контрольна_ек
.docxМiнiстерство освiти і науки, молоді та спорту України
Національний університет „Львівська політехніка”
Кафедра теоретичної та
прикладної економіки
Контрольна робота
з дисципліни "Основи економіки"
Варіант №2
Виконав:
ст. гр. КН-26
Безпалько Є.В.
Перевірив:
Колодій Ю.С.
Львів-2011
Варіант 2
|
№ завдання |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
|
К-сть балів |
5 |
5 |
5 |
2 |
2 |
2 |
2 |
2 |
5 |
5 |
Теоретичні питання
1. Циклічні коливання в економіці. Цикл і його фази.
2. Підприємство, їх види і форми.
3. Фактори виробництва і проблема їх обмеженості.
Тести:
4. У короткостроковому періоді фірма виробляє 500 одиниць продукції. Середні змінні витрати становлять 2 грн., середні постійні витрати – 0,5 грн. Загальні витрати становлять:
а) 750 грн.
б) 1250 грн.
в) 2,5 грн.
г) 1100 грн.
5. Що з переліченого є товаром в економічному розумінні:
а) стрижка;
б) пара ножиць;
в) візит до лікаря;
г) порада юриста.
6. Сума грошей, отримана найманим робітником на підприємстві за виконану ним працю – це:
а) номінальна заробітна плата;
б) реальна заробітна плата;
в) прибуток робітника;
г) відрядна заробітна плата.
7. Яке твердження стосується нормативної економіки?
а) у 2005 р. темп інфляції становив 15% ;
б) у 2006 р. для зниження темпу інфляції необхідно обмежити емісію грошей;
в) у 2006 р. дефіцит державного бюджету становив 5 млрд.грн.;
г) у звітному періоді інфляція зменшилась на 8%.
8. Який з наступних виразів характеризує суть граничних витрат:
а) TC : Q;
б) TFC : Q;
в) TVC : Q;
г) (P*Q)=Q.
Задачі
9. Обчислити приріст реального ВВП в аналізованому році, якщо ВВП реальний у базовому році становить 700 тис. грн., а ВВП номінальний в аналізованому році збільшився до 1150 тис. грн., ціни за цей період зросли на 15%.
10. Визначте загальний рівень безробіття за такими даними: природний рівень безробіття дорівнює 5%, чисельність фрикційних безробітних – 1 млн. осіб, структурних безробітних – 1,5 млн. осіб, циклічних безробітних – 2,8 млн. осіб.
Теоретичні питання:
1.Циклічні коливання в економіці. Цикл і його фази.
Загальна економічна рівновага — це певною мірою абстракція, ідеал економіки. В реальній дійсності відбуваються її порушення, тому розвиток економіки має циклічний характер. Циклічні коливання в економіці були відомі давно, але до початку ХІХ ст. вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства й особливостями сільськогосподарського виробництва, відсутністю сформованого суспільного характеру виробництва у кожній окремій країні, навіть у країні з розвиненою ринковою економікою.
Економічний цикл — це сукупність постійних фаз національної економіки — розширення та скорочення обсягів виробництва. Його ще називають циклом ділової активності або кон'юнктурним циклом.
Економічний цикл являє собою чергування піднесення і спаду рівня ринкової активності протягом кількох років. Економічні цикли можуть відрізнятися один від одного за тривалістю й інтенсивністю, але всі вони мають одні й ті самі фази.
Серед економічних криз — торговельних, валютно-фінансових, грошових, галузевих, структурних, регіональних — циклічні спади посідають особливе місце не лише через їх регулярність, а й тому, що у них у концентрованому вигляді відображаються суперечності економічної системи. Тільки в ХХ ст. у країнах з розвиненою ринковою економікою відбулося 14 циклічних криз.
Французький економіст А. Афталіон причиною криз вважав нерівномірність механічного прогресу, його співвітчизник С. Сисмонді — недостатнє споживання населення, а український учений М. Туган-Барановський — диспропорційність між галузями. К. Маркс обґрунтував системний підхід до вивчення циклічних криз. На його думку, криза лише на перший погляд має галузевий характер (досить рідкісні випадки, коли спад охоплює буквально всі сфери економіки і всі підгалузі промисловості), насправді ж це загальноекономічне, загальногосподарське явище, причини якого можуть бути найрізноманітнішими, але справжня причина полягає у специфічній суті виробничих відносин і суперечностей ринкової системи.
