Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148

постійно обводять навколо цього предмета, внаслідок чого утворюється ділянка, яка не покрита гіпсом (див.

рис. 171; 3).

Мостоподібна гіпсова пов'язка застосовується при відкритих враженнях у ділянці суглоба, коли для спостереження за перебігом запального процесу та його лікування потрібен більший доступ, ніж при вікончастих гіпсових пов'язках. Спочатку нижче і вище ураженого суглоба накладають окремо дві гіпсові пов'язки, які складаються з 4-6-х шарів. Далі їх з'єднують між собою металевими пластинками, вигнутими посередині відповідно до форми суглоба. Закріплюють такі пластинки, дотримуючись правил для фіксації шин. Поверх пластин накладають ще 4-6 турів нагіпсованого бинта. Останні тури можна накладати у вигляді глухої гіпсової пов'язки. У таких випадках до затвердіння пов'язки між металевими пластинками вирізують віконця потрібних розмірів. Також можна застосовувати накладання глухих турів бинта нижче суглоба. У ділянці суглоба нагіпсований бинт обводять кілька разів навколо металевої пластинки, а вище суглоба - знову глуха гіпсова пов'язка. Так за кожним туром нагіпсованим бинтом покриватиметься одна з металевих пластин (див. рис. 171; 2).

439

Стулчаста гіпсова пов'язка. Як і лонгетні, стулчасті гіпсові пов'язки забезпечують широкий доступ до ділянки тіла, на яку накладають гіпс. їх також накладають у випадках, коли існує загроза розвитку або вже виник набряк м'яких тканин в ушкоджених ділянках. Стулчасту пов'язку виготовляють шляхом розсікання каудальної по

верхні по всій довжині і на всю товщину глухої гіпсової пов'язки до її затвердіння. З краніальної поверхні її розрізають лише на половину товщини пов'язки, причому розріз проводять у формі літери "V". Для фіксації такої пов'язки накладають звичайну спіралеподібну бинтову пов'язку (див. рис. 171; 1). Таким чином, отримують дві з'єднані між собою стулки, які можуть розкриватися і закриватися.

У разі, якщо є набряк тканин і він зменшився, гіпсова пов'язка перестає виконувати іммобілізуючу функцію. Тому на задній поверхні стулчастої пов'язки вирізають смужку за всією її довжиною на необхідну ширину, після чого пов'язку повертають на попередню ділянку тіла і фіксують її спіральною пов'язкою. Так діють до того часу, поки набряк повністю не розсмокчеться.

Зняття гіпсової пов'язки. Мінімальні терміни, на які накладають гіпсові пов'язки у дрібних тварин, становлять 4-5, а у великих - 6-8 тижнів. їх знімають за допомогою спеціальних інструментів. З цією метою застосовують гіпсові ножі, пилки Колена, ножиці Стілля (рис. 172). Перед зняттям пов'язки в ділянці розрізу гіпс бажано змочувати гіпертонічним гарячим розчином натрію хлориду (15-20 %) або міцним розчином оцтової кислоти.

Коли даними розчинами змочують всю поверхню гіпсової пов'язки, то її розрізають звичайними ножицями або навіть розбинтовують.

Гіпсову пов'язку терміново знімають при виникненні набряку, болючості, посиніння прилеглих м'яких

Інші затвердіваючі пов'язки

гіпсової пов'язки ножицями Стілля

441

на накладати пов'язки з використанням як затвердіваючого матеріалу - клею (клеол, силікатний клей, колодій, казеїновий клей), крохмального клейстеру. їх накладають з мінімальною кількістю підкладкового матеріалу або без нього. Як правило, тонкий шар сірої вати розміщують лише по краях наміченої пов'язки. Марлевий бинт намочують в одному з указаних розчинів. Ширина бинта дорівнює довжині всієї затвердіваючої пов'язки. Циркулярними турами з помірним натягом бинтують підготовлену ділянку тіла тварини. Одночасно моделюють пов'язку. При потребі після 2-3-х турів вмонтовують шини, виготовлені з дерев'яної стружки, картону, паперу. Поверх шин накладають ще 2-3 тури змоченого клеєм бинта.

