8.3. Чуттєве і раціональне пізнання, їх форми.

Пізнавальні образи за походженням і сутністю поділяються на чуттєві і раціональні, які, в свою чергу, утворюють чуттєве і раціональне пізнання.

1. Чуттєве пізнання

Питання про співвідношення чуттєвого і раціонального пізнання здавна розглядалося філософами, а в Новий час воно стало головним (так звана проблема сенсуалізму і раціоналізму). Сенсуалісти вважали джерелом знання почуттєве пізнання, а раціоналісти думали, що тільки мислення здатне дати істину.

Чуттєве пізнання створюють чуттєві образи, отримані при безпосередньому впливі предметів і явищ дійсності на органи чуття (зір, слух, нюх, дотик, смак).

Основні форми чуттєвого пізнання: ♦ відчуття; ♦ сприйняття; ♦ уявлення.

Відчуття — безпосереднє відображення будь-якої окремої властивості об'єкта (кольору, звуку, запаху) за допомогою одного з органів відчуттів. Відчуття залежать як від властивостей об'єкта, так і від будови органа, що сприймає. Тварини, в очах яких немає "колбочок", не розрізняють кольори. Але ці органи сприйняття побудовані таким чином, щоб давати достовірну інформацію, інакше життя власника органів стане неможливим

Сприйняття — вища форма чуттєвого пізнання — відображення цілого, системи властивостей за допомогою кількох органів чуття. Воно, так як і відчуття, є функцією двох аргументів. З одного боку, відображення цілого залежить від властивостей об'єкта, а, з іншого, від будови органів сприйняття (тому що складається з відчуттів), попереднього досвіду і всієї психічної структури об'єкта. Кожна людина сприймає навколишнє через структуру власної особистості, по-своєму. На цьому явищі побудовані такі методи психодіагностики особистості, як метод Роршаха тощо.

Метод Роршаха полягає в тому, що пацієнт, який діагностується, розглядає різноманітні кольорові плями і розповідає, що саме він бачить у них. В залежності від того, що людина бачить, визначають її найважливіші психологічні характеристики, зокрема рухливість ЦНС, екстравертованість або інтравертованість, ступінь агресивності та інші властивості, а також установки, мотиви особистості та її цілісну структуру.

В інших проективних тестах піддослідний повинен дописати незакінчені речення, визначити, що відбуватиметься з людьми, зображеними на малюнку, тощо. В усіх цих випадках піддослідний об'єкт перетворює інформацію відповідно до своєї індивідуальності, а лікар має можливість виявити структуру особистості пацієнта, оскільки існує надійно встановлена залежність сприйняття від цієї структури.

Специфічною формою чуттєвого пізнання є уявлення — відтворення в психіці чуттєвого образу об'єкта на основі минулих відчуттів і сприймань.

Якщо відчуття і сприйняття виникають при безпосередній взаємодії органів чуття людини з наявними предметами і явищами дійсності, то уявлення виникають тоді, коли цих предметів немає. Фізіологічну основу уявлень становлять сліди збуджень, що зберігаються в корі великих півкуль головного мозку від минулих подразнень органів чуття. Завдяки цьому ми можемо відтворити чуттєвий образ предмета тоді, коли його вже немає в нашому безпосередньому досвіді. Ми, наприклад, наочно можемо відтворити у своїй пам'яті своїх близьких і домашню обстановку, перебуваючи далеко від дому.

Уявлення — це перехідна форма від чуттєвого пізнання до пізнання логічного. Воно належить до форм чуттєвого пізнання, оскільки знання предмета у формі уявлення носить чуттєво-конкретний характер. Суттєві властивості предмета тут ще чітко не виділені, але відмежовані від несуттєвих. А уявлення, на відміну від сприйняття, піднімається над безпосередньою даністю одиничних об'єктів і пов'язує їх з розумінням.

Уявлення містить у собі значний елемент узагальнення, тому що неможливо уявити собі предмет у всій повноті його ознак, за якими ми його сприймали раніше. Частина їх обов'язково забувається. В пам'яті зберігаються тільки ті властивості предмета, що мали для нас найбільше значення в момент його сприйняття. Тому уявлення є, так би мовити, узагальненим відображенням предмета. Ми можемо мати уявлення не про якесь одиничне дерево, але про дерево взагалі, як про рослину, що має коріння, стовбур, гілки, листя. Однак це загальне уявлення не можна ототожнювати з поняттям, тому що в останньому відображені не тільки загальні та часткові властивості, всі ці ознаки перебувають у внутрішньому необхідному зв'язку між собою. А в уявленні цього немає.

