6. Возникновение Афинского государства. Реформы Тесея, Солона и Клисфена.

У Афінах за легендарного царя Тесея (IX—VIII ст. до н. є.) відбуло­ся об'єднання чотирьох іонійських племен. Прилегла територія була розподілена на паралію (прибережну частину), діакрію (бідний гірсь­кий район) та педіон (територія на північ та північний схід від Афін, де зосередилися маєтки знаті). Соціальна структура суспільства скла­далася з евпатридів - аристократів, геоморів - землеробів та деміур-гів-ремісників. Родова аристократія користувалася усіма політичними і громадянськими правами. Представники демосу (від селянина-бідняка до власника кораблів і майстерень), маючи права громадян, не мали майже жодних політичних прав. Ще одна група вільного на­селення - т. зв. метеки (іноземці, що поселилися в Афінах і займалися ремеслом чи торгівлею), взагалі не мали ані громадянських, ані полі­тичних прав. Особливу категорію становили раби, які розглядалися як робоча худоба чи інвентар. Були утворені територіальні одиниці -навкрарії, по 12 на кожне з чотирьох племен. Кожна така одиниця ви­ставляла по одному бойовому кораблю та двох озброєних вершників. Влада басилея поступово відійшла в минуле. Афінами управляв арео­паг - рада з евпатридів, яка збиралася на пагорбі бога війни Ареса. З свого середовища ареопаг вибирав одного, а з 683 р. до н. е.-дев'ятьох архонтів для управління поточними справами. Народні збори самостійного значення не мали і не впливали на обрання архонтів. Після річного перебування на посаді архонт ставав пожит-тєвим членом ареопагу.

На початку VII ст. до н. е. в Афінах з'являються перші писані за­кони. Евпатриди намагаються обмежити пережитки родового ладу, передусім кровну помсту, забезпечити свою особисту і майнову недо­торканність. Авторство цих законів приписується Драконту. Саме від його імені пішов термін «драконівські закони». Смертна кара була чи не єдиним покаранням, адже в'язниці греки не знали. Життям розпла­чувалися не лише за убивство, але й за осквернення святинь і навіть крадіжку овочів. Кроком уперед у розвитку юридичної думки стало розмежування злочинів на умисні і здійснені з необережності. Про­гресивним слід вважати і те, що закони, попри свою жорстокість, об­межували владу архонтів, які часто надто вільно тлумачили право.

Особиста свобода громадян Афін перебувала під загрозою. Беззе­мельні фети ставали т. зв. «шестидольниками», тобто працювали за 1/6 врожаю. За несплату орендної плати можна було узяти в боргове рабство самих шестидольників та їх дітей. У 594 р. до н. є. афінське суспільство охопила «велика смута», викликана загальним невдоволенням. Давньогрецький історик Плутарх писав, що «величезна біль­шість, та й до того ж люди великої фізичної сили, збиралися і умовля­ли один одного не залишатися байдужими глядачами, а обрати одного вождя, надійну людину, і звільнити боржників, що пропустили строк виплати, а землю переділити і цілком змінити державний лад». Цього року першим архонтом було обрано Солона, представника евпатридів, який не був «спільником багатих в їх злочинах». Афіни стояли на по­розі громадянської війни, багато боржників покинули поліс, втікаючи від кредиторів. Реформи Солона (594-593 pp. до н. є.) врятували ще незміцнілу рабовласницьку державу в Афінах. Здійснювалися вони рішуче, опір аристократичної верхівки, вихідцем з котрої був сам Со­лон, було подолано. По-перше, скасовано усі існуючі на той час бор­ги: звільнив Солон усіх закабалених і заборонив боргове рабство на майбутнє. Ті громадяни, які стали рабами і були продані за кордон, викуповувалися коштом держави. Віднині усі раби мали бути або вій­ськовополоненими, або придбаними на ринку. Заборонявся самоза-клад боржника. Багатьом селянам повертали їхні ділянки землі, віді­брані за борги. Однак перерозподілу землі не було проведено, а по­зичкові відсотки також не зменшені.

Узаконювалася свобода заповіту. Будь-яке майно, заодно земельні ділянки, можна було продавати, закладати, ділити між спадкоємцями тощо. Таким чином, майнове розшарування серед вільних громадян не лише не зменшувалося, а набувало пришвидченого подальшого розвитку. З іншого боку, кожний вільний громадянин, боронячи осо­бисту свободу як найвищу цінність, водночас ставав лояльним захис­ником інтересів держави в цілому. Невдачі афінян у військовому зма­ганні за о. Саламін (ще одна причина Солонових реформ) були по­долані.

По-друге, здійснена великомасштабна політична реформа. Грома­дяни поділені на чотири розряди, виключно за майновою ознакою, без огляду на «благородне» чи простолюдне походження. Громадяни, що отримували із своєї землі не менше 500 медимнів (1 медимн - 52,5 л) зерна, олії чи вина, увійшли до першого розряду, 300 - до другого, 200 - до третього, менше 200 - до четвертого розряду.

