Государственній єкзамен / zarazni

прибирати фекалії, підлога має бути з твердим покриттям. Важливо впорядкувати водопій. Напувати свиней потрібно водою з артезіанських свердловин чи криниць.

У неблагополучних господарствах проводять профілактичні та преімагінальні дегельмінтизації переважно препаратами фенбендазолу.

Свиноматок дегельмінтизують за місяць до опоросу, поросят — улітку вперше у віці33 – 40 днів; вдруге— 50 – 55 днів; втретє— 90 днів; узимку— вперше у віці50 – 55 днів; вдруге— 90 днів. У відгодівельних групах проводять гельмінтокопроскопічні дослідження і в разі потреби тварин дегельмінтизують.

Одним із важливих заходів профілактики аскарозу є дезінвазія об’єктів навколишнього середовища. Для знищення яєць гельмінтів та їхніх личинок у приміщеннях використовують 5%-й гарячий (70 – 80 єС) розчин їдкого натру чи калій з розрахунку 0,5 л на1 м2 при дворазовій обробці через1 год та експозиції не менш як6 год; 10%-й гарячий розчин ксилонафту при дворазовій обробці через30 хв і експозиції3 год; 3%-й розчин йоду хлориду за темпера-тури15 – 18 єС з витратою 1 л розчину на1 м2 площі.

ВСЕ: М'ясо невиснажених туш – випускають без обмежень, виснажених – утилізують.

4.Розкажіть та продемонструйте (при необхідності, на тварині) заходи, яких має вжити

фахівець щодо ліквідації сказу, при підозрі цього захворювання

Сказ (Rabies) - гостре вірусне захвор всіх теплокровних тварин, яке хар високою агресивністю, ураженням цнс, нападами крайнього нервового збудження і розвитком паралічів. = хворіє людина.

Збудникхвороби— нейротропний вірус, родини Rhabdoviridae, роду Lissavirus. кулястий Профіл заходи щодо ліквідації осередків захворювання тварин на сказ.

Заходи профілактики сказу. передбачається відловлювання та відстрілювання бродячих собак і котів; реєстрація та впорядкування норм утримання в населених пунктах собак, котів і хижих тварин; охорона свійських тварин від нападу хижаків на пасовищах та лісових урочищах;

щорічна профілактична вакцинація собак, а в необхідних випадках і котів. Продаж, купівля, вивезення собак, котів, а також диких тварин в інші місцевості дозволяється тільки за наявності ветеринарної довідки про щеплення проти сказу. Органи лісового господарства, охорони природи, мисливського господарства й заповідників зобов'язані систематично обстежувати угіддя і місця проживання диких тварин. У разі виявлення трупів диких м'ясоїдних тварин або звірів з незвичною поведінкою (відсутність страху, неспровокований напад на тварин чи людей) треба негайно повідомити про це працівників державної служби вет мед, надсилати до вет лаб пат матеріал для дослідження на сказ. Щороку в листопаді — січні здійснювати регулювання розмірів популяції лисиць, густота яких у період розмноження не повинна перевищувати 0,5 — 1 голови на 1000 га угідь.

Собак, котів та інших тварин, які покусали людей чи тварин, слід негайно доставляти в найближчу установу державної вет мед для огляду та карантинування впродовж 10 днів. В окремих випадках, з дозволу установи державної вет мед, тварина, що покусала людей або тварин, може бути залишена під розписку власника за умови утримання її на прив'язі чи в ізольованому приміщенні впродовж 10 діб та періодичного нагляду з боку ветеринарного спеціаліста. Результати нагляду за карантинованими тваринами реєструють у спеціальному журналі і письмово повідомляють про них у медичну установу, до якої звернулись потерпілі від укусів люди.

Заходи щодо ліквідації осередків захворювання тварин на сказ. У разі встановлення діагнозу на сказ населений пункт, лісові чи польові масиви, пасовище, урочище оголошують неблагополучним щодо цього захворювання і запроваджують карантинні обмеження. Чітко визначають межі неблагополучної території,загрозливої зони з урахуванням джерела збудника інфекції й території, на яку можлива міграція диких тварин. У неблагопол пункті забороняється проведення виставок, виведення собак, вивезення за його межі собак, котів та диких тварин. На неблагополучних мисливських угіддях і в загрозливій зоні забороняється промислове й ліцензійне відстрілювання диких тварин, їх відлов та вивезення. При захворюванні диких тварин на сказ організовується їх відстрілювання незалежно від строків полювання. Вживаються заходи щодо зниження чисельності лисиць та єнотовидних собак, проводиться пероральна імунізація антирабічною вакциною м'ясоїдних звірів.

