Государственній єкзамен / zarazni

Білет №1

1. Опишіть методику вивчення епізоотичної ситуації в районі, області, державі

Епізоотичну ситуацію в районі, області та державі характеризує сукупність інфекційних

хвороб, зареєстрованих на вказаних територіях за певний період часу, або станом на день оцінки. Для її оцінки на основі кількості неблагополучних пунктів щодо захворювань і місць їх розміщення, кількості захворілих та загиблих тварин різних видів визначають нозологічний профіль (структуру) інфекційних хвороб та питому вагу кожної з них у загальній захворюваності тварин усіма інфекційними хворобами, а також складають епізоотологічну картину.

Нозологічний профіль (нозологічна структура) - перелік інфекційних хвороб тварин, зареєстрованих у господарстві, районі, області, держави за певний період часу. Його відображають у вигляді аналітичної таблиці, де наводять перелік хвороб, дані про кількість неблагополучних пунктів, захворілих і загиблих тварин в абсолютних числах, питому вагу кожної хвороби.

Питома вага (частка) окремої хвороби в загальній захворюваності тварин усіма інфекційними хворобами визначають за кількістю неблагополучних пунктів і кількістю захворілих тварин шляхом множення неблагополучних пунктів( або захворілих тварин) з окремої хвороби на 100 з наступним діленням на загальну кількість неблагополучних пунктів( або захворілих тварин) з усіх урахованих хвороб (%).

Виясняють розміщення неблагополучних пунктів шляхом складання епізоотичної карти території, яку вивчають.

2. Монієзіоз жуйних (теорія)

МОНІЄЗІОЗ (MONIEZIOSIS) (ЦЕСТОДОЗИ) – це хвороба жуйних, спричинювана цестодами Moniezia expansa і М. benedeni родини Anoplocephalidae, характеризується пригніченням, постійними проносами, анемією, відставанням у рості й розвитку.

Збудники. М. еxpansa — молочно-білого кольору, розміром до 10 м, має неозброєний сколекс з чотирма присосками. Членики широкі й короткі, вздовж заднього краю їх розміщені

міжпроглотидні залози кільцеподібної форми. В гермафродитних члениках — подвійний набір статевих органів, у зрілих — гілки матки, заповнені яйцями. Статеві отвори відкриваються з кожного їх боку і часто виступають над бічними краями, утворюючи статеві сосочки. Паразитує в тонких кишках овець.

М. benedeni — завдовжки до 4 м, стробіла жовто-білого кольору, широка, тонка й напівпрозора. Членики широкі, міжпроглотидні залози мають вигляд суцільної смуги. В

гермафродитних члениках міститься до 600 сім’яників. Паразитує в організмі телят.

Яйця гельмінтів темно-сірого кольору, середнього розміру (0,05 – 0,09 мм), неправильної форми, онкосфера - в грушоподібному апараті. У М. еxpansa вони мають трикутну форму, у М. benedeni — чотири- й шестикутну.

Цикл розвитку. Біогельмінти. Розвиваються за участю проміжних хазяїв — панцирних, або орибатидних кліщів.

Хворі тварини виділяють у зовнішнє середовище велику кількість зрілих члеників монієзій, переповнених яйцями. Членики підсихають, лопаються, і з них вивільняються яйця, які заковтують орибатидні кліщі. Через 3 – 5 міс у порожнині їхнього тіла формуються 1 – 3 інвазійні личинки — цистицеркоїди кільцеподібної форми, вкриті товстою чотиришаровою оболонкою. Ягнята і телята заражаються на пасовищі при заковтуванні інвазованих кліщів. У кишках тварин цистицеркоїд прикріплюється сколексом до слизової оболонки і починає рости.

У перші 20 діб членики відростають повільно, а в наступні 15 – 20 діб швидко. За добу довжина тіла паразита збільшується на 8 – 10 см. Статева зрілість через 30 – 35 діб. Гельмінти живуть у тонких кишках тварин упродовж 5 – 6 міс.

Епізоотологічні дані. Хвороба трапляється всюди.

Джерелом інвазії є хворі тварини й паразитоносії. Ягнята і телята заражаються з перших днів виходу на пасовище. Хворіють на гельмінтоз переважно в 3 – 4-місячному віці. Перші ознаки хвороби з’являються наприкінці травня і тривають 2,5 – 3 міс. Масова загибель тварин спостерігається у червн і – липні і знижується у вересні.

Поширенню інвазії сприяє значна кількість орибатидних кліщів на нерозораних пасовищах.

