Самостійна робота 12 ФГК

Бегерського В І

Самостійна

Тема 20. Центральний банк та його роль в економіці

Завдання 1. Дослідіть історичні аспекти організації діяльності центральних банків та їх незалежність.

Можливість ефективної реалізації центральним банком грошово-кредитної політики значною мірою залежить від його статусу та рівня незалежності від органів виконавчої влади. Річ у тім, що центральний банк повинен час від часу виступати противагою уряду, який може вирішувати економічні питання, керуючись суто політичними міркуваннями (наприклад, майбутніми виборами) і тому перебувати на популістських позиціях. Незалежність центрального банку при цьому є необхідною умовою забезпечення стабільнасті національної грошової системи, оскільки уряд може бути зацікавленим у використанні інфляції для досягнення цілей кон¢юнктурного характеру ¾ зниження рівня безробіття, отримання додаткових доходів від податкових надходжень, збільшення соціальних витрат за рахунок емісійного фінансування бюджету. З іншого боку, незалежність центрального банку у тактичних питаннях регулювання економіки не повинна вступати у протиріччя із стратегічними цілями економічної політики органів державного управління. Тому на практиці розвинуті країни намагаються знайти компромісне вирішення цієї проблеми.

Загалом рівень незалежності центральних банків може визначатися як політичними так і правовими факторами. До числа політичних належать насамперед особливості формування керівництва центрального банку та визначення строків його повноважень. У переважній більшості розвинутих країн керівники банку обираються або призначаються з числа кандидатур, запропонованих урядом, причому на строки, що часто перевищують строки дії мандату виконавчої влади: 14 років у США, 8 ¾ в Німеччині, 7 ¾ в Канаді, Нідерландах, Австралії. У таких країнах, як Бельгія, Нідерланди, Данія процедура відкликання керівника центрального банку є досить складною, а у США, Англії, Німеччині, Ірландії дострокове пррипинення повноважень керівника і членів директорату банку неможливе взагалі. Виключення у цьому відношенні складають центральні банки Франції, Італії, Греції, що більш залежні від уряду, а їх керівництво може бути відкликане в будь-який момент.

Політичним фактором незалежності центрального банку є також рівень втручання уряду в його поточну діяльність. У переважній більшості країн центральні банки зобов¢язані координувати свої заходи із загальною стратегією державного регулювання. При цьому уряд має право інструктувати центральний банк з приводу напрямів грошово-кредитної політики та здійснювати контроль за його діяльністю. Така ситуація характерна для Англії, Японії, Канади, Нідерландів, Швеції, Іспанії. Найнижчий рівень політичної незалежності серед центральних банків розвинутих країн ¾ у Франції та Італії, де центральні банки перебувають під повним контролем уряду. Діаметрально протилежний стан справ у США; ФРН та Швейцарії, центральні банки яких є найбільш незалежними, а держава не має права втручатися у їхню грошову політику.

Правові аспекти незалежності центральних банків пов¢язані із законодавчим визначенням цілей їх діяльності, а також наявністю або відсутністю обмежень на кредитування уряду. В більшості промислово розвинутих країн (Японії, ФРН, Франції, Канаді, Швейцарії, Австралії, Нідердандах) основні цілі та сфера діяльності центральнго банку відображені у конституції або у спеціальних законах. Так, законодавством ФРН основним обов¢язком Бундесбанку визначено забезпечення стабільності національної валюти. При цьому перед центральним банком поставлено три головних завдання: регулювання грошового обігу, регулювання кредитного забезпечення економіки, організація платіжного обороту. Подібні завдання, а таокж обов¢язки щодо підтримання стабільності цін визначено і для інших центральних банків, діяльність яких регламентована законодавством. У той же час даний фактор не відіграє ключової ролі у забезпеченні незалежності центральних банків. Наприклад, у таких країнах, як США, Англія, Італія законодавче формулювання завдань центрального банку або відсутнє, або подане в заїальних рисах, однак, рівні незалежності центральних банків у цих країнах не досить сильно відрізняються між собою.

