Лекція 3

ТЕМА : ЗМІСТ ВИХОВАННЯ. РОЗУМОВЕ ВИХОВАННЯ

План.

1. Сутність поняття “виховання” та його категорії.

2. Сутність поняття “зміст виховання”.

3. Мета, завдання та зміст розумового виховання.

4. Сутність світогляду та його внутрішня структура.

5. Шляхи вирішення завдань розумового виховання.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Сергійчук Ю.Д. Основи національного виховання /концептуальні положення/. - Умань, 1993.

2. Коротєєва В.О. Науково-педагогічні основи вивчення української народної педагогіки у вузі: В з ч. - част. І. Миколаїв, 1994.

3. Нечепуренко Л.С., Подоляк Я.В., Пасинок В.Г. Классическая педагогика - Харків: Основа, 1998.

4. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. - К., 1985.

5. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник. – Харків, 2002.

6. Вишневський О. Сучасне українське вихованя. Пед нариси. – Львів, 1996.

7. Буянов В.С. Научное мировозрение. Соціально-философский аспект. – М., 1987.

8. Якиманская И.Я. Развивающее обучение. - М., 1979.

1. Сутність поняття “виховання”

Поняття виховання вживається в самих різних значеннях. Наприклад, у деяких навчальних посібниках ми читаємо:

- виховання – це підготовка підростаючого покоління до життя. (Але цю підготовку можна здійснити в процесі спеціально організованої виховної діяльності, або вона може проходити шляхом щоденного спілкування і взаємодії дітей з дорослими. І в цьому, і в іншому випадках поняття “виховання” будуть мати різний зміст. Часто говорять, що виховує середовище, побутове оточення, школа. Але й тут не можна ставити знаку рівності. Якщо виховує середовище або побут, то це не спеціально організована виховна діяльність, інше значення має вислів “виховує школа”, бо в даному випадку чітко вказує на спеціально організовану і свідомо здійснювану виховну діяльність.

- У деяких підручниках з педагогіки виховання традиційно визначається як спеціально організований педагогічний вплив на особистість, яка розвивається з метою формування в неї визначених суспільством соціальних здібностей і якостей.

Проте, це визначення відображає тільки зовнішню сторону виховного процесу, тільки діяльність педагога, вихователя. У розділі про розвиток особистості, визначалося, що сам по собі зовнішній виховний вплив не завжди веде до бажаного результату: він може викликати у вихованця як позитивну, так і негативну реакцію або ж бути нейтральним. Тільки за умов, якщо виховний вплив викликає в особистості внутрішнє позитивне відношення – він надає їй розвиваючого характеру.

До речі, на ці недоліки в розкритті сутності виховання деякі педагоги вказували ще в 20-ті роки. Підкреслюючи, що стара педагогіка розглядала всю справу виховання як вплив вихователя на вихованця, вбачаючи в цьому впливові “гвоздь воспитания”.

Харламов І. Ф. - Основним посиланням його міркувань є думка про те, що виховання це завжди зміна. Ми не виховуємо кого-небудь, якщо не викликаємо в нього змін.

Основне призначення виховання полягає в тому, щоб включати людину, яка росте, в діяльність по “распредмечиванию” суспільного досвіду, допомогти їй відтворити в собі цей досвід і, таким чином, виробляти в собі якості, здібності – розвити себе як особистість.

На основі сказаного можна зробити висновок, що глибинна сутність виховання полягає зовсім не в, так званому, педагогічному впливові на дитину, не у виховних розмовах, бесідах, настановах, а у залученні її в різноманітні види діяльності з оволодіння різними сторонами суспільного досвіду, і залежить від ступеня тієї активності, яку проявляє дитина в цій діяльності – від відношення до діяльності.

Під вихованням слід розуміти ціленаправлений і свідомо здійснюваний педагогічний процес організації та стимулювання активної діяльності особистості, яка формується, з оволодіння суспільним досвідом: знаннями, практичними вміннями, засобами творчої діяльності, соціальними і духовними відносинами.

Вказаний підхід до трактування розвитку особистості отримав назву діяльнісно-особистісної концепції виховання. Сутність цієї концепції полягає в тому, що тільки включаючи людину, яка розвивається, в різноманітні види діяльності з оволодіння суспільним досвідом і вміло стимулюючи її у цій діяльності можна здійснювати її дієве виховання. Саме в цьому полягає глибинна сутність складного процесу виховання.

