Зарубіжна література (Шпаргалки) / 45-55

54. Роман «Гаргантюа і Пантагрюель» твір, завдяки якому ім’я Ф.Рабле увійшло у світову історію літератури 16 ст. Фантастична країна Утопія, зображена в романі Ф. Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель», розташувалася десь у Франції..Роман Ф. Рабле написаний у формі казки-сатири. Автор саркастично змальовує кожного з представників схоластичної науки, релігійні чвари і самих церковників, із життям яких був добре обізнаний ще з часу перебування в монастирях. Рабле широко використовує алегорію для зображення як позитивних, так і негативних суспільних явищ.Спираючись на фольклорні джерела, автор створив образи людей, жадібних до знань і до самого життя. Величезний зріст Грангузьє, Гаргантюа і Пантагрюеля був уособленням їх безмежних знань, надзвичайної освіченості, шляхетності почуттів, щирості, доброти й здатності на самопожертву заради скривджених.Велетні-королі створювали закони, направлені на добробут свого народу.Сатира і гіперболи Рабле не абстрактні, вони спираються на реальне підґрунтя. Навіть у найпримхливіших образах відбивається й тогочасна дійсність, й історичні постаті. У літературі періоду Відродження досить поширеною була тема подорожей, в основі яких лежали реальні події. Рабле використовує цю тему для своїх сатиричних алегорій, які інколи змінюються суто фантастичними описами.

У розділі про Пухнастих котів автор викрив зажерливих і жорстоких чиновників-суддів, діяльність яких заснована на негативних людських рисах.Важливим епізодом твору є розповідь про перебування мандрівників на острові цариці Квінтесенції, яка вживала в їжу лише абстракції, категорії, мрії, шаради, антитези і провіювала свій час через велике, красиве решето. Франсуа Рабле висміяв лжезнання й цілковиту відірваність від реального світу.У боротьбі з середньовічною реакцією Франсуа Рабле використав усі можливі форми комічного, серед яких — сатиричний гротеск. Такі люди як Рабле не могли жити звичайним життям, у них повинно було бути все інакшим — високим, ідеальним, щасливим. Таке мудро влаштоване суспільство і показує Рабле у своєму романі — це телемський монастир. Це один із позитивних героїв роману. Жан — це молода, життєрадісна, чистосердечна, спритна та смілива людина. Та і сам телемський монастир побудовано в нагороду за його військові подвиги. Туди приймають не убогих і калік, а здорових, красивих, сильних молодих людей, як чоловіків, так і жінок. Усі мешканці монастиря живуть у повній згоді та гармонії, відчувають один до одного повну повагу та взаєморозуміння.Рабле у зображенні телемського монастиря створив образ універсального суспільства.

Франсуа Рабле узяв для свого роману сюжет, добре відомий у французькій народній творчості — це комічні хроніки (літопис) «про великого і здоровезного» велетня Ґаргантюа. Та й мова оповіді про життя та діяльність трьох поколінь велетнів, Ґранґузьє, ґаргантюа, Пантаґрюеля, витримана у тоні веселої, грубуватої сатири, висміюванню всіх пороків, притаманних тогочасному суспільству. Завдання письменника — показати доброту, благородство, прагнення до знань, надбань тогочасної культури.

Ґранґузьє — добрий король, що намагається запобігти війні, кровопролиттю, вважаючи, що це біда для його народу. Та коли ворог все ж таки розв'язує війну, Ґранґузьє чинить відчайдушний опір і перемагає.

В образах Ґранґузьє і Ґаргантюа Рабле втілює ідеал справедливого монарха, який захищає інтереси народу і править ним за його згодою. Ці ж риси притаманні й наймолодшому велетневі — Пантагрюелю. Від батька він успадкував не тільки кращі людські риси, а й гарячу любов до знань, до здобутків загальнолюдської культури. Для цього він відвідує кілька навчальних закладів — Паризьку бібліотеку, навчається у містах Пуатьє, Бордо, Тулузі, Бурже, Орлеані. Рабле з гумором, інколи з сатирою змальовує звичаї і методи навчання, що все ж таки не завадили здобути Пантагрюелю ступінь ліценціата права.

55. Плеяда - . Поетична школа , діяльність якої протікала у третій чверті XVI в , а вплив залишалося переважаючим до кінця століття. У Плеяду входили учений-гуманіст Жан Дора (1508-1588) та його учні і послідовники - П'єр де Ронсар(1524-1585) , Жоашен Дю Беллі (1522-1560) , Жан Антуан де Баіф(1532-1589) , Етьєн Жодель ( 1532-1573) , Ремі Белло(1528-1577) , Понтюс де Тіара (1521-1605) ; до неї примикали також Жак Пелетье дю Ман (1517-1582) , Гійом Дезотель (1529-1581) , Жан де Лаперюз ( 1529 - 1554 ) та ін Історико -літературна роль Плеяди полягала в тому , що вона рішуче ввела в поезію гуманістичні уявлення та ідеали . Не пориваючи з традиціоналістських типом мислення як таким , зі сверхлічной цінностями та ідеалами , Плеяда - через голову сформованої середньовічної поетичної традиції - звернулася до традицій античної культури і зробила спробу її успішної реставрації на грунті культури XVI в . Порівняння поетики Плеяди з поетикою "великих риториков " дозволяє зрозуміти новаторський характер естетичних принципів школи Ронсара і Дю Беллі .

П'єр де Ронсар, як і його однодумці з "Плеяди", ставив за мету реформування французької літератури і створення віршованих творів, що могли б зрівнятися з класичними. Відмовившись від середньовічної традиції й обравши зразком для наслідування класичну літературу Греції і Риму, він вплинув на розвиток французької поезії двох наступних сторіч. Творчість Ронсара нерівноцінна. Афектовані і штучні Оди (Odes, 1550-1553) були явним наслідуванням Піндара та Горація. Так і не завершена епічна поема Франсіада (La Franciade, 1572) була невдалою. Дійсну славу принесла Ронсару лірика — збірники Любовні вірші (Amours, 1552), Продовження любовних віршів (Continuations des Amours, 1555) і Сонети до Олени (Sonnets pour Hlne, 1578). У любовній поезії Ронсара домінують теми швидкоплинного часу, в'янення квітів і прощання з юністю, одержує подальший розвиток мотив Горація "carpe diem" ("лови мить").

Ронсар також великий співак природи — річок, лісів, водоспадів. Його внесок у реформу відчувається у поетичній мові автора, особливо ліричній, коли він оспівує красу природи або рідних місць. Велика і різнопланова творчість Ронсара включає майже усі віршовані жанри — від героїчної епопеї до інтимної лірики (він автор п'яти книг "Од", збірників сонетів і пісень "Любовні вірші", "Гімнів" і ін.). Його оди, любовні сонети й есе — найчастіше складені на класичні теми, але повні глибоких людських почуттів і співчуваючої особистісної участі.