Ритмічні рухи, що відбуваються в економіці, залежать від багатьох причин і можуть значно відрізнятися один від одного за тривалістю й інтенсивністю. Наприклад, "Велика депресія" 30-х років ХХ ст. на Заході підірвала економічну активність на ціле десятиріччя. Тоді як до і після неї спад ділової активності був менш глибоким і тривалим. Тому в економічній науці говорять більше про економічні коливання, а не про цикли, бо цикли, на відміну від коливань, характеризуються регулярністю.
Економічний цикл аналізується за всіма параметрами господарського механізму, відбувається пошук можливостей пом'якшити циклічні коливання і наслідки кризи. Такий аналіз дає змогу обґрунтувати шляхи виходу з кризи. Рух виробництва від початку однієї економічної кризи до початку іншої утворює цикл. Так, за період з 1825 р. до кінця 90-х років ХХ ст. відбулося 23 цикли, кожен з яких унікальний. Але водночас усі цикли характеризують певні загальні ознаки, передусім однакова послідовність у зміні фаз циклу. На різних етапах економічного розвитку світового господарства і за різних конкретних умов відтворення цикл і його фази виявляються по-різному.
Криза — основна фаза циклу. Її економічна функція в кінцевому підсумку зводиться до тимчасового, на якийсь період, досягнення пропорційності між окремими ланками ринкової економіки (виробництвом і споживанням, виробництвом і обігом). Кризи характеризуються значним загостренням труднощів збуту продукції, зростають запаси нереалізованої продукції. Скорочуються портфелі замовлень на устаткування і будівництво. Спостерігається масове банкрутство торговельних і промислових фірм. Розладжується фінансово-кредитна система. Зростає попит на позичковий капітал, а пропозиція його різко скорочується; підвищується норма позичкового процента. Банкрутують дрібні і середні банки, масштаби товарообміну різко скорочуються, що призводить до великого спаду виробництва; поступово криза охоплює всі сфери економіки, спричиняє скорочення виробництва загалом.
Депресію, застій справедливо порівнюють з післяшоковою ситуацією. Під час депресії виробництво не розширюється, товарні запаси поступово зменшуються, частину з них знищують, а частину реалізують за зниженими цінами. Рух капіталу млявий і нечіткий. Під час депресії поступово формуються умови пожвавлення господарської активності. Цьому сприяють поступове відновлення розірваних кризою господарських зв'язків, переливання капіталу до перспективніших сфер застосування, а головне — оновлення основного капіталу. Зв'язок депресії з кризою полягає передусім у відновленні основного капіталу, але вже на новому, вищому технічному рівні. Тому у наступному циклі економіка досягає вищої точки піднесення.
Пожвавлення — наступна фаза циклу, яка відрізняється тим, що тут уперше після початку кризового падіння відбувається розширення попиту на засоби виробництва та робочу силу, відновлюється економічне зростання, збільшується заробітна плата. Оновлення основного капіталу є вирішальним чинником переходу від депресії до пожвавлення. Розвиток виробництва супроводжується залученням працівників у виробництво. Починає зростати попит на предмети споживання, що стимулює розширення виробництва на підприємствах. Фаза пожвавлення переходить у фазу піднесення.
Піднесення — це збільшення обсягів виробництва, підвищення продуктивності праці, зростання добробуту, при цьому економіка виходить на рівень, який перевершує всі попередні. Конкуренція на цій фазі гранично загострюється, виробництво розширюється відповідно до зростаючого попиту. Торгівля досить інтенсивна, прискорюється оборот капіталу, збільшується пропозиція вільного грошового капіталу. Розширюється попит на кредити, підвищується норма процента. Прибутки зростають, підвищуються курси акцій та інших цінних паперів, торгівля якими набуває значних розмірів. Особливо великих розмірів досягають кредитно-фінансові операції, а також операції на біржах.
2. Підприємство, їх види і форми.
Підприємство — первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності. Як самостійні господарські одиниці підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами.
Підприємство виконує такі функції: організаційну — забезпечення виробництва товарів і послуг, їх реалізації; відтворювальну — інвестування капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів; соціальну — задоволення суспільних потреб споживачів, надання засобів існування для найманих робітників.
