Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148

шкірного введення. Внутрішньошкірно ін'єктують невелику кількість розчинів - 0,1-0,5 мл. Застосовують спеціальні голки № 0625 або № 0428 і шприци з бігунком ємністю 1 чи 2 мл або безголкові ін'єктори.

Місця ін єкцій: середня третина бокової поверхні шиї, вище яремного жолоба (у коней, великої рогатої худоби); підхвостова складка (у великої і дрібної рогатої худоби); зовнішня або внутрішня поверхня вушної раковини або біля її основи (свині); ділянка попереку, відступивши вліво або вправо від сагітальної площини тіла на 5-6 см (у поросят віком 2-3 міс.); інтрапальпебрально (нижня повіка; у дрібної рогатої худоби); борідка (у курей).

Для внутрішньошкірної ін'єкції пальцями лівої руки шкіру тварини збирають у невелику складку. Укол роблять у її товщу зрізом голки догори, паралельно поверхні шкіри, на глибину 2-3 мм (рис. 135, а). При введенні розчину утворюється невеликий горбик з добре вираженими межами. При потраплянні голки, а відповідно і рідини, в

б - підшкірній; в - виутрішньом'язовій

Під час введення рідини в товщу шкіри доводиться із силою тиснути на поршень шприца; вводити рідину в підшкірну клітковину значно легше. За цією ознакою можна визначити місце знаходження голки.

Для внутрішньошкірних ін'єкцій відбирають шприци з добре підігнаними поршнями, бо в противному разі рідина зі шприца піде не в товщу шкіри, а просочуватиметься між стінкою циліндра й поршнем. Так само старанно з'єднують шприц із голкою.

Підшкірні ін'єкції свиням застосовують не гак часто, як іншим видам тварин, оскільки під шкірою в них знаходиться товстий шар жирової тканини і мало кровоносних судин, внаслідок чого введена рідина розсмоктується повільно або зовсім не розсмоктується. Ін'єкції виконують під складку шкіри в місцях, де багато пухкої клітковини й мало кровоносних судин і нервів, а шкіра - тонка й рухлива.

Підшкірна клітковина сприяє швидкому розсмоктуванню лікарської речовини, яка швидко потрапляє у велике коло кровообігу. Підшкірно вводять лікарські речовини, які не спричиняють значного подразнення і некрозу тканин. У деяких випадках використовують розчини, які, навпаки, подразнюють тканини.

Підшкірно ін'єкції не можна виконувати поблизу суглобів, сухожилкових піхв, бурс, хрящів, а також у місцях, які стикаються зі збруєю!

Місця ін'єкцій: середня третина бокової поверхні шиї, підгрудок, середня ділянка передпліччя (коні, велика рогата худоба); внутрішня поверхня стегна (дрібна рогата худоба, свині, собаки, кішки); бокова поверхня шиї і грудної стінки (собаки, кішки); частина шиї, яка прилягає до основи вушної раковини

370

(свині), колінна складка, нижня частина черевної стінки (дрібна рогата худоба); ділянка потилиці, грудної стінки (птахи); колінна складка, підгрудок і позаду ліктьового горба (хутрові звірі).

Великим і середнім пальцями лівої руки на шкірі збирають складку, а вказівним роблять у цій складці поглиблення. Під час ін'єкції шприц з голкою утримують у правій руці, так щоб вказівний палець фіксував стержень поршня, мізинець - канюлю голки, а великий і два останні пальці - циліндр шприца (див. рис. 135, б). Коротким різким ударом уколюють голку під шкіру в центрі утвореного поглиблення, зрізом голки догори паралельно поверхні шкіри. Голку уколюють на глибину 2-3 см, але не більше 3/4 її довжини. Якщо голку ввести аж до канюлі, то у випадку її поломки уламок залишається під шкірою, звідки його можна витягнути тільки після розтину шкіри.