Сприйняття стосується тільки теперішнього, того, що існує у цей момент, а явлення — і теперішнього, і минулого, і майбутнього. Уявлення існують у двох формах: у вигляді образів пам'яті та образів уяви.

Образи пам'яті — це образи об'єкта, що зберігаються в психіці та актуалізуються при згадуванні. Образи уяви не мають прототипу в дійсності, вони сконструйовані в психіці та є основою фантазії.

Природно, що уявлення, як і сприйняття, залежить від структури особистості. Так, уявлення пам'яті, згадки різних людей про одні й ті ж події багато чим різняться.

Про це добре знають юристи, які опитують свідків. Яскравим прикладом цього явища є цікаві кінофільми. Зокрема «Расемон», в якому кілька людей розповідають на суді про одну і ту ж подію (поєдинок між розбійником і самураєм) так, що всі основні моменти постають по-різному. Також «Подружнє життя» — кінофільм за романом французького письменника Е. Базена. У цьому фільмі подружжя, що розлучилось, згадує історію свого знайомства, кохання, спільного життя і розлучення. Переконливо показано, що при загальній схемі подій уявлення про деталі, нюанси і саму сутність їх взаємовідносин істотно відрізняються.

Характерні риси чуттєвого пізнання:

♦ безпосередність; ♦ одиничність; ♦ поверховість.

♦ конкретність; ♦ наочність;

Безпосередність означає, що між об'єктом і чуттєвим образом немає ніяких опосередкованих ланок (крім нейрофізіологічного процесу, який неможливо усунути).

Одиничність полягає в тому, що відчуття, сприйняття та уявлення завжди мають відношення до певного об'єкта. Конкретність полягає в тому, що відображаються одиничні об'єкти з урахуванням їх специфіки в певних умовах. Наочність чуттєвих образів виражає порівняльну легкість їх мисленнєвого сприйняття, уявлення. Поверховість пов'язана з тим, що відчуття і сприйняття відображають зовнішню сторону явищ, в той час як їх сутність захована і не піддається чуттєвому пізнанню.

2. Раціональне пізнання

Раціональне пізнання — це активне, опосередковане й узагальнене пізнання за допомогою знаків природної або штучної мови у формах суджень, висновків, понять.

Судження — форма відображення в людській голові наявності або браку ознаки у предмета. Судження здійснюється у формі ствердження або заперечення. Тому судження можна визначити ще й так: судження — це думка, яка стверджує або заперечує що-небудь про будь-що. Зовнішньою, мовною формою вираження судження є граматичне речення. Наприклад, "Листя на дереві зелене", "Всесвіт не має меж ні в часі, ні в просторі" тощо.

В одних судженнях вже досягнуте достовірне знання про ознаки предмета, наприклад: "Людина може з успіхом працювати в умовах космічного польоту". У вірогідних судженнях тільки передбачається наявність або брак якої-небудь ознаки предмета: "Можливо, що на Марсі існує органічне життя". У судженнях - питаннях лише робиться запит про існування якої-небудь ознаки у предмета: "Чи існує вірус, що поширює онкозахворювання?".

Як бачимо, гносеологічне, пізнавальне значення судження полягає саме в тому, щоб за допомогою цієї форми мислення здійснювати логічне відображення властивостей предметів і явищ дійсності. Вивчаючи предмети і явища, ми висловлюємо про них багато суджень, кожне з яких — це знання про яку-небудь властивість або відношення предмета.

Багато суджень висловлюється нами на основі чуттєвих вражень від предметів і явищ, з якими ми стикаємося в безпосередньому досвіді. Однак судження висловлюються не тільки на основі безпосереднього свідчення наших органів чуття. Всі судження науки, у формі яких даються визначення предметам і явищам дійсності, сформульовані закони природи і суспільства, виражені різноманітні загальні положення і принципи, є вивідними судженнями, тобто є результатами висновків.

Умовивід — це процес виведення нового судження із вже наявних. Те, що виведено у процесі умовиводу, називається висновком. Ті судження, з яких виводиться висновок, називаються посиланням, або засновками. Умовивід — це закономірний зв'язок суджень, тобто, речень. Він існує тільки тоді, коли посилання пов'язані між собою якою-небудь ланкою, так званим середнім терміном. Якщо ми маємо, наприклад, два судження "Всі інфекційні захворювання викликаються мікроорганізмами" і "Грип — інфекційне захворювання", то з цих посилань можемо зробити висновок: "Грип викликається якимись мікроорганізмами". В цьому умовиводі посилання пов'язані загальним для них терміном: "інфекційні захворювання", що є необхідною логічною основою для висновку. Навпаки, якщо ми маємо такі судження, як "Листя на дереві зелене" і "Кит — ссавець", то з них неможливо зробити висновок, тому що немає необхідного логічного зв'язку, немає середнього терміна.

Застосовуючи різноманітні форми умовиводу, прийоми і методи наукового пізнання, людина відкриває загальні, необхідні, сутнісні властивості і відношення предметів та явищ дійсності і створює про них наукові поняття. Поняття — це кінцевий результат, підсумок наукового пізнання світу. У формі понять відображається сутність предметів і явищ.

Поняття — це відображення в психіці предметів і явищ дійсності за їх загальними і сутнісними ознаками. Поняття як форма думки виражається словами і характеризується такими рисами. По-перше, тим, що відображає предмет за його загальними ознаками. Це означає, що поняття — форма відображення не тільки одиничних предметів або явищ, але й не визначеної кількості однорідних предметів і явищ і їх закономірних відносин. По-друге, поняття — це знання про сутнісні властивості і відношення речей. Цю обставину важливо мати на увазі, тому що різні предмети і явища можуть мати досить багато спільних властивостей, однак їх знання ще не означає знання сутності. Наприклад, і людина, і курка, мають по дві ноги. Проте загальна ознака "двонога істота" не буде виражати ні сутності людини, ні сутності курки як птаха. По-третє, поняття відображає єдність загальних і сутнісних ознак, кожна з яких необхідна, а разом вони достатні для визначення предмета.

Поняття виникає вже на емпіричному рівні, у повсякденному житті, коли, наприклад, діти "визначають" речі функціонально: "Що таке фрукти?" — "їх їдять"; "Що таке собака?" — "Вона кусається". Тобто, на цьому рівні поняття відображають зовнішні, а інколи й уявні ознаки речей ("Моя мама краща за всіх!").

Поняття як форма раціонального пізнання є результатом суджень і умовою їх виникнення, воно як форма мислення є концентрованим вираженням тривалого історичного досвіду пізнання та схованих від органів чуття, глибинних, головних властивостей і явищ дійсності. Наука підвищує досвід швидкоплинного життя завдяки нашій здатності до освіти і застосування понять у пізнанні і діяльності.

Характерні риси раціонального пізнання:

♦ опосередкованість; ♦ узагальненість;

♦ абстрактність; ♦ брак наочності;

♦ сутнісність.

Раціональне пізнання, думка відображають дійсність не прямо, безпосередньо, а опосередковано, через проміжну ланку, чуттєве пізнання, яке завжди опосередковує зв'язок об'єкта і раціонального знання. Тому опосередкованість раціонального пізнання — це перша його характерна риса, на противагу безпосередності чуттєвого пізнання.

Узагальненість — друга риса раціонального пізнання, яка полягає в тому, що знаки мови, яка застосовується в ньому, позначають (крім власних імен) певні сукупності явищ, що мають загальні ознаки, а не одне конкретне явище.

Третя риса раціонального пізнання — абстрактність. Утворюється з виділення і відокремлення певних властивостей і відношень від їх конкретних носіїв, позначення виділеного знаком (наприклад, словом природної мови) і потім оперування цими знаками, що замінюють явища.

Оскільки раціональне пізнання є абстрактним та існує у знаковій формі, чуттєве уявлення стає неможливим, тобто, говоримо про брак наочності як четвертої риси раціонального пізнання. І нарешті, п'ята риса — спроможність системи абстракцій, опосередковано пов'язаних з дійсністю, проникати в сутність, виявляти головне.

3. Єдність чуттєвого і раціонального в пізнанні

Після всього сказаного про чуттєве і логічне пізнання перед нами постає питання, чому раціональне пізнання відображає дійсність глибше, повніше, ніж чуттєве пізнання. Адже абстрактне мислення ґрунтується на чуттєвому пізнанні. Відкіля ж береться в нього ця здатність проникати в сутність речей?

Це питання протягом всієї історії філософії було предметом дискусій між різними філософськими школами. Одні філософи стверджували, що логічне мислення не дає нічого нового в порівнянні з чуттєвим пізнанням. В мисленні, як говорили вони, немає нічого такого, чого раніше не було б у почуттях. Ці філософи вважали, що мислення лише об'єднує, підсумовує все те, що відомо від чуттєвих сприймань. Більше того, воно може призводити до нерозв'язних парадоксів. Наприклад, парадокс перукаря, який може голити тільки тих мешканців села, які не можуть голитися самостійно (що ж йому робити з собою?).

Інші філософи, навпаки, стверджували, що чуттєве пізнання — це пізнання темне, неправдиве, і що істинним пізнанням є лише розумне, раціональне.

Таким чином, у вченні про пізнання здавна існує два протилежних напрями: крайній сенсуалізм і крайній раціоналізм. Обидва вони характеризуються однобічністю підходу: перший надмірно звеличував чуттєве пізнання і принижував роль мислення, а другий перебільшував роль мислення і применшував значення чуттєвого пізнання.

Представники сенсуалізму вважали, що всі наші знання, зрештою, мають чуттєве походження. Однак цей напрям обмежував сферу людського знання тим, що дається безпосередньо в чуттєвому досвіді, обмежував роль мислення тільки функцією обробки чуттєвих даних і заперечував можливість того, щоб мислення виходило за межі чуттєвого змісту знання і проникало в сутність.

Логічне мислення не просто підсумовує чуттєві враження, які постачаються органами чуттів, але й критично переробляє, аналізує їх, порівнює з уже достовірно відомими результатами науки і практики, забезпечує зв'язок нових чуттєвих вражень з усім попереднім досвідом наукового пізнання і перетворення світу. Говорять, що Ньютон відкрив закон всесвітнього тяжіння, звернувши увагу на той факт, що яблуко, зірвавшись з гілки яблуні, падає донизу. Однак між загальновідомим фактом падіння тіл і законом всесвітнього тяжіння — дистанція величезного розміру.

Наука відкриває закони природи і суспільства, які відчуттями безпосередньо не сприймаються, наприклад, фізичні закономірності атомного ядра або закони генетики. Більше того, положення науки часто суперечать безпосередньому людському сприйняттю. Наприклад, Земля обертається навколо Сонця і своєї осі, а нам здається, що Земля нерухома, а Сонце рухається навколо неї. Все це наочно свідчить про те, як багато нового дає для пізнання світу логічне мислення і як глибоко помилялися прихильники крайнього сенсуалізму.

Щодо крайнього раціоналізму, то він також не витримує критики. Середньовічний схоластичний раціоналізм, що знайшов своє відображення в релігійно-ідеалістичній філософії Фоми Аквінського, цілком заперечував будь-яке емпіричне спостереження над явищами природи і був прагненням "раціонально обґрунтувати буття Боже". Галілей наводить приклад, коли вчений-схоласт прийшов до анатома і попросив показати, де знаходиться центр, до якого сходяться всі нерви. Коли анатом показав йому, що вони сходяться до людського мозку, то чернець відповів: "Дякую тобі, це так переконливо, що я б тобі повірив, якби Арістотель не написав, що вони сходяться до серця". Ф. Бекон порівнював схоластів з павуками: "Схоласти, мов павуки, плетуть свої хитрі словесні тенета, зовсім не турбуючись про те, чи відповідає їх хитре мудрування дійсності, чи ні". Необхідно, однак, наголосити, що до числа прихильників раціоналізму у свій час належали такі мислителі, як Декарт, Лейбніц, які розробили логіко-математичний метод пізнання, висунули багато цінних ідей.

Насправді чуттєвий і раціональний моменти — це дві сторони єдиного пізнавального процесу. Логічне мислення завдяки праці і мові історично виникає з конкретно-образного, чуттєвого пізнання. Воно і зараз не може бути реалізованим без усного або письмового слова або якого-небудь іншого умовного позначення.

Отож, чуттєве сприйняття обумовлює собою логічне мислення наступним чином:

♦ постачає первинну інформацію про зовнішні об'єкти;

♦ слова і символи як зовнішня матеріальна форма вираження думки безпосередньо існують і функціонують на основі почуттів.

В свою чергу, пізнання за допомогою органів чуття ніколи не існує в чистому вигляді, тому що свої чуттєві враження людина завжди усвідомлює і виражає через посередництво внутрішньої і зовнішньої мови у формі суджень. Отже, весь процес відтворення людиною зовнішнього світу в ідеальних образах — це постійний взаємозв'язок чуттєвого і раціонального моментів пізнання.

Все вищезгадане має безпосереднє відношення до медицини, медичного пізнання, зокрема до встановлення діагнозу.

При встановленні діагнозу на першому етапі медичного огляду переважає чуттєве пізнання, однак воно завжди супроводжується мисленням. Після цього, під час визначення нозологічної одиниці в диференціальній діагностиці пріоритет Переходить до логічного мислення, яке оперує не тільки словами, а й чуттєвими образами, уявленнями.

4. Пізнання і творчість

У процесі пізнання поряд з усвідомленою чуттєвістю і раціональністю беруть участь не усвідомлені і не керовані механізми, які особливо розвинені у талановитих і геніальних людей, і ніяк не пояснюються логічним мисленням. Вони визначають творчість, творчу, не алгоритмізовану діяльність. Найважливішими особливостями творчості є гармонія чуттєвого і раціонального (гармонія діяльності півкуль кори головного мозку людини), що виявляється у розвиненій уяві, фантазії та інтуїції.

Уява — це основний елемент у структурі духовної творчості. Його специфічна риса — особливе ставлення людини до світу, що виражається у відносній незалежності, свободі суб'єкта від безпосереднього сприйняття дійсності. Під уявою звичайно розуміють психічну діяльність, що полягає у створенні уявлень і уявних ситуацій, які ніколи в цілому безпосередньо не сприймалися людиною. За значенням поняття уяви близьке до поняття фантазії.

Фантазія — необхідний компонент творчої діяльності і складається зі створення образа або психічної моделі, яка не має ще свого конкретного аналога (прообразу) в об'єктивному світі. Без здатності до створення образів уяви, фантазії творче мислення людини взагалі було б неможливим. "Все високе і прекрасне в нашому житті, науці і мистецтві,— писав М. І. Пирогов, — створено розумом за допомогою фантазії, і багато чого — фантазією за допомогою розуму. Можна сміливо стверджувати, що ні Коперник, ні Ньютон без допомоги фантазії не набули б того значення в науці, яке вони мають".

Вже в уявленнях пам'яті (репродуктивному уявленні) завжди є елемент фантазії, тому що будь-який акт відображення пов'язаний з більш або менш значимим уявним перетворенням об'єкта. Водночас образи пам'яті й образи уяви (продуктивні уявлення) істотно різняться між собою.

Для розуміння специфіки уяви необхідно враховувати, що, по-перше, перетворення змісту знань в уяві відбувається завжди в наочній формі (створення наочних або фантастичних образів у мистецтві, наочних моделей в науці тощо). По-друге, керівну роль у роботі уяви відіграє мислення, пов'язане з цілепокладанням (ті чи інші образи створюються в ім'я певних цілей — естетичної, наукової, практичної діяльності тощо). По-третє, уявлення — це образи, явища, які раніше не спостерігалися. Проте вони пов'язані з дійсністю і відображають її. Так, у фантастичному образі кентавра поєднуються риси, притаманні людині та коню, в образі русалки — риси жінки і риби тощо.

Образи уяви формуються не тільки шляхом комбінування елементів образів пам'яті, а й шляхом переосмислення цих елементів, наповнення їх новим змістом, завдяки чому вони не копіюють вже існуючі предмети, а є ідеальними прототипами того, що можливо. Внаслідок цього образи уяви, по-перше, виявляються складними, комбінованими і, по-друге, містять в собі як чуттєво-наочні, так і раціонально-логічні компоненти.

Перетворення емпіричного знання, в результаті чого отримується додаткова інформація, є головним елементом творчої уяви.

