Самостійна 4 Філософія

Бегерсткого В І

УЕ-21

Самостійна 4

1. Підготувати повідомлення в якому розкрити головні аспекти філософії свідомості.

На ранніх ступенях розвитку філософії відсутнє чітке розмежування свідомого та несвідомого, матеріального та ідеального у трактуванні психічних явищ. Так, основу свідомих дій Геракліт визначав поняттям логос (слово, думка, суть речей). Вперше розрізняли матерію і свідомість софісти, а за ними - Сократ. У Платона об'єктивний зміст актів свідомості відокремлюється в особливий світ ідей, протилежних всьому матеріальному світу. Відтоді проблема свідомості не втрачає гостроти, а в сучасних умовах навіть актуалізується. Це зв'язано з зростанням ролі свідомості в житті людини і суспільства, з новими досягненнями науки в осягненні свідомості: з відкриттям безсвідомо-го, виявленням нових фактів, що утворюють проблемне поле парапсихології, досягненнями реаніматології, що спонукають до роздумів про те, що відбувається з свідомістю людини після смерті тощо.

Свідомість має складну багатогранну природу. Крім філософії свідомість вивчають психологія, фізіологія, біологія, соціологія та ін. На відміну від окремих наук, предмет, що має спеціальний характер, філософія прагне до цілісного, системного осягнення всесвіту і людини. Тому і при вивченні свідомості філософи намагаються розкрити різні її аспекти:

• гносеологічний (відображаючий),

• онтологічний (буттєвий),

• оксіологічний (ціннісний),

• соціокультурний;

Гносеологічний аспект відображення предмета в теорії полягає в тому, що світ відображається у свідомості людини не дзеркально, не як результат споглядального сприйняття дійсності, а через призму практично-діяльного відношення людини до світу і до самої себе, через призму потреб і інтересів. Саме пізнавальне відношення людини до дійсності є практичним за своєю природою. В основі відношення людини до світу лежать її потреби й інтереси. Вони можуть бути задоволені тільки в процесі практичного освоєння людиною дійсності.

Онтологічний аспект полягає в тому, що зміст філософії є об'єктивним за своїм походженням. Він є відображенням об'єктивно існуючого відношення "людина — світ". А тому філософія, як специфічна форма усвідомлення людиною свого буття, як форма суспільної свідомості, претендує на те, щоб дати людині знання про світ і про саму людину в їхньому бутті, тобто вона за своїм змістом претендує на те, щоб відповісти на запитання: "Що ж таке світ? Яка його природа? Що таке людина за своєю природою і сутністю? Яке місце вона займає у світі? Як влаштований світ, у якому живе людина? Які існують загальні зв'язки і закони природи, суспільства, мислення? У чому суть самого людського буття, мета і зміст життя?" Іншими словами, онтологічний аспект відображення предмета філософії в теорії акцентує увагу на її змісті, що складається незалежно від бажання і волі людей. Це відображення може бути і істинним, і помилковим. Об'єктивна зумовленість змісту філософії перетворює її на особливий феномен духовного життя людини, що виступає не тільки як результат її життєдіяльності, але і як її передумова, стаючи фактором, що активно впливає на характер ставлення людини до самої себе, на усвідомлення нею змісту свого буття.

Логічний аспект відображення предмета філософії в теорії полягає в тому, що результати практично-діяльного і пізнавального відношення до дійсності, відображені в змісті філософського знання, фіксуються, знаходять свій вираз в понятійно-категоральному апараті філософії. У системі понять, категорій, законів знаходять своє вираження гранично загальні основи буття людини і світу, усвідомлення людиною своєї сутності і сутності світу в їхньому взаємозв'язку, свого місця у світі, цілей і сенсу життя. Тому поняття і категорії є показником ступеня усвідомлення людиною свого відношення до світу і до себе. Зміст понятійно-категоріального апарату, його структура, динаміка відбивають динаміку розвитку як самої дійсності, людини, так і їхнього взаємозв'язку. Можна сказати, що ступінь розробки понятійно-категоріального апарату, чіткість і ступінь розкриття змісту понять, категорій, законів свідчить про ступінь розвитку пізнавальних можливостей людини, розвитку і зрілості самої теорії. Логічні форми відображення дійсності є підсумком попередньої пізнавальної діяльності, сходинками пізнання, освоєння світу, важливим засобом його перетворення. Вони відіграють важливу роль у цілепокладальній діяльності людини, у визначенні нею як програмних, стратегічних, так і найближчих, практичних цілей діяльності. Тому ці логічні форми виступають, з одного боку, як результат, підсумок попередньої життєдіяльності, а з іншого боку - як її передумови, як умови, фактори і засоби пізнання людиною навколишнього світу і його перетворення відповідно до своїх потреб та інтересів для забезпечення свого існування, функціонування і розвитку.

Всі аспекти прагнуть виявити механізми її становлення та розвитку у онто- і філогенезі, розкрити її соціально-діяльну суть.