Уколювати голку потрібно не різким ударом, а поступовим просуванням у шкіру, що складніше для спеціаліста і болючіше для тварини!

При витягуванні голки шкіру навколо неї притискають пальцями. Місце уколу змащують 5 %-ним спиртовим розчином йоду й легко масажують, що сприяє розподілу рідини по підшкірній клітковині.

Інколи підшкірно вводять значну кількість рідини. При цьому голку, яка знаходиться під шкірою, поступово й обережно переміщують у різні напрямки. При введенні дуже великої кількості рідини ін'єкції виконують у кількох місцях. Щоб запобігти некрозу тканин, в одне й те саме місце можна вводити не більше 250-300 мл розчину. Розчин вводять повільно, злегка масажуючи ділянку ін'єкції погладжуванням долоні.

Температура рідин, які вводять, повинна бути близькою до температури тіла!

Убільшості випадків водні розчини лікарських речовин після підшкірного введення починають діяти через 10-15 хв.

Суспензії, а також гіперта гіпотонічні розчини підшкірно не вводять!

Інколи підшкірно на місці ін'єкції лікарських розчинів утворюються затвердіння, які розсмоктуються за допомогою теплих грілок або зігріваючих компресів.

Не можна вводити в одне місце велику кількість лікарських речовин, рідин, які мають у своєму складі судинозвужувальні засоби, наприклад, адреналін (ішемія тканин), гарячих розчинів (зсідання білків і повільне розсмоктування), це призведе до некрозу тканин!

Внутрініньом'язові ін'єкції виконують з урахуванням анатомотопографічних особливостей, на віддалених ділянках тіла від великих нервових стовбурів, кровоносних судин, сухожилкових піхв, суглобів, лімфатичних вузлів. У великих тварин місцем ін єкцій є задньостегнова група м'язів, м'язи середньої третини шиї, підгрудка, триголового м'яза плеча; у дрібних жуйних, свиней - внутрішня поверхня стегна; у свиней, собак і кішок - задньостегнова група м'язів, внутрішня поверхня стегна, триголовий м'яз плеча; у птахів - ділянка грудної кістки і стегна; у свиней - основа вушної раковини.

Усвиней в результаті значної товщини підшкірного жиру розчин часто вводять у жирову тканину, тому він розсмоктується дуже повільно або зовсім не розсмоктується, а інкапсулюється!

Польський учений Ю. Костира запропонував чотири ділянки для внутрішньом'язових ін'єкцій у свиней: шиї (біля основи вушної раковини), лопатково-плечова (триголовий м'яз плеча), крижів, стегна (задня частина стегна). Крім того, поросятам можна виконувати ін'єкцію на внутрішній поверхні стегна.

371

Внутрішньом'язово, крім водних і олійних розчинів, можна ін'єктувати й суспензії! Порівняно з підшкірною клітковиною, м'язи більше постачаються кров'ю і всмоктування лікарських засобів відбувається швидше. Дія лікарських речовин спостерігається через 5-10 хв.

Внутрішньом'язові ін'єкції - менш болючі. Проте і в цих випадках не можна вводити дуже подразнюючі

речовини! Введення різко гіперта гіпотонічних розчинів спричинює некроз тканин!

Голку вколюють одним поштовхом перпендикулярно до шкіри, а потім з'єднують її зі шприцом. Укол можна робити також голкою, з'єднаною зі шприцом (див. рис. 135, в; с. 370), у великих тварин - на глибину 4-6 см, а в дрібних - на 1-2 см, але не більше, ніж на 2/3 її довжини. Не можна просувати голку до самої

муфти, бо коли вона випадково зламається, то її важко витягнути!

При виконанні внутрішньом'язових ін'єкцій можливе потрапляння голки в просвіт судини, що інколи може викликати смертельний кінець. Для перевірки цього після під'єднання шприца поршень дещо витягують із циліндра. Поява крові в шприці є ознакою того, що кінець голки знаходиться в просвіті кровоносної судини, тому необхідно змінити її положення.

