- •1. Мовознавство як наука про мову. Значення мовознавства. Прикладна лінгвістика.
- •2. Місце мовознавства серед інших наук та його зв’язок з суспільними і природничими науками.
- •3. Методи дослідження мови. Синхронне та діахронне вивчення мов.
- •4. Суспільний характер мови. Біологічне й психічне в мові.
- •5. Функції мови в суспільстві:
- •6. Мова як засіб національного самозбереження.
- •7. Мова і мислення.
- •8. Мова як особлива знакова система.
- •9. Мова і мовлення.
- •10. Поняття про територіальні й соціальні діалекти.
- •11. Поняття про структурно-функціональні стилі мови.
- •12. Поняття структури мови і мовної системи.
- •13. Рівні (яруси) мови. Розділи мовознавства.
- •14. Функції елементів мовної структури.
- •15. Три аспекти у вивченні звуків.
- •16. Принципи класифікації звуків мови. Система голосних. Дифтонги, поліфтонги.
- •17. Класифікація приголосних звуків.
- •18. Наголос, його типи і функції.
- •19. Такт. Енклітики й проклітики.
- •20. Склад. Основні теорії складу. Види складів.
- •21. Інтонація та її елементи.
- •22. Позиційні та комбінаторні звукові зміни.
- •23. Поняття про фонему. Інваріант і варіанти фонем.
- •24. Поняття про систему фонем. Диференційні й інтегральні ознаки фонем. Фонологічні опозиції.
- •25. Орфоепія. Основні правила української орфоепії.
- •26. Походження й основні етапи розвитку письма. Предметне письмо
- •Піктографічне письмо
- •Ієрогліфічне письмо
- •27. Графіка й алфавіт. Сучасний український алфавіт.
- •28. Орфографія та її принципи.
- •29. Слово як предмет лексикології.
- •30. Лексичне значення слова. Мотивовані й немотивовані значення слів. Слова повнозначні й неповнозначні.
- •31. Моносемія та полісемія. Типи переносних значень слів.
- •32. Омонімія. Типи омонімів. Пароніми.
- •33. Синонімія. Табу й евфемізми. Антонімія.
- •34. Стилістичне розшарування словникового складу мови. Лексика книжної мови. Розмовні слова. Просторічна лексика, діалектизми, професіоналізми і терміни; жаргонні й вульгарні слова.
- •35. Історичні зміни словникового складу мови. Архаїзми, історизми. Неологізми, оказіоналізми.
- •36. Основні шляхи збагачення словникового складу мови.
- •37. Лексикографія. Типи словників.
- •38. Граматична будова мови як предмет граматики. Основні одиниці граматичної будови мови: морфема, словоформа, словосполучення і речення.
- •39. Поняття морфеми. Морфема і морф. Типи морфем.
- •40. Морфемна будова слова. Історична змінність морфемної будови слова.
- •42. Граматичне значення.
- •43. Синтетичні й аналітичні засоби вираження граматичних значень слів.
- •44. Граматична форма слова.
- •45. Поняття про граматичні категорії.
- •46. Частини мови як лексико-граматичні класи слів.
- •47. Перехід слів із одного лексико-граматичного розряду в інший.
- •48. Поняття про словосполучення. Синтаксичні зв’язки слів у словосполученнях.
- •52. Об’єктивний характер законів розвитку мови. Основні процеси історичного розвитку мов: диференціація й інтеграція. Поняття про субстрат і суперстрат.
- •53. Мови міжнародного спілкування. Штучні міжнародні мови.
- •54. Генеалогічна класифікація мов світу. Основні сім’ї мов.
- •55. Типологічна (морфологічна) класифікація мов.
27. Графіка й алфавіт. Сучасний український алфавіт.
Графіка – сукупність усіх засобів письма; розділ мовознавства, який вивчає співвідношення між графемами і звуками.
Букви певної мови складають її алфавіт.
Алфавіт – сукупність букв якогось фонографічного письма, розташованих у історично усталеному порядкую
Таку ж мотивацію мають і синонімічні назви алфавіту – азбука(перші букви кирилиці аз і буки) та абетки(перші букви українського алфавіту а та бе).
