БІЛЕТ № 1

1. Походження термінів «гігієна», «санітарія». Зміст гігієни. Зв’язок гігієни з іншими дисциплінами.

Cанітарі та гігієна - дисципліни, яка відображає профілактичний напрям охорони здоров’я населення.Гігієна - це наука, а санітарія - сукупність практичних заходів, спрямованих на проведення в життя вимог гігієни. Тобто, гігієна є теоретичною основою санітарії.

Гігіє́на — наука, що вивчає закономірності впливу на організм людини та суспільне здоров'я комплексу чинників довкілля з метою розробки гігієнічних норм, санітарних правил, запобіжних і оздоровчих заходів.

Основна мета гігієни - збереження й зміцнення здоров'я.

Зміст гігієни визначають переліком її основних галузей: соціальна гігієна, радіаційна гігієна, комунальна гігієна, авіаційна гігієна, гігієна праці, гігієна залізничного транспорту, гігієна дітей та підлітків, спортивна гігієна, гігієна лікувально-профілактичних закладів, космічна гігієна, військова гігієна, гігієна людей похилого віку, гігієна харчування тощо.

Предметом вивчення гігієни є здоров'я людини та навколишнє середовище. У нашій країні впроваджують систему державних заходів з охорони та поліпшення здоров'я населення. Ці заходи проводять різні державні служби та заклади, проте головну роль відіграє служба охорони здоров'я.

Санітарія (від лат. Запііаз – здоров'я) – це практична реалізація розроблених гігієною профілактичних заходів із метою зміцнення й збереження здоров'я людей.

Турбота про здоров'я – найважливіше завдання медичної науки та практичної охорони здоров'я. Його вирішують двома шляхами: профілактичним(зміцнення здоров'я й запобігання захворюванням) та відновним (лікування хворої людини).

Профілактичний напрям вміщує в собі заходи щодо оздоровлення навколишнього середовища, умов праці і побуту, протиепідемічні дії, організацію мережі лікувально-профілактичних закладів, проведення масових профілактичних оглядів) ранню діагностику, заходи щодо виявлення та усунення передпатологічних станів, запобігання ускладненням, психопрофілактику й диспансеризацію.

Громадська (суспільна) профілактика передбачає „ створення сприятливих умов для збереження здоров'я та працездатності, індивідуальна (особиста)– спрямована на запобігання перевантаженням організму.

Первинна профілактика передбачає запобігання виникненню захворювань, вторинна – розвитку та загостренню хвороби.

Зв'язок гігієни з іншими дисциплінами.

У питанні боротьби з інфекційними захворюваннями та епідеміями гігієни тісно пов'язана з епідеміологією.

У питаннях вивчення впливу навколишнього середовища на організм гігієна тісно стикається з такими науками, як фізіологія, патофізіологія, токсикологія та ін.

У своїх дослідженнях гігієна застосовує методи таких наук як фізика, хімія, біохімія та ін.

Крім власних гігієна використовує наукові дані і методи дослідження суміжних дисциплін: астрономії, географії, геофізики, геології, кліматології, метеорології, океанології, радіології тощо. Гігієна користується науковими даними про здоров'я людини та популяції, чим визначається її зв'язок з клінічними дисциплінами, анатомією, гістологією, ембріологією, фізіологією, біологією, мікробіологією, геронтологією тощо. Наявність тісного зв'язку гігієни з фізикою, хімією, математикою, кібернетикою підтверджується під час проведення гігієнічних досліджень.

2. Природа сонячної радіації. Спектральний склад ультрафіолетової частини сонячної радіації Використовувати УФР для санації повітря аптечних приміщень.

Сонячна радіація– це інтегральний потік корпускулярних часток (протони, альфа-частинки, електрони , нейтрони, нейтрино) та електромагнітного (фотонного) випромінювання.

Мал. 2.1. Спектральний склад та основні властивості

ультрафіолетової радіації (УФР)

Біологічна дія УФР: біогенна (загально стимулююча, Д-вітаміноутворююча, пігментоутворююча) та абіогенна (бактерицидна, канцерогенна тощо).

1. Загальностимулююча(еритемна) дія УФР радіації властива діапазону 250-320 нм, з максимумом при 250 і 297 нм (подвійний пік), та мінімумом при 280 нм. Ця дія проявляється в фотолізі білків у шкірі (УФ промені проникають у шкіру на глибину 3-4 мм) з утворенням токсичних продуктів фотолізу- гістаміну, холіну, аденозину, пірімідінових сполук та інших. Останні всмоктуються в кров, стимулюють обмін речовин в організмі, ретикулоендотеліальну систему, кістковий мозок, підвищують кількість гемоглобіну, еритроцитів, лейкоцитів, активність ферментів дихання, функцію печінки, стимулюють діяльність нервової системи тощо.

Загальностимулююча дія УФР підсилюється завдяки її еритемному ефекту – рефлекторному розширенню капілярів шкіри, особливо, якщо одночасно має місце достатньо інтенсивне інфрачервоне випромінювання. Еритемний ефект при надмірному опроміненні може закінчитись опіком шкіри.

2. Д-вітаміноутворююча (антирахітична) дія УФР властива для діапазону 315-270 нм (область В) з максимумом в діапазоні 280-297 нм. Дія заключається в розщеплені кальциферолів: із ергостерину (7,8-дегідрохолестерину) в шкіряному салі (в сальних залозах) під впливом УФР завдяки розщепленню бензольного кільця утворюється вітамін Д₂(ергохолекалциферол), вітамін Д₃(холекалциферол), а з провітаміну 2,2-дегідроергостеріну – вітамін Д ₄.

3. Пігментостворююча(загарна) дія УФР характерна для діапазонів області А, В і довжиною хвилі 280-340 нм з максимумом при 320-330 нм та 240-260 нм. Вона обумовлена перетворенням амінокислоти тирозіну, діоксіфенілаланіну, продуктів розпаду адреналіну під впливом УФР і ферменту тірозінази в чорний пігмент меланін. Меланін захищає шкіру (і весь організм) від надлишку УФ, видимої та інфрачервоної радіації.

4. Бактерицидна(абіотична) дія УФР властива області С і В та охоплює діапазон від 300 до 180 нм з максимумом при хвилі 254 нм (за іншими даними – 253,7-267,5 нм). Під впливом УФР спочатку виникає подразнення бактерій з активацією їх життєдіяльності, яка зі збільшенням дози УФО змінюється бактеріостатичним ефектом, а потім – фотодеструкцією, денатурацією білків, загибеллю мікроорганізмів.

