Мінливість у будові й функції органів і тканин ні в якому разі не можна трактувати як прояв "недосконалості" або "досконалості" даного типу. Подібні твердження необгрунтовані.

Єдиним джерелом філогенетичних змін, а отже і явищ мінливості, є коливання в стані зовнішнього середовища, в умовах життя тварин, і саме вони визначають еволюційний процес, про що писав ще видатний російський вчений О. М. Сєвєрцов. Вивчаючи в сільськогосподарських тварин будову і взаємовідношення органів, ми можемо в кожному з них знайти значні різноманітності, які є наслідком тривалої еволюційної перебудови організму під впливом умов життя (одомашнювання) тварин. У коня, наприклад, у зв'язку з особливостями його експлуатації, посилено розвивається локомоторний апарат, перебудовуються суглоби кінцівок, а також органи дихання (роботи проф. В. Г. Кас'яненка та його учнів). Ступінь вираженості цих процесів неоднаковий в різних тварин одного і того ж виду, що й обумовлює явище мінливості. Крім того, у кожної тварини є індивідуальні відхилення, які залежать від конкретних умов її існування. Наприклад, розвиток слизових сумок, м'язів, судин, ступінь вираженості фасціальних оболонок і розпушування сполучнотканинних проміжків між ними перебувають у прямій залежності від характеру експлуатації коня і його утримання, у незвичних умовах утримання і експлуатації в тварини

можуть з'являтися "атипові" слизові сумки тощо.

Розділ 2

УЧЕННЯ ПРО ХІРУРГІЧНУ ОПЕРАЦІЮ

Хірургічна операція (від лат. operaдія, робота, праця) як спосіб лікування застосовується поряд з іншими методами терапії: фармакотерапією, фізіотерапією і дієтотерапією. Під хірургічною операцією розуміють сукупність кривавих і некривавих механічних прийомів, які виконуються за допомогою різноманітних хірургічних інструментів на тканинах й органах живого організму з лікувальною, діагностичною і профілактичною метою. Виходячи з економічних і господарських потреб, окремі операції виконують на клінічно здорових тваринах. Йдеться, насамперед, про кастрацію самців і самок, а також з метою профілактики деяких видів травматизму. Операція доцільна лише тоді, коли її результатом є відновлення або підвищення продуктивності й господарської цінності тварин. Винятком є випадки оперування з гуманних міркувань, з метою фізіологічного експерименту, а також з косметичною метою.

КЛАСИФІКАЦІЯ ОПЕРАЦІЙ

Операції поділяють на дві основні групи: криваві, які супроводжуються порушенням цілісності шкіри, слизових оболонок і кровотечею із судин, та безкровні, або некриваві, при яких цілісність зовнішніх покривів не порушується (вправлення вивихів, зондування, катетеризація, накладання пов'язок тощо; рис.

4).

Залежно від мети розрізняють операції: лікувальні (виконують з метою ліквідації захворювання, відновлення втраченої або зниженої продуктивності, поліпшення або відновлення втраченої працездатності тварини); діагностичні (виконують з метою уточнення або підтвердження діагнозу), які часто переходять у лікувальні; економічні (направлені на підвищення продуктивності тварин і покращення якості отриманої

21

продукції - наприклад, кастрація самців і самок); експериментальні (виконують для створення моделей хвороб або з метою фізіологічних експериментів при вивченні життєдіяльності орга-

Рис.4. Схема класифікації хірургічних операцій

нізму або функцій ного окремих органів); пластичні (для виправлення форми, відновлення протяжності і функції пошкоджених органів і тканин); косметичні (для поліпшення зовнішнього вигляду тварин - наприклад, ампутація вушних раковин і хвоста у собак тощо); профілактичні (направлені на попередження травматизму - наприклад,

22

декорнуація, попередження росту рогів у телят, ампутація хвоста у телят тощо).

За своїм характером хірургічні операції можуть бути радикальними й паліативними.

Радикальна (від лат. radixкорінь) операція ставить своєю задачею енергійне втручання з метою ліквідувати захворювання, повністю усунути причини і попередити його рецидиви. При цьому повністю усуваються, як правило, не тільки больові явища, але й причини хвороби (наприклад, операції при карієсі зуба - екстракція зуба, при грижах - закриття грижових воріт тощо).

Паліативна (від лат. palliatusодягнений у плащ, прихований) операція виконується в тих випадках, коли радикальне оперативне втручання в зв'язку з незадовільним загальним станом хворої тварини протипоказане (наприклад, накладання бандажу при пупковій грижі з одночасною ін'єкцією навколо грижових воріт подразнювальних фармакологічних речовин), або ж у зв'язку з особливостями захворювання (наприклад, перерізування нервів при невиліковній кульгавості, прокол черевної стінки при водянках живота тощо). Вони повинні тимчасово полегшити стан хворої тварини усуненням або зменшенням небезпечного чи важкого симптому хвороби, щоб продовжити життя і використання господарських цінностей тварини. Ці операції не усувають причин хвороби і тому бувають вимушеними.

Серед лікувальних операцій, терміновості їх виконання розрізняють: невідкладні, термінові,

вимушено відкладені, вільного вибору і нетермінові.

Невідкладні, або екстрені, операції застосовують у випадках, коли необхідно врятувати життя тварині. їх виконують негайно при кровотечах, асфіксії, защемлених грижах, випадінні внутрішніх органів або їх перфорації, тимгіанії рубця тощо.

Термінові операції показані в тих випадках, коли відкладання їх на тривалий час може призвести до швидкого розвитку захворювання. Йдеться, в першу чергу, про злоякісні новоутворення, оскільки їх розвиток може спричинити появу метастазів в інших органах і тканинах.

До вимушено відкладених відносяться операції, які необхідно виконати, але їх не можна зараз же виконати в зв'язку з тяжким загальним станом тварини (виснаження, знесилення, шок, гнійнонекротичні процеси тощо). У цих випадках обмежуються терміновим

2 3-429

33

23

загальним лікуванням тварини, а операцію відкладають до більш сприятливого моменту, коли загальний стан тварини покращиться.

Операції вільного вибору не вимагають негайного їх виконання й можуть бути в ряді випадків замінені іншими методами лікування (одинична гостра тимпанія рубця, обтурація стравоходу, закупорка книжки тощо).

Нетермінові операції, або планові - їх можна виконати будьколи й навіть запланувати на цілий рік (це кастрація самців і самок, експериментальні операції тощо).

Узалежності від того, на неінфікованих чи інфікованих тканинах виконують хірургічне втручання, операції бувають асептичні і гнійні.

Асептичні, або "чисті", операції виконують на неінфікованих органах і тканинах (кастрація самців і самок, грижорозтин, езофаготомія тощо).

Гнійні операції виконують при гнійно-некротичних процесах (розтин абсцесу, флегмони тощо). На наш погляд (Л. А. Гихонюк), хірургічні операції можна також розділити на:

- "чисті" - асептичні операції без розтину шлунково-кишкового тракту або дихальних шляхів; - "із частковим забрудненням" - чисті операції з розтином шлун- кового-кишкового тракту або

дихальних шляхів без виділення вмісту; - "забруднені" - операції при гострому запаленні та (або) виділенні вмісту порожнистих органів;

- "брудні" - операції, які пов'язані з видаленням гнійного ексудату або з виникненням перфорації порожнистих органів.

Вірогідність післяопераційного розвитку інфекції ран у залежності від "забруднення" знаходиться в межах 1,5-40 %.

Узалежності від того, скільки витрачається часу на операцію і на яких тканинах й органах її виконують, вони бувають малі і великі. На виконання малих операцій потрібно мало часу і вони застосовуються на поверхневих тканинах (проколи, ін'єкції, розтин абсцесів тощо). Великі операції виконують на глибоких тканинах та органах і на їх виконання витрачається велика кількість часу.

Операції бувають одномоментними й двомоментними. При одномоментній операції оперативне вручання від початку до кінця виконується в один прийом, при двомоментних - в два прийоми, з деяким проміжком між ними (наприклад, пункція бурси при гнійному запаленні, видалення гнійного ексудату і введення в її порожнину подразнювальних засобів, а через 5-7 днів - екстирпація цієї сумки) при незадовільному загальному стані тварини, загрозі сильної кровотечі, можливості розвитку шоку та інших ускладнень.

ЗМІСТ ХІРУРГІЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ

Будь-яка хірургічна операція виконується в три послідовних етапи: 1) оперативний доступ - оголення ураженого органа або патологічного осередку (наприклад, лапаротомія при операціях на органах черевної порожнини); 2) оперативний прийом - власне оперативне втручання на ураженому органі; 3) заключний етап - закриття операційної рани, як завершення операції. Виключення складають тільки такі операції, як розтин абсцесу або флегмони. У цих випадках оперативний доступ до гнійного осередку є в той же час й оперативним прийомом, у результаті чого гнійник звільняється від гнійного ексудату й досягається виліковування.

24

Основою правильного виконання хірургічної операції має служити застосування раціональних оперативного доступу й прийому з урахуванням, перш за все, принципу фізіологічного відношення до органа як до частини цілого. Це значить, що в процесі операції необхідно дбайливо відноситися до тканин та органів, приймати до уваги функціональне значення органа, на якому проводять оперативне втручання, і стан компенсаторних систем організму, а також характер їх подальшого розвитку після операції.

Оперативний доступ - та частина операції, при якій оголюють ушкоджений орган і патологічний осередок шляхом порушення цілісності покривних тканин, стінок порожнин. Доступ повинен бути раціональним, щоб при розтині мінімально пошкоджувати тканини.

Раціональним оперативним доступом називають такий спосіб оголення органа або осередку патологічного процесу, який забезпечує при найменшій травмі організму достатній доступ до ураженої ділянки, найкращі умови для огляду тканин і необхідних дій на органі.

У поняття "найменша травма" входять: збереження цілості за ходом доступу до великих судин, нервових стовбурів і вивідних протоків залоз, а також важливих у функціональному відношенні м'язів й аионеврозів; запобігання надмірного зяяння операційних ран й утворення надалі великих рубців та деформацій в оперованій ділянці; запобігання функціональним порушенням в організмі, що можуть відбитися на продуктивності тварини або її працездатності.

Величина доступу залежить від місця, напрямку і довжини розрізів тканин за ходом доступу, обумовлених, в свою чергу, глибиною залягання оперованого органа.

Оголення органа повинно бути настільки значним, щоб створилася можливість більш або менш легко і старанно виконати основну частину операції (оперативний прийом). Величину оперативного доступу не можна розглядати абстрактно, ізольовано від завдань оперативного прийому, вона визначається змістом оперативного прийому. Ігнорування цієї умови може призвести до того, що при різних оперативних прийомах можна помилково зробити однакові (за довжиною і напрямом) розрізи, наприклад, при повній резекції потиличноостистої ЗВ'ЯЗКИ в ділянці холки і при видаленні тільди осередків некрозу цієї зв'язки.

Мінімальна травма і достатня ширина оперативного доступу - два взаємно протилежні фактори. Прагнення до розширення доступу призводить до збільшення травми організму, і навпаки. А тому рекомендується вибрати найменш травматичний доступ, який давав би можливість виконати оперативний прийом без надто широкого оголення органів, яке подовжує період загоювання, може призвести до рецидиву захворювання, залишає після себе деформації і порушення функцій. З другого боку, страх перед широким доступом там, де він показаний, може різко знижувати ефективність оперативного втручання і обумовлювати рецидиви.

Раціональний доступ повинен при мінімальному пошкодженні тканин забезпечувати оптимальні умови для огляду і виконання необхідних прийомів на органі! Для більшості операцій визначені положення і характер оперативного доступу. Однак в окремих випадках (наприклад, при зміщенні внутрішніх органів, наявності патологічних осередків у місцях підходу до ураженого органа) вибір раціонального доступу нерідко ускладнений. За цих умов необхідно врахувати всі умови оперування, зміни анатомо-топографічних відношень у ділянці операції (наприклад, зміщення сичуга при його здутті, зрощення оболонок мошонки, великі новоутворення або зрощення в черевній порожнині).

25

Розрізняють прямий і обхідний оперативні доступи. Прямий доступ проводять із ділянки,

розташованої найближче до осередку патологічного процесу; тканини в напрямі цього осередку, як правило, роз'єднують в одній площині. Такий доступ є раціональним. Обхідний доступ виконують, як правило, із ділянок, віддалених від патологічного осередку, в обхід якого-небудь органа (наприклад, один із доступів до повітроносного мішка).

Питання про вибір оперативного доступу вирішується в загальному плані операції.

Оперативний прийом- власне втручання на певному ушкодженому органі, яке вимагає максимальної обережності з тим, щоб запобігти серйозним порушенням життєдіяльності його та організму в цілому. Це зобов'язує хірурга мислити фізіологічно, а оперувати анатомічно. Оперативний прийом також повинен бути раціональним.

Раціональним оперативніш прийомом називають такий спосіб оперативного втручання на хворому органі (або у вогнищі патологічного процесу), який забезпечує найефективніше хірургічне втручання в даної хворої тварини. Раціональність вибраного оперативного прийому завжди визначається тим, якою мірою при його виборі взято до уваги загальний стан хворої тварини та особливості її захворювання.

Велике значення має правильний вибір способу оперативного втручання. Лікареві потрібно керуватися наступними положеннями.

Немає і не може бути універсального оперативного доступу, а тим більше оперативного прийому для всіх випадків даного захворювання! Це пояснюється тим, що у кожної тварини одне і те ж захворювання може перебігати по-різному; до того ж, на момент надання лікарської допомоги патологічний процес може перебувати на різних стадіях розвитку. Не менш важливе значення має загальний стан тварини. Якщо до цього додати, що при виборі оперативного доступу (місця, величини й напряму розрізів) доводиться враховувати різні індивідуальні форми мінливості в будові і взаємовідношеннях тканин та органів оперованої ділянки, то стане ясною безпідставність тверджень деяких авторів, які рекомендували свої способи операції як універсальні, раціональні для всіх випадків якого-небудь певного захворювання. Отже, не досить вивчити відомі способи виконання хірургічних операцій (оперативних доступів і прийомів), які запропоновані для даного захворювання. Важливо з'ясувати, в яких умовах і для яких патологічних процесів кожний з них може бути застосований як найбільш раціональний і який з відомих способів повинен бути відкинутий як помилковий.

Кінцевий успіх операції залежить не тільки від урахування передопераційного стану тварини, характеру й ступеня її ураження, не тільки від правильного вибору способу операції й хорошої техніки її виконання, але також від старанного проведення асептики та знеболювання і від належного догляду та утримання хворої тварини в післяопераційному періоді, від урахування можливих помилок та ускладнень під час і після операції і запобігання їм!

Кожне оперативне втручання має певний ступінь ризику.

Заключний етап операції може бути різним. Часто операцію закінчують з'єднанням тканин швами, щоб повністю або частково закрити операційну рану (глухий або частковий шов). В інших випадках порожнину рани тампонують або дренують, а краї її над тампоном чи дренажем тимчасово зближують швами, або ж рану залишають зяючою і пов'язкою захищають від подразнювальних факторів зовнішнього середовища. Інколи ортопедичні операції закінчуються спеціальним підковуванням.

26

ПОКАЗАННЯ Й ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО ОПЕРАЦІЇ

Кожній операції передує діагноз, який ставлять на основі ретельного клінічного, а іноді рентгенологічного, лабораторних та інших спеціальних досліджень. М. І. Пирогов писав: "Вправно зроблена хірургічна операція не дає права на звання досвідченого клініциста. Тільки той лікар, який має клінічну підготовку, може бути хорошим хірургом".

Будь-яка хірургічна операція повинна бути, насамперед, обгрунтована відповідними показаннями, тобто повинна бути встановлена її необхідність. Показання можуть бути абсолютними або відносними.

Єряд операцій, які мають абсолютні показання - indicatio Vitalis, коли вони визнаються єдиним методом лікування, наприклад, такі операції: защемлені грижі, злоякісне новоутворення, випадіння внутрішніх органів, зміщення і защемлення їх, гостра непрохідність дихальних шляхів, кровотеча, пневмоторакс, тимпанія рубця, сичуга, сліпої кишки, закупорка сечовивідних шляхів, гнійні запалення тканин і органів. При цьому лікар, не вагаючись у необхідності операції, повинен розв'язувати питання лише про спосіб і терміновість оперативного втручання (багато операцій з абсолютними показаннями є невідкладними).

Єоперації з відносними показаннями, які не становлять єдиний метод лікування, коли можна не оперувати, щоб не завдати суттєвої шкоди здоров'ю тварини, і, отже, без ризику знизити її продуктивність (доброякісне новоутворення, незащемлена грижа тощо).У таких випадках лікар, насамперед, з'ясовує необхідність оперативного втручання як кращого методу лікування при захворюванні даної тварини, а потім вже встановлює терміновість оперативного втручання й спосіб операції, враховуючи майбутні безпосередні (найближчі) і віддалені її результати, які визначають надалі господарську цінність тварини. Іншими словами, глибоко вивчивши загальний стан хворої тварини і характер патологічного процесу, лікар

укожному конкретному випадку повинен розв'язувати ці питання, додержуючись правила: не

застосовувати хірургічної операції там, де вилікувати можна іншими, більш легкими і менш небезпечними способами, але й не відкидати операції, коли вона є єдиним методом лікування!

Втручання лікаря ветеринарної медицини завжди підпорядковане економічним міркуванням. Операція вважається вдалою тільки тоді, коли вона зберігає господарську цінність тварини. Збереження тільки життя тварини без можливості використати її на роботі, для племінних цілей або поставити на відгодівлю - не є кінцевою метою. Проте лікар повинен пам'ятати про ту відповідальність, яку він бере на себе, розв'язуючи позитивно питання про вибракування тварини. Потрібно глибоко й всебічно дослідити хвору тварину і при найменших шансах на виліковування зробити все можливе для збереження її господарської цінності, використовуючи різні, найбільш дійові методи лікування.

Лікар повинен, нарешті, враховувати й те, що в багатьох випадках операції, незалежно від їх необхідності, абсолютно протипоказані. До таких випадків належать:

а) тяжкий загальний стан тварини (операція в такому випадку загрожує життю тварини і повинна бути відкладена й замінена іншими методами лікування); із цього правила виключаються випадки невідкладних операцій, про які зазначали вище (защемлені грижі, механічні ілеуси, флегмони), і операції, які роблять для розрізування гнійників. Це також можуть бути старий вік, виснаження, загострення процесу, неоперабельність через великі ураження, великий термін вагітності або стан статевої охоти;

27

б) наявність, поряд з хірургічним процесом, гострих контагіозних інфекційних захворювань у тварин. Але при деяких інфекційних захворюваннях (мит, ензоотичний лімфангоїт та ін.) хірургічне втручання часто є необхідним допоміжним методом лікування. У господарствах, де оголошено карантин у зв'язку з гострим інфекційним захворюванням, властивим тваринам певного виду (бешиха і чума свиней, мит коней, сибірка та ін.), масові хірургічні операції з економічною метою протипоказані навіть клінічно здоровим тваринам. Виняток становлять лише невідкладні випадки, що потребують екстреного втручання. При цьому операція повинна бути виконана з дотриманням усіх правил особистого захисту і запобігання поширенню захворювання;

в) масових операцій слід уникати в господарствах, які не мають належних умов для післяопераційного утримання тварин;

г) не можна оперувати тварин перед їх перегоном, перегрупуванням або в період масових профілактичних щеплень (оперують не раніше, як за два тижні до щеплень і через такий самий термін після їх закінчення);

д) масові операції слід закінчити за два тижні до відлучки поросят і при необхідності продовжити виконувати їх тільки через 14 днів після відлучки.

Ступінь ризику. Будь-яка хірургічна операція має певний ступінь ризику. Ступінь ризику залежить від характеру втручання (втрати сил і крові, тривалості операції), припустимої дії анестезії й самої операції, порушення функції дихання і прохідності кишок, часу іммобілізації і, нарешті, від наявності супутніх захворювань. Виходячи із вищесказаного, можна умовно розділити хворих тварин перед операцією на три групи (JI. А. Тихонюк):

І-легку("GoodRisk"), при якій ризик можна вважати незначним. У цих хворих тварин задовільний стан, їм буде виконана відновлювальна операція. Порушення, які є, не чинять на хворих загальної дії й не визивають явних порушень функції інших органів;

II - середньої тяжкості("IntermediateRisk"), для кожного пацієнта повинен бути по можливості точніше встановлений ступінь ризику.

Це відноситься, наприклад, до термінової операції, коли у хворої тварини защемлена грижа поєднується із достатньо компенсованою недостатністю серця або помірно вираженою недостатністю дихання;

III - тяжка("PoorRisk") - мова йде про тих хворих тварин, у яких локальне ураження життєво важливих органів настільки значне, що може визвати загальновиражене порушення (наприклад, рак шлунпікового тракту). До цієї групи відносяться також хворі з гос- ;достатністю дихання, інфарктом міокарда, який виник менше ісяців назад, діабетом, який важко піддається корекції, недо- ю мозкового кровообігу тощо.

тінь ризику зростає зі збільшенням кількості супутніх захворютановлено, що при сукупності трьох захворювань хвора тварина до значного ризику. Однак досить часто хірургічне втручання є ефективним методом лікування (небезпечна тривала кровотеча, дія внутрішніх органів, субдуральна гематома тощо). :>-яка операція, пов'язана з ризиком для життя тварини, поіиконуватись за згодою юридичного власника тварини, його вника або іншої довіреної особи власника. Якщо йдеться про що є суспільною або державною

40

власністю, то лікар, усвізчи необхідність операції, зобов'язаний наполягати на її ви- , а в невідкладних випадках оперувати, не чекаючи згоди. В лнівних і важких випадках потрібно скликати консиліум лі-

гд проведенням операції необхідно ретельно продумати і її план. Оскільки в більшості випадків оперувати можна різтособами, то для конкретного випадку вибирають найбільш іий - modus operandi. Залежно від цього передбачають спосіб тварини, метод знеболювання, кількість і концентрацію знеіих засобів, кількість необхідного стерильного гіерев'язу- о матеріалу і його форм, вид перев'язки, розмір шовного мадля перев'язки судин і накладання швів, кількість та асортиобхідних стерильних інструментів і, нарешті, характер операвтручання. ГІри масових операціях лікар обов'язково повинен чити метод стерилізації інструментів під час операції. , ург повинен завчасно намітити собі форму, величину й напрямок розрізу, врахувати силу кровотечі; обдумати заходи боротьби з кровотечею; передбачити можливість тих або інших утруднень та ускладнень; врахувати анатомо-топографічні особливості оперованої ділянки тіла, особливості патологічного процесу й загальний стан хворої тварини, а також передбачити необхідність застосування фармакологічних засобів для підняття кров'яного тиску й покращення серцевої діяльності з тим, щоб можна було надати негайну допомогу хворій тварині при мінімальній втраті часу.

Кожне хірургічне втручання має свою назву.

Назви хірургічних операцій найчастіше складаються з латинської або грецької назви органа, на якому виконують хірургічне втручання, і терміна, що означає оперативний прийом, який застосовується. Звідси: румінотомія(rumenрубець + tomeрозріз) - розріз рубця; уретротомія(urethraсечовипускний канал + stomaотвір) - створення штучної нориці сечовипускного каналу; ентероектомія (enteronкишка + ectomeвирізування) - вирізування кишки; колпотомія(colposпазуха, піхва + tomeрозріз) - розтин стінки піхви; гістеректомія(hysteraматка + ectomeвирізування) - вирізування матки.

Крім того, в оперативній хірургії широко застосовують терміни, які означають ту чи іншу операцію, наприклад: резекція(resectioчасткове вирізування непериферичної частини органа), екстирпація (exstirpatioвилущування), ампутація(amputoвідрізання) - видалення периферичної частини органа та ін.

ХІРУРГІЧНІ ІНСТРУМЕНТИ Хірургічні інструменти - це технічні засоби, за допомогою яких лікар виконує різноманітні оперативні

прийоми на органах і тканинах живої тварини при хірургічних способах лікування. Кожен, хто має справу з хірургічними інструментами, повинен засвоїти їх функціональне призначення, правильність вибору, знати оптимальні позиції кожного з них при застосуванні й можливі ускладнення при використанні. Від того, наскільки інструменти зручні і досконалі у використанні, залежить точність і своєчасність лікувальної маніпуляції.

Поява перших зразків хірургічних інструментів відноситься до глибокої давнини. їх знаходили при археологічних розкопках у Греції, Індії, Єгипті та Італії. Вважають, що трепанацію черепа виконували в сиву давнину примітивним кам'яним знаряддям майже в усіх країнах. Ще у V столітті до нашої ери у Греції для трепанації застосовували спеціальні інструменти - перфоративний трепан і гострий трепан з вінчиком. Хірургічні інструменти для кесаревого розтину з'явились ще у Стародавньому Римі. Спеціальні

41

інструменти для трахеотомії вперше були застосовані в Греції в І столітті до нашої ери. Арабська хірургія (ІХ-Х століття) мала розробки різноманітних хірургічних інструментів і складних машин для вправлення вивихів тощо. У XVI-XVIIстоліттях у хірургію було впроваджено велику кількість інструментів, що за своєю формою і призначенням нагадували сучасні.

Після впровадження асептики та антисептики до хірургічних інструментів почали ставити наступні вимоги: вони повинні виготовлятися з твердого, гладенького матеріалу; не повинні змінюватись при нагріванні до 180 °С; не піддаватися корозії; повинні складатися з однієї деталі або з малої їх кількості й легко розбиратися без застосування інших інструментів; не мати гострих країв, кутів, окрайок, задирок, які б завдавали додаткових травм тканинам або рукам хірурга. Інструменти, які відповідали цим вимогам, вперше були виготовлені в Росії московською фірмою Ф. Швабе в 1879-1882 pp.

Впровадження нових оперативних методів супроводжується, як правило, появою нових технічних засобів, які входять в оснащення операційних і створюють можливості для застосування оперативних прийомів, що раніше вважались нездійсненними.

КЛАСИФІКАЦІЯ ХІРУРГІЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ

Будь-які хірургічні операції виконують за допомогою різноманітних хірургічних інструментів. Останні умовно можна розділити на такі групи: інструменти для розтину м'яких тканин, для зупинки кровотечі, для остеотомії та остеосинтезу, для з'єднання м'яких тканин, для кастрації самців, допоміжні, офтальмологічні та ортопедичні.

Інструменти для розтину м'яких тканин

Для розтину м'яких тканин застосовують хірургічні ножі і ножиці.

Хірургічний ніж складається з клинка і ручки. Ріжучий (гострий) край клинка називається лезом, протилежний йому тупий - спинкою.

У залежності від форми і розмірів клинка, хірургічні ножі мають різну назву. Так, ніж, у якого клинок у 2-2,5 рази коротший ручки, називається скальпелем. Останній може бути: черевастим, прямим,

гострокінцевим, гудзикуватим, серпоподібним тощо (рис. 5; 1,а-е).

Черевастий скальпель у хірургічній практиці використовується найчастіше. У цього скальпеля лезо має випуклу форму по відношенню до поздовжньої осі. Його застосовують для розтину всіх тканин, а також для препарування. Ним можна робити розрізи необхідної довжини, будь-якої форми й на різну глибину.

Прямий скальпель. У нього лезо йде паралельно до поздовжньої осі. Застосовують його для препарування і розтину тканин на невелику глибину.

42