Лише з представників першого розряду обиралися воєначальники і архонти, а інші вищі посади заміщувалися представниками двох ви­щих розрядів. Представники першого розряду не служили у війську, але у військовий час на них лягали поставки для армії й утримання флоту. Другий розряд формував кавалерію, третій - гоплітів, тобто важкоозброєну піхоту. Четвертий розряд був з легкоозброєних воїнів, які у /бою розміщувалися попереду основного строю (і гинули найбільше). Ополченці зобов'язувалися мати власну зброю і утримувати себе під час походів.

Вищим органом влади ставали загальні народні збори, які віднині скликалися регулярніше. Участь у роботі народних зборів брали пред­ставники усіх чотирьох розрядів.

Одночасно було засновано Раду чотирьохсот (по 100 чол. від кож­ного племені-філи), до якої могли бути обрані вільні громадяни, крім жебраків і наймитів. Рада чотирьохсот готувала проекти народних зборів, а у певних випадках діяла від їхнього імені. Поступово Рада чотирьохсот перебрала колишні функції ареопагу.

Ще одним органом самоуправління виступала геліея, тобто суд присяжних, до якої обиралися громадяни віком від 30 років. Обрання проходило жеребкуванням з представників усіх чотирьох майнових груп. Геліея приймала звіти вищих посадових осіб, мала право денон­сації міжнародних та приватних договорів.

Якщо в Раді чотирьохсот домінували зазвичай аристократи, то ге­ліея була більш демократичним органом. Загалом же, реформи Соло­на завдавали удару родово-аристократичному принципу організації держави і суспільства, замінюючи його майновими. Вищий дохід зо­бов'язував громадянина до більших витрат на суспільні (передусім військові) потреби, але такий внесок компенсувався вищими політич­ними можливостями, ширшою участю в управлінні державою. Знать залишилася у програші, вигравала верхівка демосу - купці, лихварі, багаті ремісники. Водночас до участі в управлінні (геліея, народні збори) допускалися навіть неімущі фети, що перетворювало останніх на лояльних громадян держави та її захисників у воєнних конфліктах з ворогом.

На той час тип рабовласницької держави, за якого громадяни різ­них майнових груп мають відмінні права з відповідно відмінними обов'язками, називається тимократією. В античних Афінах тимокра-тія стала перехідною формою державної влади від олігархії до демо­кратії.

Після Солона владу в Афінах захопив тиран Пісістрат. Після скинення диктатури Пісістратидів справу Солона продовжив архонт Клісфен. У 509 р. до н. е., замість попереднього родового поділу, вводився територіальний. Замість чотирьох племінних філ діяли десять територіальних. Уся територія Аттіки була розподілена на три зони: берегову, Афіни з передмістями та внутрішню частину. До складу кожної з 10 територіальних філ входило 3 тритії - по 1 від кожної зони. Першочергово філи розподілялися ще й на деми - дрібні райони, яких налічувалося близько 100. Наслідком реформ аристо­кратичні родини виявилися розпорошеними. Так, рід Амінандритів мав представництво в 26 демах різних філ і тритій, рід Керкірів -у 19 демах тощо. Така роздрібненість унеможливлювала спільні дії родовитої аристократії. Родоплемінний поділ, в рамках якого панува­ла родова аристократія, був замінений на територіальний. На чолі де-мів були поставлені демархи, в чиї обов'язки входили запис вільних новонароджених, набір ополчення, вибір по жеребку до Ради та геліеї. Кожна філа споряджала підрозділ піхоти та кінноти і за власний кошт виставляла 5 військових кораблів з екіпажем.

Замість Ради чотирьохсот створювалася Рада п 'ятисот - по 50 чол. від кожної філи. Була створена виборна колегія з 10 стратегів, у чиї функції входили питання військових справ та зовнішніх зносин. За ареопагом зберігалося право розгляду справ про убивства, можливість скасування рішень народних зборів та питання відповідальності поса­дових осіб. У 462 р. до н. є. реформа Ефіальта позбавила ареопаг усіх політичних функцій. Колегія архонтів з появою колегії стратегів та­кож почала перетворюватися на анахронізм, втративши колишні функ­ції і повноваження.

З іменем Клісфена пов'язане виникнення остракізму, тобто суду че­репків. Популярність окремих осіб завжди таїла загрозу для демократії. Задля популярності реформ такий діяч у принципі міг отримати під­тримку значної частини населення, як це мало місце у випадку з Пісіст-ратом. З метою запобігання в майбутньому самої можливості понов­лення тиранії вводилося таємне голосування щодо найбільш популяр­них державних діячів. Той з них, «проти» якого назбирувалося понад 6000 черепків - «бюлетенів», на 10 років виганявся з Афін без конфіс­кації майна. Зрозуміло, що після десятирічної відсутності політичний вплив вигнанця уже не становив небезпеки для демократичних підва­лин держави.

Ця демократія проіснувала 150 років, до поразки у Пелопоннеській війні (431-404 pp. до н. е.). Саме демократії Афіни зобов'язані своєму звеличенню