Самостійна 5 ОВ

Бегерського В І

УЕ-21

Самостійна 5

Тема 5. Організація технічної підготовки виробництва

Завдання 1. Опрацювати літературу за темою самостійної роботи і на підставі її вивчення охарактеризувати сутність авторських свідоцтв та патентів.

Пате́нтна документа́ція — сукупність первинних та вторинних документів, які містять відомості про суть технічних або технологічних рішень, заявлених для патентування або визнаних патентоспроможними, а також відомості, що мають юридичне значення й визначають права авторів та власників патентів.

До патентної документації належать, у першу чергу, описи винаходів, промислових зразків, торгових марок, корисних моделей.

Найпоширенішою є категоризація патентів за об'єктами промислової власності, на які вони видаються. За цією категоризацією виділяють такі види патентів:

• Патент на винахід

• Патент на корисну модель

• Патент на промисловий зразок

Залежно від змісту документа або характеру відомостей про винаходи, промислові зразки та інші об'єкти промислової власності розрізняють:

• патентно-правову;

• патентно-технічну;

• патентно-економічну документацію.

Також розрізняють первинну та вторинну документацію. До первинної інформації належать: описи винаходів до опублікованих заявок і патентів; офіційні патентні бюлетені, які видаються патентними відомствами; покажчики до патентних бюлетенів; реферативний журнал «Винаходи країн світу» і збірники патентів. До вторинної інформації належать анотації, реферати та описи інших об'єктів промислової власності.

Опис винаходу (ОВ) до патентів й авторських свідоцтв — основний вид патентного документа. Він є невід'ємним додатком до охоронного документа.

Опис винаходу складається з чотирьох основних частин:

Бібліографічна частина — включає назву країни або патентного відомства, герб країни, найменування документа, номер охоронного документа, індекси МКІ, НКІ й УДК, дати (подачі заявки й публікації в патентному бюлетені, видачі авторського свідоцтва або патенту тощо), а також прізвище автора(-ів), заявника й назву винаходу;

«Формула винаходу», де стисло наводяться основні ознаки винаходу та його сутність;

Текст винаходу — наводиться в тому випадку, коли не подається формула винаходу, розкривається новизна та суть описуваного технічного рішення;

Креслення, схеми. Ця частина ілюструє й підтверджує винахід.

А́вторське свідо́цтво — документ, що засвідчує юридичне право автора. Найбільшого розповсюдження набуло у СРСР.

Автори, які працюють на підприємствах, у науково-дослідних установах та інших організаціях, подавали заявки на одержання авторського свідоцтва, як правило, через підприємство чи організацію, де вони працюють. У випадках, коли робота здійснена в порядку виконання службового завдання, керівники підприємств і організацій оформляли заявки на видачу авторського свідоцтва на ім'я підприємства (організації) із зазначенням автора (авторів). Якщо винахід є результатом колективної творчості і при цьому неможливо встановити авторство окремих осіб, авторське свідоцтво видавалося на ім'я того підприємства (організації), де працює автор. За автором зберігалися повні особисті й майнові права, а також пільги (право авторства, право на присвоєння імені автора, права на першочергове здобуття посад наукових працівників за своїм фахом тощо).

В Україні авторське свідоцтво, видавав Комітет у справах винаходів та відкриттів при Кабінеті Міністрів України.

Нині авторське свідоцтво замінене патентом на винахід та корисну модель.

Завдання 2. На підставі опрацьованої літератури розкрити сутність та особливості конструкторської та технологічної підготовки.

Створення нових видів продукції здійснюється в процесі під­готовки виробництва, що відбувається поза рамками виробничого про­цесу. Завдання підготовки виробництва полягає у тому, щоб забезпе­чити необхідні умови для функціонування виробничого процесу.

Підготовка виробництва – процес безпосереднього застосу­вання праці колективу працівників з метою розробки і організації ви­пуску нових видів продукції або модернізації виготовлених виробів. Процес підготовки виробництва – особливий вид діяльності, що поєд­нує вироблення науково-технічної інформації з її перетворенням на матеріальний об’єкт – нову техніку.

Нова техніка – це результат науково-технічних досягнень, що сприяє під час її виробництва і реалізації розвитку продуктивних сил, і задоволенню потреб суспільства в продукції вищої якості, ніж відомі раніше прототипи або аналоги.