Терапевтичні пов'язки

Одним із суттєвих місцево застосовуваних методів при лікуванні ряду хірургічних захворювань є терапевтичні пов'язки. їх використовують в наступних випадках: а) для захисту від механічних пошкоджень; б) для попередження розвитку вторинної інфекції; в) для зупинки кровотечі; г) для всмоктування й видалення з рани крові та ексудату; д) для розсмоктування запальних інфільтратів.

Дія пов'язки на патологічний процес значною мірою залежатиме від виду, форми, черговості застосування різних форм перев'язувального матеріалу, його хімічних і фізичних властивостей, займаної площі, способу фіксації.

Терапевтичні пов'язки застосовуються при закритих і при відкритих патологічних процесах.

Пов'язки, які застосовують при закритих патологічних процесах

При закритих процесах, в ділянці розвитку яких збережена цілісність шкіри й слизових оболонок,

застосовують холодні компреси, гарячі компреси, зігрівальні компреси і тепле укутування.

Холодний компрес. На початкових стадіях розвитку запальних процесів (асептичних, серозних) безпосередньо після нанесення закритих травм (інтерстиціальні кровотечі, випотівання транссудату) застосовують холодні процедури. При місцевому застосуванні вони звужують кровоносні судини, уповільнюють явища ексудації, діють протизапально. Найчастіше холод використовують у вигляді холодних компресів. Для цього беруть компрес або салфетку із складеної в кілька шарів бавовняної тканини й змочують в холодній »оді, злег ка стискують і прикладають до поверхні тіла, фіксуючи однією із закріплювальних пов'язок. Кожні 10-15 хв змочування холодною водою повторюють. Залежно від гостроти прояву клінічних ознак, товщини шару м'яких тканин термін застосування холодних компресів може бути від 20 до 60 хв з інтервалом 0,5-2 год, протягом 12-36 год.

Як холодну процедуру також застосовують сухий холод, коли заповнені льодом, снігом, холодною водою гумові чи целофанові мішки закріплюють бинтом або шворкою до потрібної ділянки тіла.

Гарячий компрес. На більш пізніх стадіях запалення (кліткової інфільтрації, бар'єризації і початку утворення абсцесів) з появою ознак хронізації патологічного процесу ефективним буде застосування теплових процедур. Тепло активізує крово- і лімфообіг в ушкоджених ділянках, сприяє відновленню нервово-трофічних функцій, прискорює завершення патологічного процесу.

Найбільш активним тепловим фактором є гарячий компрес. Гігроскопічну вату або полотняний компрес намочують у гарячій воді (4550 °С ), злегка стискують, щоб видалити залишок води, а потім товстим шаром накладають на ушкоджену ділянку тіла тварини. Зверху такий шар покривають водонепроникним матеріалом і фіксують закріплювальною пов'язкою. Повторно компрес намочують через

442

кожні 15-20 хв, але не більше 3^1-х разів. Після гарячого компресу виконують тепле укутування ділянки тіла або накладають зігрівальний компрес.

Зігрівальний компрес. Принцип лікувальної дії зігрівального компресу полягає у створенні своєрідної мікротеплиці в ділянці патологічного осередку, де забезпечуються умови для активного випаровування, утримання пари й тепла між водонепроникним шаром і шкірою. Цим забезпечується рівномірне і довготривале розширення кровоносних судин, прискорюється крово- і лімфообіг у тканинах. Як результат, зменшується інфільтрація в зоні запалення, прискорюється "дозрівання" запального процесу.

Зігрівальний компрес складається із чотирьох шарів. Кожен наступний шар повинен перекривати попередній на 2-3 см. Для побудови першого шару беруть полотняний компрес, змочують його водою кімнатної температури, 40-50° етиловим спиртом або 5 %-ним водним розчином двовуглекислої соди (від вибору розчину залежатиме активність дії компресу) і накладають на уражену ділянку. Другий шар складається із водонепроникного матеріалу (клейонка, целофан), яким надійно перекривають перший поверх. Потім накладають третій ізолюючий шар з матеріалу, який здатний утримувати тепло (сіра вата, сукно, байка, хутро), за ним четвертий шар - фіксуючий. Залежно від форми і величини ураженої ділянки тіла, для фіксації компресу накладають бинтову, пращоподібну або косинкову пов'язки.