У розвинутих країнах закони здебільшого визначають інституційні характеристики діяльності центрального банку, структуру органів управління, процедури звітності. У той же час проблеми взаємовідносин центрального банку і органів державної влади, а також основи координації їх діяльності законодавчими актами, як правило, не розлядяються.

Більш важливе значення для незалежності центральних банків є законодавчі обмеженняможливостей фінансування дефіциту державного бюджету. Центральні банки країн, у яких не діють обмеження на кредитування уряду, можна вважати в більшій мірі залежними у реалізації своєї політики від органів виконавчої влади. У цьому відношенні рівень незалежності центрального банку візначається його спроможністю звестми кредитування державного бюджету виключно до меж цільових орієнтирів приросту грошової маси в економіці. Одна більш прийнятним способом для досягнення цієї мети є пряме законодавче обмеження або лімітування парламентом обсягів кредитування уряду, що застосовується, зокрема, у Франції, ФРН, Японії та ряді інших промислово розвинених країн.

Кожен центральний банк проводить свою національну грошово-кредитну політику залежно від історичних, економічних та політичних умов країни. Однак загалом в усіх розвинутих країнах в тій чи іншій мірі реалізується концепція незалежного центрального банку. Запроваджується даний статус з урахуванням національної специфіки та історичних особливостей формування кредитної системи, що вклюяають конкретні механізми взаємодії центрального банку з іншими органами державного регулювання економіки.

Завдання 2. Охарактеризуйте основні напрями діяльності НБУ.

Національний банк України є центральним банком держави, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються чинним законодавством.

Національний банк України, виступаючи державним банком країни, разом із своїми філіями являє собою перший рівень банківської системи України і є свого роду «банком банків», який виконує базові функції кредитної і резервної системи та обслуговує виконання Державного бюджету країни.

Національний банк є емісійним центром держави, якому належить монопольне право на випуск грошей в обіг на території країни. Він проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредиту, валютного регулювання, забезпечення стабільності національної грошової одиниці, організовує міжбанківські розрахунки.

Відповідно Конституції України НБУ має право законодавчої ініціативи, тобто право безпосереднього внесення до Верховної Ради України законопроектів з питань грошово-кредитної політики

Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень, однак в системі органів виконавчої влади він має автономний статус, діє самостійно і не залежить від органів державної влади при вирішенні питань, що входять до компетенції центрального банку. Такий правовий статус Національного банку забезпечує йому самостійність у проведенні єдиної державної грошово-кредитної політики, сприяє запобіганню неконтрольованої емісії грошей, забороні фінансування дефіциту Державного бюджету.

Джерелом формування майна Національного банку є статутний фонд на момент створення банку, а також доходи, одержані від банківської діяльності. Статутний фонд Національного банку створювався за рахунок коштів держави і слугує забезпеченням його зобов'язань. Статутний капітал Національногобанку є загальнодержавною власністю, його розмір може бути збільшений за рішенням Ради Національного Банку.

Доходи НБУ утворюються за рахунок отримання відсоткових доходів за розміщення депозитів та вкладень, надання кредитів, операцій з банками та клієнтами, операцій з цінними паперами, продажу валюти інших держав та проведення інших операцій.

Національний банк України в своїй діяльності має деякі обмеження. Зокрема, йому забороняється бути акціонером або учасником банків та інших підприємств, установ і здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що пов'язані із забезпеченням діяльності Національного банку та його установ, займатися торговельною, виробничою, страховою та іншою діяльністю, яка не відповідає функціям Національного банку.

Основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Діяльність НБУ спрямована на створення таких грошово-кредитних механізмів, які спроможні забезпечити стабільність національної грошової одиниці (гривні) з метою цінової стабільності, стримування інфляції, платоспроможності, а це створює передумови для економічного зростання в країні.