5. Фотоофтальмологічна дія УФР (запалення слизової оболонки очей) проявляється високо в горах (снігова хвороба у альпіністів) та як професійна шкідливість у електрозварників, фізіотерапевтів, які працюють з штучними джерелами УФ випромінювання без дотримання правил безпеки.

6. Канцерогеннадія УФР проявляється в умовах жаркого тропічного клімату та на виробництвах з високими рівнями та тривалою дією технічних джерел УФР (електрозварювання тощо).

Практичною медициною і спеціальними дослідженнями (В.Г.Бардов, 1990) накопичений значний матеріал про позитивну дію природного (сонячного) і штучного УФ опромінення (УФО) в профілактичних дозах за відповідними схемами на розвиток і перебіг серцево-судинних захворювань. У таких хворих після профілактичного курсу УФО підвищується тонус кори головного мозку, нормалізуються процеси збудження і гальмування, кращає стан вегетативної нервової системи, підвищується активність ряду ферментів, збільшується вміст гемоглобіну в крові, нормалізується ліпідний обмін, проникність мембран клітин, стимулюється протизгортаюча функція крові, мінеральний, особливо фосфорно-кальцієвий обмін, знижується артеріальний тиск при гіпертонії, зменшується частота і важкість гіпертонічних криз, кращає більшість показників функціонального стану серцево-судинної системи, зменшується кількість приступів стенокардії, випадків інфаркту міокарда, мозкового інсульту.

Для первинної і вторинної геліопрофілактики перерахованих захворювань та функціональних станів організуються аеросолярії (сонячно-повітряні ванни) і лікувальні пляжі, на яких  повинні бути виключені умови як перегрівання, так і охолодження організму (захищення від вітрів). Для прийому сонячних ванн доцільніше використовувати тапчани або шезлонги, рідше пляжний пісок. Термін інсоляцій визначається за допомогою спеціальних таблиць, складених з урахуванням сонячного клімату місцевості (табл.1).

Для оцінки ефективності санації повітря необхідно провести посів повітря на чашки Петрі з м’ясопептонним чи спеціальним середовищем за допомогою приладу Кротова (мал. 3.3) до опромінення приміщення. Опромінення виконують за допомогою бактерицидних ламп ЛБ-30 чи ртутно-кварцевих типу ПРК з урахуванням розрахованої експозиції. Після опромінення проводять повторний посів повітря на чашки Петрі. Після інкубації чашок в термостаті на протязі 24 годин при температурі 37°С підраховують кількість колоній, які виросли на обох чашках, засіяних повітрям до та після опромінення.

Штучні джерела УФР широко використовують також і з лікувальною метою – при ревматизмі, невралгічних болях, шкіряному туберкульозі і, особливо, в хірургічній практиці з метою прискорення загоювання хірургічних, травматичних, бойових, гнійних ран та інших їх ускладнень. Дія УФР на рани складається з її бактерицидних властивостей, здатності до прискорення відторгнення гнійних виділень, стимуляції керато-пластичних функцій шкіри, загальної знеболюючої дії. А тому з цією метою використовують штучні джерела УФР широкого діапазону – типу прямих ртутно-кварцевих (ПРК) ламп.

При дії УФ випромінювання на поверхню рани і одночасному опроміненні здорової зони навколо рани, з якої виходять регенеративні процеси, прискорюється гідратація рани, скорочується період рубцювання та епітелізації, тобто прискорюється загоєння рани.

3. Виробничий шум та вібрація. Шумовий режим в аптеках. Заходи профілактики шуму та вібрації.

Шум - один з найбільш поширених несприятливих факторів виробничого середовища. шум — коливання частинок навколишнього середовища, що сприймається органами слуху людини як небажані сигнали.

Джерелами звуків і шумів є вібруючі тіла. Основні виробничі процеси, що супроводжуються шумом,- це клепка, штампування, випробування авіамоторів, робота на ткацьких верстатах та ін Говорячи про дію шуму на організм, слід мати на увазі, що він чинить як місцевий, так і загальний вплив. При цьому частішає пульс, дихання, підвищується артеріальний тиск, змінюються рухова та секреторна функції шлунка й інших органів. Несприятливо впливає шум і на нервову систему, викликаючи головний біль, безсоння, послаблення уваги, уповільнення психічних реакцій, що в кінцевому рахунку призводить до зниження працездатності. У виробничих умовах на перший план виступає дія шуму на органи слуху; розвивається професійна приглухуватість. В основі професійної приглухуватості лежить пошкодження кортиева органу, розташованого у внутрішньому вусі. Для боротьби з виробничим шумом передбачаються наступні заходи: - ізоляція джерел шуму у виробничих приміщеннях шляхом встановлення щільних дерев'яних, цегляних перегородок з перенесенням пульта управління за перегородку. При неможливості ізолювати джерела шуму слід установлювати біля них звукоізольовані кабіни для обслуговуючого персоналу; - встановлення агрегатів, робота яких супроводжується сильним струсом (молоти, штампувальні автомати і ін), на віброізолюючі матеріали чи на спеціальний фундамент; - заміна гучних технологічних процесів безшумними (штампування, кування замінюється обробкою тиском, електрозварюванням); - розташування шумних цехів на певній відстані від житлових будівель, з дотриманням зон розривів. Їх слід зосереджувати в одному місці і оточувати зеленими насадженнями. Стіни цехів повинні бути потовщеними, а з внутрішнього боку - облицьовані спеціальними акустичними плитами; - застосування індивідуальних засобів захисту органа слуху (заглушки і вкладиші, шоломи та ін).

Вібрація являє собою механічні коливальні рухи, безпосередньо передаються тілу людини. Основними фізичними характеристиками вібрації є амплітуда і частота коливань

Загальна дія вібрації на організм обумовлено переважно струсом підлоги та інших огорож внаслідок ударної дії машин (молотов, штампів та ін), пересуванням на бойових і транспортних машинах і т. д. При вібраційної хвороби, зумовленої загальною вібрацією, найбільш часто спостерігаються зміни в периферичних нервах і судинах ніг: болі в ногах, їх втомлюваність, легкі розлади чутливості за периферичним типом, болючість в литкових м'язах, послаблення пульсації в артеріях стопи.

Заходи боротьби з вібрацією: - пристрій механізованих власників для пневматичної інструментарію, що зменшує м'язове напруження; - користування м'якими рукавицями, ослабляють удари; - зменшення вібрації, що передається сидіннями (шофери, танкісти, трактористи), шляхом застосування еластичних прокладок, подушок на сидіннях; - заміна пневматичної клепки зварюванням; - правильна організація (чергування) праці та відпочинку.