Французький фізик Луї де Бройль зауважував, що творча уява, мисленнєве оперування наочними образами лежать в основі всіх істинних досягнень науки. Саме тому людський розум здатний, зрештою, взяти верх над усіма машинами, які рахують і класифікують краще, ніж він, проте не можуть ні уявляти, ні передчувати.

Мрія — особливий різновид уяви, розумова діяльність, спрямована на створення образів бажаного майбутнього. Творчий характер мрії визначається її соціальною спрямованістю і широтою задумів уяви. Специфікою мрії є те, що вона не може безпосередньо втілюватись в ті чи інші продукти. Однак її ідея може згодом лягти в основу технічних, наукових і суспільних перетворень. Плідна мрія стимулює діяльність особистості, створює творчий тонус, визначає життєві перспективи. І навпаки, ілюзорні мрії відволікають людину від дійсності, виявляються безплідними, сковують соціальну активність.

Отже, основними операціями процесу уяви є уявне комбінування (комбінування у думках) відносно простими уявленнями чуттєвого досвіду, конструювання з них або на їх основі складних нових образів і внаслідок цього — фантазування як припущення можливості існування таких речей, цілісне реальне буття яких ніколи не спостерігалося.

Але який механізм висування нових уявлень і нових ідей у процесі уяви? Часто вважають, що це інтуїція.

Що таке інтуїція? Поняття інтуїції походить від латинського слова, що означає "споглядання", "розсуд", "бачення", "пильне вдивляння". Платон вважав, що інтуїція — це внутрішній зір, за допомогою якого видатна людина спроможна споглядати вічний світ ідей, що знаходяться в її власній душі. Складність з'ясовування сутності і механізму інтуїції пов'язана з її підсвідомим характером і складністю дослідження всіх явищ психіки, Інтуїцію можна визначити підсвідомим пізнавальним процесом, що веде до створення принципово нових образів і понять, зміст яких не виводиться шляхом логічного оперування існуючими поняттями.

В сучасній психології творчості в процесі інтуїції виділяють декілька етапів:

♦ накопичення образів і абстракцій в пам'яті;

♦ не усвідомлене комбінування і переробка накопичених образів і абстракцій з метою вирішення поставлених завдань;

♦ чіткіше усвідомлення завдання і його формулювання;

♦ раптове знаходження рішення (осяяння — "інсайт" — "еврика!" — часто під час відпочинку, сну).

Творча інтуїція вступає у свої права тоді, коли наявна інформація не дає можливості вирішити проблему за допомогою звичайного логічного міркування. Інтуїтивне знання виникає начебто стрибкоподібно, без послідовного логічного обґрунтування, при цьому важливе значення має комбінування чуттєвих образів (за виразом Ейнштейна, "комбінаторна гра" образними елементами мислення). Відомий хімік Кекуле довго не міг знайти структурну формулу бензолу і нарешті знайшов її в результаті асоціації, про яку згадує так: "Я побачив клітку з мавпами, що ловили одна одну, то зчіплюючись, то роз'єднуючись, і одного разу схопились так, що утворили кільце... Таким чином, п'ять мавп, схопившись, утворили коло, і в мене відразу ж майнула в голові думка: ось зображення бензолу".

З наведеного прикладу бачимо, що успіх виникнення інтуїтивного рішення залежить від того, наскільки досліднику вдалося звільнитися від шаблона, переконатися в непридатності раніше відомих шляхів і зберегти не тільки зосередженість, а й глибоке захоплення завданням.

Спроби вирішити завдання до "осяяння" є безуспішними, однак вони не безглузді. В цей час формується особливий стан психіки — пошукова домінанта — стан глибинної зосередженості на вирішенні завдання. Це і призводить до вирішення проблеми: мислення дещо відсторонене ("обличчям до обличчя обличчя не побачиш") і мозок, що відпочив, відвідує ідея, як кажуть, "на світлу голову".

Інтуїція виникає тільки на підготовленому ґрунті як результат праці, досвіду і таланту, як результат діяльності чуттєвого і раціонального пізнання.

Лікарська інтуїція пов'язана зі швидкою, підсвідомою, позалогічною впевненістю в діагнозі. Така інтуїція — результат обов'язкових багаторічних спостережень та доведеного до автоматизму процесу співставлення й аналізу ознак.

Обов'язковою метою чуттєвого та раціонального пізнання, наукової творчості є пізнання істини.