Майже 75% населення Землі користується буквено-звуковим письмом . Нині існує 4 сім’ї алфавітів: латинська(30%), слов’янська(10%), арабська(10%) та індійська(20%). До латинської сім’ї належать 70 алфавітів: 30 європейських, 20 азіатських, 20 африканських.
Ідеальний алфавіт повинен мати стільки букв, скільки є звуків у мові, причому кожна графема(буква) повинна позначати тільки один звук, а кожен звук – мати одну графему. Однак ідеальних алфавітів немає. Це пояснюється тим, що, по-перше, 24 буквами грецького і 25 латинського алфавітів неможливо передати усі звуки сучасних мов; по-друге, в усіх мовах відбуваються фонетичні зміни, а орфографія залишається традиційною.
28. Орфографія та її принципи.
Орфографія – система однакових написань, що історично склалася, яку використовують в писемному мовленні; розділ мовознавства, який вивчає й опрацьовує систему правил, що забезпечують однакові написання.
Орфографія будь-якої мови грунтується на певних принципах. Орфографічні принципи визначають вибір одного написання там, де є орфограми, тобто там, де можливі два чи більше різних написань. На основі цих принципів установлюються орфографічні правила.
Залежно від того, який принцип є провідним при позначенні звукового складу слів у тій чи іншій національний орфографії, говорять про основні принципи цієї орфографічної системи загалом.
Існує 4 принципи орфографії:
- фонетичний
Суть його полягає в тому, що слова пишуть так, як вимовляють.
За цим принципом в українській мові пишуться префікси з- і с-(зробити, зняти, але спитати, схопити), а також слова гарячий, чорний, чеський, серце, тижневий.
Фонетичний принцип характерний для білоруської, сербської та хорватської орфографії. Отнологічно фонетичний принцип є першим для всіх мов.
- морфологічний
Для нього характерне однакове написання однієї й тієї самої морфеми незалежно від її вимови в тій чи іншій позиції.
За морфологічним принципом пишуться слова боротьба, сміється, братський, пісня, агентство, де однакове написання морфем збігається, незважаючи на вимову [б о р о д’ б а],[с’ м’ і й е ц’ а],[б р а ц’ к и й],[п’ і с н’ а],[а г е н с т в о].
На відміну від російської орфографії, де переважає морфологічний принцип написання, українська орфографія грунтується на двох принципах – фонетичному та морфологічному.
- історико-традиційний
Він полягає в тому, що зберігається такі написання, які на сучасному етапі втратили свою мотивованість, тобто слова пишуться так, як вони писалися колись, хоч таке написання не відповідає ні звучанню слова, ні його морфемній структурі.
До традиційних написань в українській мові належать написання я, ю, є, ї, щ на позначення двох звуків, збереження подвоєння приголосних в іншомовних власних назвах(Голландія, Руссо, Уатт) і написання без подвоєння іншомовних загальних назв(каса, клас, колектив), а також написання е та и в ненаголошених позиціях таких слів, як левада, леміш, лиман, кишеня тощо.
- ідеографічний або символічний
(Його ще називають диференційними написаннями). Опирається на смислові відмінності подібних написань.
Так, наприклад, в українській мові є слова компанія і кампанія. Слово «компанія» вживається тоді, коли потрібно виразити значення «товариство», а кампанія, коли слово має значення «сукупність заходів для здійснення в певний період якогось важливого громадсько-політичного або господарського завдання». За ідеографічним принципом пишуться різні закінчення для різних значень у деяких словах. Наприклад, звука(в музиці, в лінгвістиці) і звуку(в інших значеннях), органа(частина організму) і органу(установи). Цим принципом обгрунтовується також різні написання прийменника з іменником і ононімічних прислівників(до дому і додому), написання малої букви в загальних назвах і великої у власних( віра і Віра), а також, написання займенників ви і Ви.
Деякі вчені як окремий принцип виділяють написання запозичених слів, які відображають іншомовні правила орфографії, тобто ті випадки, які грунтуються на практичній транскрипції і транслітерації: фойє.
Підсумовуючи все сказане, наголосимо на тому, що орфографія має особливе соціальне значення. Вона торкається інтересів усього суспільства і тому є предметом постійної уваги і турботи мовознавців, які займаються питаннями культури мовлення.