БІЛЕТ № 2

1. Становлення гігієни як науки. Внесок у розвиток гігієни видатних учених (В.А. Суботін, О. П. Доброславін, Ф. Ф. Ерісман, Г. в. Хлопін, О. М. Марзеєв).

Основна мета гігієни - збереження й зміцнення здоров'я.

Гігієна — це наука, яка вивчає закономірності впливу (по­зитивного й негативного) чинників зовнішнього та навколиш­нього середовища на здоров'я людей, а також фізіологічної, побутової та виробничої діяльності людей на зовнішнє та нав­колишнє середовище.

Отже, гігієна — це наукова дисципліна та практична галузь медичної науки, яка досліджує закономірності впливу навко­лишнього середовища на організм людини і громадське здо­ров'я з метою обґрунтування гігієнічних нормативів, санітар­них норм і правил та профілактичних заходів, реалізація яких забезпечує оптимальні умови для життєдіяльності людини, збереження і зміцнення її здоров'я та запобігання виникнен­ню різноманітних захворювань.

Значний внесок у становлення і розвиток дореволюційної вітчизняної гігієни зробили О. П. Доброславін, Ф. ф. Ерісман, Г. В. Хлопін та інші видатні вчені-педагоги.

О. П. Доброславін (1842—1889), закінчивши в 1865 р. Пе­тербурзьку медико-хірургічну академію, працював ординато­ром терапевтичної клініки. Після захисту дисертації перебу­вав у дворічному закордонному відрядженні, де проходив підго­товку до професорського звання з гігієни. Після повернення очолив першу в Росії самостійну кафедру гігієни в Петер­бурзькій медико-хірургічній академії (1871). Велике значення надавав необхідності впровадження в практику гігієни лабо­раторних методів дослідження, організував першу хіміко-аналітичну гігієнічну лабораторію.

В. А. Субботін (1842—1896) — один із піонерів вітчизняної гігієнічної науки. Уродженець м. Прилук Чернігівської губернії, він закінчив медичний факультет Київського університету та ординатуру з терапії. У 1869—1871 pp. перебував у закордон­ному відрядженні, значну частину часу в М. Петтенкофера, де проходив підготовку до професорського звання з гігієни.

Повернувшися до Києва, організував у 1871 р. і більше як 20 років очолював кафедру гігієни при Київському універси­теті св. Володимира. В. А. Субботін — автор першого вітчиз­няного підручника з гігієни (1886), багатьох наукових праць з різних розділів гігієни, ініціатор створення санітарної комісії в Києві.

Ф. Ф. Ерісман (1842—1915) був однією з найяскравіших осо­бистостей у суспільному житті Росії кінця XIX ст. Уродже­нець Швейцарії, він у 1869 р. переїздить до Росії, де невдовзі (1882) стає засновником кафедри гігієни в Московському уні­верситеті. За його безпосередньої участі створювалися сані­тарні організації Московського губернського земства, санітарно-гігієнічні лабораторії і санітарна станція в Москві (1884). Ф. Ф. Ерісман розглядав гігієну як науку, що органічно пов'я­зана з медициною і є її невід'ємною частиною. Він неоднора­зово підкреслював соціальне значення гігієни і писав із цього приводу: «Лишіть гігієну її громадського характеру і ви нане­сете їй смертельний удар, перетворите її на труп, оживити який вам ніколи не вдасться». Широко відомими стали його праці «Посібник з гігієни» та «Професійна гігієна, або гігієна розумової і фізичної праці».

Г. В. Хлопін (1863—1929) закінчив фізико-математичний фа­культет Петербурзького (1886) і медичний факультет Московсь­кого (1893) університетів, був одним з найталановитіших учнів Ф. Ф. Ерісмана, деякий час працював у Одесі, очолював (1918— 1929) кафедру загальної та військової гігієни Військово-медич­ної академії, багато уваги приділяв розробці методів санітар­но-хімічних досліджень, питанням гігієни водопостачання, охо­рони чистоти водоймищ та житла, гігієни харчування тощо.

2. Природа сонячної радіації. Спектральний склад ультрафіолетової частини сонячної радіації Використовувати УФР для санації повітря аптечних приміщень.

Сонячна радіація– це інтегральний потік корпускулярних часток (протони, альфа-частинки, електрони , нейтрони, нейтрино) та електромагнітного (фотонного) випромінювання.

Мал. 2.1. Спектральний склад та основні властивості

3. ультрафіолетової радіації (УФР)

Біологічна дія УФР: біогенна (загально стимулююча, Д-вітаміноутворююча, пігментоутворююча) та абіогенна (бактерицидна, канцерогенна тощо).

1. Загальностимулююча(еритемна) дія УФР радіації властива діапазону 250-320 нм, з максимумом при 250 і 297 нм (подвійний пік), та мінімумом при 280 нм. Ця дія проявляється в фотолізі білків у шкірі (УФ промені проникають у шкіру на глибину 3-4 мм) з утворенням токсичних продуктів фотолізу- гістаміну, холіну, аденозину, пірімідінових сполук та інших. Останні всмоктуються в кров, стимулюють обмін речовин в організмі, ретикулоендотеліальну систему, кістковий мозок, підвищують кількість гемоглобіну, еритроцитів, лейкоцитів, активність ферментів дихання, функцію печінки, стимулюють діяльність нервової системи тощо.

Загальностимулююча дія УФР підсилюється завдяки її еритемному ефекту – рефлекторному розширенню капілярів шкіри, особливо, якщо одночасно має місце достатньо інтенсивне інфрачервоне випромінювання. Еритемний ефект при надмірному опроміненні може закінчитись опіком шкіри.

2. Д-вітаміноутворююча (антирахітична) дія УФР властива для діапазону 315-270 нм (область В) з максимумом в діапазоні 280-297 нм. Дія заключається в розщеплені кальциферолів: із ергостерину (7,8-дегідрохолестерину) в шкіряному салі (в сальних залозах) під впливом УФР завдяки розщепленню бензольного кільця утворюється вітамін Д₂(ергохолекалциферол), вітамін Д₃(холекалциферол), а з провітаміну 2,2-дегідроергостеріну – вітамін Д ₄.