Процес підготовки виробництва за своєю структурою неодно­рідний і складається з безлічі процесів з різним змістом. Класифіку­вати окремі процеси підготовки виробництва можна за видами і ха­рактером робіт, просторово-тимчасовою і функціональною ознаками, відношенням до об’єкта управління.

За видом робіт (за видом трудової діяльності) процеси підго­товки виробництва поділяються на дослідні, конструкторські, техноло­гічні, виробничі та економічні.

За характером робіт виокремлюють процеси підготовки вироб­ництва:

- основні (проведення досліджень, інженерних розрахунків, проектування конструкцій, технологічних процесів, форм і методів ор­ганізації виробництва, економічні розрахунки та обґрунтування);

- експериментальні виробничі (виготовлення і випробування макетів, дослідних зразків і серій машин).

За розташуванням у часі і просторі процеси підготовки вироб­ництва поділяються на:

- операції – первинна ланка процесу створення нової техніки. Вона виконується на одному робочому місці одним виконавцем і скла­дається з низки послідовних дій;

- роботи – сукупність послідовно виконуваних операцій, що характеризується логічною завершеністю і закінченістю дій щодо ви­конання визначеної частини процесу;

- стадії – сукупність низки робіт, пов’язаних єдністю змісту і методів виконання, що забезпечує вирішення конкретного завдання підготовки виробництва;

- фази – комплекс стадій і робіт, що характеризує закінчену частину процесу підготовки виробництва. Вона пов’язана з переходом об’єкта робіт у новий якісний стан.

Технічна підготовка виробництва на промисловому підпри­ємстві включає комплекс послідовно пов’язаних наукових, проектно-конструкторських, технологічних, організаційно-економічних та інших заходів, направлених на створення і впровадження у виробництво но­вих видів виробів, технологічних процесів і вдосконалення раніше освоєних конструкцій та технологій.

Процес підготовки нового виду обладнання, виробу, нових технологічних процесів або вдосконалення старих виробів та існуючих технологій здійснюється в науково-дослідних інститутах, проектно-конструкторських організаціях галузі з наступним продовженням робіт на підприємствах або об’єднаннях при безпосередній участі заводсь­ких органів управління науково-технічним процесом.

Тому необхідно розрізняти зовнішньо- та внутрішньозаводську технічну підготовку виробництва. Зовнішньозаводська включає етапи наукового дослідження нових моделей або перевірки його результатів з розробки або вдосконалення технологічних процесів у лабораторних умовах. У подальшому вся ця документація передається безпосередньо на підприємство. З цього моменту починається внутрішньозаводська тех­нічна підготовка виробництва, яка включає організацію робіт з ви­пуску нових виробів, покращення конструкцій існуючих, з впрова­дження нових і вдосконалення діючих технологічних процесів.

Основними органами технічної підготовки виробництва на підприємстві є відділи головного конструктора, головного технолога, головного металурга, центрально-заводська лабораторія, бюро плану­вання технічної підготовки виробництва.

Роботи з економічного обґрунтування освоєння нових і вдоско­налення існуючих конструкцій машин виконують економічні служби підприємства.

Технічна підготовка виробництва здійснюється відповідно до плану розвитку підприємства. При створенні нових типів машин або їх вдосконалення широке застосування знаходять методи прогнозування розвитку науки і техніки. Прогноз різних варіантів технічного роз­витку виробництва підприємства є основою для розробки перспектив­ного плану.

Основними задачами технічної підготовки виробництва є:

- забезпечення конструкторської і технологічної підготовки нових конкурентоспроможних виробів і вдосконалення існуючих видів виробів, а також вдосконалення і проектування нових технологічних процесів;

- своєчасне забезпечення окремих підрозділів відповідними кресленнями та технологічною документацією.

Конструкторська підготовка на промислових підприємствах, як правило, поділяється на конструювання нового обладнання (або вдосконалення існуючих конструкцій), нових видів виробів або їх по­кращення. При конструюванні нового обладнання або вдосконаленні його конструкції основними етапами є: складання технічного завдання з проектування машини, ескізне проектування; виконання технічного проекту, складання робочих креслень.

Технічне завдання (ТЗ) містить основні вхідні дані для проек­тування. На основі вивчення досягнень вітчизняної та зарубіжної науки і техніки в ТЗ вказується основний принцип роботи нової ма­шини, конструктивні особливості, а також вид енергії, яка викорис­товується, орієнтовний габарит і можлива вага, приводиться зістав­лення основних укрупнених параметрів проектованої машини по від­ношенню до кращих зарубіжних і вітчизняних машин цього типу. За затвердженим технічним завданням розробляється ескізний проект, який повинен дати відповідь на питання про правильність технічної пропозиції, прийнятої на проектування.

На основі ескізного проекту ведеться технічне проектування. У технічному проекті уточнюється креслення загального вигляду і вузлів. Детально розробляють кінематичну і електричну схеми ма­шини, розраховують техніко-економічні показники: проектну вартість, капітальні витрати, економічну ефективність. При складанні робочих креслень на деталі, вузли, механізми, вироби з складальними і монтаж­ними схемами розробляється також вся необхідна документація для виготовлення і експлуатації нового обладнання.

У серійному і масовому виробництві в робочі креслення вно­сять доповнення, одержані при випробуваннях дослідно-промислового екземпляру. Всі креслення виконуються відповідно до прийнятих стан­дартами. Стандарт – стійкий зразок або документ, який закріпляє пе­редові досягнення науки і техніки. За даним зразком може бути виго­товлено обладнання та інша продукція.

Найважливішою особливістю сучасної організації конструк­торської підготовки виробництва є широке використання стандарти­зації, що дає змогу уникнути необґрунтованого різноманіття в якості, типах і конструкціях виробів, у формах і розмірах деталей та загото­вок, у профілях і марках матеріалів, у технологічних процесах, органі­заційних методах. Стандартизація є одним з ефективних засобів приско­рення науково-технічного прогресу, підвищення ефективності вироб­ництва і зростання продуктивності праці конструкторів.

Конструкторська уніфікація – це комплекс заходів, що забез­печують усунення необґрунтованого різноманіття виробів одного при­значення, різнотипності їхніх складових і деталей, приведення до мож­ливої однаковості способів їх виготовлення, складання та випробу­вання. Уніфікація є базою агрегатування, тобто створення виробів шляхом їхнього компонування з обмеженої кількості уніфікованих еле­ментів і конструкційної наступності. Уніфікація доповнює стандарти­зацію – це свого роду конструкторська стандартизація.

Стандартизація обмежує число різновидів у конструкціях, роз­мірах, формах, різноманітних якісних характеристиках різних об’єктів. Без широкої стандартизації не можливий перехід до потокового і авто­матизованого виробництва. Заводська стандартизація значно спрощує, здешевлює і прискорює технологічну підготовку і є важливою пере­думовою стандартизації технологічного оснащення.

У масштабах окремих підприємств або галузей проводяться додатково до стандартизації заходи з нормалізації виробів, які не охоп­лені стандартами. Нормалізація дозволяє широко застосовувати метод створення конструкції виробу з окремих деталей, вузлів, механізмів або агрегатів. При цьому трудомісткість виготовлення виробів скоро­чується у декілька разів.

Агрегатування – це форма уніфікації, що полягає у створенні рядів уніфікованих вузлів і агрегатів, які використовують для ство­рення різноманітних виробів. Агрегатування дає змогу створювати збірно-розбірне устаткування, що складається з взаємозамінних норма­лізованих елементів, за необхідності воно може бути розібране, а агре­гати, що входять у нього, використані в нових виробах для створення іншого устаткування. При цьому в десятки разів скорочується кіль­кість типів і розмірів основних елементів конструкції устаткування.

Методами стандартизації і нормалізації здійснюється уніфіка­ція, під якою розуміється встановлення конструктивної тотожності за формою і розмірами різних об’єктів, які випускаються різними підпри­ємствами. Це дозволяє проводити повну взаємозаміну однакових вуз­лів, механізмів і деталей при виготовленні і експлуатації виробів.

У результаті стандартизації, нормалізації і конструктивної уні­фікації підвищуються техніко-економічні показники діяльності підпри­ємства: зростання продуктивності праці, зниження собівартості і трудо­місткості продукції, скорочення тривалості виробничого циклу, змен­шення обсягу незавершеного виробництва, покращення якісних пара­метрів виробу.

У практиці конструкторських робіт до виробничо-технологіч­них показників відносять: трудомісткість, матеріаломісткість та їх структури, коефіцієнт використання матеріалу, ступінь конструктивної уніфікації.

До економічних показників якості машин відносять: капітало­вкладення у виробництво машин; собівартість її виготовлення, капі­таловкладення підприємств – споживачів у машину, собівартість одиниці продукції або роботи, яка виконується машиною на підприємствах-споживачах.