Підприємство необхідно розглядати з двох боків: 1) організаційно-технічного — як певну єдність технічного комплексу (системи машин) і сукупного робітника; 2) соціально-економічного — як суб’єкт виробничих відносин і певну сукупність цих відносин, характер яких визначається власністю на засоби виробництва.
Формування ринкової структури економіки приводить до появи різноманітних форм сучасних підприємств (суб’єктів господарювання). Їх можна класифікувати за різними критеріями: 1) формами власності; 2) формами організації; 3) розмірами; 4) сферами діяльності.
Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:
->індивідуальне, засноване на особистій власності, де використовується виключно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід належить виробнику;
->сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім’ї;
->приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили;
->колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;
->державне, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності;
->комунальне (муніципальне), засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;
->спільне, засноване на об’єднанні підприємств різних форм власності;
->орендне — підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає в користування трудовим колективам.
Відповідно до форм організації підприємства виступають як:
->партнерство, або товариство — форма організації підприємства, що базується на об’єднанні (пайовому, частковому) майна різних власників. Як правило, це закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається лише за згоди більшості її членів. Дохід між членами товариства розподіляється пропорційно до паїв (після сплати податків і виділення засобів на нагромадження капіталу). Розрізняють такі види партнерства: повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю); товариство з обмеженою відповідальністю; змішане (командитне) товариство;
->асоціації — об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності (вони не повинні втручатися у виробничу або комерційну діяльність будь-кого з учасників);
корпорації (акціонерні товариства) — об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових або комерційних інтересів. Вони належать до товариств з обмеженою відповідальністю. Їх особливість полягає в тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Рішення приймаються тими акціонерами, які володіють контрольним пакетом акцій (50% +1 акція). Особливим видом сучасної корпорації є холдингові компанії, які виступають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдинг відносно останніх виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких володіє холдинг, є відносно нього дочірними. Такий механізм називають системою участі;
->консорціуми — об’єднання промислового та банківського капіталу на певний час для досягнення єдиної мети;
->концерни — об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців.
Крім того, функціонування ринкових відносин пов’язане з виникненням цілого ряду фірм, що обслуговують ринок. Лізингові фірми — це фірми, що надають кредити орендарю з правом користування певними об’єктами. Найпоширенішими об’єктами лізингу є транспортні засоби, обладнання, технології, ліцензії, «ноу-хау», програмне забезпечення і т. ін. Інноваційні фірми впроваджують винаходи, науково-технічні розробки та послуги, реалізують різні проекти. Венчурні фірми проводять комерційну апробацію науково-технічних розробок. Здебільшого вони виникають у наукомістких галузях економіки і працюють з певним ризиком. Брокерські (маклерські) фірми виступають як посередники в торгівлі товарами та послугами, під час виконання біржових операцій з товарами та цінними паперами, а також фрахтування суден і страхування. Вони можуть надавати додаткові послуги для вивчення ринку, реклами, кредитування тощо. Аудиторські фірми (контори) за замовленням підприємств перевіряють їх фінансово-господарську діяльність, а також видають рекомендації щодо поліпшення справ.
У країнах з ринковою економікою помітна роль в економічному житті належить фінансово-промисловим групам. Вони здійснюють контроль над виробничо-розподільним циклом з одного центру. Це дає можливість сформувати потужні виробничі комплекси, які здатні конкурувати з найбільшими світовими компаніями.
3. Фактори виробництва і проблема їх обмеженості.
Фа́ктори виробни́цтва (англ. factors of production) — ресурси, необхідні для виробництва товарів або послуг. Класичними факторами виробництва є робоча сила (всі розумові та фізичні здібності людей), земля (природні багатства), капітал (вже інсуючі/вироблені засоби виробництва, а також фінансовий капітал). Четвертим фактором вважається підприємливість, яка об'єднує попередні три фактори.
У вченнях класиків по-різному ставилися акценти на окремі фактори виробництва. Наприклад, в працях фізіократів та Франсуа Кене як засновника цієї школи земля/природа була єдиним продуктивним фактором виробництва. Отже, землевласники були єдиним продуктивним класом суспільства. Адам Сміт вважав працю та її поділ основним продуктивним фактором виробництва, оскільки забезпечення товарами та послугами стало з часом краще, проте, якість землі та клімат особливо не змінилися. Такий підхід пояснює також економічний ріст. Теорію щодо оцінки вартості продукту на основі праці розвинули пізніше Давид Рікардо та Карл Маркс. Капіталісти вважали/вважають капітал найбільш важливим фактором виробництва.