За тваринами неблагопол ферми встановлюють постійний вет нагляд. Підозрюваних щодо захворювання і покусаних тварин не менш як 2 — 3 рази на добу ретельно обстежують. Лікувати

або щеплювати проти сказу цих тварин забороняється. Підозрюваних у зараженні на сказ тварин щеплюють антирабічною вакциною і утримують під вет наглядом упродовж 60 діб. Свійських і хутрових звірів, підозрюваних щодо зараженн, без клінічних ознак захворювання дозволяється забивати й використовувати одержані від них продукти на загальних підставах. Молоко від клінічно здорових тварин неблагопол отари (ферми) дозволяється вживати людям або на корм тваринам після пастеризації впродовж ЗО хв при 80 — 85 °С чи кип'ятіння впродовж 5 хв. Гній від хворих і підозрюваних щодо захворювання тварин, а також забруднену виділеннями цих тварин підстилку після попереднього зволожування дезінфекційн розчинами спалюють. Гноївку змішують у гноєзбірнику із сухим хлорним вапном, що містить не менш як 25 % активного хлору, з розрахунку 0,5 кг хлорного вапна на 20 л гноївки. Місцезнаходження хворої або підозрюваної щодо захворювання на сказ тварини, інвентар, одяг та інші речі, контаміновані слиною та іншими виділеннями хворих тварин, дезінфікують. Для дезінфекції використовують 4 %-й розчин

формальдегіду, 10 %-й гарячий (70 °С) розчин їдкого натру, розчин хлорного вапна з вмістом активного хлору 5 %. Клітки для собак дезінфікують обпаленням паяльною лампою. Одяг,

забруднений слиною хворої тварини, кип'ятять. Шерсть і тваринну сировину, отримані від клінічно здорових тварин неблагополучної щодо сказу групи, вивозять із господарства в тарі з щільної тканини лише на переробні підприємства або на підприємства із заготівлі, зберігання та переробки з обов'язковою вказівкою у ветеринарному свідоцтві про необхідність їх дезінфекції. Шкури, зняті з убитих бродячих собак у неблагополучних щодо сказу пунктах, піддають профілактичній дезінфекції. Карантинні обмеження з неблагополучного щодо сказу пункту знімають через 2 міс після останнього випадку захворювання тварин на сказ і виконання всіх передбачених заходів.

5.Бабезіози. Бабезіоз собак.

Якщо практика: Методика дослідження крові за підозри на бабезіоз?

Бабезіози— група облігатно-трансмісивних протозойних кровопаразитарних хвороб тварин, збудниками яких є одноклітинні організми, що належать до роду Babesia. Бабезіози — природноосередкові інвазії. Біологічними переносниками збудників є кровосисні членистоногі — іксодові кліщі. Передавання бабезій від самок кліщів потомству відбувається трансоваріально (через яйця) або трансфазно. Кожному виду бабезій притаманні свої специфічні біологічні переносники. Тому ареал цих хвороб перебуває у тісній залежності від поширення окремих видів кліщів. На бабезіози хворіють велика рогата худоба, вівці, коні, свині, собаки, коти. Паразити локалізуються в еритроцитах, іноді їх знаходять у лейкоцитах і плазмі крові.

Збудник: Хвороба спричинюється одноклітинними організмами Babesia canis, B. gibsoni і B. vogeli. Ці збудники уражують еритроцити тварин.

Характеристика збудників. Babesia (син. Piroplasma) canis в еритроцитах виявляється круглої, овальної, грушо-, амебоподібної форми. За розмірами цей збудник найбільший серед аналогічних паразитів інших видів тварин (до7 мкм завдовжки). Характерною формою для B. сanis є

парногрушоподібна, яка заповнює майже увесь еритроцит, груші з’єднуються загостреними кінцями під гострим кутом. В одному еритроциті буває від 1 – 2 до 8 і навіть до 16 – 32 збудників. Ураженість еритроцитів сягає5 – 10 %.

B. gibsoni і B. vogeli за розмірами дрібніші, ніж B. сanis (не перевищують 1/8 діаметра еритроцита). Вони мають кільцеподібну або овальну форму.

Епіз. Бабезіоз собак трапляється майже в усіх областях України. Хворіють тварини будь-якого віку, але більш чутливі до збудника цуценята, у яких перебіг хвороби тяжкий. Безпородні тварини переносять хворобу порівняно легко. У зоні Полісся та Лісостепу України біологічними переносниками B. canis є кліщі Dermacentor pictus і D. marginatus. Хвороба тут спостерігається переважно навесні та восени, що пов’язано з масовим нападом імагінальних стадій кліщів на тварин. За даними авторів, у м. Києві найвища ураженість собак одноклітинними організмами спостерігається у травні й вересні. У південних областях переносником бабезій є кліщ Rhipicephalus sanquineus і хворобу реєструють упродовж весняно-літнього періоду.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період триває 1 – 2, іноді до3 тижнів.

Перебіг хвороби гострий, рідше підгострий, хронічний та атиповий.

Гострий перебіг хар різким пригніченням тварин, втратою апетиту. Температура тіла підвищується до 41 – 42 °С, пульс стає прискореним, ниткоподібним, дихання — прискореним і

важким. Слизові оболонки спочатку бліді, пізніше стають жовтяничними. Часто спостерігається підвищена спрага, пронос, блювання. Відмічається слабкість кінцівок, особливо тазових, може настати парез. Сеча набуває червоного або темно-коричневого кольору. Пальпацією виявляють збільшення й болючість печінки, селезінки, нирок. При гематологічних дослідженнях різко знижується вміст гемоглобіну, кількість еритроцитів, показник гематокриту. Хвороба триває 3 – 9 діб і часто закінчується летально.