Зігрівальний компрес знімають через 4-6 год, при потребі повторюють після двогодинних інтервалів. Під час таких інтервалів і після повного завершення використання компресу на дану ділянку тіла застосовують тепле укутування.

Тепле укутування. Така пов'язка обов'язково накладається відразу після гарячого або зігрівального компресів, а також як самостійна для утримування виділення тепла з певних ділянок тіла і, отже, їх зігрівання. Для застосування теплого укутування товстим шаром м'якого теплоутримуючого матеріалу (сіра вата, хутро, ковдра, сукно) покривають потрібну ділянку тіла з усіх боків. Як фіксуючу можна використовувати бинтову або пращоподібну пов'язки.

Пов'язки, які застосовуються для лікування ран

Тиснучі пов'язки Головною умовою застосування тиснучих пов'язок є наявність твердої кісткової основи. їх накладають для зупинки кровотечі із неглибоких ран в ділянці кінцівок, голови, хвоста. Показаннями до застосування тиснучих пов'язок можуть бути і ряд закритих патологічних процесів - гемартрози, гостре асептичне запалення суглобів, сухожильних піхв, слизових сумок, дисторсії сухожилків, зв'язок, капсул суглобів.

На рану накладають марлевий компрес, а на неушкоджену шкіру тонкий шар вати, потовщений в заглибинах. Після цього ділянку щільно бинтують марлевим бинтом. Для підсилення тиску після накладання бинта зовнішній його шар змочують холодною водою або зверху додатково накладають гумовий бинт. Тиснуча пов'язка не повинна спричиняти розладів кровообігу в забинтованій і периферичній ділянках. При такій умові її можна витримувати до 24 год і при потребі накладати знову після 2-3-х годинного інтервалу.

Пов'язки першої допомоги. Пов'язка першої допомоги накладається як тимчасовий засіб на свіжі кровоточиві рани. Головне її призначення - попередження подальшого подразнення і забруднення рани та зупинка кровотечі.

443

З рани видаляють сторонні предмети, згустки крові. Стінки і дно рани покривають марлевим компресом, порожнину заповнюють ватно-марлевими тампонами (чим більшою є кровотеча, тим щільніше розміщують тампони). Фіксація шарів забезпечується накладанням однієї з бинтових пов'язок.

Оклюзійна пов'язка. Показанням до застосування такої пов'язки є надання першої допомоги при проникних ранах анатомічних порожнин (грудної, черевної, суглобів). У таких випадках необхідно повністю попередити попадання в рану повітря, бруду, рідини. Марлевий компрес або салфетку густо насичують жирною емульсією чи лініментом і покривають рану. Для утримання залишків лініменту, ззовні такого компресу можна накласти тонкий шар гігроскопічної вати. Для фіксації використовують одну із фіксуючих пов'язок (бинтова, правдоподібна, косинкова). У ділянці грудної стінки, де проникні поранення ускладнюються розвитком пневмотораксу, як фіксуючу краще застосувати клейову пов'язку із повітронепроникного матеріалу (целофан, клейонка).

Суха всмоктувальна пов'язка. Її застосовують для лікування ран у першій фазі ранового процесу - гідратації. Головне її завдання - всмоктування гнійного ексудату, рештків лізованих мертвих тканин з рани, захист від подальших подразнень, забруднення, забезпечення спокою пошкоджених тканин у ділянці рани. Пов'язка складається із трьох шарів: всмоктувального, передавального і випаровувального.

При накладанні першого (всмоктувального) шару поверхню рани покривають марлевим компресом або салфеткою. Якщо рана велика, то її порожнину заповнюють пухко складеною марлею, ватними кульками або ватно-марлевими тампонами.

Другий (передаючий або приймаючий) шар являє собою нещільний пласт гігроскопічної вати товщиною до 1 см. Його завдання - приймати рідкий вміст рани від попереднього шару і передавати в наступний.

Третій (випаровуючий) шар, який одночасно є і фіксуючим, має забезпечувати випаровування більшої частини вологи з пов'язки. Серед усіх видів перев'язувального матеріалу марля має найбільшу здатність випаровувати вологу, тому для побудови верхнього шару користуються формами перев'язувального матеріалу, виготовленими з марлі (бинти, пращі).