Розвиток виробництва має межі. Вони спричинені тим, ще у кожний момент часу суспільство володіє лише певним обсягом виробничих ресурсів, миттєве збільшення яких є нереальним. Через обмеженість ресурсів суспільство завжди стоїть перед проблемою: як розподілити їх таким чином, щоб досягти найкращого результату, тобто як створити таку кількість споживчих благ, щоб мати змогу якнайповніше задовольнити потреби?
Перш ніж безпосередньо перейти до розгляду цієї проблеми, домовимось, що поняття «виробничий ресурс» і «фактор виробництва» ми для спрощення вважатимемо тотожними, хоча між ними, безумовно, є певна відмінність. Фактор (від латинського factor - той, що робить), або чинник, є рушієм певного процесу. Ресурс (від французького ressource - цінність, запас, джерело засобів) потенційно може стати фактором.
Пригадаємо, що факторами виробництва, а отже, і виробничими ресурсами є земля, праця, капітал та здатність до підприємництва.
Виробничі ресурси поділяються на відтворювані і не-відтворювані.
До відтворюваних виробничих ресурсів належать ті, що створюються і відновлюються природою (грунт, вода, повітря, ліс) і суспільством (засоби виробництва). До відтворюваних одночасно і природою, і суспільством належать трудові ресурси: людина з'являється на світ як біологічна істота і набуває у суспільстві знань та навичок, необхідних для виробничої діяльності.
До невідтворюваних виробничих ресурсів належать корисні копалини, що споживаються як сировина. Крім того, час відтворення деяких ресурсів є таким тривалим, що їх можна віднести до невідтворюваних. Йдеться, зокрема, про знищені чорноземи, вирубані ліси, забруднені водойми. Ця проблема, на жаль, є дуже актуальною для України, її найбільше багатство - чорноземи - перебувають у жахливому стані, а головну водну артерію - Дніпро - перетинають «мертві моря», створені греблями кількох гідроелектростанцій. Для відтворення цих напівзнищених ресурсів потрібні загальнонаціональні зусилля і не одне десятиліття.
Виробничі ресурси обмежені, одні - відносно, інші - абсолютно.
Відносна обмеженість існує тому, що потреби випереджають можливості виробництва, а останні обмежені наявними ресурсами. Обмеживши потреби, можна відносно зменшити й обмеженість ресурсів. Проте таке пояснення причин обмеженості ресурсів стосується лише одного боку проблеми. Необхідно також зазначити, що окремі види ресурсів, і насамперед невідтворювані, обмежені самою природою, отже, раніше чи пізніше настане час їх вичерпання. Вчені вже підрахували загальні розміри запасів нафти, газу, вугілля й інших корисних копалин та строки їх вичерпання. Обмеженими є площі чорноземів, лісів, водойм, басейнів річок. Щодо цих ресурсів можемо говорити про їх абсолютну обмеженість.
Обмеженість виробничих ресурсів зумовлює появу цілої низки складних економічних процесів і ситуацій. По-перше, в кожний даний момент при досягнутому рівні науково-технічного прогресу наявні виробничі ресурси обмежують виробничу діяльність. По-друге, виникає потреба в прискоренні технічного прогресу, який допомагає вводити в обіг усе нові й нові ресурси. По-третє, виникає необхідність всебічної економії виробничих ресурсів, ефективного і раціонального їх використання. І, по-четверте, актуальною стає проблема вибору виробничих ресурсів і пошуку альтернативних варіантів їх використання.
Для характеристики стану використання ресурсів вживають поняття «повна зайнятість» і «повний обсяг виробництва».
Повна зайнятість ресурсів означає, що всі придатні ресурси використовуються у виробництві. Придатність же ресурсів до використання визначається їх фізичним станом і соціальними обставинами. Якщо йдеться про трудові ресурси, тобто про працівників, то придатними до роботи є особи в працездатному віці. Його тривалість, продовження або зменшення залежать і від суспільства: добробуту, системи охорони здоров'я, державного законодавства. Суспільство також визначає придатність до використання таких ресурсів, як земля, виробничі фонди. Так, частина орних земель свідомо вилучається із сівозміни під пар. Може виникнути потреба в зупинці цеху з метою його технічної реконструкції або на період економічних криз.
