6. Феноменологія та герменевтика.

Феноменологія (від слова «феномен» - явище) заснована німецьким філософом Е. Гуссерлем (1859 - 1938). Феноменологія - вчення про свідомість, про її сутнісні структури (феномени). Феноменологія є також методом інтуїтивного осягнення сутності предметів споглядання через заглиблення в своє «Я», через вияв буття свідомості в її абсолютній чистоті і незамутненості.

Вихідним моментом феноменології Гуссерля є перегляд і спростування класичної настанови філософії про протиставлення свідомості і буття. Світ предметної реальності дається людині не як сущий сам по собі, а як такий, що виявляє себе тільки в структурах людської свідомості, які Гуссерль називає феноменами.

Метою і сенсом феноменологічної редукції є очищення свідомості від предметного змісту, повернення її на себе і через це - заглиблення у власне «Я». Але редукція є лише підготовчим етапом для подальшого феноменологічного аналізу. Після очищення свідомості виявляється, що вона не є порожньою, вона є потоком переживань. Аналіз структури потоку переживань і є феноменологією. Саме в чистому потоці переживань і відбувається саморозкриття сутності і сенсу буття. Через включення в цей безпосередній потік вражень людина досягає неупередженого і достовірного осягнення реальності.

Отже, суть феноменологічного вчення полягає у визнанні того, що достеменність буття розкривається тільки через людське самопізнання, через саморозуміння і самоусвідомлення особистості в просторі культури.

Метод феноменологічного аналізу полягає у розгляді будь-якої проблеми через призму феноменів культури, тобто - у відповіді на питання, як та проблема виникла в історії культури, як вона відображена в матеріалі культури, який її культурний сенс.

Феноменологічний аналіз передбачає неупереджений погляд на предмет дослідження, осмислення свідчень культури про цей предмет, його безсторонній, але повний і точний опис, позбавлений попередніх суджень і оцінок: не судити, а описувати, не пояснювати предмет у термінах причинно-наслідкових зв'язків, а розуміти його, дати йому самому розкрити свій смисловий зміст і значення в процесі його інтуїтивного споглядання.

Герменевтика - це філософське вчення про буття людини в світі і розуміння цього світу через мову і переживання. Представниками герменевтичної філософії є Ф. Шлейєрмахер, В. Дільтей, Х.Г. Гадамер, П. Рікер.

Герменевтика виникає як мистецтво і теорія тлумачення текстів.

Джерела герменевтики знаходяться в античності і християнстві. Сам термін бере свій початок в імені античного бога Гермеса, який був посередником між людьми і богами, тлумачем волі богів.

На початку XIX ст. філософ і теолог Ф. Шлеєрмахер став розглядати герменевтику як спосіб розуміння характеру і психології автора тексту.

Пізніше В. Дільтей розрізнив «науки про природу», з їх основним методом «пояснення», і «науки про дух», гуманітарне пізнання, основним методом якого він називав «розуміння». Всі явища культури як продукти людської діяльності, як вияв самої людини, потребують розуміння і порозуміння. Це досягається через «вживання», «співпереживання», «вчування».

Герменевтику Дільтей визначив як новий метод, метод інтерпретації, розуміння і тлумачення будь-якого гуманітарного тексту.

Розуміння та інтерпретація стає основними поняттями герменевтики. Інтерпретація є процесом проникнення в глибину смислової структури тексту. Всю культуру герменевтика уявляє як сукупність культурних витворів, або - культурних текстів. Інтерпретувати -означає йти від явного до прихованого смислу тексту. Інтерпретація підкорена основному завданню - розумінню. Розуміння виявляється як порозуміння. Розуміння означає переноситися в інше життя, переживати інше життя, як своє.

Основним принципом розуміння в герменевтиці визначається так зване Герменевтичне коло, якє містить собі щє один принцип - «попередне розуміння» (герменевтичні «леред-структури», «перед-розуміння») Герменевтичне коло - принцип розуміння тексту, заснований на взаємозв'язку частини і цілого. Розуміння цілого складається з розуміння окремих частин а для розуміння частин необхідним є розуміння цілого.

Частка і ціле - поняття співвідносні: текст є часткою щодо всієї творчості автора, яка, в свою чергу є часткою певного жанру або літератури загалом, а також - часткою духовного життя і біографи автора.

Ідея герменевтичного кола означає також, що не існує розуміння тексту без певних передумов: розумінню вже передує певне уявлення проте, що ще треба зрозуміти. Первинне розуміння є налагодженням на певну «хвилю», попереднім нарисом смислу, очікуванням від тексту того, що відповідає уявленням про його зміст і сенс. Процес розуміння смислу виявляє себе як розробка попереднього розуміння та його подальший перегляд.

Практична для самостійного вивчення