3. Пігментостворююча(загарна) дія УФР характерна для діапазонів області А, В і довжиною хвилі 280-340 нм з максимумом при 320-330 нм та 240-260 нм. Вона обумовлена перетворенням амінокислоти тирозіну, діоксіфенілаланіну, продуктів розпаду адреналіну під впливом УФР і ферменту тірозінази в чорний пігмент меланін. Меланін захищає шкіру (і весь організм) від надлишку УФ, видимої та інфрачервоної радіації.

4. Бактерицидна(абіотична) дія УФР властива області С і В та охоплює діапазон від 300 до 180 нм з максимумом при хвилі 254 нм (за іншими даними – 253,7-267,5 нм). Під впливом УФР спочатку виникає подразнення бактерій з активацією їх життєдіяльності, яка зі збільшенням дози УФО змінюється бактеріостатичним ефектом, а потім – фотодеструкцією, денатурацією білків, загибеллю мікроорганізмів.

5. Фотоофтальмологічна дія УФР (запалення слизової оболонки очей) проявляється високо в горах (снігова хвороба у альпіністів) та як професійна шкідливість у електрозварників, фізіотерапевтів, які працюють з штучними джерелами УФ випромінювання без дотримання правил безпеки.

6. Канцерогеннадія УФР проявляється в умовах жаркого тропічного клімату та на виробництвах з високими рівнями та тривалою дією технічних джерел УФР (електрозварювання тощо).

Практичною медициною і спеціальними дослідженнями (В.Г.Бардов, 1990) накопичений значний матеріал про позитивну дію природного (сонячного) і штучного УФ опромінення (УФО) в профілактичних дозах за відповідними схемами на розвиток і перебіг серцево-судинних захворювань. У таких хворих після профілактичного курсу УФО підвищується тонус кори головного мозку, нормалізуються процеси збудження і гальмування, кращає стан вегетативної нервової системи, підвищується активність ряду ферментів, збільшується вміст гемоглобіну в крові, нормалізується ліпідний обмін, проникність мембран клітин, стимулюється протизгортаюча функція крові, мінеральний, особливо фосфорно-кальцієвий обмін, знижується артеріальний тиск при гіпертонії, зменшується частота і важкість гіпертонічних криз, кращає більшість показників функціонального стану серцево-судинної системи, зменшується кількість приступів стенокардії, випадків інфаркту міокарда, мозкового інсульту.

Для первинної і вторинної геліопрофілактики перерахованих захворювань та функціональних станів організуються аеросолярії (сонячно-повітряні ванни) і лікувальні пляжі, на яких  повинні бути виключені умови як перегрівання, так і охолодження організму (захищення від вітрів). Для прийому сонячних ванн доцільніше використовувати тапчани або шезлонги, рідше пляжний пісок. Термін інсоляцій визначається за допомогою спеціальних таблиць, складених з урахуванням сонячного клімату місцевості (табл.1).

Для оцінки ефективності санації повітря необхідно провести посів повітря на чашки Петрі з м’ясопептонним чи спеціальним середовищем за допомогою приладу Кротова (мал. 3.3) до опромінення приміщення. Опромінення виконують за допомогою бактерицидних ламп ЛБ-30 чи ртутно-кварцевих типу ПРК з урахуванням розрахованої експозиції. Після опромінення проводять повторний посів повітря на чашки Петрі. Після інкубації чашок в термостаті на протязі 24 годин при температурі 37°С підраховують кількість колоній, які виросли на обох чашках, засіяних повітрям до та після опромінення.

Штучні джерела УФР широко використовують також і з лікувальною метою – при ревматизмі, невралгічних болях, шкіряному туберкульозі і, особливо, в хірургічній практиці з метою прискорення загоювання хірургічних, травматичних, бойових, гнійних ран та інших їх ускладнень. Дія УФР на рани складається з її бактерицидних властивостей, здатності до прискорення відторгнення гнійних виділень, стимуляції керато-пластичних функцій шкіри, загальної знеболюючої дії. А тому з цією метою використовують штучні джерела УФР широкого діапазону – типу прямих ртутно-кварцевих (ПРК) ламп.

При дії УФ випромінювання на поверхню рани і одночасному опроміненні здорової зони навколо рани, з якої виходять регенеративні процеси, прискорюється гідратація рани, скорочується період рубцювання та епітелізації, тобто прискорюється загоєння рани.

3.Професійні отруєння та професійні захворювання, їх профілактика

Професійні отруєння можуть виникати у виробничих умовах в осіб, що працюють з шкідливими або отруйними речовинами при порушенні санітарно-гігієнічних правил.

Професійні отруєння можуть мати місце при забрудненні повітря приміщень хімічними, радіоактивними та іншими речовинами в концентрації, вище гранично допустимої.

Шкідливі та отруйні речовини можуть проникати в організм у вигляді газів, пари, туману, димів, пилу через дихальні шляхи; при попаданні їх на шкірні покрови і слизові оболонки; при заковтуванні з водою або їжею. Професійні отруєння можуть бути гострими і хронічними. Гострі отруєння зазвичай виникають внаслідок надходження в організм великих кількостей отрути, найчастіше при аваріях, псування апаратури.

Профілактика. Створення безперервності технологічного процесу виробництва, введення автоматизації, герметизації. Обладнання вентиляції як загальної, так і місцевої у вигляді відсмоктувачів, витяжних шаф тощо з подальшим періодичним контролем на вміст шкідливих речовин у повітрі робочих приміщень. Використання індивідуальних засобів захисту: захисні костюми, окуляри, шоломи, взуття, рукавички, миючі засоби, протигаз (див.), респіратор (див.), захисні пасти (див.).

Отруєння професійні захворювання, викликані впливом хімічних речовин в умовах виробництва, зазвичай пов'язані з порушеннями правил гігієни праці і техніки безпеки (пневмоконіози, хімічні опіки і дерматити хімічної етіології повинні розглядатися особливо). Розрізняють гострі, підгострі і хронічні форми.

Професійні шкідливі фактори (профшкідливості) – фактори, які впливають на працюючих людей та здатні викликати порушення здоров'я – професійні захворювання.

Розрізняють гострі і хронічні професійні захворювання та отруєння.

Гостре професійне захворювання (інтоксикація) виникає зненацька, після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу відносно високих концентрацій, рівнів або доз хімічних речовин (або інших шкідливих факторів), що знаходяться в повітрі робочої зони.

Хронічні професійні захворювання виникають внаслідок тривалого впливу невисоких (але тих, які перевищують ГДК, ГДД, ГДР) концентрацій, рівнів, доз шкідливих виробничо-професійних факторів.