Повний обсяг виробництва означає, що виробничі ресурси суспільства використовуються в такій комбінації і на такій технічній основі, що забезпечують найбільший економічний результат.
В умовах обмеженості ресурсів, як зазначалося вище, перед суспільством і окремими виробниками виникає проблема вибору, пошуку альтернативних варіантів використання ресурсів. Вибір альтернативних варіантів полягає у пошуках найефективнішої комбінації ресурсів, а отже, і найраціональнішого їх використання. Соціально-економічні орієнтири цього процесу, тобто його цілі, такі: 1) задоволення потреб людей у тих чи інших споживчих благах, оптимізація процесу споживання; 2) збереження й охорона навколишнього середовища; 3) економія ресурсів; 4) зростання віддачі ресурсів; 5) здешевлення продукції та послуг; 6) удосконалення виробництва; 7) забезпечення перспектив розвитку виробництва і суспільного споживання.
Тести:
4. У короткостроковому періоді фірма виробляє 500 одиниць продукції. Середні змінні витрати становлять 2 грн., середні постійні витрати – 0,5 грн. Загальні витрати становлять:
а) 750 грн.
б) 1250 грн.
в) 2,5 грн.
г) 1100 грн.
Відповідь: б.
За умовою: Q=500шт, AVC=2грн, AFC=0.5грн. Знайти TC. Спочатку знайдемо середні загальні витрати, тобто ATC, де ATC=AVC+AFC=2+0.5=2.5грн. Тепер можемо знайти загальні витрати за формулою TC=ATC*Q=2.5*500=1250грн.
5. Що з переліченого є товаром в економічному розумінні:
а) стрижка;
б) пара ножиць;
в) візит до лікаря;
г) порада юриста.
Відповідь:б.
6. Сума грошей, отримана найманим робітником на підприємстві за виконану ним працю – це:
а) номінальна заробітна плата;
б) реальна заробітна плата;
в) прибуток робітника;
г) відрядна заробітна плата.
Відповідь: а.
7. Яке твердження стосується нормативної економіки?
а) у 2005 р. темп інфляції становив 15% ;
б) у 2006 р. для зниження темпу інфляції необхідно обмежити емісію грошей;
в) у 2006 р. дефіцит державного бюджету становив 5 млрд.грн.;
г) у звітному періоді інфляція зменшилась на 8%.
Відповідь: б.
8. Який з наступних виразів характеризує суть граничних витрат:
а) TC : Q;
б) TFC : Q;
в) TVC : Q;
г) (P*Q)=Q.
Відповідь: а.
9. Обчислити приріст реального ВВП в аналізованому році, якщо ВВП реальний у базовому році становить 700 тис. грн., а ВВП номінальний в аналізованому році збільшився до 1150 тис. грн., ціни за цей період зросли на 15%.
Розв’язок : за
умови, індекс споживчих цін (ІСЦ)=115%.
ВВПн (ан.р) = 1150тис. грн. Знайдемо ВВПр(ан.р)
за формулою, ВВПр(ан.р)=
.
Тепер знайдемо приріст ВВПр, за формулою
присріст ВВПр=
.
Відповідь: приріст ВВПр в аналізованому році становить 42.86%.
10. Визначте загальний рівень безробіття за такими даними: природний рівень безробіття дорівнює 5%, чисельність фрикційних безробітних – 1 млн. осіб, структурних безробітних – 1,5 млн. осіб, циклічних безробітних – 2,8 млн. осіб.
Розв’язок: Загальний рівень безробіття знаходиться за формулою:
, де Б – це безробіття,
а РС – це робоча сила. Тут
,
де Фб – чисельність фрикційних
безробітніх, Сб – структурні безробітні,
Цб – циклічні безробітні. Отже
сіб.
Щоб
знайти РС ми можемо використати показник
природнього безробіття. Якщо 5% (за умови)
це природнє безробіття, то РС можемо
прийняти за 100%. Далі знайдемо ці 5%
природнього безробіття.
.
Складемо пропорцію:
Звідси х (в нашому випадку РС),
сіб.
Знаходимо РБ,
.
Відповідь: загальний рівень безробіття становить 10.6%.
Використана література:
-
Поддерьогін А.М. Фінанси підприємств. – К.: КНЕУ, 1998.
-
Самуельсон. Економіка. – Львів, 1993.