Підгостра форма хар зниженням апетиту, підвищенням температури тіла до 40 – 40,5 °С, пригніченням, залежуванням, рідше спостерігається гемоглобінурія. Іктеричність слизових оболонок менш яскрава. Хвороба триває 2 – 3 тижні й також може закінчуватись летально.

За хронічного перебігу ознаки виражені слабко. Температура тіла підвищується до 40 °С тільки в перші дні хвороби, потім нормалізується. Собаки пригнічені, апетит знижений. Хвороба триває 3 – 6 тижнів і закінчується переважно повільним одужанням. Анемія і кахексія — найбільш постійні ознаки підгострого та хронічного перебігу.

Останнім часом спостерігається атиповий перебіг хвороби. При цьому температура тіла залишається у межах фізіологічної норми. У тварин відмічають пригнічення, кволість, зниження апетиту, загострення хронічного гепатиту, панкреатиту. Слизові оболонки бліді, а при серцеволегеневій недостатності— ціанотичні. Сеча жовтого кольору.

Лаб дослідження. У мазках крові, пофарбованих за методами Романовського чи

Паппенгейма, виявляють поодинокі бабезії, їх групи або типові форми збудників. Патологоанатомічні зміни. Трупи виснажені. Слизові та серозні оболонки анемічні і жовтяничні. Серце гіпертрофоване, на епіта ендокарді— крововиливи. Селезінка збільшена, темновишневого кольору, пульпа її розм’якшена. Печінка збільшена, світло-вишневого кольору. Жовчний міхур переповнений густою жовчю. Нирки збільшені, гіперемійовані, темно-вишневого кольору, капсула знімається легко. Сечовий міхур заповнений сечею червоного кольору, на його слизовій оболонці — крапчасті крововиливи. Бронхіальні й мезентеріальні лімфовузли збільшені, соковиті на розрізі, гіперемійовані.

Якщо практика: Методика дослідження крові за підозри на бабезіоз?

***Бабезіоз ВРХ-B.bigemina,B.bovis

Бабезіоз Дрх-B.ovis,B.motasi

Бабезіоз коней-B.caballi (мальтійський хрест)B.equi

Бабезіоз свиней-B.trautmanni,B.perroncitoi Бабезіоз собак-B.canis,B.gibsoni,B.vogeli

Бабезії локалізуються в еритроцитах,іноді їх виявляють у лейкоцитах та плазмі крові,тому для діагностики необхідно виготовляти мазки крові для виявлення типових форм збудника хвороби.

Діагноз підтверджується виявленням збудника.З цією метою за життя тварин готують мазки крові, взятої від хворих та підозрюваних щодо захворювання тварин.При посмертній діагностиці

мазки можна брати із судин паренхіматозних органів або робити мазки-відбитки.Мазки слід брати тільки із свіжих трупів,оскільки збудники піроплазмідозів швидко лізуються.

Мазки готують на ретельно підготовлених і знежирених предметних стеклах. Для цього їх миють у теплій воді з мийним засобом (мило,пральний порошок),споліскують і кип’ятять у 2 %р-ні соди впродовж 2-3 год. Після цього промивають у проточній воді впродовж 12 год,витирають насухо рушником і поміщають для знезараження у спиртоефірі на термін не менше як 24 год. Перед застосуванням стекла протирають чистим сухим рушником. Кров для дослідження беруть із периферичних судин вуха,кінчика хвоста чи з вени. Місце взяття крові вистригають,протирають

70% етиловим спиртом. Проколюють стерильною голкою чи надрізають ножницями кінчик вуха. Беруть першу краплю крові завбільшки з просяне зерно,наносять її на кінець знежиреного предметного скла і роблять мазок ребром шліфованого скла.

Мазки висушують на повітрі,захищаючи від дії прямих сонячних променів та доступу мух. Потім їх підписують олівцем по товстому краю,зазначаючи вид тварини,кличку,прізвище власника. Мазки

фіксують метиловим спиртом (3-5хв),етиловим(20-25)

Зафіксовані мазки фарбують за методом Романовського.Робочий р-н фарби Гімзе готують безпосередньо перед застосуванням.В 1 мл дистильованої нейтральної чи слабо лужної води вносять 1-2 краплі аузир-еозину.Р-н фарби краще підшарувати під скло з мазком.при цьому на поверхні мазка не залишається мікрочасточок нерозчиненої фарби,що полегшує мікроскопію.Тривалість фарбування-30-40хв.Фарбу змивають проточною водою,мазок висушують на повітрі й

досліджують за допомогою імерсійної системи мікроскопа. Правильно пофарбовані мазки мають рожевий колір з фіолетовим відтінком. Еритроцити забарвлюються в рожевий колір,цитоплазма лімфоцитів-у синій,а їхні ядра-в темно-фіолетовий. Цитоплазма одноклітинних організмів блакитного кольору,а їхні ядра темно-червоні або червоні.