Велике значення для осмислення сутності виховання як педагогічного процесу має з’ясування засобів оволодіння суспільним досвідом. Ці засоби – навчання і виховання. Вони органічно єдині, взаємопов’язані, обидва направлені на підготовку активної і діяльної особистості. Вкажемо на найважливіші зв’язки між навчанням і вихованням.

1. Виховання в основному завжди включає в себе елементи учіння або навчання. Наприклад, щоб виховати добросовісне відношення до праці, або патріотизм, потрібно допомогти учням з’ясувати, в чому полягає сутність цих відношень, учити їх трудовим умінням і патріотичній поведінці.

2. Далі, суттєвою стороною єдності навчання і виховання є те, що зміст навчання включає в себе великий виховний матеріал, пов’язаний із світоглядним спрямуванням знань. Оволодіння цим матеріалом різностороннє, впливає на формування моральності школярів. Крім цього, в системі навчальної роботи важливе місце займають праця, предмети естетичного циклу, заняття фізкультурою і спортом, що сприяє трудовому, естетичному і фізичному вихованню.

3. Велике значення має також те, що навчання є найважливіша форма організації спільної діяльності школярів і їх спілкування як з педагогами, так і одне з одним. Звідси – виховний вплив учителів на школярів.

4. Нарешті, ріднить навчання і виховання спільність багатьох методів, за допомогою яких вони здійснюються. Як у системі навчальної, так і виховної роботи широко використовуються методи пояснення, роз’яснення, переконання, вправ (привчання), контролю і т. ін.

Проте, єдність двох процесів – навчання і виховання не означає тотожності. Кожен із цих процесів специфічний, має свої особливості.

Основні його категорії: виховання, самовиховання та перевиховання.

Виховання – соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості; це пед-на діяльність, спрямована на організацію виховного середовища і управління різноманітними видами діяльності вихованців з метою вирішення завдань гармонійного розвитку особистості.

Сутність виховання можна розкрити з різних сторін, а саме: виховання як процес спеціально організований, виховання як вплив слова прикладом, виховання як взаємодія вихователя і вихованця, виховання як діяльність, в якій приймають участь вихователь і вихованець, виховання як керівництво.

Традиційно основними видами педаг-ї діяль-ті і навчання і виховна робота. Більшість дослідників (А.Петровський, О.Газман та ін) вважають, що навчання і виховання доповнюють одне одного. Суттєвою стороною єдності навч-ня і вих.-ня є те, що зміст навчаня включає в себе великий виховний матеріал, пов'язаний із світоглядною спрямованістю знань, розкриттям норм і правил моральності.

Особливості виховання:

1. Спрямоване на розвиток мотиваційно-ціннісної сфери особ-ті.

2. Вих.-ня – процес довготривалий (людина виховується усе життя для перевірки рез-в вих.-ня потрібен час).

3. Багатогранний – не обмежений рамками часу і програмами, здійснюється в най різноманітних ситуаціях.

4. неперервний (у вихованні канікул бути не може);

5. ефективність залежить від рівня сформованості мотиваційної бази.

Самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.

Умови за яких здійснюється:

1. Знання людиною самої себе, вміння оцінювати власні позитивні і негативні риси.

2. Логічне мислення – здатність аналізувати свої вчинки.

3. Уміння керувати собою, досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач, силу волі.

4. Наявність ідеалу, життєвої мети.

5. Перебування у згуртованому колективі де панує здорова громадська думка, доброзичливість, взаємоповага.

Три етапи самових-ня:

1-й – Формування у учнів свідомого ставлення до самовиховання (усвідомлення вихован-м що самових-я його особиста справа).

2-й – Поява у вихованця бажання самовдосконалюватися (педагог допомагає знайти ідеал).

3-й – Учень систематично починає працювати над собою.

Перевиховання – виховний процес спрямований на подолання негативних рис особ-ті, що сформувалися під впливом несприятливих умов вих-ня. Направлений на такі категорії неповнолітніх: важковиховуваних, педагог-но занедбаних, неповнолітніх правопорушників і злочинців.

Етапи перевиховання:

1-й – підготовчий - вивчення і аналіз позитивних і негативних якостей педаг-но занедбаного і складають програму перевих-ня.

2-й – початковий – подолання психологічного бар’єру, перебудова самосвідомості й самооцінки учнів, формування готовності до виправлення (учень насторожено і недовірливо ставиться до педагога і цей процес йде повільно).

3-й – переломний – формування правильних уявлень, понять, поглядів і переконань усвідомлення їх вихованцем, бажання діяти правильно.

4-й – завершальний – створення умов для залучення учня до активної участі, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання.