Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148

Еластичні сітчасто-трубчасті бинти зберігають свої функціональні властивості після прання і стерилізації. Перуть бинти в теплій воді з милом, старанно прополіскують, не викручують, сушать при кімнатній температурі.

Бандаж у практиці ветеринарної медицини використовують як для закріплення перев'язувального матеріалу, так і для попередження випадання органів із анатомічних порожнин (черевної, грудної) при проникних ранах, вправних грижах, пролапсах, у післяопераційний період.

Використовують рушники, простирадла та інший цупкий матеріал, яким обгортають ділянку тіла два-три рази і щільно закріплюють за допомогою зв'язування поворозок, застібок.

Суспензорій (підтримувальна пов'язка) використовують при запаленні периферичних органів і захисту органів, що випали (запалення молочної залози, мошонки, випадіння петель кишечнику, матки, великі за розміром невправні грижі, пролапси тощо). Така пов'язка попереджує розвиток подальших ускладнень при даних патологіях (забруднення, механічні травми, збільшення об'єму). Для накладання суспензорію використовують мішковину, брезент, клейонку та інший міцний, щільний матеріал чотирикутної або трикутної форми. До його кінців прив'язують довгі шворки. Останні зав'язують в ділянці попереку та крижів, фіксуючи таким чином суспензорій.

Іммобілізуючі пов'язки

Іммобілізуючі пов'язки застосовують з метою забезпечення спокою та нерухомості пошкоджених ділянок тіла чи органів тварини і надання їм певного положення. їх використовують при пошкодженні щільних тканинних структур: переломи та тріщини кісток, вивихи суглобів, розриви та надриви зв'язок, сухожилків тощо. Іммобілізуючі пов'язки можна застосовувати при деяких запальних процесах і після операцій в ділянках сухожилкових піхв, бурс, суглобів тощо.

Іммобілізуючі пов'язки мають велике значення для профілактики додаткового травматизму м'яких тканин в ділянці ушкодження, зменшення болю й попередження шоку.

Іммобілізуючі пов'язки поділяються на шинні (транспортні) і затвердіваючі. (лікувальні).

У більшості випадків, при виникненні потреби в застосуванні іммобілізуючих пов'язок нема показань і достатніх умов для того, щоб відразу накласти одну з лікувальних затвердіваючих пов'язок. Сама підготовка до накладання таких пов'язок потребує певного часу, часто виникає необхідність транспортування тварини до лікувального закладу. У таких випадках, як правило, використовують шинні пов'язки, які ще називають тимчасовими або транспортними.

Шинні пов'язки

Шинна пов'язка повинна забезпечувати нерухомість пошкодженої ділянки тіла на термін, необхідний для транспортування тварини в лікувальний заклад або підготовки до накладання лікувальної пов'язки з метою профілактики виникнення ускладнень. Такими ускладненнями можуть бути: при дисторсіях зв'язок, сухожилків, капсул суглобів їх повний розрив; при переломах кісток - пошкодження їх гострими кінцями прилеглих м'яких тканин, судин, нервових стовбурів і виникнення, відповідно, значного набряку тканин,

429

кровотечі, больового шоку; закриті переломи можуть ускладнюватися порушенням цілісності шкіри, слизових оболонок і переходити у відкриті; тріщини кісток - у повні переломи.

Шинні пов'язки не можна застосовувати з лікувальною метою, тому що вони не забезпечують повної іммобілізації ушкодженої ділянки! Це пояснюється Тим, що шинам не можна надати тієї форми, яку має ділянка тіла, на яку накладають пов'язку. Це подовжує термін відновлення тканинного дефекту й може сприяти утворенню несправжніх суглобів при переломах кісток.

Шинну пов'язку слід накладати якомога раніше після нанесення травми, тому що метою цього заходу є забезпечення таких умов, при яких були б виключені повторні травми і найсприятливіше положення пошкоджених тканин, що дуже важливо для попередження больового шоку й розвитку набряку.

При накладанні шинних пов 'язок слід дотримуватися певних загальних правил: 1) пов'язку накладають на чисту й суху поверхню тіла тварини; 2) пошкоджена ділянка фіксується в її природному положенні, наприклад, суглоби кінцівок - у злегка зігнутому стані; 3) у ділянці кінцівки звичайно іммобілізують як мінімум два суглоби - вище і нижче місця пошкодження; 4) пов'язка повинна щільно прилягати до поверхні тіла тварини, щоб забезпечити максимально можливу іммобілізацію; 5) одночасно потрібно уникати надмірного стискування пов'язкою органа в цілому чц ділянок, що виступають, щоб не

430

порушувати кровота лімфообігу в стиснених тканинах і попередити розвиток некротичних процесів у них (пролежні); 6) бажано не використовувати знеболювальних препаратів при накладанні шинних пов'язок; 7) методи загального або місцевого знеболювання або нейролептаналгезію застосовують лише при значних травмах, коли існує загроза виникнення больового шоку; 8) у разі проведення знеболювання, тварина, втративши відчуття болю, може збільшувати навантаження ушкодженого органа, що призведе до виникнення ускладнень, тому таких тварин після накладання шинної пов'язки утримують зафіксованими (1-2 год), до припинення дії анестетика.

Кожна шинна пов'язка складається з трьох основних частин: внутрішній або підкладковий шар, власне шина і засоби фіксації.

Кращим підкладковим матеріалом є сіра вата. Вона не гігроскопічна, добре зберігає м'якість і заданий об'єм, не збивається в грудки. При необхідності також можна використовувати ватин, сукно та інші матеріали.

Шини, які використовують для іммобілізації, поділяються на стандартні та імпровізовані. Серед стандартних шин у ветеринарній медицині найбільш широко використовують дротяні сітчасті шини і дротяні шини Крамера (рис. 166). Вони являють собою шматки сплетеного дроту шириною 10 см і довжиною 1 м: перша у вигляді сітки, а друга - драбини. Такі шини найбільше відповідають вимогам, які ставляться до них. Вони - легкі, міцні, здатні набувати форми органа, на який їх накладають.

Імпровізовані шини виготовляють з підручного матеріалу. Вони можуть бути дерев'яні (гілки, тонкі вузькі планки, дранка), металеві (дріт, пластинки з алюмінію або заліза; рис. 167), картонні, фанерні, лубкові (кора липи).

У іьи

Рис. 167. Імпровізовані шини:

1 - із сітки; 2 - дротяні

ШШШШШІШШРис. 166. Стандартні шини: а-сітчасті; б -

Крамера; в - дротяна сітчаста

431

Кращими засобами фіксації є накладання бинтових пов'язок (спіральна). Використовують марлеві, гумові, тканинні бинти. В екстрених випадках можна користуватися косинками, шарфами, поясами, мотузками, м'яким дротом.

Перед накладанням шинної пов'язки слід забезпечити належну фіксацію тварини. Великих тварин коротко прив'язують, обмежуючи їх рухи, дрібних - утримують у лежачому положенні.

Після фіксації проводять огляд і механічне очищення поверхні пошкодженого органа. Видаляють бруд, при необхідності потрібну ділянку миють і висушують.

Якщо на ділянці тіла, на яку накладають шинні пов'язки, є відкриті механічні пошкодження (рани), то проводять належну хірургічну обробку (зупинка кровотечі, видалення згустків крові, сторонніх предметів, антисептика). Ранову поверхню закривають марлевим компресом чи ватно-марлевими тампонами, які фіксують бинтовими пов'язками.

Наступний етап - проведення репозиції ушкодженого органа. Репозиція - це відновлення природного положення органа, тобто правильного співставлення кінців відламків кісток. Вона досягається шляхом згинання - розгинання, аддукції, абдукції, ротації чи витягування периферичної ділянки органа. При цьому, в разі необхідності, потрібно застосовувати знеболювання (інфільтраційна анестезія, нейролептаналгезія). Слід уникати додаткового пошкодження гострими кінцями кісток прилеглих м'яких тканин, нервових стовбурів і судин.

Далі ушкоджену ділянку покривають рівним шаром підкладкового матеріалу товщиною 1-3 см, причому на кісткові виступи і западини накладають додаткову кількість підкладки. У заданому положенні її фіксують повзучою бинтовою пов'язкою. Починають фіксуючу пов'язку накладати, відступивши 4-5 см від краю підкладкового матеріалу й закінчують на тій же самій відстані. Якщо в процесі накладання підкладкового матеріалу (особливо сірої ваги) він погано фіксується до тіла тварини, сповзає, то попередньо на поверхню шкіри можна накладати спіралеподібну чи спірачеподібну з перегинами бинтову пов'язку. Шар підкладкового матеріалу повинен перекривати намічену ділянку для накладання шинної пов'язки як зверху, так і знизу на 3-5 см.

Після цього на підкладковий матеріал накладають шини. Стандартних шин (сітчасті шини, дротяні шини Крамера) застосовують як мі

432

німум дві, а імпровізованих - 4 і більше. Шини не повинні мати гострих кінців, їм слід надавати форму поверхні тіла, на яку їх накладають. Якщо останнє неможливо, то всі щілини між шинами і тілом тварини заповнюються додатковою кількістю підкладкового матеріалу. Закріплюють шини накладанням спіралеподібної бинтової пов'язки. Її починають закріплювати в нижній частині шин циркулярними турами, фіксуючи попередньо загорнутий знизу доверху виступаючий вниз підкладковий матеріал. Завершують також циркулярними турами, але у верхній частині пов'язки. При цьому фіксують загорнутий зверху донизу виступаючий уверх підкладковий матеріал. Таким чином, верхні і нижні краї шинної пов'язки матимуть вигляд валика зі складеного удвоє підкладкового матеріалу, що попередить травмування шкіри кінцями шин

(рис. 168).

При іммобілізації нижніх відділів кінцівки (п'ястка, плесна, фаланги пальців) шинну пов'язку потрібно

скло (силікатний клей), крохмальний клейстер та інші матеріали, які здатні швидко затвердівати, набувати достатньої міцності й зберігати ту форму, яка їм була надана.

Гіпсові пов'язки найбільш широко використовуються як затвердіваючі. Гіпс - досить поширений в природі мінерал. За своїм хімічним складом - це кальцію сульфат. Прожарений при температурі 130 °С, під час змішування з водою він швидко, протягом 5-10 хв, твердіє.

433

Гіпс зберігають у герметичній упаковці, тому що через значну гігроскопічність він швидко зволожується й стає непридатним для використання. Зволожений гіпс можна відразу прожарити, але при температурі не вище 140 °С, після чого він відновлює свої властивості.

Перед тим, як гіпсувати бинти для накладання гіпсової пов'язки, слід перевірити якість гіпсу. Спочатку його оцінюють органолептично. Якісний гіпс являє собою порошок білого, частіше злегка жовтуватого кольору, розсипчастий, без грудочок. При стискуванні в долоні не утворює, грудки, а легко "протікає" крізь пальці.

Для перевірки головної властивості гіпсу, яка використовується при накладанні гіпсових пов'язок, - здатності затвердівати в короткий проміжок часу і набувати достатньої міцності, можна використати один із двох простих методів.

Перший метод полягає в тому, що до невеликої кількості гіпсу додають однакову або трохи меншу кількість води, перемішують і отримують гіпсову кашку. Далі її тонким шаром наносять на гладеньку й чисту поверхню (тарілка, скло). Через 5-7 хв така плівка повинна затвердіти, а при знятті вона має відділятися у вигляді невеликих лусок, а не кришитись.

При другому методі з отриманої аналогічним чином гіпсової кашки скочують гіпсову кульку діаметром до 1 см. Якщо через 7-10 хв при падінні з висоти 1 м на тверду підлогу чути металевий звук і кулька не розпадається, такий гіпс вважається придатним для використання.

Наступний етап підготовки до накладання гіпсової пов'язки передбачає приготування нагіпсованих марлевих бинтів або лонгетів. Залежно від форми й величини ушкодженої ділянки, ширина бинтів може бути різна - від 4-х до 20 см, але довжина їх не повинна перевищувати 3-3,5 метрів. При недотриманні останньої умови в подальшому може порушуватись рівномірність просочування бинтів водою. Це призводить до змивання гіпсової кашки з верхніх шарів бинта або до передчасного затвердіння недостатньо зволожених внутрішніх його шарів.

Для гіпсування використовують бинти, виготовлені із середньопетлястої марлі. При цьому найбільш поширеними є два наступні методи.

Ручний метод. Бинт розгортають на столі, вкритому клейонкою, посипають гіпсом і втирають порошок шпателем, добиваючись рівномірного його розподілу (рис. 169; 1). Порошку наносять стільки, щоб він тільки заповнював вічка бинта. Потім бинт пухко скручують. Таким же способом можна приготувати

Використання машинки Боброва. Остання являє собою невеликий заповнений гіпсом дерев'яний ящик, дві проти-

гіпсові лонгети, нагіпсовуючи й скручуючи смуги марлі потрібної ширини.

лежні бокові СТІНКИ ЯКОГО Рис 169. Гіпсування бинтів: 1 - за допомогою на 2—3 MM не прилягають шпателя; 2 - за допомогою машинки Боброва

до дна. Через утворені щілини по дну ящика протягують розправлений бинт, таким чином нагіпсовуючи його (див. рис. 169; 2).

434

Нагіпсовані бинти і лонгети краще готувати незадовго до використання, в крайньому випадку їх можна зберігати в закритих ексикаторах або в щільно зав'язаних поліетиленових пакетах. Також можна придбати в аптеках готові нагіпсовані бинти різної ширини в герметичній целофановій упаковці. Вони досить зручні в користуванні й мають довгий термін зберігання.

При накладанні гіпсової пов'язки слід звернути особливу увагу на забезпечення надійної фіксації тварини, релаксації м'язів пошкодженої ділянки і знеболювання, старанне проведення репозиції при вивихах суглобів і переломах кісток.

На час накладання пов'язки тварин коротко прив'язують у станку з підтримуючим апаратом, дрібних тварин фіксують у лежачому положенні. У деяких випадках (агресивні тварини, значна зона пошкодження) для знеболювання використовують поверхневий наркоз, вводять нейролептики, міорелаксанти. Перед повалом на ушкоджену ділянку обов'язково накладають шинну пов'язку.

Перш, ніж приступити до репозиції, застосовують інфільтраційну анестезію. Для цього в ділянку перелому вводять 15-50 мл 1-2,5 %- ного розчину новокаїну. Репозицію здійснюють після старанного обстеження ушкодженої ділянки, з урахуванням виду перелому, ступеня зміщення кісткових відламків, даних рентгенологічного дослідження. При цьому потрібно добитися правильного співставленім уламків переламаних кісток та їх діафізів.

Для того, щоб розпочати накладання гіпсових пов'язок, необхідно підготувати робоче місце. Готують підкладковий матеріал, марлеві нагіпсовані бинти й лонгети, шини, посудини для води і приготування гіпсової кашки, ножиці тощо.

Правила накладання зсітвердіваючих іммобілізуючих пов'язок:

а) пов'язку накладають на чисту й суху поверхню тіла тварини; б) ушкоджена ділянка фіксується в її природному, дещо зігнутою в суглобах, положенні; в) на кінцівках

іммобілізують як мінімум два суглоби - вище і нижче місця пошкодження; г) пов'язка повинна забезпечувати максимально можливу іммобілізацію органа; д) необхідно уникати надмірного стискування пов'язкою поверхні тіла тварини, що може призвести до порушення крово- і лімфообігу, виникнення некрозу (пролежнів); е) вінчик у копитних і м'якуш у м'ясоїдних тварин бажано залишати відкритими, що дасть змогу контролювати правильність накладання пов'язки; є) у коней при накладанні гіпсової пов'язки на ділянку пальця, в її склад включають і копито, але для контролю правильності накладання пов'язки в ділянці над вінчиком залишають віконце.

Слід пам'ятати, що іммобілізація кінцівки в стані повного розгинання, особливо на тривалий час, може призвести до розтягування зв'язок, підвищення внутрішньосуглобового тиску, появи болю і ригідності м'язів! Виявлення в ділянках нижче гіпсової пов'язки холодного набряку, синюшності м'яких тканин означає, що пов'язка накладена надто щільно і потребує негайної її заміни!

Застосовують безпідкладкові гіпсові пов'язки і гіпсові пов'язки з використанням підкладкового матеріалу.

При використанні підкладкового матеріалу ділянку тіла, яка підлягає іммобілізації, покривають рівним шаром сірої вати, щоб вона заходила на см за межі (нижня і верхня) затвердіваючої пов'язки. У місцях, де поверхнево проходять судини і нерви, або є великі кісткові виступи, необхідно додатково робити ватні

435

подушки, щоб не було пролежнів. Підкладковий матеріал фіксують повзучою пов'язкою. Починають і закінчують повзучу пов'язку, відступивши З—4 см від краю підкладкового матеріалу.

Перед застосуванням безпідкладкової гіпсової пов'язки на потрібну ділянку тіла накладають спіралеподібну або спіралеподібну з перегинами бинтову пов'язку. Тонкі шари сірої ваги (до 0,5 см) розташовують лише по краях пов'язки. Вата має виступати за її межі на З— 4 см. Це роблять для того, щоб не порушувати крово- і лімфообіг, щоб краї пов'язки не травмували шкіру.

Така пов'язка забезпечує щільне прилягання гіпсу до тіла, більш повну й надійну іммобілізацію пошкодженого органа. Але безпідкладкова гіпсова пов'язка потребує бездоганної техніки накладання, тому що існує загроза надто щільного її прилягання і, як наслідок, здавлювання судин, утворення пролежнів. Тому такі пов'язки на поверхню тіла без різких кісткових виступів повинні накладати лише досвідчені лікарі.

Залежно від виду й місця ушкодження застосовують: циркулярну, шинно-гіпсову, лонгетно-циркулярну, а також глуху, вікончасту, мостоподібну і стулчасту гіпсові пов'язки.

Накладання гіпсової пов'язки включає підготовку кінцівки тварини, змочування нагіпсованих бинтів, накладання їх на ділянку тіла тварини, надання пов'язці форми ділянки тіла (моделювання), укладання шин (у шинно-гіпсових пов'язках), полірування.

Підготовка кінцівки тварини. Після фіксації тварини і відновлення природного положення кінцівки (репозиції), на чисту й суху шкіру накладають шар сірої вати товщиною 0,5-1 см. Додаткову кількість вати кладуть у ділянках кісткових виступів, а також на верхньому і нижньому краях гіпсової пов'язки, виходячи за їх межі на 3^1 см. Фіксують вату повзучою бинтовою пов'язкою. Суглобам надають злегка зігнуте положення.

Змочування нагіпсованих бинтів. Нагіпсовані бинти змочують у теплій воді (температура 30-35 °С). Але коли виявиться, що гіпс твердіє повільно, даний процес можна прискорити, користуючись водою вищої температури, 1-2 %-ними розчинами галунів, 3 %-ним розчином натрію хлориду. У випадках, коли необхідно сповільнити швидкість затвердіння гіпсу, беруть концентрований (до 10 %) розчин натрію хлориду, холодну воду або додають до неї столярний клей, желатину, крохмаль, гліцерин. Воду або розчин, у яких намочують нагіпсовані бинти, потрібно часто міняти, тому що насичуючись гіпсом, вони поступово втрачають властивість швидко проникати всередину бинта.

Намочують по одному прогіпсованому бинту. Кожний наступний бинт змочують під час або після накладання попереднього бинта. Перед опусканням у воду кінець бинта (10-15 см) залишають вільним, щоб не витрачати часу на його пошуки після змочування. Утримуючи бинт руками з обох сторін, його повільно й повністю опускають у воду. Тримають бинт у воді до припинення виділення з нього

436

бульбашок повітря, що вказує на закінчення просочування. Потім бинт витягують, пальцями або долонями обох рук злегка стискують з боків, щоб видалити зайву воду в окрему посудину (рис. 170). Частину залишеного кінця бинта, з якої змився гіпс, відрізають ножицями.

Накладання прогіпсованих бинтів. Бинт накладають з рівномірним, помірним натягуванням спіральними турами знизу доверху і в зворотному напрямі. Кожен наступний тур

Рис. 171. Гіпсові пов'язки: 1 - стулчаста; 2 -

мостоподібна; 3 - вікончаста; 4 - глуха

437

рівнюють і закругляють її краї. Потім на вологу ще гіпсову пов'язку наносять і втирають сухий тальк. Він сприяє більш швидкому висиханню гіпсової пов'язки, зміцнює і робить гладенькою її поверхню.

Таким чином накладають глуху гіпсову пов'язку (див. рис. 171; 4). Гіпсова пов'язка твердіє в перші 5-10 хв. Достатньої міцності вона набуває після підсихання, на що потрібно 1-2 години. Після цього на пов'язку простим олівцем наносять дату, а в деяких випадках діагноз або контури місця ураження.

Для того, щоб пов'язка не відволожувалася, її поверхню можна покривати розтопленим парафіном, воском, каніфоллю або лаком. Повне висихання всіх країв гіпсової пов'язки триває одну добу. Така пов'язка-називається глухою гіпсовою пов'язкою і характеризується відсутністю будь-якого доступу до тканин, що лежать під нею.

Шино-гіпсові пов'язки. У гіпсові пов'язки, які накладають великим тваринам, як правило, вмонтовують шини. Шини служать для надання міцності монолітній масі гіпсової пов'язки, точно відмодельованої за формою органа. їх бажано виготовляти з матеріалу, який може легко змінювати форму (металеві сітки, пластинки, дріт). Дрібним тваринам можна застосовувати картон. Імпровізованих шин потрібно як мінімум чотири, стандартних - дві. Кожній шині надають контурів тієї ділянки тіла, для накладання на яку вона призначена.

Після накладання перших 3—4-х турів нагіпсованих бинтів пов'язці дають затвердіти (10-15 хв), інакше шини можуть деформувати незатверділу ділянку гіпсу, що сприятиме виникненню некротизованих ділянок шкіри. Далі на пов'язку накладають шини. Гіпсовою кашкою старанно заповнюють всі щілини між шинами і пов'язкою! Поверх шин загортають краї підкладкового матеріалу і накладають ще 3-4 тури нагіпсованого бинта.

Лонгетні гіпсові пов'язки. При наявності великих за площею пошкоджень шкіри, набряку м'яких тканин в ділянці накладання пов'язки, при необхідності накладання пов'язки на плечовий пояс, стегно, круп можна застосовувати лонгетні гіпсові пов'язки. Замість бинтів використовують нагіпсовані марлеві лонгети (6-12 шарів).

Після змочування їх накладають на пошкоджене місце з двох боків (зовнішнього і внутрішнього), а в деяких випадках - переднього і заднього. Ширина лонгетів повинна бути такою, щоб між ними залишилися щілини до 2-3-х см. Даті їх старанно моделюють і після затвердіння гіпсу фіксують кількома турами сухого марлевого бинта.

Лонгетно-циркулярна гіпсова пов'язка. Після просочування водою гіпсовий лонгет трохи стискують, щоб видалити зайву воду, розгортають, розтягують за кінці і розгладжують. Потім його накладають на ушкоджену ділянку тіла, швидко моделюють і фіксують двома-трьома турами нагіпсованого бинта.

Вікончаста гіпсова пов'язка. У випадках наявності на поверхні тіла, на яку будуть накладати іммобілізуючу пов'язку, ран, нориць та інших патологічних процесів, що потребують постійного доступу для проведення лікування, застосовують вікончасті гіпсові пов'язки. їх можна виготовляти двома способами: а) до затвердіння звичайної глухої гіпсової пов'язки в ній вирізають вікно за розмірами рани, краї його покривають розтопленим парафіном; б) вікно в гіпсовій пов'язці можна залишати під час накладання пов'язки, уражене місце попередньо покривають шматком марлі, компресом чи тампоном, на які ставлять відповідного розміру скляну чи фарфорову посудину (стакан, флакон). У подальшому тури бинтів

438