Патогенез та імунітет. Порушується моторна й секреторна функція тонких кишок

катаральне запалення слизової оболонки, виснажливий пронос, слабкість, знижується стійкість організму тварин, послаблюються захисні реакції. Продукти метаболізму гельмінтів токсичні для ягнят раннього віку, зумовлюють тяжкий токсикоз. Одночасна механічна і токсична дія паразитів на рецептори тонких кишок спричинює посилення перистальтики, що призводить до розвитку інвагінації, перекручування кишкових петель і загибелі тварин.

Уягнят, особливо до 3 – 4-місячного віку, існує віковий імунітет. Разом з тим набутий імунітет слабкий і має видову специфічність, оскільки тварини, що перехворіли, можуть знову заразитися.

Клінічні ознаки. Спостерігають постійний пронос, фекалії містять слиз і членики паразитів. Тварини пригнічені, більше лежать, виснажені, живіт здутий, слизові оболонки бліді. Температура тіла в межах норми. Хвороба триває 1 – 3 тижні й нерідко закінчується загибеллю тварин.

Уягнят розрізняють чотири форми проявів монієзіозу:

-тяжка токсична,

-легка токсична,

-обтураційна,

-нервова.

При тяжкій токсичній формі у ягнят-сисунів клінічні ознаки хвороби виявляються приблизно за два тижні до початку виділення члеників з фекаліями. Тварини стають млявими, відмовляються від корму, швидко худнуть. Фекалії м’якої консистенції, вкриті слизом. Згодом у них виявляються членики паразитів, виникають пронос, анемія, залежування. Ягнята відстають у рості й розвитку. Через 1 – 2 тижні вони гинуть.

Легку токсичну форму спостерігають у ягнят трохи старшого віку. Вони худнуть, стають млявими, фекалії рідкі, містять членики й фрагменти гельмінтів. Захворювання триває 3 – 4 тижні і закінчується одужанням унаслідок самовідходження паразитів.

Обтураційна форма трапляється у ягнят-сисунів в 2 – 4 міс. Тварини оглядаються на живіт, падають на землю, б’ють кінцівками. Розвиваються коліки. З часом тварини стають пригніченими й гинуть від задухи, спричиненої здуттям кишок.

При нервовій формі у тварин спостерігають рух по колу, закидання голови на спину, параліч кінцівок. З часом з’являються клонічні судоми, внаслідок яких вони гинуть у 1 – 2-гу добу.

Патологоанатомічні зміни. Труп виснажений, живіт сильно здутий. Легені стиснені, анемічні. Судини брижі розширені, лімфовузли збільшені, соковиті на розрізі. Крізь стінки кишок просвічуються стробіли монієзій у вигляді жовтувато-білих стрічок. Слизова оболонка тонких кишок потовщена, гіперемійована, нерідко з крововиливами, вкрита густим слизом з неприємним запахом. Вміст кишок темно-зеленого кольору з великою кількістю гельмінтів.

Діагностика. Епіз.дані, клінічні ознаки, пат. зміни ; лаб. дослідження фекалій методом послідовного промивання (виявляють членики) і Фюллеборна (виявляють яйця).

Під час обстеження приміщення вранці на місці нічного відпочинку тварин знаходять членики гельмінтів. Від інших цестод їх відрізняють за наявністю міжпроглотидних залоз і подвійного набору статевого апарату.

Лікування. Для лікування хворих тварин використовують препарати групи бензімідазолу:

-альбендазол у дозі 5 мг/кг;

-камбендазол — 25 мг/кг;

-фенбендазол— 10 мг/кг;

-фебантел — 15 мг/кг.

Усі лікарські препарати згодовують у суміші з концентрованими кормами одноразово на початку вранішньої годівлі, індивідуально або груповим методом. Можливе застосування

празиквантелу — 4 мг/кг або ніклозаміду — 50 – 70 мг/кг, з недорогих препаратів— 1%-й розчин мідного купоросу, однак обробка ним тварин більш трудомістка. Розчин вводять внутрішньо після

10 – 12-годинного голодного витримування, ягнятам1 – 1,5-місячного віку — 15 – 20 мл; 1,5 – 2-

місячного— 20 – 25 мл; 2 – 3-місячного— 25 – 30 мл; 3 – 4-місячного— 30 – 35 мл; 4 – 5-місячного— 35 – 40 мл; 5 – 6-місячного— 40 – 45 мл і6 – 7-місяч-ного— 45 – 50 мл.

Профілактика та заходи боротьби. Проводять профілактичну дегельмінтизацію тварин.

Для ягнят ефективні систематичні преімагінальні дегельмінтизації: перша— через два тижні

після вигону на пасовище; друга — через три тижні після першої обробки; третя й четверта — з місячним інтервалом.

Телят дегельмінтизують двічі: вперше — через1,5 міс після вигону на пасовище; вдруге — через такий самий інтервал.