Стабільність грошової одинці, як відомо, прямо пов'язана зі стабільністю споживчих цін і курсовою політикою держави. На виконання своєї основної функції НБУ сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності, тобто утримання системи цін на певному рівні шляхом підтримки стабільного курсу грошової одиниці України (гривні). Головною метою цінової стабільності є підтримка купівельної спроможності національної грошової одиниці, яка досягається за рахунок підтримки низького рівня інфляції.

Національний банк виконує й інші функції.

1. Визначає та проводить грошово-кредиту політику.

2. Монопольно здійснює емісію національної валюти України та

організовує її обіг.

3. Виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує

систему рефінансування.

4. Встановлює для банків правила проведення банківських операцій,

бухалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна.

5. Організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-

кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного

балансу.

6. Визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між

банками.

7. Визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських

технологій, платіжних систем та засобів захисту банківської інформації.

8. Здійснює банківське регулювання та нагляд.

9. Веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської

діяльності та операцій.

10.Складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування.

11 .Представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків.

12.Здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими уповноваженими фінансовими установами.

13.Забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами.

14.Організовує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей.

Щорічно Національний банк інформує Верховну Раду України про напрями грошово-кредитної і валютної політики, розробленої Національним банком на наступний рік і на більш тривалий період.

Завдання 3. Розгляньте грошово-кредитна політика НБУ.

Основні напрями (типи) грошово-кредитної політики, які обирає центральний банк (НБУ):

- політика грошово-кредитної рестрикції (політика "дорогих" грошей);

- політика грошово-кредитної експансії (політика "дешевих" грошей).

Зміст грошово-кредитної політики НБУ структурно можна відобразити на схемі (рис. 9.3).

Залежно від обраних цілей визначаються інструменти грошово-кредитної політики, вибір яких є прерогативою НБУ.

Усі їх можна поділити на дві групи (рис. 9.4):

- інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні процеси;

- інструменти прямого впливу.

Методами реалізації грошово-кредитної політики в обох її напрямах можуть бути:

- дисконтна політика;

- операції на відкритому ринку;

- зміна норм обов'язкових резервів комерційних банків у центральному банку;

- державне регулювання окремих видів кредитів та кредитування окремих економічних суб'єктів тощо.

Будучи посередником між державою та банківською системою, центральний банк покликаний регулювати грошові та кредитні потоки за допомогою певних інструментів. Вибір цих інструментів досить широкий. Їхнє використання може змінюватися залежно від спрямованості економічної політики країни, ступеня відкритості її економіки, традицій та інших конкретних обставин. Існуючі в розпорядженні центрального банку інструменти грошово-кредитного регулювання поділяються за:

- безпосередніми об'єктами впливу (пропозиція грошей, ставка відсотка, валютний курс, швидкість обігу грошей та ін.);

- за характером параметрів, що встановлюються під час регулювання (кількісні - кредитні можливості банків, якісні - вартість банківських кредитів);

- за строками впливу (короткострокові - тактичні; довгострокові - стратегічні)

- за формою впливу (прямі, опосередковані).

Вибір інструментів грошово-кредитної політики залежить від завдань, які вирішуються на конкретному етапі економічного розвитку. На початкових етапах переходу до ринкових відносин найбільш результативними є, наприклад, прямі механізми втручання центрального банку в грошово-кредитну сферу. З розвитком ринкових відносин спостерігається перехід до опосередкованих (економічних) методів державного управління грошовим оборотом.

Грошово-кредитна політика охоплює чотири класичні за змістом механізми монетарної політики:

1) здійснення операцій на відкритому ринку;

2) регулювання облікової ставки на позики, що надаються центральному банку;

3) регулювання норми банківських резервів.

Кожний із зазначених механізмів має набір власних інструментів формування, вдосконалення яких здійснюється десятиріччями і дає можливість вирішити комплекс проблем грошової політики;