6.Розкажіть особливості та продемонструйте методику клінічного огляду інфекційнохворої тварини Схема клінічного дослідження тварин

І. Реєстрація тварини: власник, вид, стать, вік, маса, масть, прикмети, зріст, кличка, інвентарний номер, порода та вгодованість тварини.

II. Збір анамнезу.

1.Anamnesis vitae: утримання, догляд, годівля, напування, експлуатація та походження тварини. Благополуччя господарства (населеного пункту) щодо інфекційних захворювань у минулому. Проведення щеплень тваринам. Виведення тварин із господарства. Вивезення продуктів і тваринної сировини. Проведення діагностичних досліджень.

2.Anamnesis morbi: час захворювання, причини хвороби й обставини, при яких захворіла тварина. Прояви захворювання. Хто і як лікував тварину.

III. Загальне дослідження: визначення температури тіла, габітусу: а) будова тіла; б) стан угодованості; в) положення тіла в просторі; г) визначення темпераменту й конституції; д) дослідження кон'юнктиви, шкіри та шерстного покриву, лімфатичних вузлів і судин.

IV. Дослідження окремих органів і систем: серцево-судинної системи, апарату дихання, травного каналу, сечостатевої системи, нервової системи та органів зору й слуху.

V. Лаб дослідження: бактеріоскопія, бактеріолог дослідж, біологічні, гематологічні, серологічні та інші.

VI. Спеціальні методи дослідження: епізоотологічний, алергічний, рентгенівський, зважування, вимірювання та інші.

Із самого початку, проводять реєстрацію хворої і збирають анамнез, потім – загальне клінічне дослідження з вимірюванням температури тіла, далі досліджують окремі органи й системи, а при потребі – лабораторні, епізоотологічні, алергічні, рентгенівські та інші дослідження.

•Обстеження інфекційно хворих тварин

Клінічне дослідження тварин на фермах господарств проводять з метою перевірки стану їхнього здоров'я щодо заразних захворювань, як правило, 2 рази на рік — навесні перед виведенням тварин на пасовища і восени перед постановкою їх на стійлове утримання, завжди під час проведення планових діагностичних досліджень (алергічних, серологічних тощо) і ветеринарних обробок.

клінічні дослідження проводять при підозрі на будь-яке інфекційне захворювання з тим, щоб своєчасно виявити хворих тварин і вжити заходів з його ліквідації.

У господарствах, неблагопол щодо інф захворювань, клінічне дослідж та інші маніпуляції проводять, починаючи з благополучних груп тварин із тим, щоб не поширювати інфекції.

Клінічне дослідж тв, що знаходяться в особистій власності громадян, проводять при обході дворів, або ж власники тварин зводять їх у певні місця населеного пункту, визначені лікарем для таких заходів.

Якщо ж у населеному пункті зареєстровані випадки інф захворювань (ящур, чума свиней чи інші), то з метою запобігання їх поширення, зводити тварин на збірні пункти забороняється.

Проведена робота з клінічного обстеження тварин у господарстві оформляється відповідним актом, до якого додається опис тварин, що досліджувалися клінічно із зазначенням результатів досліджень.

Діагностика інф хвороб має дві особливості:

1- необхідність термінової постановки діагнозу;

2- обов'язковість використання комплексного методу діагностики. Рання діагностика є протиепізоотичним заходом..

Комплексний метод включає: клінічний, епізоотологічний, патан і гістологічний, бактеріологічний і вірусологічний, гематологічний, серолог, алергічний та біологічний методи.

Перші три методи вважаються основними, решта допоміжні.

Клінічний - базується на розпізнаванні захворювання за комплексом ознак, які спостерігаються у хворих тварин і полягає у проведенні клінічного дослідження хворої тварини.

Для інф хвороби характерна Стадійність перебігу, яка проявляється зміною періодів хвороби.

Періоди хвороби:

·інкубаційний із моменту проникнення збудника в організм до появи перших клінічних ознак;

·продромальний розвитком неспецифічних клінічних ознак (лихоманка, загальна слабкість, зниження апетиту і т. п.);

·період повного розвитку клінічних ознак хвороби – хар появою типових для даної хвороби симптомів хвороби;

·період видужування або загибелі тварини.

Форми перебігу:

надгостра (блискавична) – триває декілька годин і типові ознаки не встигають проявитися; гостра –від 1до декількох днів і хар типовими для даної хвороби клінічними ознаками; підгостра –до 2-3 тижнів і характ типовими для хвороби клін ознаками, але менш вираженими;

хронічна – тривалістю від кількох місяців до декількох років і характеризується, слабким проявом клінічних ознак хвороби.