Основні напрямки профілактики професійних отруєннях: а) усунення высокоядовитых речовин або заміна їх на менш отруйними і небезпечними; б) скорочення часу контакту працюючих з шкідливими речовинами, надання (у разі необхідності) додаткового відпустки; в) герметизація та капсуляция устаткування, ефективна вентиляція (див.); г) захисна одяг (див.), індивідуальні захисні прилади [респіратори (див.), протигаз (див.) тощо], захисні пасти, мазі, миючі засоби та ін; д) влаштування душових з обов'язковою (у разі необхідності) зміною натільної білизни; е) розробка протипоказань для роботи з певними шкідливими речовинами, попередні і періодичні медичні огляди (останні з метою своєчасної діагностики ранніх, доклінічних, форм інтоксикації), лікувально-профілактичне харчування, медикаментозна профілактика, фізична культура, санітарно-освітня робота і гігієнічне виховання; ж) наукове обґрунтування актів санітарного законодавства, зокрема гігієнічна стандартизація сировини та фабрикатів, встановлення гранично припустимих концентрацій шкідливих речовин в повітрі зони дихання.

БІЛЕТ № 3

1. Історія розвитку гігієни – науково-експериментальний період, видатні діячі (М. Петенкофер, М. М. Мудров, Г. А. Захар’їн, М. І. Пирогов).

Історія розвитку гігієни налічує кілька тисячоліть, і вона є найдавнішою медичною наукою. Витоки розвитку гігієни відносяться до глибокої старовини. Вже у народів Стародавньої Греції, Риму, Єгипту. Індії, Китаю та ін. спостерігалися перші спроби створення здорових умов життя. Це виражалося в різних заходах, які стосуються способу життя, харчування, попередження інфекційних захворювань та боротьби з ними, фізичної культури і т. д.

Подальший розвиток ідей профілактики знайшов відображення в наукових працях та практичній діяль­ності таких учених-медиків, як Н. М. Амбодик-Максимович, С. Г. Забєлін, Д. С. Самойлович, М. Я. Мудров та ін.

У Росії 60-80-ті роки XIX ст. були періодом становлення і подальшого розвитку наукової гігієни. На особливе значення профілактичних заходів в попередженні високу захворюваність вказували багато російських лікарі: Н.І. Пирогов, Г.А. Захар`їн, М.Я. Мудров. Микола Іванович Пирогов (1810-1881) в монографії «Начала загальної військово-польової хірургії, узяті зі спостережень військово-госпітальної практики і спогадів про Кримську війну і Кавказької експедиції (ч. 1-2. - Дрезден, 1865-1866) писав:« Я вірю в гігієну. Ось де полягає істинний прогрес нашої науки. Майбутнє належить медицині запобіжної ». Відомий російський терапевт, професор Григорій Антонович Захар`їн (1829-1897) вважав, що гігієна не тільки необхідна частина медичної освіти, але і один з найважливіших предметів діяльності практичного лікаря. М.Я. Мудров говорив про те, що завданням військових лікарів є «... не стільки лікувати, скільки запобігати хворобам і особливо вчити солдатів берегти своє здоров`я».

2. Видима частина сонячного спектра. Природне освітлення аптечних приміщень. Показники освітлення, їх визначення.

Видима частина сонячного спектра визначає фотосинтез рослин, який створює в природі органічні речовини, фототаксис і біолюмінесценцію. Видиме світло відіграє значну роль у життєдіяльності людського організму.

Значна загально-біологічна дія, яка проявляється через вплив на ЦНС і всі інші органи й системи організму.

Організм реагує не тільки на рівень освітленості, але й на кольорову гаму сонячного світла. Червона частина спектра має дію, наближену до дії інфрачервоної радіації (теплова),а фіолетова — до дії УФВ (еритемна, загарна, вітаміно-утворювальна,бактерицидна).

Місцева дія — видимі промені проникають у тіло людини на глибину до

2,5 см і підсилюють біохімічні процеси, імунобіологічну реактивність, утворення меланіну тощо.

Інформативна функція світла полягає в тому, що з його допомогою людина дістає найбільший об'єм інформації з навколишнього середовища

(до 80-85 %).

Видима частина сонячного спектру має велике фізіологічне значення. Денне світло сприятливо впливає на психічний стан людини, особливо хворого. Під дією світла посилюється обмін речовин в організмі, здійснюється синтез деяких вітамінів. Режим освітленості впливає на регуляцію біологічних ритмів. Інтенсивність освітленості робочого місця має значення для профілактики порушень зору. Нераціональне освітлення сприяє короткозорості, зменшує розумову працездатність.

У разі недостатнього природного освітлення ( вечірньої пори, при поганій погоді), а також для створення додаткового інтенсивного освітлення на робочому місці повинні використовуватися джерела штучного освітлення.

Освітлення – це отримання, розподіл та використання світлової енергії для забезпечення нормальних умов праці. Світло впливає на діяльність людини. При недостатньому освітленні людина працює менше продуктивно, швидко втомлюється, зростає потенційна небезпека помилкових дій і нещасних випадків. Погане освітлення може призвести до порушення функції зорового аналізатора, розвитку професійних захворювань.

Природне освітлення створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу. Воно позитивно впливає на психіку людину, викликає приємне почуття, впевненість, стимулює обмін речовин, реактивність, резистентність тощо. Навпаки, його тривала відсутність призводить до швидкої втоми, розвитку короткозорості. Тому тільки у виняткових випадках у складах та спеціальних лабораторіях дозволяється використання лише штучного освітлення.

До показників, які характеризують природне та штучне освітлення, відносять: спектральний склад світла (від джерела та відбитого), освітленість, яскравість (джерела світла, освітлених поверхонь) та рівномірність освітлення.

Для оцінки рівня природного освітлення в приміщенні користуються наступними показниками: світловий коефіцієнт, кут падіння, кут отвору, коефіцієнт природної освітленості (КЕО).

3. Гігієнічні вимоги до ситуаційного та генерального планів аптечних закладів.

СИТУАЦІЙНИЙ ПЛАН

Земельна ділянка аптеки як правило розміщується у  населеному пункті з метою найбільш повного забезпечення населення лікарськими засобами.

Норма пішохідної доступності між окремими аптеками повинна бути не менше 300-400 м у населених пунктах із населенням понад 1 млн. жителів, а також 600-700 м у населених пунктах до 1 млн. жителів.