За задовільних умов утримання й годівлі стан хворих та підозрюваних щодо захворювання тварин значно поліпшується. Тварин випасають на культурних пасовищах, на раніше переораних ділянках, з посівом трав по стерні злакових. Практикують стійлове та стійлово-вигульне утримання телят.

******************************************************************

3. Лабораторні методи дослідження якості риби (Вет-сан – №8) (практика)

Лабораторні дослідження проводять в разі виникнення сумніву щодо доброякісності риби і для уточнення органолептичних показників, а також з метою встановлення наявності пестицидів, мікрофлори, патогенної для людини і тварин, гельмінтозоонозів. При сумнівних органолептичних показниках та задовільних результатах лабораторних досліджень рибу направляють на промпереробку. Рибу, визнану непридатною до їжі, за рішенням лікаря ветеринарної медицини згодовують тваринам після термічної обробки, піддають утилізації або знищують.

На основі даних ветеринарно-санітарного огляду та після дослідження риби лаб. ветеринарної медицини на всю партію виловленої риби видають ветеринарне свідоцтво за формою №2 з обов’язковим зазначенням усіх передбачених формою свідоцтва відомостей, зокрема про благополуччя риби та водойм щодо заразних і антропозоонозних хвороб та термінів її реалізації.

При виявленні ознак несвіжості риби проводять бактеріоскопію, визначають вміст

сірководню, аміаку, ставлять реакцію на пероксидазу і редуктазу.

Основними показниками є:

1) Бактеріоскопія- роблять 2 мазки-відбитки:

1- з поверхневих шарів м'язів, 2- із м'язової тканини глибоких шарів, розміщених біля хребта.

Препарати фарбують за Грамом. Під мікроскопом переглядають 10 полів і підраховують середню кількість мікроорганізмів в одному полі зору.

• Риба свіжа – в мазках мікроорганізмів не немає або поодинокі палички в п.з. Препарати погано фарбуються, на склі не помітно розкладеної тканини.

•сумнівної свіжості 10 – 20 (глибокі шари) , а з поверхневих – 30 – 50 мікробів в одному п.з. Препарати фарбуються задовільно, на склі добре помітні волокна, що розкладаються.

•несвіжа риба - 30 – 40 (з глибоких) , а з поверхневих- 80-100 мікробів і більше в одному полі зору. Препарат добре фарбується, на склі багато м'язових тканин, що розклалися.

2)Визначення аміаку за реактивом Неслера.

Під впливом мікроорганізмів риба розпадається з виділенням продуктів розпаду білка-NH3 з яким

і реагує реактив Неслера.Готують витяжку із риби(1:10) протягом 15 хв. і фільтрують.

Упробірку 2 см3 фільтрату + 0.5 см3 реактиву Неслера (10 крапель). Залишають на 5 хвилин.

•Риба свіжа - суміш блідо-жовтого забарвлення.

•Сумнівної свіжості - суміш жовто-помаранчева.

•Несвіжа-помаранчева із охряно-червоним осадом.

3)Визначення сірководню з підігріванням проби

У пробірку поміщають 5 – 7 г фаршу з м'яса риби. Під пробку смужку фільтраційного паперу, змочують 10% розчином свинцю оцтовокислого. Діаметр краплини не більше 5 мм.

Препарати підігрівають на водяній бані 48 – 52°С протягом 15 хв.

•Риба свіжа – реакція відсутня;

•сумнівно свіжа - слабко-бура пляма;

•несвіжа – пляма від бурого до темно-коричневого.

4)Реакція на пероксидазу

Упроб. вносять 2 мл. водної витяжки (1:10) із зябрової тканини і дод. 5 крапель 0.2% спиртового розчину бензидину. Вміст збовтують, потім вносять 2 краплі 1% розчину водню перекису.

•Витяжка із свіжої риби - дає синє забарвлення, що переходить у коричневе.

•Сумнівної свіжості - менш інтенсивне синє забарвлення і значно пізніше переходить у коричневе.

•Несвіжої риби - не дає синього забарвлення, а безпосередньо переходить у коричневий колір.( негативна реакція на пероксидазу).

5)Редуктазна проба

5 г фаршу заливають подвійною кількістю води, струшують і залишають на 30 хв при кімнатній температурі, додають 1 см3 0,1 % водного розчину метиленового блакитного, струшують і додають 0,5 – 1см3 вазелінового масла. У термостат при 37°С – чим швидше знебарвиться суміш, тим більше

вній ферменту редуктази, а отже і мікроорганізмів, що його продукують.

•Недоброякісна – МО у 1 г м'яса – 106 і більше, час знебарвлення – до 40 хв;

•Сумнівна – 104 – 105 – 40 хв. – 2,5 год;

•Свіжа – до 103, понад 2,5 год.

6) Визначення концентрації водневих іонів

5 г фаршу + 50 см3 дист.води , настоюють 30 хв, помішуючи; фільтрують через паперовий фільтр. Фільтрат дослідж. і визначають рН відкаліброваним потенціометром або рН-метром.

•Свіжа – злегка опалесціює (рН=6,9);

•Сумнівно свіжа – злегка каламутна (рН=7,0-7,2);

•Несвіжа – каламутна (неприємна) (рН=7,3 і більше).

7)Визначення вмісту аміно-аміачного азоту

Уколбу 100 см3 поміщають 10 см3 профільтрованої витяжки з м'яса і додають до неї 40 см3 води і 3 краплі 10% спиртового розчину фенолфталеїну.

Вміст колби нейтралізують розчином їдкого натрію до появи слабко-рожевого забарвлення. Далі додають 10 см3 формаліну. Суміш стає кислою і рожеве забарвлення зникає. Вміст проби титрують розчином їдкого натрію до слабко-рожевого забарвлення.

•Прісноводна свіжа риба – у м'ясі до 0,69 мг аміно-аміачного азоту;

•Сумнівної свіжості – 0,7 – 0,8 мг;

•Несвіжа – 0,81 мг.

8)Визначення продуктів первинного розкладання білків у бульйоні (реакція з міддю сірчанокислою)

Уконічну колбу Ерленмайера на 200 см3 кладуть 20 г фаршу із спинних м'зів риби, додають 60 см3 води, перемішують. Колбу накривають годинниковим склом і нагрівають приблизно протягом 10 хв на водяній бані. Бульйон фільтрують через ватно-паперовий фільтр у склянку з холодною водою. Після фільтрації наливають фільтрат 2 см3, додають 3 краплі 5% розчину міді сірчанокислої, струшують 2 – 3 рази і витримують 3 хв.

Свіжа – каламутна,

Сумнівна – утв. помутніння, пластівців., Несвіжа – випадання желеподібного згустку синьо-блакитного кольору.

9) Визначення вмісту вологи у м'ясі риби

Визначають висушуванням проб у сушильній шафі при 105°С до постійної маси сухої речовини.Відважують проби 5 г розкладають у попередньо зважені сухі бактеріальні чашки і вміщують у сушильну шафу. Через приблизно 2 – 3 дні висушують і проводять 3 – 4 зважування бак. чашок з пробами. Перед зважуванням чашки охолоджують з концентрованою сірчаною кислотою. Аналіз вважають закінченим. Вологу вираховують визначенням різниці маси чашки з пробою м'яса до висушування і після нього (%). Чим вища заг. к-ть води у м'ясі риби, тим нижча її якість. Така риба швидко псується.

Нежива риба при зберіганні у воді легко всмоктує рідину.

Заснулі коропи приблизно через 20 год збільшують масу на 2 – 5%, рослиноїдні – до 5%. Збільшення маси на 1 – 2% відмічається у живих ослаблених риб: хворих, отруєних, втомлених,

травмованих, вирощених у незадовільних гідрохімічних умовах.

Практична частина

4. Продемонструвати техніку взяття крові у тварин та розкажіть схему подальших гематологічних досліджень (практика)

1)Техніка взяття крові у тварин:

-У коней, ВРХ і ДРХ з яремної вени на межі верхньої й середньої третини шиї чи підхвостової вени (область 2 – 5 хвостових хребців; Голку вводять під кутом 90 ° до упору на глибину 5-10 мм.),

-у свиней – із вени вуха або судин хвоста,

-у собак, котів та хутрових звірів – із вени Сафена (стегно) , поверхневої вени передпліччя чи подушечок лап,

-у птахів – із підкрильної вени або з гребеня (у курей).

Перед узяттям проб крові тварин фіксують. Волосся в місці проколу вистригають, а у птахів вищипують пір'я й пух; шкіру дезінфікують спиртом або настойкою йоду. У свиней кінчик хвоста обмивають теплою водою з милом, висушують чистим рушником, а потім дезінфікують.

Проби крові треба брати по можливості вранці до годівлі й напування тварин. Кров береться у

чисті стерильні скляні пробірки в об'ємі 7-10 мл від тварини і 2-3 мл від птиці. На кожну пункцію беруть одну стерильну голку відповідної конструкції.

