільки «інстинктом самозбереження», а всі людські почуття її витіснилися пристрастю до золо­та. Бальзак доводить, що без «вічних життєвих цінностей» — кохання, дружби, родинних прив'язаностей, милосердя, співчуття — людина перестає бути людиною.