Волога всмоктувальна пов'язка. Завдання і принципи побудови даної пов'язки подібні до сухої всмоктувальної пов'язки. Лише для підсилення її всмоктувальної дії перший шар пов'язки насичують гіпертонічними розчинами солей. Це можуть бути 15-20 %-ні розчини магнію сульфату, натрію сульфату, 5-10 %-ні розчини натрію хлориду, цукру.

У припарці основним шаром є кашкоподібна маса з льняного борошна, макухи, висівок або картоплі. Гарячу кашку температурою 45-50 °С наносять товстим шаром (3-4 см) на полотно і зверху покривають клейонкою або целофаном. Цим шаром (полотном до шкіри) обгортають уражену ділянку, покриваючи його зверху зігрівальним матеріалом. Припарку змінюють кожні 1-2 години.

Особливості догляду за тваринами, яким накладені пов'язки

Перебіг патологічного процесу (болючість, свербіж) і навіть проста цікавість можуть заохочувати тварин пошкоджувати накладені пов'язки. Вони можуть розгризати і знімати їх зубами, розривати кігтями, копитами, рогами, зміщувати внаслідок активних рухів. Тому коней і велику рогату худобу слід коротко прив'язувати до годівниць або коней ставити на розтяжки. При потребі на шию одягають спеціальні ошийники, які утруднюють повертання голови.

444

Собакам і кішкам на шиї фіксують круги із фанери або картону, на лапах коротко обрізують кігті, лапи бинтують або на них одягають і фіксують спеціальні панчохи. Собакам одягають намордники.

У післяопераційний період тваринам ін'єктують нейролептики, антигістамінні препарати.

Розділ 9

ЗАСТОСУВАННЯ НОВОКАЇНОВИХ БЛОКАД ФІЗІОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ НОВОКАЇНОВИХ

БЛОКАД

Новокаїн - це хлористоводнева сіль складного ефіру параамінобензойної кислоти та диетиламіноетанолу. Уведений розчин новокаїну всмоктується швидко й під впливом ферменту новокаїнестерази розщеплюється на складові частини - параамінобензойну кислоту і диетиламіноетанол. Продукти його гідролізу зберігають активні фармакологічні властивості: параамінобензойна кислота характеризується антигістамінною і антитоксичною дією, а диетиламіноетанол - анестезувальною, хоча й значно меншою мірою, ніж новокаїн.

Слід враховувати й те, що параамінобензойна кислота є антагоністом сульфаніламідних препаратів і знижує їх антимікробні властивості при одночасному застосуванні сульфаніламідів і новокаїну!

Після всмоктування новокаїн в організмі розподіляється рівномірно, але, будучи нейротропною речовиною, затримується в нервовій тканині довше й в більшій кількості. Терапевтична дія починається через 15-25 хв після введення й триває 48-96 год.

Організм тварини - це складна саморегулююча система органів, функціональна активність яких здійснюється в тісному взаємозв'язку, а також у зв'язку з внутрішнім та зовнішнім середовищем. Об'єднання всіх органів, тканин і клітин у цей комплекс та його зв'язок з навколишнім середовищем здійснюються нервовою системою. Вона регулює обмін речовин в організмі, функціональну активність всіх залоз, які підтримують оптимальні параметри гуморального та гормонального середовищ для забезпечення фізіологічного функціонування організму як єдиного цілого.

Нервова система складається з центральної (головний і спинний мозок) та периферичної, яка ділиться на соматичну (власне перифе

445

ричну, що включає черепно- і спинномозкові нерви, які з'єднують центральну нервову систему з рецепторами й еферентним апаратом різних органів) та вісцеральну (вегетативну), що іннервує внутрішні органи й кровоносні судини.

Центральна нервова система пов'язана з усіма органами й тканинами за допомогою аферентних (які передають імпульси від периферії до центральної нервової системи) та еферентних (що передають імпульси від центра) нервових волокон. Імпульси, які надійшли від рецепторів до центральної нервової системи, викликають збудження в нервах, з якими ці волокна контактують. Збудження передається до інших нейронів, після чого зворотний імпульс по центробіжних нервових шляхах надходить до ефекторів.

Функціональна діяльність кожного органа забезпечується наявністю в ньому потрібної іннервації: функціональні нерви спричинюють або припиняють його специфічну функцію; судинні - регулюють просвіт кровоносних судин, надходження до органа поживних речовин, кисню і винесення продуктів обміну; трофічні нерви контролюють всі сторони процесу обміну речовин і регулюють використання принесених кров'ю продуктів (рис. 173).

Таким чином, доведено, що без впливу кори головного мозку в організмі не здійснюється жоден фізіологічний та патологічний процеси.

Ведуча роль у нервовій трофіці тканин належить симпатичній нервовій системі. Однак тією чи іншою мірою вона властива й іншим відділам, в тому числі чутливим та рухливим нервам. При подразненні нервових волокон, які входять у різні відділи центральної нервової системи, змінюється рефлекторна збудливість спинного мозку, зрушується співвідношення процесів збудження й гальмування в корі півкуль

тощо. Тому дія сильних або тривалих подразнень спричинює

іннервації органів: 1 - функціональне нервове волокно до органа; 2 - симптоматичне волокно до судини органа; 3 - трофічне нервове волокно до сполучної тканини органа й кровоносної судини

446

переподразнення, а потім функціональне виснаження кори, підкіркових центрів та ретикулярної формації, внаслідок чого центральна нервова система втрачає здатність нормально регулювати процеси обміну. Крім того, під дією хвороботворних факторів у нервовій системі залежно від її початкового стану можуть виникати або охоронне гальмування, або сенсибілізація (підвищення чутливості). Сильні і, тим більше, надсильні подразнення спричинюють явища парабіозу нервів у зоні патологічного осередку, внаслідок чого утруднюється передача імпульсів, які йдуть від екстерота інтерорецепторів до нервових центрів і назад. У ділянці нерва, який прилягає до парабіотизованої зони, збудливість підвищується. Тому до нервових центрів йде безперервний потік сильних подразнень, що призводить до збудження, а потім переподразнення й парабіотичного стану ретикулярної формації, гіпоталамічної ділянки кори головного мозку. У відповідь на перезбудження нервові центри посилають на периферію, і особливо до осередку ушкодження, патологічні імпульси, під впливом яких змінюється функція всіх систем організму: включаються надзвичайні механізми захисту й адаптації, що спричинює погіршення трофічного впливу нервових центрів на периферію. У результаті в зоні патологічного осередку виникає гіперергічна запальна реакція з явищами нейродистрофії. Це зумовлює погіршення загального стану організму й переважання руйнівних (некротичних) явищ над регенеративновідновлювальними процесами в тканинах.

Парабіоз та особливий стан нерва або будь-якого ланцюга соматичної чи вегетативної нервової системи - явище зворотне у випадку, коли своєчасно припиняється дія хвороботворного агента. Тому з лікувальною метою можуть бути використані антипарабіотичні речовини, серед яких особливого поширення одержав новокаїн.

І. П. Павловим та його учнями встановлено, що нервова система на сильне подразнення відповідає розвитком дистрофічних процесів і негативною трофічною реакцією в організмі, а на слабке, навпаки, позитивною. Тому завданням лікаря ветеринарної медицини при запальних процесах є заміна сильного подразника слабким (послаблення подразника).

О. В. Вишневський в процесі тривалих клінічних спостережень над загоєнням ран і перебігом запальних гнійних процесів під впливом новокаїну після просочування розчином тканин звернув увагу на нейротропну дію цього препарату. Він застосував "новокаїнізацію" нерва з метою заміни сильного подразнення слабким (послабленим), яке і є, мабуть, для тканин заспокійливим і сприяє поліпшенню обміну речовин в осередку, підвищенню життєдіяльності, стійкості, що призводить до сприятливого перебігу запального процесу. Він трактує новокаїнову блокаду як комплексну дію на центральну нервову систему (кору головного мозку), що містить елементи гальмування (або блокування) її пускової діяльності і подразнення, які виражаються переважно поліпшенням її трофічної функції.