Щоб узяти проби крові у великих тварин, великим пальцем лівої руки натискають на яремний

жолоб, затискуючи яремну вену. У великої рогатої худоби затискання яремної вени краще проводити шляхом накладання на шию гумового джгута. Потім поштовхом правої руки голкою для взяття крові

проколюють шкіру й стінку вени під кутом 45-50о у напрямку до голови тварини. До вільного кінця голки підставляють пробірку (кров має повільно стікати по стінці пробірки)

Після взяття крові шкіру в місці проколу дезінфікують, а у свиней надрізаний кінчик хвоста для запобігання кровотечі перев'язують лігатурою, яку обов’язково знімають після тромбування судин.

Пробірки з кров'ю етикетують, закривають паперовими ковпачками і ставлять у штативи для відстоювання сироватки, необхідної для постановки серологічних реакцій.

2) Схема подальших гематологічних досліджень крові:

Гематологічні показники пророкують появу перших, неясно виражених клінічних симптомів захворювання, сигналізують про небезпеку рецидиву, забезпечують контроль над терапією та перебігом патологічного процесу. Одужання тварин нормалізує картину крові.

Для проведення гематологічного аналізу може використовуватися капілярна й венозна кров. Рекомендується використання венозної крові, оскільки при взятті з вени клітини крові менш

схильні до механічного впливу і виключається попадання сторонніх домішок. Гематологічний аналіз крові включає в себе:

-підрахунок всіх видів клітин крові (еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів),

-визначення їх параметрів (розміри клітин та ін),

-диференціювання лейкоцитарних клітин,

-вимірювання рівня гемоглобіну,

-визначення співвідношення клітинної маси до плазми (гематокрит).

Проведення гематологічного аналізу необхідно для оцінки загальної картини стану організму в цілому і є первинною ланкою діагностики багатьох захворювань і патологічних станів.

Отримані результати порівнюють з нормативними.

•кількості еритроцитів спостерігається при анеміяї і деяких інших спадкових хворобах і аномаліях.

•тромбоцитів - супроводжує уродженої гемофілії, тромбоцитопенії.

•Лейкоцитоз з перевагою лімфоцитів характерно для лімфолейкозу великої рогатої худоби, який відносять до спадково схильним захворювань.

•Дія радіації, тератогенів та інших несприятливих факторів призводять до порушення кровотворения, появі незрілих форм еритроцитів і лейкоцитів.

•Зі спадкових хвороб вміст гемоглобіну знижується при гемолітичної анемії новонароджених тварин.

Одним з перших методів визначення кількості еритроцитів в крові є підрахунок в рахунковій

камері Горяєва.

Кров попередньо розводять з метою зменшення числа клітин, що підлягають рахунку. У хімічні пробірки відмірюють піпеткою по 4 мілілітра 3%-ного розчину хлориду натрію і обережно видувають у неї 0,02 мілілітра капілярної крові (кров забирають піпеткою від геометра Салі). Отримане розведення можна практично прийняти рівним 1:200. Суспензію ретельно перемішують і потім заповнюють камеру з сітками Горяєва.

Сітка Горяєва складається з 225 великих квадратів (15 х 15). Великі квадрати, розкреслені вертикально і горизонтально на 16 малих квадратів, чергуються з квадратами, розділеними тільки вертикальними або горизонтальними лініями, і з квадратами чистими, без ліній. Глибина камери дорівнює 1/10 міліметра, сторона малого квадрата - 1/20 міліметра; обсяг малого квадрата дорівнює 14 000 міліметрів кубічних.

Перед заповненням камеру і шліфоване покривне скло миють і сушать. Покривне скло притирают до камери так, щоб з'явилися райдужні кільця. Краплю розведеної крові вносять піпеткою під притерте покривне скло камери. Після заповнення камеру залишають на 1-2 хвилини в спокої для осідання формених елементів, потім приступають до підрахунку при малому збільшенні мікроскопа в затемненому полі зору (прикритої діафрагмі і опущеному конденсорі).

Еритроцити рахують в 5 великих квадратах (5 х 16 = 80 малим квадратах), розташованих по діагоналі. Для цього відшукують лівий верхній великий розграфлений квадрат, підраховують кількість знаходилися в ньому еритроцитів, потім по діагоналі вниз і направо знаходять наступний такий квадрат і так далі. Для того щоб двічі не злічити одні й ті ж еритроцити, що лежать на

прикордонних лініях, дотримуються правило: до даного квадрату належать ті еритроцити, які знаходяться більшою своєю частиною всередині нього, розділені прикордонної лінією.

Лейкоцитів набагато менше, ніж еритроцитів (1-2 на великий квадрат), тому для точності підрахунок виробляють у 100 великих квадратах (неразграфленних).

Більш точним (помилка 2-3%) і досконалим є підрахунок лейкоцитів за допомогою електронних апаратів. Підрахунок лейкоцитів в лічильниках частинок виробляють за тим же принципом, що і еритроцитів. Попередньо кров розводять і змішують з яким-небудь лізуючим еритроцити реактивом.

Існує три методи визначення кількості тромбоцитів:

1)Підрахунок тромбоцитів в рахунковій камері Горяєва мікроскопією при фазовому контрасті, тобто з фазовоконтрастной приставкою.

2)Підрахунок тромбоцитів у мазку крові (по фоніо) (можливість оцінити морфологічні особливості тромбоцитів).

3)Визначення кількості тромбоцитів на гематологічному аналізаторі.

Визначення гемоглобіну проводять у спрощеному колориметрі - гемометра Салі.

*****************************************************************************

5. Продемонструйте техніку виконання офтальмопроби (використавши фізрозчин в якості алергена) (практика)

Офтальмопроба – це очний метод туберкулінізації.

Цей метод застосовують для діагностики туберкульозу у коней.

У великої рогатої худоби офтальмопробу застосовують

одночасно з внутрішньошкірною пробою.

Очну туберкулінізацію проводять два рази з інтервалом 5-6 днів між першим і другим уведенням туберкуліну. Препарат у кількості

3-5 крапель наносять очною піпеткою на кон’юнктиву при відтягнутій нижній повіці.

Облік реакції проводять через 3, 6, 9 і 12 год. Останній раз – через 24 години.

Вдруге вводять туберкулін через 5-6 днів тваринам, які не реагували на перше введення або дали сумнівну реакцію. Облік реакції на повторне введення проводять через 3, 6, 9 і 12 год.

• позитивній реакції спостерігається добре виражена гіперемія і набряк кон’юнктиви, виділення слизово–гнійного або гнійного секрету, який витікає з внутрішнього кута ока у вигляді шнурка.

•сумнівній реакції гіперемія і набряк кон’юнктиви виражені слабо при наявності у внутрішньому куті ока лише слизу.

•відсутності реакції кон’юнктива не змінюється.

На проведену туберкулінізацію складають акт, а при дослідженні ВРХ, буйволів і зебувидних, крім того, складають список усього поголів’я тварин, яких досліджували.

У списку вказують назву господарства, вид тварин, інвентарний номер або кличку, стать і вік тварини (при дослідженні тварин, які належать приватним особам – указують назву населеного пункту, прізвище власника, стать, вік і масть тварини). У реагуючих на туберкулін тварин реєструють величину потовщення шкірної складки.

6. Як проводиться дослідження фекалій методом послідовного промивання? (практика)

Метод послідовного промивання (метод осадження) належить до гельмінтоовоскопічних

досліджень (встановлення яєць збудників).

Метод: Невелику кількість фекалій (5 – 10 г) розмішують у склянці з 10-кратною кількістю води. Суміш фільтрують крізь металеве сито або марлю і дають їй відстоятися упродовж 5 хвилин. Після прояснення верхнього шару рідини в склянці його зливають, а осад наносять на предметне скло (бактеріологічну чашку) і досліджують під мікроскопом на наявність яєць трематоди і збудників акантоцефальозів.

Білет 2 (теоретична частина)

1. Опісторхоз – локаліз. в жовчних ходах печінки, жовчному міхурі та протоках підшлункової залози м’ясоїдних, рідше всеїдних.

Збудники: O. tenuicolis (felineus), O. viverrini, O. sinensis —дрібні ланцетоподібні черви, сім’яники дволопатеві в задній чатині тіла, присоски недорозвинені, жовточники слабо розвинені, петлі матки між гілками кишечнику.

Яйця – дуже дрібні (0,01 – 0,0035) мм , світло жовті, овальні з двоконтурною оболонкою , з кришечкою на одному на горбиком на іншому полюсі, зрілі.

Цикл розвитку. Біогельмінти.

Дифінітивні - люди, коти, собаки, хутрові, коні, свині, жуйні

Проміжні - прісноводні молюски роду Bithynia (B.leachi, B.fuchsiana, B.longicornis)

Додаткові — коропові риби.

М’ясоїдні тварини й людина заражаються риби інвазованої метацеркаріями.

Яйця вода заковтуються молюсками в кишечнику виходить мірацидій в печінку перетворюється на спороцистуредійцеркарій який виходить в воду проникає в мязи риби і перетворюється на інвазивну личинку метацеркарії. Розвиток 2,5місяці. Марита в деф.хазяїні через 3-4 тижні. ! Тривалість життя в орг.м'ясоїдних до 8 років, у людини до 40 років

Патогенез : механічне пошкодження печінки(жовчних ходів), іноді пухлиноподібні розростання печінки, еозинофілія.

