49. Еволюція світової валютної системи.

Світова валютна система — це закріплена міжурядовими угодами форма організації валютних відносин. Основними її зав­даннями є сприяння міжнародному валютному співробітництву та зростання міжнародної торгівлі, стабілізація валютно-обмінних операцій, створення системи багатосторонніх розрахунків та усу­нення валютних перешкод у міжнародній торгівлі.

Етапи становлення світової валютної системи

Перша міжнародна грошова система була введена в кінці XIX ст. і відома в історії під назвою "золотого стандарту". Юридичне вона була оформлена на Міжнародній конференції в Парижі в 1867 р. Конференція визнала золото єдиною формою світових грошей. Більшість країн тоді ввели "золотий стандарт", тобто почали визна­чати курс і вартість своїх валют кількісним вмістом золота. Дер­жавні банки були зобов'язані обмінювати паперові гроші на відпо­відну кількість золота. Основні валюти обмінювалися на золото за фіксованими золо­тими стандартами.

В 1944 р. була створена міжнародна валютна система, яка за місцем проведення міжнародної валютної конференції (м. Бреттон-Вудс, США) була названа Бреттон-Вудською системою. В осно­ву її була покладена ідея пристосувати валюти окремих країн до національних валютних систем передових на той час США та Англії. Панівне становище зайняв долар. Разом з ним статус резервної валюти отримав і фунт стерлінгів. Був встановлен офіційний курс — 35 дол. США за тройську унцію золота — (31,1 грама). Регулювання міжнародних валютних відносин через спеціаль­но створений Міжнародний валютний фонд Офіційно цю систему називали золотовалютним стандартом, неофіційно — золотодоларовим.

Місце Бреттон-Вудської системи зайняла Ямайська валютна система. Рішення про її ство­рення було прийняте в межах МВФ у 1976 р. у м. Кінгстоні (Ямайка) і набрало чинності у 1978 р. Основні принципи Ямайської валют­ної системи такі:1. Демонетизація золота.2. Перехід до використання національних валют у міжнародних розрахунках.3. Прийняття системи плаваючих валютних курсів.4. Надання статусу головного резервного засобу міжнародної валютної системи так званим спеціальним правам запозичення (СПЗ), які випускаються МВФ. СПЗ — це безготівкові гроші у вигляді запису на спеціальних ра­хунках у МВФ.

Використовувати СПЗ можуть лише центральні банки держав. Розподіляють їх відповідно до квоти країни у МВФ.

Європейська валютна система (ЄВС) — це визначені правила розрахунків між групою країн — членів ЄС. Це замкнуте валютне угруповання, до складу якого у 1979 р. увійшли: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Данія, Ірландія, Великобри­танія, Іспанія, а пізніше — Ісландія, Португалія, Греція.

ЄВС базується на трьох основних елементах: спеціальній євро­пейській валютній одиниці; механізмі валютних курсів та інтер­венцій; механізмі кредитування.

З моменту створення і до 1 січня 1999 р. спеціальною євро­пейською розрахунковою одиницею було визнано ЕКЮ — спе­ціальний запис на рахунках Європейського фонду валютного співро­бітництва.

З 1 січня 1999 р. євро замінив національні валюти держав у безготівкових розрахунках, а банкноти і монети введено в обіг з 1 січня 2002 р.