Форми прояву:

V типова – характеризується наявністю певного яскраво вираженого симптомокомплексу;

V атипова – коли спостерігається яке-небудь відхилення в прояві клін ознак у той чи інший бік. У свою чергу атипова форма може проявлятись в:

°абортивній формі – коли клінічні ознаки повністю не розвиваються, тварина швидко одужує;

°стертій формі – коли перебіг хвороби характеризується не досить вираженими клін ознаками;

°безсимптомній формі – коли клінічні ознаки хвороби відсутні, але при дослідженні тварини вдається виявити наявність в організмі двох фаз інфекційного процесу: інфекційно-патологічних змін і захисно-імунологічної реакції.

Крім цього можна розрізняти форми інфекційної хвороби залежно від місць локалізації патологічного процесу. Наприклад, при сибірці розрізняють септичну, кишкову, карбункульозну, ангінозну, нашкірну та легеневу форми.

Епізоотологічний метод полягає в систематизації даних, які отримують при епіз обстеженні господарства. Важливою складовою є збирання епіз анамнезу. Наприклад, з’ясовують, коли, при яких обставинах з’явилася хвороба, як і чим годували тварин, чи було подібне захворювання раніше, вік хворих, вид, стать, благополуччя сусідніх господарств і районів по цій хворобі і т. ін.

Основною метою епізоотологічного обстеження є: 1 з’ясування причин захворювань і загибелі;

2 виявлення шляхів занесення збудника інф у господарство; 3 вивчення закономірності епізоотичного процесу в конкретних умовах даного епіз вогнища;

4 з’ясування особливостей епізоотичного вогнища й розробка конкретних заходів, спрямованих на швидку його локалізацію та запобігання появи нових хворих тварин.

Патологоанатомічний і гістологічний методи є досить цінними методами в постановці точного діагнозу. При деяких інфекційних хворобах (туберкульоз, пошесне запалення легень) дані паткартини мають вирішальне значення при постановці діагнозу. Інколи в процесі постановки діагнозу на інф хворобу з метою виявлення пат змін в органах і тканинах на мікро рівні викор гістологічний метод досліджень.

Бактеріологічний метод полягає у виявленні в пат матеріалі збудника інф хвороби, що дає можливість поставити етіологічний діагноз. діагноз на будь-яку інф хворобу вважається встановленим при наявності збудника хвороби й можливості експериментального відтворення хвороби на іншій окремо взятій сприйнятливій тварині.

негативні результати бактеріол досліджень ще не вказують на відсутність інф хвороби (правильності взяття та пересилання патматеріалу)

проводиться після ознайомлення із супровідним документом на патматеріал за такою схемою: 1 приготування мазків-відбитків із патматеріалу і їх мікроскопія; 2 висів патматеріалу на штучні поживні середовища й виділення чистої культури; 3 зараження лабораторних тварин.

бактеріологічна діагностика буває прижиттєвою та посмертною.

Вірусологічний = виявлення в матеріалі збудника хвороби вірусної природи. Викор електронна мікроскопія і вирощування вірусу проводять у культурах клітин.

Гематологічний базується на виявленні змін у складі крові, її властивостей. визначення концентрації гемоглобіну, підрахунок формених елементів крові, виведення лейкоцитарної формули, виявлення змін у швидкості зсідання еритроцитів.

Серологічний базується на використанні серологічних реакцій з метою виявлення в досліджув матеріалі специфічних антигенів або антитіл.

Серологічна реакція, яка викор для діагностики інф хвороби – реакція між антигеном і антитілами іn vіtro. базується на властивості антитіл специфічно взаємодіяти з антигеном, який викликав їх утворення. протікає у дві фази: 1 – специфічна, невидима фаза взаємодії антигену з антитілами й утв комплексу антиген-антитіло; 2 – неспецифічна, видима фаза, яка хар змінами деяких фізико-хім властивостей комплексу антиген-антитіло, або проявом інших змін. 2 фаза є індикатором прояву 1 фази серологічної реакції.

РП – реакцію преципітації; РН – Реакцію нейтралізації; РЗК – реакцію зв'язування комплементу; РА – реакцію аглютинації; РГА – реакцію гемаглютинації; РІД – реакцію імунної дифузії Алергічний базується на використанні алергічної реакції. Алергічна реакція – це реакція підвищеної чутливості сенсибілізованого організму на повторне введення алергену. при діагностиці туберкульозу, сапу, бруцельозу, паратуберкульозу, , туляремії Біологічний полягає у введенні мікробомісткої досліджуваної суспензії сприйнятливим тваринам із

метою експериментального відтворення хвороби. Біопробу проводять, на тваринах того виду, у якого виявлена хвороба чи на лаб тваринах.

Білет 12 (теоретична частина)

1.Вимоги щодо оцінки, вибракування, транспортування та використання біопрепаратів.

Використання біологічних та хіміко-фармацевтичних препаратів, які не зареєстровані чи не пройшли державного контролю в Україні, суворо заборонено!

Дозволено використання біопрепаратів, виготовлених біофабриками (біокомбінатами), науководослідними установами, лабораторіями України чи ввезених із-за кордону, при умові наявності державної реєстрації і настанови щодо застосування, затвердженої Державним департаментом ветеринарної медицини України.