Клінічні ознаки: при високій інтенсивності інвазії – погіршення апетиту, пригнічення, схуднення, проноси і запори, жовтяничність, болючість печінки. При низькі – ознаки відсутні.

Діагностика: комплексно, метод послідовних промивань або флотації за Щербовичем (натрій гіпосульфат), нітрат натрію – за Калантреном, чи хлориду цинку – за Котельниковим і Вареничевим.

Досліджують мязи спини на хвоста риби.

Лікування: празиквантел (броваданол+, дронцит,дронтал,прател) 100мг/кг одноразово, фенбендазол (бровадазол, панакур) 30мг/кг 7-9діб.

ВСЕ риби: риба вважається умовно придатною після обробки. Посол - щоб вміст солі в м’ясі риби досягав 14% тривалість від 10 до 40 днів. Глибоке заморожування – при -40Сє протягом 7 діб, мінус 35Сє - 14 діб або мінус 32Сє - 32доби, можлива термічна обробка

2.Особливості лабораторної діагностики парагрипу та ринотрахеїту Парагрип— гостра контагіозна хвороба молодняку ВРХ, що характеризується гарячкою та

ураженням органів дихання. Збудник РНК-вірус, Paramyxoviridae.

Діагностика: комплексна – на основі клінічних, патологоанатомічних і лабораторних досліджень з урахуванням епізоотичних даних та наявності щеплень. В лабораторії ціль виявлення антигенів віруса в пат. матеріалі шляхом імунофлюорисценції і виділення чистої культури шляхом зараження КК нирок або легень ембріонів ВРХ (використовують витікання з носа і кон’юнктиви, секрети збирають стерильним ватним тампоном на ранній стадії хв.. при наявності температурної реакції; від забитих – шматочки 5-10г слизової носа, бронхів, трахеї, легень та селезінки, пат матеріал

доставляють в термосі з льодом). Можна і інші серологічні реакції ПЛР,РЗГА,РГА,РН але їх в інструкції нема.

Лікування: лікувальні сироватки, сироватки реконвалесцентів, антибіотики тетрациклінового ряду, симптоматичні, вакцини «Бавак», «Нобівак» ВСЕ: туші на пром. переробку, дихальний тракт утилізують.

Інфекційний ринотрахеїт (ІТР) – контагіозна вірусна хвороба ВРХ, яка проходить у респіраторній, генітальній, кератокон'юнктивній, нервово-енцефальній або шкірній формах і вражає тварин будь-якої породи, статі та віку. Збудник ДНК, герпесвірус першого серотипу.

Діагноз захворювання на ІРТ установлюють комплексно на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак, пат.ан. змін і лабораторних досліджень. В лабораторію надсилають: слиз або зскрібки слизових носа, геніталій, які відбирають стерильним скарифікатором або ложкою Фолькмана (у ранній стадії захворювання); від забитих - зскрібки або відбитки з слизової оболонки носа, гортані, трахеї, вульви, сечового міхура в невелику кількість (2 куб.см) буференого фізіологічного розчину pH 7,2-7,4, а також невеличкі шматочки (5 х 5 см) легень, печінки, нирок, селезінки, лімфатичних вузлів, мигдаликів, уражених ділянок ШКТ. Від плодів шматочки печінки, легень, нирок, селезінки, черевну або грудну рідину, а від корів - проби котиледонів матки і плаценти, при нервовій + шматочки головного мозку, пат матеріал збирають не пізніше 2 годин і доставляють у термосі. Для серології – парні проби сироватки: першу – на початку хвороби, другу – через 21 добу. Від бугаїв + проби сперми, змиви з препуція. Діагноз захворювання на ІРТ уважається встановленим при одержанні позитивних результатів в одному з нижченаведених випадків:

1)якщо вірус ізольовано з патматеріалу або сперми на культурі клітин і ідентифіковано в одній із реакцій: РІФ, ПЛР, РН, ІФА.

2)при виявленні антигена вірусу ІРТ у патматеріалі та спермі за допомогою однієї з реакцій: РІФ, ІФА, ПЛР, РДП;

3)при встановленні 4-кратного приросту титрів специфічних антитіл у парних пробах сироватки крові або методом репрезентативної вибірки (ретроспективний метод).

Лікування: гіперімунна сироватка, сироватка реконвалисцентів, симптоматичні засоби. Вакцини, суха вірус вакцина, асоційована прити ІРТ та парагрипу-3, а на племінних інактивована вакцина.

ВСЕ: пром. преробка на варены ковбаси, при наявності сальмонел – органи на утилізацію, тушу після зачистки на пром. переробку; кров,дихальний тракт, кістки, роги, копита утилізують. Молоко – пастеризують 70С протягом 30 хв.

