
- •1. Мовознавство як наука про мову. Значення мовознавства. Прикладна лінгвістика.
- •2. Місце мовознавства серед інших наук та його зв’язок з суспільними і природничими науками.
- •3. Методи дослідження мови. Синхронне та діахронне вивчення мов.
- •4. Суспільний характер мови. Біологічне й психічне в мові.
- •5. Функції мови в суспільстві:
- •6. Мова як засіб національного самозбереження.
- •7. Мова і мислення.
- •8. Мова як особлива знакова система.
- •9. Мова і мовлення.
- •10. Поняття про територіальні й соціальні діалекти.
- •11. Поняття про структурно-функціональні стилі мови.
- •12. Поняття структури мови і мовної системи.
- •13. Рівні (яруси) мови. Розділи мовознавства.
- •14. Функції елементів мовної структури.
- •15. Три аспекти у вивченні звуків.
- •16. Принципи класифікації звуків мови. Система голосних. Дифтонги, поліфтонги.
- •17. Класифікація приголосних звуків.
- •18. Наголос, його типи і функції.
- •19. Такт. Енклітики й проклітики.
- •20. Склад. Основні теорії складу. Види складів.
- •21. Інтонація та її елементи.
- •22. Позиційні та комбінаторні звукові зміни.
- •23. Поняття про фонему. Інваріант і варіанти фонем.
- •24. Поняття про систему фонем. Диференційні й інтегральні ознаки фонем. Фонологічні опозиції.
- •25. Орфоепія. Основні правила української орфоепії.
- •26. Походження й основні етапи розвитку письма. Предметне письмо
- •Піктографічне письмо
- •Ієрогліфічне письмо
- •27. Графіка й алфавіт. Сучасний український алфавіт.
- •28. Орфографія та її принципи.
- •29. Слово як предмет лексикології.
- •30. Лексичне значення слова. Мотивовані й немотивовані значення слів. Слова повнозначні й неповнозначні.
- •31. Моносемія та полісемія. Типи переносних значень слів.
- •32. Омонімія. Типи омонімів. Пароніми.
- •33. Синонімія. Табу й евфемізми. Антонімія.
- •34. Стилістичне розшарування словникового складу мови. Лексика книжної мови. Розмовні слова. Просторічна лексика, діалектизми, професіоналізми і терміни; жаргонні й вульгарні слова.
- •35. Історичні зміни словникового складу мови. Архаїзми, історизми. Неологізми, оказіоналізми.
- •36. Основні шляхи збагачення словникового складу мови.
- •37. Лексикографія. Типи словників.
- •38. Граматична будова мови як предмет граматики. Основні одиниці граматичної будови мови: морфема, словоформа, словосполучення і речення.
- •39. Поняття морфеми. Морфема і морф. Типи морфем.
- •40. Морфемна будова слова. Історична змінність морфемної будови слова.
- •42. Граматичне значення.
- •43. Синтетичні й аналітичні засоби вираження граматичних значень слів.
- •44. Граматична форма слова.
- •45. Поняття про граматичні категорії.
- •46. Частини мови як лексико-граматичні класи слів.
- •47. Перехід слів із одного лексико-граматичного розряду в інший.
- •48. Поняття про словосполучення. Синтаксичні зв’язки слів у словосполученнях.
- •52. Об’єктивний характер законів розвитку мови. Основні процеси історичного розвитку мов: диференціація й інтеграція. Поняття про субстрат і суперстрат.
- •53. Мови міжнародного спілкування. Штучні міжнародні мови.
- •54. Генеалогічна класифікація мов світу. Основні сім’ї мов.
- •55. Типологічна (морфологічна) класифікація мов.
32. Омонімія. Типи омонімів. Пароніми.
Омоніми – це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення. В народі омоніми часто не відрізняються від омографів та омофонів. Омоніми принципово відрізняються від багатозначних слів.
У випадку багатозначності одне слово має декілька пов’язаних між собою значень, у випадку омонімії маємо декілька слів, значення яких між собою не пов’язані: вони не мають спільних елементів смислу і асоціативних зв’язків.
Розрізняють повні і неповні омоніми.
Повні омоніми мають абсолютний збіг форм при їх змінюванні. При відмінюванні вони утворюють одинакові форми.
Неповні омоніми збігаються не у всіх формах.
За походженням омоніми поділяються на гомогенні та гетерогенні.
Гомогенні(етимологічні) омоніми – це омоніми, які виникли внаслідок розпаду одного слова на два. Такий розпад зумовлений втратою(розірванням) зв’язків між окремими значеннями колись багатозначного слова.
Перехід від полісемії до омонімії є тривалим і поступовим, через що словники такі факти трактують неоднаково.
Гетерогенні омоніми – це омоніми, які виникли внаслідок збігу етимологічно різних слів.
Крім власне омонімів існують суміжні з омонімією явища, до яких відносять омоформи, омофони й омографи.
Омоформи – це слова, в яких збігаються тільки окремі форми.
Омофони – це слова, які вимовляються однаково, але різняться написання.
Омографи – це слова, які пишуться однаково, але вимовляються по-різному.
Також існує міжмовна омонімія – це коли слова двох мов, які мають однакову чи майже однакову форму,але різняться значення.
Пароніми – це різні за значенням слова, що схожі за вимовою та в деяких випадках мають споріднені корені.
33. Синонімія. Табу й евфемізми. Антонімія.
Синоніми – це слова, які мають значення, що повністю або частково збігаються.
За ступенем синонімічності синоніми поділяються на абсолютні та часткові.
Абсолютні(повні) синоніми – синоніми, які повністю збігаються за значенням, тобто не різняться ні відтінками значень, ні емоційним забарвленням, ні сполучуваністю. Вони можуть взаємозмінюватися абсолютно в усіх контекстах.
Здебільшого абсолютні синоніми трапляються в термінології.
Часткові синоніми – синоніми, які не повністю збігаються. Вони можуть різнитися відтінками значень, емоційно-експресивними забарвленням, стилістичними функціями. Відповідно серед них виділяють семантичні, стилістичні й семантико-стилістичні синоніми.
Семантичні або ідеографічні синоніми – синоніми, які різняться відтінками значень. Наприклад, шлях і дорога(шлях – це велика проїзна дорога, тоді як дорога – будь-яке місце для проїзду)
Стилістичні(емоційно-експресивні) синоніми – синоніми, які різняться емоційно-експресивним забарвленням. Наприклад, їсти і жерти; обдурити і надути.
Семантико-стилістичні синоніми – синоніми, які одночасно різняться відтінками значень і стилістичним забарвленням, тобто поєднують ознаки першої і другої групи. Наприклад, іти, плестись(повільно, важко; розмовне), перти(інтенсивно, грубе).
Сукупність усіх синонімів певного змісту називають синонімічним рядом.
Синоніми – це багатство мови. Чим краще людина володіє синонімічними засобами мови, тим краще вона говорить і пише. Синоніми допомагають точніше висловити думку, передати її різні відтінки, показати ставлення мовця до предмета мовлення, викликати певну реакцію слухача. Українська мова вирізняється серед інших надзвичайним синонімічним багатством.
Табу – полінезійське слово, яке стосується етнографії; означає заборону на вживання тих чи інших слів, виразів або власних імен через забобони, вірування із цензурних і етичних міркувань.
Евфемізми – слова або вислови, які вживають замість заборонених слів.
Антоніми – різні за звучанням слова, які мають протилежні, але співвідносні значення.
Розрізняють чотири групи антонімів: контрарні, комплементарні, контрадикторні та векторні.
Контрарні антоніми виражають якісну протиставленість і утворюють градуальні опозиції. Між ними є проміжний член(хоча б один). Наприклад, нижній – середній – верхній.
Комплементарні антоніми доповнюють один одного до родового і є граничними за своїм характером. У них немає середнього(проміжного) члена. Заперечення одного з них дає значення іншого: живий – мертвий(не живий – мертвий)
Контрадикторні антоніми - один із членів утворює за допомогою префікса не- і не має точної визначеності: молодий – немолодий(середніх літ, літній, старий).
Векторні антоніми виражають протилежну спрямованість дій, ознак, властивостей: збирати – розбирати.
Атноніми бувають різнокореневими(любов – ненависть) та однокореневими(прихід – відхід).
Крім міжслівної, існує ще внутрішньослівна антонімія, за якої одне слово позначає протилежні значення. Наприклад, позначати має значення «давати в борг» і « брати в борг».
Антонімія – важливий стилістичний засіб. Вона є основою стилістичних прийомів антитези, суть якої полягає в зіставленні протилежних явищ, образів для посилення враження.