Практична для самостійного опрацювання

1.Особливості становища людини в світі та необхідність її самовизначення.

У зв’язку з тим, що людина є епіцентром світу, виникає необхідність охарактеризувати її, порівняти її з іншими істотами світу.

В такому порівнянні вимальовуються деякі фундаментальні особливості становища людини в світі:

1. Людина – істота розумна, яка здатна не тільки усвідомити світ і себе в ньому, а й створювати засоби оцінки навколишнього світу і своєї діяльності.

2. Людина – істота біологічно неспеціалізована, що означає, що у будову людського організму, при народженні не закладена програма її життєвих здійснень.

3. Людина – істота вільна. Це означає, що вона має можливість обирати вільно, певної міри проектувати своє життя.

4. Людина – істота універсальна. Якщо людина не призначена ні для чого конкретного, то вона потенційно може бути всім. Крім того завдяки універсальності людина може створювати майбутнє та історію людства.

5. Людина усвідомлює свою смертність – життя надається лише одного разу, тому ціна життєвого вибору фактично, оплачена ціною життя, тому тема смерті у людській думці не віддільна від теми життя.

6. Людина реалізує себе як людину в процесі соціокультурної діяльності (участь у матеріальному і духовному виробництві).

2.Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія.

Світогляд - не просто знання, а деяке інтегральне духовне утворення, оскільки:

а) він повинен надавати людині не стільки поглиблені знання про закони тих чи інших сфер реальності, а знання разом із оцінкою, відношенням, людським ставленням до явищ дійсності;

б) предмет світогляду — відношення "людина — світ " постає майже неозорим, безмежним і тому до певної міри невизначеним. Звідси і випливає те, що світогляд ніби синтезує цілу низку інтелектуальних утворень, таких як знання, бажання, інтуїцію, віру, надію, життєві мотиви, мету та ін. Через нескладовими світогляду постають: погляди, переконання, принципи, ідеали, цінності, вірування, життєві норми та стереотипи.

Типологія світогляду - це не просте перерахування його можливих видів, а, перш за все, виділення типових ознак, за якими та на основі яких пізніше здійснюється класифікація основних видів світогляду. Тобто, типологія постає у порівнянні із простим переліком більш містким та логічно виправданим способом ознайомлення із світоглядом з метою його подальшого докладнішого вивчення.

3. Світоглядна природа і місія філософії.

4.Проблемне поле філософії. Основне питання філософії.

Аристотель одним з перших узагальнив і поділив філософію на на- ступні області знання: 1) теоретична філософія (метафізика, фізика і ма- тематика, психологія), її мета - знання заради знання; 2) практична філософію фия (етика і політика), її мета - знання заради діяльності; 3) пойетіческая (творча, продуктивна) філософія (риторика і поетика), її мета - знання заради творчості. Теоретичне знання Арістотель ставив вище будь-якого друго го, а перша філософія (метафізика), відповідно, мала абсолютну пер- рівність по відношенню до всіх теоретичних дисциплін.

У стоїків (IV ст. До. Н. Е) філософія починалася з логіки. Але, як і у Арістотеля, вона не мала статусу самостійної науки, а виступала введенням до всього комплексу наук. Після логіки випливала фізика (вчення про природу, про буття), а після фізики - етика (вчення про людину, про шляхи його до мудрою, осмис- ленной життя). Етика для стоїків мала першочергове значення.

В епоху Нового часу в західноєвропейській філософії грунтовно опрацьовуються глибоко досліджуються пізнавальні, естетичні та практичні (моральні і релігійні) здатності людської душі. «Сферу філософії» Кант связують з осмисленням таких питань: 1. Що я можу знати? 2. Що я по- винен робити? 3. На що я смію сподіватися? 4. Що таке людина? І це в цілому дає нам можливість відповісти на питання про те, що таке людина, яке її місце і призначення в світі (антропологія). Питання про людину та фундаментальних, здібностях його душі, соріентірованних на єдність істини, добра і краси, задає, по Канту, філософії антропологіческую перспективу.

Гегель, Сутність людини полягає в здатності до осягнення розумного розумним. Тому філософію Гегель визначає як самосвідомість людиною своєї сутності. Ідеал людини для Гегеля - розумовий людина, пізнає дійсність за допомогою понять і категорій.

Універсальною проблемою філософії є проблема взаємовідносин “людина – світ”. Вона має багато аспектів: суб’єкт – об’єкт, матеріальне – ідеальне, об’єктивне – суб’єктивне тощо. Здавна філософи прагнули визначити в цій універсальній проблемі головне – так зване основне питання філософії. Найпоширенішим було положення, сформульоване Ф.Енгельсом в роботі “Людвіг Фейєрбах і кінець німецької класичної філософії”: “Велике основне питання усієї, в особливості новітньої філософії, є питання про відношення мислення до буття”. Такий підхід до формулювання основного питання філософії базується на фундаментальних фактах людського буття: існують явища матеріальні і духовні.