Внутрішньовенні ін'єкції і вливання лікарських засобів застосовують всім тваринам для отримання швидкого лікувального ефекту, що має особливе значення при порушенні серцевої діяльності, колапсі, шоці та інших тяжких захворювань тварин. їх також застосовують тоді, коли необхідно ввести велику кількість рідини або протипоказане введення лікарських речовин іншим шляхом. Наприклад, виникає некроз тканин при підшкірному або внутрішньом'язовому введенні дуже подразнюючих препаратів, таких як хлоралгідрат, кальцію хлорид тощо.

При серцевій недостатності й різкому зниженні кров'яного тиску всмоктування розчину при введенні його під шкіру значно знижується! Всмоктування зовсім припиняється, коли у хворої тварини пульс дуже слабкий або не відчувається! Для того, щоб прискорити дію розчину, його необхідно вводити внутрішньовенно!

Внутрішньовенне введення роблять: коням - у яремну вену на межі верхньої і середньої третини шиї і в зовнішню грудну вену; великій рогатій худобі - в зовнішню яремну вену в тих самих межах, що і у коня, зовнішню грудну вену, вушну вену або підшкірну вену живота (рис. 136); собакам - у зовнішню яремну вену, у під'язикову вену, підшкірну вену передпліччя на грудній кінцівці і малу приховану вену на тазовій; кішкам - у зовнішню яремну вену; птахам - у підшкірну ліктьову вену поблизу ліктьового суглоба; дрібній рогатій худобі - у яремну вену. У тварин кров беруть із вище перерахованих судин.

372

Підшкірні кровоносні судини у свиней знаходяться в добре розвинутій жировий клітковині і тому їх не видно, що утруднює пошуки

й пункцію цих судин. З метою внутрішньовенного введення лікарських препаратів і для взяття крові застосовують пункцію орбітального венозного синуса, передньої порожнистої, великої вушної та інших вен. Крім того, у свиней кров беруть із судин хвоста.

Для внутрішньовенного введення використовують ізотонічні й гіпертонічні розчини. Гіпотонічні розчини можуть визвати гемоліз еритроцитів! Інтравенозно можна вводити ряд розчинів, які при підшкірному і внутрішньом'язовому введенні викликають набряк, стерильні абсцеси і некроз тканин.

При введенні розчинів у кровоносне русло необхідно слідкувати, щоб туди не потрапили лікарські речовини, які викликають гемоліз еритроцитів, коагуляцію білків і повітря (повітряна емболія), тому що це може призвести до загибелі

тварини! Для введення використовують виключно водні розчини, оскільки суспензії та олійні розчини можуть спричинити емболію! З особливою обережністю необхідно вводити розчини кальцію хлориду і хлоралгідрату, які при потраплянні під шкіру викликають запалення й некроз тканин!

Недоліками внутрішньовенного введення ліків є: трудність виконання операцій в нервових, непокірливих, злих і дрібних тварин; складність приготування розчинів та інструментів; необхідність створення певних умов для виконання маніпуляції; можливість виникнення серйозних ускладнень навіть при дотриманні всіх правил (гематоми, паравенозні інфільтрати, тромбофлебіти, флебіти тощо).

Пункція яремної вени. Кращим місцем для проколу яремної вени є межа середньої та верхньої третини шиї. При зміщенні точки проколу до голови можливе пошкодження спільної сонної артерії або введення розчинів замість яремної вени в сонну артерію, яка постачає кров'ю безпосередньо головний мозок, що може спричинити серйозні ускладнення.

Щоб уточнити місце знаходження яремної вени, її перетискають пальцями лівої руки або гумовим джгутом у ділянці яремного жолоба

373

дещо нижче місця пункції. Вена наповнюється кров'ю, стає добре помітною в яремному ясолобі і фіксується. Крім того, трохи піднімають голову тварині й повертають у протилежний бік так, щоб не напружилися м'язи яремного жолоба, надавши такого положення шиї, при якому яремна вена наповнюється краще.

Часто спочатку вена вимальовується недостатньо чітким контуром, особливо в добре вгодованих коней, а також при сильному напруженні шкірного м'яза шиї. У цьому випадку тварині дещо більше підіймають голову й повторно перетискають вену, визначаючи її місцерозташування. Якщо й це не допомагає, на кілька секунд віднімають палець, слідкуючи, в якому місці пробігає хвиля" крові при спаданні вени. У

жуйних цей метод застосовується частіше. У всякому випадку не можна приступати до пункції, не

маючи впевненості в точності встановлення місцезнаходження судини!

Голку фіксують між вказівним і великим пальцями правої руки (рис. 137). Зріз гопки повинен бути направлений назовні або до шкіри; в іншому випадку легше вдається запобігти закупоренню голки пробкою з шкіри й зменшити вірогідність проколу протилежної стінки судини.

Рис. 137. Положення рук і голки при пункції яремної вени у коня: а - зліва; б - справа; в - зліва за допомогою джгута

Кровопускну голку уколюють через шкіру у вену і спрямовують проти течії крові під кутом 40-45° до поверхні шкіри, щоб попередити пошкодження протилежної стінки судини. Просувають голку на 2- 3 см, проколюють шкіру і стінку вени одним прийомом. Якщо голку уводять перпендикулярно до шкіри, то інколи проколюють і протилежну стінку вени. Часто намагаються одним ударом голки проколоти шкіру та стінку вени (одномоментний спосіб). Якщо це вдалося, то кров зразу витікає рівним, плавним струменем. У випадку, коли голка пройшла через протилежну стінку вени, вона тільки наповнилася

374

Іфов'ю. Тоді її швидко відтягують назад і з неї з'являється струмінь крові. Якщо кров не витікає, то можливо, що в просвіті голки утворився тромб. Тому її витягують і замінюють на іншу і повторюють пункцію на новому місці.

Якщо голка у вену взагалі не потрапила, застосовують двомоментну пункцію: голку відтягують назад і, не витягуючи її кінчила із шкіри, уточнюють місцезнаходження вени і знову проколюють її стінку. Інколи просвіт голки закривається шматочком шкіри і, хоча вона знаходиться у вені, кров з неї або зовсім не витікає, або витікає краплями. При цьому її негайно витягують й замінюють на іншу.

Не можна прочищати голку мандреном, якщо вона знаходиться під шкірою або у вені! Повторні пункції вени в одному й тому самому місці недопустимі, оскільки можливі гематома або тромбофлебіт!

Після того, як почала витікати кров із голки, її просовують на 1 см у просвіт судини і фіксують у такому положенні рукою. До голки від'єднують інфузійний апарат і зразу ж опускають його донизу, тримаючи в такому положенні доти, поки в нього не почне надходити кров, щоб повністю витіснити повітря із гумової трубки. Перед введенням розчину у вену її відпускають. Розчин уводять поступово - 5-30 мл за 1 хв,

підігрітим до температури тіла!

Після закінчення введення лікарського розчину інфузійний апарат опускають донизу (рис. 138) або від'єднують, перетискають вену нижче місця пункції й промивають голку кров'ю, щоб лікарські препарати

375

Внутрішньовенні ін'єкції виконують за допомогою ін'єкційних шприців, а для вливання використовують шприц Жане, апарат Боброва, Конькова та ін.

Пункцію яремної вени в собаки й кішки виконують після фіксації тварини в сидячому положенні (собака), на животі (кішка), лежачому боковому положенні або на спині. Помічник відтягує голову і шию доверху. Вену перетискають за допомогою гумового джгута або великого пальця руки. Голку вводять перпендикулярно до шкіри поряд із джгутом, а потім направляють краніально у вену. Після проколу стінки вени голку вводять у напрямку до голови, не менше, ніж на 2/3 її довжини (рис. 139).

Пункція зовнішньої грудної вени. У коня і великої рогатої худоби судину затискають пальцями безпосередньо позаду плечового пояса. Цього можна також досягнути накладанням (обхватом) на грудну стінку гумової трубки. Пункцію проводять позаду місця перетискання судини, спрямовуючи голку за течією крові.

рукоятці і рудної кістки. Латерально поверхневий грудний м'яз іде від рукоятки грудної кістки вздовж першого ребра до плечової кістки. При відве

376

денні кінцівки між указаними м'язами утворюється поглиблення, яке і є місцем введення голки.

Для пункції потрібна голка довжиною 4 см для поросят і до 10 см - для великих свиней. Діаметр просвіту голки має бути до 1 мм. Тварину фіксують у спинному положенні (рис. 140, а).

Рис. 140. Пункція: а - передньої порожнистої вени; б - великої вушної вени; в - орбітального синуса, 1 - точка введення голки

За методом П. Д. Волкова і М. А. Троїцького, голку уколюють у центрі поглиблення. Після проколу шкіри її направляють спереду назад під кутом 45° так, щоб вона потрапила в нижню частину входу в грудну порожнину. Голку просовують без особливого опору тканин на глибину 2-3 см у підсвинків віком 2-4 міс.; 5 см і більше - в свиней 5-7-місячного віку й старших. Коли голка досягає вени, потрібне додаткове зусилля для проколу її стінки. Після цього із канюлі голки виходить кров частими краплями або струменем.

П. Сакс і В. Тилга запропонували виконувати пункцію краніальної порожнистої вени перед рукояткою грудної кістки в медіальній порожнині через тяж, утворений груднино-під'язиковими і груднинощитоподібними м'язами. Голку просовують у глибину під кутом 3640° щодо проектованої від рукоятки грудної кістки вентральної лінії. Стінку вени необхідно проколювати з повільним рівномірним тиском, оскільки швидким уколом можна проколоти судину наскрізь. Для пункції вени тут рекомендується брати для поросят голку довжиною 5 см і діаметром 0,7 мм, а для підсвинків - відповідно 8-12 см та 1,2- 1,5 мм.

Під час взяття крові з цієї вени в свиней будь-яким із наведених способів бувають невдалі випадки, які відмічають і самі автори. П. Д. Волков та М. А. Троїцький, розробляючи свій спосіб пункції, спостерігали, коли голку спрямувати під меншим, ніж 45° кутом, то вона проникає до місця з'єднання першої пари ребер або одного із ребер, а коли кут нахилу буде надто великий, то потрапляє в трахею. Якщо голку просунути дуже глибоко, можна потрапити в артерію і тоді з голки кров буде виділятися фонтаном. При значному відхиленні від площини уколу й дуже глибокому введенні голка може проникнути в легені, що проявляється виділенням з неї пінистих кров'янистих крапель.

За методом П. Григореску, укол голки виконують перпендикулярно до шкіри в точці, яка знаходиться на 1 см каудальніше верхівки рукоятки грудної кістки і на 1-2 см латеральніше від медіанної лінії до дотику в перше ребро. Потім кінчик голки дещо спрямовують до серединної лінії і пунктують стінку краніальної порожнистої вени.

Пункцію великої вушної вени в свиней виконують з метою інтравенозного введення лікарських і наркотичних речовин, а також для взяття невеликої кількості крові. Тварину фіксують у стоячому положенні. Помічник стискає пальцями вушну раковину біля її основи, де й накладають джгут. При цьому добре наповнюються й чітко проглядаються гілки вушної вени (див. рис. 140, 6). Лікар виконує пункцію вени так, щоб кінчик голки був спрямований проти течії крові, в напрямку до основи вушної раковини. З канюлі голки кров витікає краплями або суцільним струменем невеликої сили.

377

Взяти значну кількість крові з вушної вени складно, оскільки ця судина невелика й дуже швидко на місці уколу утворюється згусток крові, який закриває просвіт голки.

Уклінічній практиці проби крові в свиней для лабораторного дослідження частіше беруть із вушних вен шляхом пункції судини порожнистою голкою. Однак вона нерідко закупорюється згустками крові або зовсім виходить із судини у випадку, коли тварина непокоїться.

Тому М. І. Мирон пропонує брати кров у свиней з великої вушної вени за допомогою напівавтоматичної медичної голки Франка. Після фіксації тварини на основу вушної раковини автор рекомендує надівати гумове кільце. Потім лівою рукою захопити вушну раковину так, щоб вказівний палець знаходився з внутрішньої, а великий - із зовнішньої поверхні. Правою рукою беруть голку і прикладають її до наповненої кров'ю, добре контуруючої судини поряд з місцем перетискування і натискають на спусковий важіль, а до місця розрізу підставляють пробірку. Після взяття невеликої кількості крові знімають кільце з вушної раковини, а колоту рану змазують 5 %-ним спиртовим розчином йоду.

Взяття крові шляхом ампутації кінчика хвоста в свиней. Після підготовки операційного поля й старанного масажу хвоста скальпелем або ножицями ампутують його кінчик. У пробірку збирають кров із кровоточивих судин. Для зупинки кровотечі на куксу хвоста накладають тиснучу бинтову пов'язку. Але тут вона тримається погано і часто з'являється вторинна кровотеча. Тому краще всього на кінчик хвоста накладати гумове кільце невеликого діаметра.

Пункція орбітального венозного синуса в свиней. Орбітальний синус у свиней являє собою венозне розширення, яке знаходиться в кістковій орбіті й оточує очне яблуко разом з мускульним конусом. Вентрально під жувальним м'язом і виличною дугою в орбітальний синус впадає глибока лицьова вена. Із синуса в дорсальному напрямку виходить лобна вена.

Пункцію орбітального синуса з метою взяття крові можна з успіхом виконати як у поросят, так і в дорослих свиней. Тварин фіксують у стоячому або лежачому боковому положеннях. Великих свиней фіксують петлею з міцної вірьовки діаметром 6-8 мм, яку накладають за іклами на верхню щелепу, а поросят - за вуха або в боковому лежачому положенні.

Метод У. Ерфле зі співавторами, Для пункції використовують голку № 0890 або Боброва. Точка уколу знаходиться біля медіального кута ока. Вказівним і великим пальцями легко натискують на очне яблуко і розкривають повіки з таким розрахунком, щоб третя повіка віддалилася від очного яблука. Голку повертають зрізом до очного яблука і вводять у медіальний кут ока між очним яблуком та третьою повікою

внапрямку до перших премолярних зубів протилежного боку на глибину 2-3 см, проколюють кон'юнктиву і просовують голку до орально-медіальної стінки орбіти. Якщо кров не виділяється, голку відтягують назад на кілька міліметрів, відсовують орально очне яблуко на 0,5-1 см і роблять повторний укол (див. рис. 140; 1; с. 378). Із голки з'являється струмінь крові або часті краплі.

/. А. Афанасьев, Г. А. Прейнберг рекомендують голки після стерилізації поміщати в посудину з 50 %-ним розчином натрію цитрату з метою запобігання зсіданню крові в голці. При цьому методі на взяття крові витрачають кілька секунд, тоді як для взяття із хвоста потрібно не менше 10 хв.

Усобак, а також у дрібної рогатої худоби найчастіше ін'єкції виконують у малу приховану вену. Вона добре контурує вище заплеснового суглоба після перетискання кінцівки руками або джгутом вище

колінного суглоба (рис. 141, а). На грудній кінцівці виконують пункцію підшкірної вени

378