6. Складна (подвійна) форма вини.

Теорія крим.права та судова практика оперує таким поняттям як змішана (подвійна,складна) форма вини. Змішана формою вини визнається різне психічне відношення винної особи до СНД та його наслідків або ж різне психічне відношення особи до двох СНН в одному складі злочину. Законодавець встановлюючи відповідальність винної особи до СНД та його наслідків або ж різне психічне відношення особи до двох СНН в одному складі зочину. В першому випадку. Законодавец встановлюючи відповідальність за СНД в деяких випадках передбачає можливість різного психічного відношення особи до двох СНН та його наслідків. У другому випадку наявність змішаної форми вини викликана законодавчим об’єднанням двох самостійних складів злочинів в один у зв’язку з їх огранічною єдністю та певним розповсюдженням. В цьому випадку одним складом злочину передбачено два сомостійних СНН один з яких є похідним від основного. Встановлення конкретних ознак суб’єктивної сторони в тому числі наявності змішаної форми вини має велике значення.правильне визначення психічного відношення особи до вчиненого дозволяє відмежувати злочинне діяння від незлочинного , а також один злочин від іншого.

7. Факультативні ознаки суб’єктивної сторони: мотив і мета злочину

Суб’єктивна сторона, крім вини характеризується наступними факультативними ознаками – мотивом та метою. Мотив – це зумовлене певними потребами й інтересами внутрішнє спонукання, яке викликає в особі бажання, рішучість вчинити СНД. Мотив вчинення злочину можна поділити на наступні групи:1.суспільно шкідливі(низьки)(хуліганський,помства, заздрощі, ненавість);2.суспільно нейтральні(образа у зв’язку з неправильною поведінкою потерпілого , сором,жалощі,співчуття тощо.)3.суспільно корисні(бажання допомогти людині,суспільсту,державі.)Мета – це певний результат, якого намагається досягти винний при вчиненні злочину. Мета в залежності від результату, якого наманається досягти винна особа може бути: первинна,проміжна і кінцева.значення: 1.вказані ознаки впливають на кваліфікацію.2.допомогає встановити наявність злочину.3.відмежувати один злочин від іншого.4.впливають на покарання

Від мотиву злочину слід відрізняти мотивацію злочину та мотивування злочину. Мотивація злочину – це цілісний внутрішній процес формування, розвитку і реалізації мотиву злочину; процес внутрішньої (суб’єктивної) детермінації суспільно небезпечного діяння. До складу мотивації входить не тільки мотив, але й інші складові компоненти мотиваційної сфери особи ( потреби, цінності, цілі, емоції, почуття, ідеали тощо). Структура мотивації злочину загалом включає такі етапи: 1) актуалізація певного психічного компонента (потреби, інтересу, потягу, ідеалу, прагнення тощо) або їх сукупності; 2) усвідомлення мотиву; 3) цілеутворення (утворення мети); 4) вибір і оцінка засобів і способів реалізації мотиву та досягнення мети; 5) прогнозування можливих результатів; 6) прийняття рішення про вчинення суспільно небезпечного діяння; 7) виконання прийнятого рішення; 8) контроль і корекція своїх дій чи бездіяльності; 9) аналіз насталих наслідків тощо. Крім того, мотивації властиві такі функції: відображувальна; спонукальна; сенсоутворююча; селективна; регулятивна; контролююча. Також мотивація злочину має чотири типи (форми): 1) мотивація злочинної діяльності; 2) мотивація імпульсивних злочинів; 3) мотивація звичних злочинів; 4) мотивація необережних злочинів.

Мотивування злочину – це раціональне пояснення особою, яка вчинила злочин, причин своїх суспільно небезпечних дій або бездіяльності шляхом висвітлення тих прийнятних для неї обставин, котрі спонукали її до вчинення суспільно небезпечного діяння.

Емоційний стан – це сукупність емоцій і переживань, які були в особи під час вчинення нею злочину. У більш конкретному розумінні це особливий психоемоційний стан у рамках осудності, який раптово виникає внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілої особи. За таких умов емоції можуть відчутно впливати на формування вини, мотиву та мети злочинів.