Індексація вживання початкової позиції дієслова у текстах давньогерманських пам’яток

№ п/п	Пам’ятка писемності	Кількісні дані
		Кількість речень	Відносна частота конструкцій з V-1 у тексті
1.	Беовульф	816	25,6%
2.	Битва при Мальдоні	98	36,7%
3.	Видіння Хреста	69	49,2%
4.	Книга Буття (англ.)	867	24,3%
5.	Книга Виходу (англ.)	162	30,2%
6.	Пісня про Хільдебранда	22	9%
7.	Хеліанд	1538	18,6%

Моделі з абсолютною препозицією дієслова властиві, в основному, поетичному тексту, де характер початкових елементів є вирішальним для розмежування складових частин гіпотаксису. У давньогерманській прозі більшість початкових елементів головних і підрядних речень представлені сполучниками або прислівниками, в тому числі у сполучниковій функції. У поетичному дискурсі сполучники можуть оформлювати тільки залежні речення, а головні, як правило, починаються з ненаголошених часток. Це зумовлено законом давньогерманського алітераційного віршування, відповідно до якого початковий ненаголошений склад (clause-initial dip) має бути заповнений згрупованими у пучок фонетично легкими елементами типу сполучників або допоміжних дієслів, що не є типовим для прозових речень (Г. Кун). Таким чином, дієслово в абсолютній препозиції речення, навіть якщо воно бере участь в утворенні алітерації, не обов’язково має бути наголошеним, як, наприклад, у тексті “Беовульфа”, де 75% речень починаються з чітко ідентифікованого ненаголошеного складу. Пор.:

(26) двн-англ. Gewat þa ofer wægholm winde gefysed (Beowulf, 216) – “Рушив тоді (човен) через хвилі, вітром підштовхуваний”.

Пересув дієслів з первісно кінцевої позиції головного (незалежного) речення (OV) у початкову (VO) позбавляє їх лексичного наголосу, прирівнюючи їх до детермінантів. Це робить вживання дієслів у препозиції стилістично немаркованим або узвичаєним явищем в давньоанглійській поезії. Даний феномен слугує засобом когезії між окремими віршованими рядками. Таке пояснення ґрунтується на понятті “синтаксичного радіуса дії дієслова” і спостереженнях над текстом “Беовульфа”, в якому дієслово чітко завершує один довгий рядок або починає інший. Розміщення дієслова в початковій позиції передбачає створення автором героїчного епосу атмосфери очікування чогось, що має бути відтвореним у наступних рядках; дієслово контролює синтаксичну одиницю, більшу за розміром ніж напіврядок, в якому воно стоїть. Пор.:

(27) двн.-англ. Þa wæs on salum | sinces brytta, || gamolfeax ond guðrof, | geoce gelyfde || brego Beorht-Dena, | gehyrde on Beowulfe || folces hyrde | fæstrædne geþoht (Beowulf, 607-610) – “Тоді звеселився даруючий скарби, сивий і в битвах безжальний; у допомогу він вірив, правитель данів; у Беовульфі відчував поводир народу тверду рішучість”.

У реченні (27) дієслова gelyfde і gehyrde відкривають позицію для так званого “відкладеного суб’єкта” (postponed subject за Р. Стоквеллом і Д. Мінковою), що забезпечує когезію та заповнення синтаксичного простору дієслова, до яких прагнув давній співець.

Давньоісландська мова демонструє послідовну появу VSO-моделі й у прозових, й у віршованих творах. Препозиція дієслова є узуальним засобом оформлення періоду у віршованому тексті (текстовий конектор) з його високою питомою вагою прямого мовлення, неточності алітерацій і паралелізмів як невід’ємних ознак пісенного виконання в давніх спільнотах. Серед загальних місць у піснях “Старшої Едди” виокремлено чотири типи речень з дієсловом у початковій позиції: 1) наказ, запитання, звертання: Segðu þu mer þar, Völundr, vísi alfa – “Скажи мені, Вьолунд, князь альвів”; 2) урочисте вітання: Heil dagr – heilir dags synir! “Слався, день, славтеся, сини дня!”; 3) прокляття:: Farðu mu, þars þic hafi allan gramir! “Іди геть, щоб тебе забрали боги!”; 4) умовляння поводитися відповідно до кодексу честі: Vaeria þat soemst, at han sva reði – “Не годилося б, щоб він так правив”.

Початкова позиція зачинів, властивих пісням “Старшої Едди” і поетичним вставкам “Молодшої Едди”, може бути також заповнена дієсловами, які інколи руйнують їх формульний характер. Серед них є вирази, які маніфестують: 1) формалізацію часово-просторових відношень: Vara þat nu, ne i gaer – “Сталося це не тепер, не вчора”; vitoma við a moldo menn in saelli – “не знаємо на землі людей таких щасливих”; 2) ритуально-магічні дії: Sat en alnostra ambatt fyrir – “Сиділи усі підступні біля служниці”; 3) почуття і переживання героїв: Hlo þa Brynhilðr – boer allr dunði – “Розсміялася тоді Брюнхильд – оселя вся загула”.

Ідея “прискореної дії”, актуалізованої шляхом пересуву дієслова в початкову позицію речення, співзвучна стилістиці значної частини давньоісландських творів, яким властива стрімкість відтворюваних подій у поєднанні зі стислістю їх викладу. Кінцевий епізод із “Пісні про Трюма”, в якому йдеться про повернення молота Тора, визначено як завуальовану форму первісного добування меду, типологічно ототожнюваного з сюжетами про культурних героїв в давньогерманській міфології. Пор.:

(28) двн.-ісл. Drap ena öldnu | jötna systur || hinas bruþfear | of beþit hafþi: || hon skell of hlaut | fyr skillinga, || en högg hamars | fyr hringa fjölþ (Þrym 32 (31); Elder Edda, 136) – “Убив він стару, йотунів сестру, яка дари у нареченої раніше просила: замість дарів їй удари дісталися, замість перснів її молот колотив”.

З погляду теорії актуального членування дієслову drepa надається статус елемента з високим ступенем “комунікативного динамізму”, для визначення якого беруться до уваги два фактори – контекстний і семантичний. Невідновлюваність аналізованого дієслова з наведеного ситуативного контексту або його новизна, специфіка каузальної семантики, приналежність до класу дієслів із високою семантичною наповненістю дозволили зробити висновок, що його позиція зумовлена комунікативним чинником.

Таким чином, наявність конструкцій типу VSO, SVO, і SOV у північно-західних поетичних пам’ятках визначається як співіснування архаїзмів та інновацій. Це стосується таких творів, як давньоанглійські вільні перекази “Книги Буття” та “Книги Виходу”, поетичних вставок в “Англо-саксонській хроніці” (“Битва при Мальдоні”), в яких зображується боротьба Британії проти скандинавів. Стилістика цих пам’яток, їхня близькість до героїки “Беовульфа” або пісень “Старшої Едди” припускає наявність певного корпусу залишкових елементів, у тому числі синтаксичних конструкцій типу VSO, які допомагають створювати ефект динамічних, прискорених дій.