У населених пунктах із чисельністю до 10 тис. жителів доцільність відкриття аптек визначається залежно від місцевих умов на основі рецептури та товарообігу, що складаються з урахуванням середніх потреб одного жителя у медичних товарах, кількості населення, що ними обслуговується, та відповідних змін у майбутньому. В окремих випадках відкриття аптек може здійснюватися з дозволу місцевих органів виконавчої влади з відхиленням демографічних показників, густоти мережі лікувально-профілактичних закладів, економічних факторів, транспортного забезпечення тощо.

У великих містах аптеки найчастіше є вбудованими і розміщаються на перших поверхах будівель. Аптеки у невеликих населених пунктах мають окремі будівлі, розташовані на відведених земельних ділянках.

Земельна ділянка аптеки розміщається з навітряної сторони по відношенню до об’єктів, які забруднюють атмосферне повітря, поза межами їх санітарно-захисних зон. Для забезпечення природного стоку атмосферних опадів і оптимальних умов інсоляції територія земельної ділянки  повинна мати дещо пологий нахил і бути повернутою на південь. Рівень стояння ґрунтових вод повинен бути не менше 1,5 м від поверхні землі.

 ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПЛАН

Розміри земельної ділянки повинні складати 0,05-0,2 га.

Площа забудови ділянки не повинна перевищувати 15 % від загальної площі ділянки. Велике значення надається озелененню ділянки для зменшення шуму, запиленості та загазованості. Площа озеленення повинна складати не менше 60 % від площі усієї ділянки.

Аптеки слід розміщати на віддалі не менше 15 м від червоної лінії забудови.

АПТЕКИ ЗАГАЛЬНОГО ТИПУ

Аптеки загального типу можуть розміщатись: в окремих малоповерхових будівлях; у будівлях, зблокованих і кооперованих із закладами, підприємствами та жилими будинками; на перших поверхах багатоповерхових, громадських та жилих будинків.

У сільській місцевості аптеки доцільно розміщати у комплексі з лікувально-профілактичними закладами (поліклініками, амбулаторіями тощо) на одній території або в одній будівлі, але з окремим входом.

У випадку розташування аптеки у жилих та громадських будівлях, її доцільно розміщати на першому поверсі.

Для аптеки необхідно передбачити вантажно-розвантажувальну площадку для під’їзду машин навпроти розпакувальної (рампа з навісом). Її висота повинна відповідати рівню днища кузова вантажного автомобіля, ширина біля 2 м.

БІЛЕТ № 4

1. .Історія розвитку гігієни – емпіричний період, видатні діячі (Геродот, Гіппократ, Абу Алі Ібн Сіна, Б. Рамаціні).

Перші дійшли до нас гігієнічні трактати - «Про здоровий спосіб життя», «Про повітря, води і місцевостях» - належать засновнику античної медицини Гіппократа (бл. 460 до н.е. між 377 і 356 до н.е.). У цих роботах дана опенка гігієнічного впливу різних чинників на здоров`я.

Громадська санітарія і санітарно-технічні споруди були і незнайомі людям в Середні століття. Проте багато лікарів того часу висловлювали найглибші і цінні думки щодо і гієни. До теперішнього часу представляють певний науковий інтерес класичні роботи з гігієни «Видалення шкоди від різних маніпуляцій за допомогою виправлень і попереджень помилок» і «Канон лікарської науки» видатного таджицького вpaча Авіценни (Абу Алі Хусейна ібн Абдаллаха ібн Сіни- 980-1037). У цих трактатах викладаються важливі питання гігієни, пропонуються способи і засоби лікування і профілактики захворювань, викликаних порушенням режиму сну, харчування і т.п.

Третій період - епоха Відродження (XV-XVI ст.) - Характеризується деяким пожвавленням інтересу до гігієни, зокрема, до професійної гігієни. Науковий трактат італійського лікаря Бернардіно Рамаццині (1633-1714) «Міркування про хвороби ремісників» є першим твором в цій області.

Високою санітарною культурою для свого часу відзначалася Київська Русь. В «Історії» Геродота (485—425 pp. до н. е.) містяться відомості про те, що в ній були відомі парові лазні, милоподібні речовини, використання з дезинфекційною метою сірки, техніка бальзамування. У рукописних та інших джерелах, що дійшли до наших днів і в яких описаний побут населення Древньої Русі, відзначається увага, яку приділяли питанням гігієни. 

2.Штучне освітлення аптечних приміщень. Види джерел штучного освітлення, їх порівняльна характеристика (переваги, недоліки).

Штучне освітлення — це освітлення будинків, приміщень і споруд, зовнішнього освітлення міст, селищ і сільських населених пунктів, територій підприємств і закладів, установки оздоровчого ультрафіолетового випромінювання тривалої дії, установки світлової реклами, світлові знаки та ілюмінаційні установки за допомогою спеціальних електроосвітлювальних установок — світильників.

Штучне освітлення здійснюють лампами розжарювання і газорозрядними люмінесцентними лампами. Кожен вид ламп має і переваги, і недоліки.

У процесі застосування ламп розжарювання для, освітлення приміщень помітний сприятливий психофізіологічний вплив (спектр містить більше чер-

воного й жовтого випромінювання), рівномірність освітлення (без пульсації) —глибина коливань між максимальним і мінімальним значеннями світлового, потоку становить 5—15 %.

До недоліків використання ламп розжарювання для освітлення примі-

щень відносять: незначну світловіддачу — 10- 20 лм/Вт електроенергії; велику яскравість вольфрамової нитки (у 10-30 разів перевищує норму), недостатнє розрізнення кольорів при освітленні лампами розжарювання; невеликий термін служби — до 1000 год.

3.Гігієнічні вимоги до внутрішнього планування аптечних закладів.

Створення належних умов виробничого середовища є основою для безпеки та до­тримання вимог з охорони праці, і отже, вимагає наявності необхідної кількості при­міщень, їх оптимального взаєморозташування, створення належного освітлення та комфортного мікроклімату.

Серед аптечних закладів найбільшу питому вагу займають аптеки загального типу, які поділяють на такі, що виготовляють і реалізують лікарські препарати, та такі, що здійснюють тільки їх реалізацію.

4. Напишіть формулу для приведення відібраного для аналізу об’єму аспірованого повітря до нормальних умов з метою оцінки забруднення повітря.