Оцінка й вибракування біопрепаратів

Біопрепарати випускають відповідних кондицій і макроскопічного вигляду, які обов'язково описані в інструкції з використання. Усі флакони та ампули з біопрепаратами повинні бути герметично закриті, й маркеровані етикетками відповідного зразка. Перед відправленням їх іще раз ретельно обстежують.

Вибраковують біопрепарати при:

-відсутності на флаконах маркерів, етикеток або ж відміток держконтролю;

-порушенні герметичності;

-порушенні умов зберігання (недотриманні температурного режиму);

-наявності сторонніх домішок (грудочок, плівок), грибків, підвищеного тиску у флаконах, зміні кольору, характерного для певного біопрепарату;

-виникненні ускладнень у тварин, що оброблені

Вибракування великої кількості біопрепаратів проводять комісійно з обов'язковою участю фахівців ветеринарної медицини. Знищують біопрепарати автоклавуванням чи кип'ятінням протягом 45–60хв. На знищені препарати складають акт, у якому обов'язково зазначають назву біопрепарату, його серію, дату виготовлення, причину вибракування й метод знищення.

Зберігання й транспортування біопрепаратів

Зберігати та транспортувати біопрепарати потрібно в умовах, що не впливають на їх макроскопічний вигляд і специфічні властивості протягом терміну придатності, встановленого для препарату.

На якість біопрепарату негативно впливають перемерзання, висока температура, надмірна вологість, прямі сонячні промені. Сховища для біопрепаратів повинні бути сухими, темними й

прохолодними. Температуру у них слід підтримувати у межах від +2°С до +12°С, для нестійких препаратів – від +2°С до +8°С і навіть мінус 196°С. В аптеках ветеринарної медицини біопрепарати зберігають у підвалах, льохах, холодильниках і посудинах Дюара.

Кожний вид біопрепарату (вакцини, сироватки, алергени, антигени) необхідно зберігати окремо. Забороняється зберігати разом із біопрепаратами живі культури мікроорганізмів та вибракувані біопрепарати. Біопрепарати слід зберігати під замком в опечатаному вигляді. Ключ і печатка знаходяться у посадової особи, яка відповідає за зберігання препаратів.

Перед транспортуванням препаратів необхідно вивчити режимні умови їх перевезення та пакування. Біопрепарати, які відпускають із складів, ретельно упаковують у щільні ящики. Кожний флакон або ампулу обгортають папером чи ватою. Ампули вкладають у спеціальні коробки. В ящики або коробки обов'язково повинна бути вкладена відповідна інструкція щодо використання препарату. На ящиках роблять попереджувальні написи «Обережно, скло!», «Біопрепарати». При упаковуванні рідких біопрепаратів роблять напис «Оберігати від перегрівання й заморожування!», а сухих (ліофілізованих) – «Оберігати від перегрівання!». Інколи пишуть: «Терміново! Для боротьби з епізоотіями!». Великі партії біопрепаратів перевозять у вагонах-рефрижераторах. При транспортуванні невеликих партій використовують закриті автомобілі, взимку препарати утеплюють. Про заходи безпеки при перевезенні інструктують водія і супроводжуючого.

У період використання рідкі і розбавлені біопрепарати утримують у захищеному від сонячних променів, прохолодному місці та не переохолоджують у холодну пору року. Взимку флакони з вакциною необхідно підігрівати на водяній бані (відро із соломою до половини об'єму наповнене теплою водою) до температури не вище 37°С. Більшість сухих вірус-вакцин придатні до використання протягом 4 год. після розведення, а деякі – 1 год. (проти хвороби Марека).

Організація й проведення обробок тварин біопрепаратами

Перед використанням біопрепаратів необхідно встановити наявність показників для їх застосування ретельно з'ясувати епізоотичну ситуацію. Залежно від ситуації визначають категорію пункту: а) неблагополучний; б) стаціонарно-неблагополучний; в) загрозливий; г) благополучний.

Профілактичні щеплення проводять з метою запобігання виникненню хвороби у господарстві та при профілактичному карантинуванні, а вимушені – під час спалаху хвороби.

У цьому разі стадо розділяють на групи:

хворі і підозрілі у захворюванні тварини – їх імунізують специфічними сироватками, глобулінами, вакциною (при стригучому лишаї). Якщо підозрілих у зараженні тварин небагато, їх також імунізують пасивно;

підозрілі у зараженні або ж умовно здорові тварини – підлягають активній імунізації. Масові щеплення тварин проводять весною перед вигоном їх у літні табори чи пасовища та восени

перед переведенням худоби на стійлове утримання. На підприємствах промислового типу – згідно з технологічними картами обробок.

Перед проведенням обробки необхідно:

•уточнити поголів'я, яке підлягає обробці – скласти списки тварин;

•провести клінічний огляд і термометрію тварин, виділивши тварин із протипоказаннями (ослаблені, виснажені, великий строк вагітності чи післяродовий період, підвищення температури тіла);

•визначити місце та час проведення обробки;

•перевірити та підготувати біопрепарати, інструменти, засоби дезінфекції й стерилізації, засоби

•особистого захисту й гігієни (спецодяг, мило, рушник);

•подбати про поліпшення умов годівлі й утримання тварин, що дає змогу запобігти ускладненням та зниженню продуктивності гурта;

•підготувати запаси препаратів для лікування можливих ускладнень;

Після обробки тварин обов'язково складають акт, де зазначають: дату, місце проведення та вид обробки; вид тварин, вік; назву біопрепарату і його повну характеристику (згідно з інструкцією); дозу та метод введення; спосіб знезараження залишків препарату; кому доручено нагляд за обробленими тваринами та на який термін.

Вакцинованих тварин утримують окремо від невакцинованих. Ветеринарний нагляд за обробленими тваринами включає повний клінічний огляд, оцінку з'їденого корму, продуктивності,

вибіркову термометрію. Для запобігання ускладненням вакцинованих тварин оберігають від переохолодження, протягів, дощу, снігу, перегрівання, особливо при транспортуванні.

Ускладнення після застосування біопрепаратів можуть бути зумовлені використанням біопрепаратів із підвищеною активністю, порушеннями правил з їх застосування, порушеннями правил утримання щеплених тварин (скупчене утримання, недостатня годівля, перевтома при роботі, перегрівання чи переохолодження й ін.), наявність інкубатиків у щепленому стаді. Ускладнення можуть проявлятися у вигляді короткочасного нездужання (втрата апетиту, швидка стомлюваність, відставання від гурту), наявністю місцевих реакцій (набряк, підвищена больова чутливість, підвищення місцевої температури), підвищення температури тіла, шоком, загибеллю щепленої тварини.

Тварин з ускладненнями ізолюють і якнайшвидше лікують, застосовуючи специфічні препарати та засоби симптоматичної терапії. Про випадок ускладнень сповіщають вищу інстанцію ветеринарної медицини, ДНДКІ ветеринарних препаратів і кормових добавок та біофабрику, що виготовила препарат. У повідомленні зазначають назву біопрепарату, серію, дату виготовлення та метод його застосування, вид і кількість імунізованих тварин, характер ускладнень і прізвище фахівця ветеринарної медицини, який виявив ускладнення. Разом із цим у зазначений інститут надсилають два флакони або 4-5 ампул із біопрепаратом. Тому в аптеці, про всяк випадок, завжди необхідно залишати невелику частину препарату.

Способи введення біопрепаратів

1.Ін'єкційний – введення препаратів внутрішньовенно, внутрішньосинусно, внутрішньом'язово, підшкірно, у черевну порожнину й ін.

2.Скарифікаційно-нашкірний – втирання препарату в шкіру, слизові оболонки губ чи ясен. 3.Інсталяційний – краплинне введення препарату в природні порожнини тіла тварин (кон'юнктивально, клоачно, назально).

4.Дисперсійний – розпилення рідких і порошкоподібних препаратів у приміщенні, де утримують тварин (птицю).

5.Аліментарний – згодовування препаратів із кормом або водою.

6.Комбінований – одночасне, але роздільне використання двох або більше методів.

•Місця ін'єкцій біопрепаратів

підшкірне – в ділянці шиї, за лопаткою, в кінчик хвоста, за вухом; внутрішньошкірне – в ділянці шиї, лопатки, підхвостової складки, в основу шкіри вуха, у шкіру борідки, мочки, сережки, внутрішньої поверхні стегна;

внутрішньом'язове – в ділянку крупа, стегна, шиї, підгруддя (коні), у грудний м'яз, гомілку (птиця); внутрішньовенне – у яремну, вушну, підкрильну вени;

2.“ГНУС” , заходи боротьби

Утеплу пору року на тварин нападають кровосисні комахи: ґедзі, комарі, мошки, мокреці, москіти, об’єднані під однією народною назвою— гнус.

Докучають тваринам і людям — мухи, клопи, таргани.

1.Ґедзі — великі двокрилі комахи родини Tabanidae підряду Brachycera ряду Diptera. Їх відомо до3 тис. видів. Ґедзі поширені в лісовій і лісостеповій зонах. Живуть і розмножуються поблизу водойм. Для ветеринарної медицини становлять інтерес ґедзі родів: Tabanus, Hybomitra, Atylotus, Chrysops, Нaematopota. У самок хоботок різально-сисного типу, у самцівлижучого

-Рід Tabanus — великі ґедзі, 16 – 30 мм завдовжки. Очі складні, зеленого, синього, коричневого кольорів. Крила прозорі. Найпоширеніші види— T. Bromius, T. Autumnalis та ін.

-Рід Hybomitra (паунти, справжні ґедзі) — середнього розміру, 12 – 22 мм завдовжки. Очі складні, зелені або сині. На спинці є рідкі волоски й три поперечні смуги, на черевці з боків — коричнево-жовті плями. Поширені види H. tarandina, H. tropica, H. montana та ін.

-Рід Atylotus — невеликі, 9 – 15 мм завдовжки, світло-жовтого або жовтого кольору. Види: A. fulvis, A. agrestis та ін.