Зміни в корі головного мозку не можуть не відбитися на вегетативній нервовій системі. О. В. Вишневський зазначав, що новокаїн підвищує функцію симпатичної нервової системи. Механізм цього процесу складний, дані багатьох учених суперечливі.

В. В. Мосін вважав, що новокаїнові блокади змінюють функціональний стан симпатичної нервової системи, ретикулярної формації, гіпоталамічних центрів, ендокринної системи, насамперед гіпофізадреналового ланцюга, зумовлюючи цим адаптацію механізмів специфічної регуляції функції органів і систем до умов, які змінилися.

447

Заслуговують на увагу дослідження О. К. Кузнєцова, проведені на конях, великій рогатій худобі і собаках. Автор установив, що внутрішньовенне введення новокаїну знижує тонус та збудливість центрів блукаючих нервів і підвищує чутливість центрів симпатичної нервової системи до адреналіну. Посилення тонусу адренореактивних структур під дією новокаїну деякою мірою можна пояснити пригніченням холінергічних структур внаслідок утруднення передачі збудження в ділянці зв'язків між нейронами й блокадами гангліїв.

Під дією новокаїнової блокади посилюється кровонаповнення судин, змінюється лімфангіоспазм за рахунок активізації метаболізму в холінергічних структурах і гальмування адреноергічних систем організму, які значною мірою порушують фізико-хімічний стан мітохондрій.

У результаті комплексної дії новокаїнової блокади як на центральну, так і на периферичну нервову систему, кора головного мозку звільняється від значних больових імпульсів. При цьому блокада не тільки знімає подразнення і переподразнення нервів, а й замінює його якісно новим, значно слабшим, в результаті чого відновлюється реф- лекторно-трофічна функція нервової системи. Все це сприяє нормалізації порушених патологічним процесом взаємозв'язків між корою головного мозку та внутрішніми органами, й веде до поліпшення трофіки тканин і сприятливого перебігу захворювання.

Таким чином, тривала дія новокаїну н;і нервові центри призводить до зниження або ліквідації осередків збудження, що, як зазначалося раніше, сприяє відновленню координуючої ДІЇ кори головного мозку. У результаті цього нормалізується система "гіпофіз - кора наднирників". Тому, незалежно від шляху введення, поряд із місцевою, новокаїн проявляє і загальну дію. Немає такого органу й тканини, які б не зазнали його впливу. Поряд з цим відмічається зниження артеріального тиску в тварин після внутрішньовенного введення новокаїну в 0,1 %-ній концентрації, що пояснюється блокуючим впливом препарату на ангіорецептори.

Слід зазначити збільшення рівня гемоглобіну, еритроцитів і лейкоцитів після внутрішньовенного введення новокаїну та новокаїнових блокад, а в лейкоцитарній формулі - збільшення кількості сегментотайтрй^уйь. "Л^лте^ тїлл шіта ^ ^рлугл етр/лтагом 2-3-х діб. Установлено такожзбільшення загального білка сироватки крові, в основному, за рахунок гамаглобулінів.

Стимулюючий вплив новокаїнової блокади на імунобіологічну реактивність підтверджено дослідженнями М- Ш. Шакурова, В. Й. Оришкевича, П. К. Кузнецової. Остання відмічає збільшення вмісту імунокомпетентних клітин периферичної крові після блокади грудних нутряних нервів на 11-15 %, підвищення активності лейкоцитів - у 2 рази, фагоцитарного числа - в 10, фагоцитарного індексу - в 5,2, бактерицидної активності сироватки крові - в 1,6 рази.

Приведені дані свідчать про здатність новокаїну посилювати імунобіологічні реакції організму тварин. Відомо, що в осередках запалення утворюється велика кількість гістаміну й гістаміноподібних речовин.

Ці вазогенні отрути, які рефлекторним шляхом підвищують проникність капілярів і мембран клітин, посилюють перебіг патологічного процесу. ПрИ гідролізі новокаїну утворюється параамінобензойна кислота, яка чинитьантигістамінну дію. Встановлено, що введений внутрішньовенно новокаїн уже через 15-20 хв нагромаджується у великій кількості в осередку гострого запалення. Отже, діючи в зоні запалення на нервові елементи, а також зв'язуючи гістамін, він поліпшує трофікупошкоджених тканин і діє протизапально.

448