3.Особливості складання актів

Акт – це юридичний документ, який підтверджує виконану роботу, подію чи факт. Акти складаються посадовими особами або комісією у складі не менше трьох осіб у двох і більше примірниках і набувають юридичної цініності при наявності не менше трьох підписів.

Акти складають при

•проведенні профілкатичних заходів проти незаразних хвороб (диспансеризація, застос. біостимуляторів або кормових антибіотиків, дослідж. субклін. форми маститу, профілактика кормового травматизму)

•проведенні протиепізоотичних чи протипаразитарних заходів (діагно.дослідження, щеплення, дегельмінтизація)

•проведенні вет.-сан. заходів ( дезінфекція, дезінсекція, дератизація)

•прийманні-здачі вет. установи або служби вет.мед.

•епізоотичному обстеженні господарства , встановленні і скасуванні карантинних обмежень, перевірці плану оздоровлення господарства, вивченні вет.-сан. стану господарства

•списанні медикаментів та інших матеріальних цінностей

•порушенні вимог чинного законодавства з питань вет.мед

•при вибутті тварин (падіж, вимушений забій, вибракування)

Акт складають за довільною формою. Однак у ньому коротко перелічують проведені роботи і конкретні пропозиції, рекомендовані фахівцем ветеринарної медицини або комісією.

Обов'язкові складові:

-акт пишуть на листку А4

-назва (акт про проведення щеплення тощо)

-дата і місце складання акта ( у правому верхньому кутку пишуть інформацію про господарство, власника, дату. Акт складають в останній день заходу)

-ким складений акт (вказують посади, прізвище та ініціали осіб ; якщо акт скл. комісією – першим зазнач. голова комісії і присутні)

-зміст (опис виконаної роботи)

+висновки та пропозиції чи рекомендації

+додаток ( списки тварин , інвентаризаційна відомість) - підписи Завіряють акт 3 особини.

В акті записують у скількох примірниках він складений, та в які адреси його надсилають. Ставлять підписи осіб, які брали участь у проведенні ветеринарних заходів та складанні акта, а також відповідальних представників господарства чи підприємства, що були присутні при проведенні ветеринарних заходів і складанні акта.

Для полегшення праці ветеринарних фахівців-практиків розроблені орієнтовні форми актів для обліку робіт при проведенні профілактичної, поточної та заключної дезінфекції в Україні розроблені (Горбанем М. І.) стандартні форми актів для клінічного й алергічного дослідження коней на сап.

4. Саркоптоз свиней

Саркоптоз (короста) —хвороба свиней , спричинена кліщами Sarcoptes suis (у поросят) і S. palvula (у свиноматок) родини Sarcoptidae, характеризується свербежем, запаленням шкіри та прогресуючим виснаженням тварин.

S.suis уражає всю поверхню шкріи, S. parvula - локалізується на внутрішній поверхні вух, стегнах, нижній стінці живота. Самці 0,2 мм, самки 0,5 мм. Кутикула посмугована в поперечному напрямі. На спинці форми луски та щетинки.

Саркоптеси паразитують на свинях у будь-яку пору року, однак висока інвазованість спостерігається в осінньо-зимовий період та рано навесні. Молодняк заражається частіше і хворіє тяжче. У літній період хворобу реєструють рідко. Інсоляція, сухе повітря зумовлюють загибель значної частини кліщів, проте самовиліковування тварин не спостерігається.

Цикл (15-19 діб) : розмножується в епідермісі. Самка відкладає по 2-8 яєць в день, усього 40-60. Яйце личинка протонімфа телеонімфа імаго. Самці живуть до 1 міс. після копуляції з телеонімфами гинуть. Самки живуть 1,5міс. Кліщі гинуть за t 0 C. Яйця живі 1 міс.

Патогенез: свербуни прогризають ходи в шкірі, руюйнуючи капіляри та нервові закінчення порушення основних функій шкіри , умови для проникнення пат.мікрофлори. Виникає свербіж, запалення щетина випадає, шкіра набрякає, потовщується, втрачає еластичність, збирається у складки, тріскається. Прод. метаболізму кліщів всмокт. в кров інтоксикація поруш. ССС та НС.

Клінічні ознаки: Інк.період 10-15діб. Перші ознаки зараження з’являються на шкірі голови, потім на шиї, грудях, спині, животі. Гострий перебіг – сильний свербіж вузлики і папули на шкірі запалення, ущільнення, шкіра тріскається, стає складчастою; тв. худнуть можлива загибель внаслідок інтоксикації. У поросят до 6міс. може бути генералізована форма. Хронічна виникає після гострої, або у племінних тварин чи на відгодівлі. У дорослих свиней - генералізоване або локальне ураженням шкіри