Розрахунок необхідного об'єму повітря виконується за формулою:

V₀=,

де: а – чутливість методу використання (мінімальна кількість речовини в міліграмах, яка визначається);

V – загальний об’єм поглинаючого розчину в мл;

K – загальний коефіцієнт, що відображає частину гранично допустимої концентрації, яка підлягає визначенню (1, ¹/₃ та інші);

C_о – гранично допустима концентрація речовини в міліграмах на 1 м^3;

V₁ – об’єм поглинаючого розчину, взятий для аналізу в мілілітрах.

Аспіраційний метод є найбільш досконалим для визначення бактеріального забруднення. Для дослідження використовують прилад Кротова, який дозволяє проводити бактеріологічний аналіз повітря з врахуванням числа мікробів, які знаходяться у певному об’ємі повітря (1 м³). В основу дії приладу закладений принцип удару повітряного середовища у поверхню живильного середовища.

Приведення взятих об’ємів повітря в літрах до нормальних умов виконується за формулою Гей-Люсака: V₀= V_t,

де V₀ – об’єм повітря в літрах приведений до нормальних умов (0⁰ С і 760 мм рт. ст.);

V_t – об’єм повітря в літрах, відібраний при даній температурі і барометричному тискові;

273 – коефіцієнт розширення газів;

Т – температура повітря під час відбору проби (⁰ С);

В – атмосферний тиск під час відбору проби, мм рт.ст.

БІЛЕТ № 5

1. Гігієна як наука, завдання та предмет гігієни.

Гігіє́на — наука, що вивчає закономірності впливу на організм людини та суспільне здоров'я комплексу чинників довкілля з метою розробки гігієнічних норм, санітарних правил, запобіжних і оздоровчих заходів.

Основна мета гігієни - збереження й зміцнення здоров'я.

Зміст гігієни визначають переліком її основних галузей: соціальна гігієна, радіаційна гігієна, комунальна гігієна, авіаційна гігієна, гігієна праці, гігієна залізничного транспорту, гігієна дітей та підлітків, спортивна гігієна, гігієна лікувально-профілактичних закладів, космічна гігієна, військова гігієна, гігієна людей похилого віку, гігієна харчування тощо.

Предметом вивчення гігієни є здоров'я людини та навколишнє середовище. У нашій країні впроваджують систему державних заходів з охорони та поліпшення здоров'я населення. Ці заходи проводять різні державні служби та заклади, проте головну роль відіграє служба охорони здоров'я.

Завдання гігієни:

1)вивчення природних і антропогенних чинників навколишнього середовища та соціальних умов, що впливають на здоров'я людини;

2)вивчення закономірностей впливу чинників і умов навколишнього се-

редовища на організм людини або популяцію;

3)наукове обґрунтування й розроблення гігієнічних нормативів, правил та заходів для максимального використання чинників навколишнього середовища, які позитивно впливають на організм людини, та знешкодження або обмеження до безпечного рівня шкідливих чинників;

4)впровадження в практику охорони здоров'я і народне господарство розроблених гігієнічних рекомендацій, правил і нормативів, перевірка їхньої ефективності та удосконалення;

5)прогнозування санітарної ситуації на найближчу та віддалену перспективу з урахуванням планів розвитку народного господарства, визначення відповідних гігієнічних проблем на основі даного прогнозу, наукове розроблення цих проблем.

2.Визначення поняття «мікроклімат»,фактори, що його формують. Види та вплив мікроклімату на теплообмін людини.

Мікроклімат — це гігієнічні умови, які впливають на теплообмін: темпе-

ратура, вологість, швидкість руху повітря та радіаційна температура (тобто середня температура навколишніх поверхонь або інтенсивність сонячного чи іншого випромінювання).

Теплообмін людини з навколишнім середовищем здійснюється завдяки процесам терморегуляції, які складаються з теплопродукції та тепловіддачі. У звичайних умовах (за кімнатної температури 18°С) людина втрачає 85% тепла через шкіру і 15% на нагрівання їжі. Із 85% тепловитрат випромінюванням втрачається 45%; шляхом проведення — 30% (у т. ч. конвекцією — тобто через контакт тіла з повітрям, та кондукцією — через контакт із навколишніми предметами); випаровуванням — 10%. Ці співвідношення значно змінюються відпо-

відно до умов мікроклімату.

Втрата тепла випромінюванням залежить від різниці температур шкіри

тіла людини і радіаційної. Якщо перша вища — відбувається віддача тепла і навпаки.

Температура, вологість і швидкість руху повітря не впливають на

віддачу тепла випромінюванням.

Швидкість руху повітря впливає на віддачу тепла ; конвекцією та випаровуванням.

Отже, терморегуляція організму залежить від параметрів мікроклімату.

Залежно від впливу мікрокліматичних умов на процеси терморегуляції

виділяють комфортний і дискомфортний мікроклімат.

Для комфортного мікроклімату характерними є ненапруженість механізмів терморегуляції; добре тепловідчуття; оптимальний функціональний стан ЦНС; висока фізична та розумова працездатність; стійкість організму до впливу шкідливих чинників навколишнього середовища.

Дискомфортний мікроклімат може бути нагрівним та охолодним. Для

нього властиві: напруження процесів терморегуляції; погане самопочуття і тепловідчуття; погіршення умовно-рефлекторної діяльності й функції аналізаторів; зниження працездатності та якості праці; зниження стійкості організму до впливу шкідливих чинників навколишнього середовища.

Дискомфортний мікроклімат може стати причиною гострих та хронічних захворювань. Дуже чутливі до дискомфортного мікроклімату, насамперед, серцево-судинна, центральна нервова і дихальна системи. 

3.Гігієна контрольно-аналітичних лабораторій та аптечних складів.???

Лабораторний контроль

Для оцінки мікробного забруднення повітряного середовища приміщень аптек використовуються такі показники, як окислюваність повітря, кількість диоксиду вуглецю й мікроорганізмів у 1 м³ повітря. Орієнтовна оцінка санітарного стану повітря може здійснюватися за кількістю мікрофлори, що осідає на 1 м² поверхні у хвилину.

Лікувально-профілактичні заходи

З метою зменшення захворюваності та збереження здоров’я, підвищення працездатності й продуктивності праці для персоналу необхідно насамперед створити сприятливі умови праці. Аптечні працівники, безпосередньо зайняті виробництвом ліків (виготовлення, розфасовка, контроль та ін.), повинні проходити попередній та періодичний медичний огляд.