-Рід Chrysops (пістряки, або золотоочки) — дрібні ґедзі, 7 – 10 мм завдовжки. Мають яскраве забарвлення тіла. Вусики довші за голову. На голові є ще й троє простих очей. Крила з темними плямами й смугами. Види: Ch. relictus, Ch. pictus та ін.

-Здійснюють деларвацію водойм (знищення личинок гнусу у воді).

Для цього розпилюють інсектицидні препарати за допомогою наземних засобів механізації (ДУК, ЛСД, ВДМ) та авіації. Ефективними є бактокуліцид, який вносять у водойми з розрахунку0,5

– 2 л/га; дибром, батокс — 200 мг/га; 40 – 50%-й сульфідофос — 40 – 100 г/га; дифос — 10 – 50

г/га; бай текс — 40 – 100 г/га.

Усі обробки водойм погоджують з місцевими органами, санепідемстанцією, сповіщають населення через засоби масової інформації. Водойми, що мають рибогосподарське значення, інсектицидами не обробляють.

У години активності гнусу худобу утримують під навісами, в приміщеннях.

Вікна і двері завішують антимоскітними сітками, мішковиною. Тварин обприскують розчинами, емульсіями, аерозолями інсектицидних препаратів або наносять їх на шкіру у

вигляді дустів, мазей: ДДВФ, дибром, неоцидол, неостомазан, ціодрин, бутокс, пропоксур,

оксалан. Ефективним репелентом є оксамат (0,5 – 2 л на тварину), яким обробляють їх один раз на тиждень.

3.Методика проведення ветсанекспертизи продуктів забою великої рогатої худоби і свиней на цистицеркоз

Цистицеркоз - інвазійна хвороба списку “Б”

Цистицеркоз великої рогатої худоби

Цистицеркоз — це інвазійна хвороба, викликана личинковою стадією — цистицерком

(Cysticercus bovis) бичачого ціп’яка (Taenia saginata) родини Taeniidae, яка локалізується в м’язах серця, діафрагми, язика, міжреберних м’язах, масетерах, зрідка в печінці, мозку.

Цистицеркоз великої рогатої худоби (буйволів), що є результатом ураження личинкою м’язової тканини тварин, становить небезпеку для людини і відноситься до інвазійних хвороб, що

передаються людині безпосередньо через м’ясо.

Личинка - цистицерк — прозорий міхурець сірувато-білого кольору, овальної форми,

заповнений рідиною. Зовні цистицерки покриті капсулою зі сполучної тканини. Через неї просвічується паразит, головка і шийка якого втягнуті всередину. Сколекс має 4 сильно розвинені присоски. В голівці, хвостовій частині і особливо в шийці цистицерка розташовані численні вапняні тільця, розміром до 0,02 мм. Довжина 5-9мм.

Статевозріла стадія Taenia saginata (бичачий ціп’як) досягає розміру до 10 м і більше, має неозброєний сколекс. Ширина зрілих члеників 12-14 мм. Збоку – статевий отвір. Від стовбурів матки відх. 18-31 бічні гілки. Мастка закритого типу. У гермафродитних члениках яєчн. має 2 лопаті однакового розміру.

Яйця – округлої форми , мають товтсту 2 шарову оболонку з онкосферою(3пари гачків) Локалізується : в кишках людини.

Людина є дефінітивним господарем. Вона виділяє назовні разом з фекаліями зрілі членики. Проміжні господарі (жуйні) заражаються, заковтуючи яйця разом з травою і водою. Далі личинки збудника через кровоносну і лімфатичну системи потрапляють у м’язи, де через 3—4,5 міс перетворюються на інвазійні.

Проміжні : ВРХ, зебу, буйволи, північні олені В організмі інвазованої тварини цистицерки під впливом різних факторів змінюються і часто

гинуть, причому стінка капсули і наявна в міхурці рідина мутніють, а шийка і сколекс жовтіють. Нерідко у цистицерків спостерігають дегенеративні зміни, що супроводжуються сироподібним переродженням, яке спостерігається особливо часто в м’язах серця. Іноді, у випадку занесення мігруючими цистицерками гнійних бактерій, виникає гнійний процес, при якому цистицерки перетворюються на зеленувато-сіру гноєподібну масу. В організмі однієї і тієї ж тварини можуть міститися як загиблі, так і живі паразити.

Найчастіше цистицерки локалізуються в жувальних м’язах (50—77 %), м’язах серця (14—29 %), язика і шиї (12—27 %). Їх можна виявити в м’язах потилиці, стравоходу, діафрагми, стегна і лопатко-ліктьових (анконеус). У разі сильної інвазії цистицерки проникають у легені, печінку,

селезінку, мозок, підшлункову залозу, лімфатичні вузли і жирову тканину. У молодих телят,

особливо підсисних, найчастіше вражається серце.

Цистицерки великої рогатої худоби чутливі до температурних факторів (гинуть при –12...–14 і 47—48 °С), впливу натрію хлориду (в 20 %-му розчині гинуть протягом 20 днів).