Попередній медичний огляд проводиться при поступленні на роботу. Абсолютними протипоказаннями до роботи в аптеці є  активна форма туберкульозу, бронхіальна астма, органічні захворювання серцево-судинної системи, гіпертонія II ступеня.  Протипоказаннями до прийому на роботу є усі види геморагічного діатезу; алергічні захворювання; гострота зору нижче 0,6 з корекцією; аномалія рефракції понад  6,0 % короткозорості, зі змінами очного дна, понад 2,0 % далекозорості, астигматизм понад 2,0; захворювання ендокринної системи.

Періодичні медичні огляди проводяться 2 рази у рік з обов’язковим оглядом терапевтом, невропатологом, психіатром і, за показниками, гінекологом, стоматологом, фахівцем із хвороб вуха, горла й носа. При цьому проводяться також лабораторні дослідження: клінічний аналіз крові, визначення білірубіну тощо.

4.Напишіть формулу для визначення концентрації газоподібних речовин у повітрі (у мг/м3).

 Концентрацію домішки у повітрі (мг/м³) обчислюють за фор­мулою де а — кількість домішки, знайдена в досліджуваному об ємі поглп-нальноґо розчину, мг; в — об'єм поглинального розчину у поглина­чі, мл; с — об'єм поглинального розчину, взятий для аналізу, мл; у — об'єм повітря, пропущений через поглинач, приведений до нор­мальних умов, л; 1000 — коефіцієнт перетворення мг/л на мг/м³.

БІЛЕТ № 6

1. Методи гігієнічних досліджень.

Специфічними для гігієни є п'ять основних методів: епідеміологічний метод вивчення здоров'я населення; метод санітарного обстеження; метод гігієнічного експерименту; метод санітарної експертизи; метод санітарної освіти.

Епідеміологічний метод уміщує в собі санітарно-статистичний спосіб, спосіб медичного обстеження популяцій, спосіб клінічного спостереження за спеціально дібраними людьми (волонтерами) та спосіб натурного експерименту серед широких мас населення.

Метод санітарного обстеження полягає у здійсненні візуального спостереження (оцінка об'єкта за зовнішніми ознаками) або проведенні поглибленого санітарного обстеження (із застосуванням лабораторно-інструментальних досліджень) із наступним описом об'єкта спостереження.

Метод гігієнічного експерименту проводять у реальних умовах (натурний експеримент) або в лабораторіях (лабораторний експеримент).

Метод санітарної експертизи полягає у складанні висновку про об'єкт експертизи спеціалістами, які мають спеціальну підготовку (обізнані) у певній галузі гігієни та санітарії.

Метод санітарної освіти вміщує в собі гігієнічне навчання та виховання населення щодо санітарно-гігієнічних аспектів.

2. Мікроклімат аптечних приміщень різного призначення. Вплив на людину комфортного та дискомфортного (назріваючого та охолоджуючого) мікроклімату. Профілактика несприятливого впливу мікроклімату.

Мікроклімат — це гігієнічні умови, які впливають на теплообмін: температура, вологість, швидкість руху повітря та радіаційна температура (тобто середня температура навколишніх поверхонь або інтенсивність сонячного чи іншого випромінювання).

Теплообмін людини з навколишнім середовищем здійснюється завдяки процесам терморегуляції, які складаються з теплопродукції та тепловіддачі. У звичайних умовах (за кімнатної температури 18°С) людина втрачає 85% тепла через шкіру і 15% на нагрівання їжі. Із 85% тепловитрат випромінюванням втрачається 45%; шляхом проведення — 30% (у т. ч. конвекцією — тобто через контакт тіла з повітрям, та кондукцією — через контакт із навколишніми предметами); випаровуванням — 10%. Ці співвідношення значно змінюються відповідно до умов мікроклімату.

Втрата тепла випромінюванням залежить від різниці температур шкіри

тіла людини і радіаційної. Якщо перша вища — відбувається віддача тепла і навпаки.

Температура, вологість і швидкість руху повітря не впливають на віддачу тепла випромінюванням.

Швидкість руху повітря впливає на віддачу тепла ; конвекцією та випаровуванням.

Отже, терморегуляція організму залежить від параметрів мікроклімату.

Залежно від впливу мікрокліматичних умов на процеси терморегуляції

виділяють комфортний і дискомфортний мікроклімат.

Для комфортного мікроклімату характерними є ненапруженість механізмів терморегуляції; добре тепловідчуття; оптимальний функціональний стан ЦНС; висока фізична та розумова працездатність; стійкість організму до впливу шкідливих чинників навколишнього середовища.

Дискомфортний мікроклімат може бути нагрівним та охолодним. Для

нього властиві: напруження процесів терморегуляції; погане самопочуття і тепловідчуття; погіршення умовно-рефлекторної діяльності й функції аналізаторів; зниження працездатності та якості праці; зниження стійкості організму до впливу шкідливих чинників навколишнього середовища.

Дискомфортний мікроклімат може стати причиною гострих та хронічних захворювань. Дуже чутливі до дискомфортного мікроклімату, насамперед, серцево-судинна, центральна нервова і дихальна системи. 

3.Гігієна контрольно – аналітичних лабораторій, гігієнічні вимоги до їх розміщення,планування, обладнання.

Земельна ділянка аптеки як правило розміщується у  населеному пункті з метою найбільш повного забезпечення населення лікарськими засобами.

Норма пішохідної доступності між окремими аптеками повинна бути не менше 300-400 м у населених пунктах із населенням понад 1 млн. жителів, а також 600-700 м у населених пунктах до 1 млн. жителів.

У населених пунктах із чисельністю до 10 тис. жителів доцільність відкриття аптек визначається залежно від місцевих умов на основі рецептури та товарообігу, що складаються з урахуванням середніх потреб одного жителя у медичних товарах, кількості населення, що ними обслуговується, та відповідних змін у майбутньому. В окремих випадках відкриття аптек може здійснюватися з дозволу місцевих органів виконавчої влади з відхиленням демографічних показників, густоти мережі лікувально-профілактичних закладів, економічних факторів, транспортного забезпечення тощо.

У великих містах аптеки найчастіше є вбудованими і розміщаються на перших поверхах будівель. Аптеки у невеликих населених пунктах мають окремі будівлі, розташовані на відведених земельних ділянках.

Земельна ділянка аптеки розміщається з навітряної сторони по відношенню до об’єктів, які забруднюють атмосферне повітря, поза межами їх санітарно-захисних зон. Для забезпечення природного стоку атмосферних опадів і оптимальних умов інсоляції територія земельної ділянки  повинна мати дещо пологий нахил і бути повернутою на південь. Рівень стояння ґрунтових вод повинен бути не менше 1,5 м від поверхні землі.