34.Нефрити.Етіопатогенез, симптоми, діагностика та лікування.

Нефрит– це запалення нирок з переважаючим ураженням клубочків.

Етіологія. Є ускладненням інших хвороб, особливо інфекційних. Вважають нефрит як постінфекційне захворювання алергічної природи. Сприятливим фактором є переохолодження, яке викликає порушення кровообігу в нирках і знижує функції захисних систем організму.

Патогенез .Унаслідок алергії розвивається загальний капілярит, порушується клубочковий фільтр у нирках, що зумовлює протеїнурію, зокрема альбумінурію. Накопичення ексудату в капсулах Шумлянського призводить до здавлювання клубочків, внаслідок чого ще більше порушується кровообіг у нирках. Альбумінурія і зниження колоїдно-осмотичного тиску білків плазми крові, а також ураження дрібних судин призводить до ниркових набряків. Спазм і здавлювання капілярів клубочків у нирках, а також в інших частинах тіла (при загальному капіляриті) призводять до артеріальної гіпертонії, яка викликає гіпертрофію серця, особливо лівого шлуночка. Ураження капілярів зумовлює гематурію і діурез. Розвиваються олігурія та анурія, які призводять до уремії й порушення функцій інших органів і систем.

Симптоми. На початку хвороби бувають підвищення температури тіла, різке пригнічення, зниження апетиту, продуктивності, працездатності. Виявляють протеїнурію, ниркові набряки, артеріальну гіперемію, олігурію та анурію, уремію. Відносна густина сечі підвищена. В осаді її є нирковий епітелій. Поряд з нирковими можуть бути й серцеві (застійні) набряки.

Діагноз ставлять за найхарактернішими симптомами. Найважливішими для діагнозу є дані дослідження сечі.

Терапія. Необхідно спробувати виявити алерген і тримати тварину далеко від нього. Антигістамінні препарати і кортизон допомагають усунути симптоми захворювання. Дексафорт внутрішньом’язово , векорт внутрішньовенно, підшкірно, внутрішньом’язово .У винятковому випадку проводять десенсибілізуючу терапію.

35.НЕФРОЗИ. ЕТІО,СИМПТ,ДІАГН,ЛІК. Хар. Дистрофічними та деструктив. Змін.паренхім.нирок з переважаюч. Ураж канальців. Буває: гостр,хрон,вогнищевим,дифузним.Етіол:виник як усклад інших хв,внасл.поруш об.реч,отруєнь. Симпт:t-норм,пригніч,поган.апетит,нирков.набряки,явищ.уремії.Відн густ.сечі підвищ,в осаді-нирков. епітел.,циліндр(епіт,зернист,жиров,воскових).Діагн:за хар.симптом,лаб. дослідж. Диференц від нефрит,нефросклероз,ураж.сечовид.шлях Лік:дієт.годів.тв,зменш білк.та збільш вуглевод.кормів.Обмеж к-сть води.Вн.вен-глюкозу,сечогінні.

36. НЕФРОСКЛЕРОЗ- (nephrosclerosis), або хронічне інтерстиціальне запелення нирок, цироз нирок, «зморщена нирка» - захворювання нирок, що характеризується розростанням волокнистої сполучної тканини, атрофією паренхіми, з порушенням її основних функцій. Нефросклероз зустрічається у тварин усіх видів, але частіше у врх, собак, свиней. Нефросклероз найчастіше є результатом хронічного інтерстиціального нефриту і нефроза та характеризується синдромом ниркової недостатності.

Етіологія. Причиною хвороби є хронічний нефрит і нефроз незаразного і заразного походження. Він нерідко виникає як ускладнення інфекційних хвороб. Тому частіше зустрічається у тварин, що перехворіли на бруцельоз, лептоспіроз, пикою свиней, чуму свиней і собак. Можливе виникнення нефросклерозу на грунті запалення ниркової миски, скупчення в ній сечового піску, каменів. В окремих випадках нефросклероз виникає внаслідок тривалого згодовування кислих кормів. У м’ясоїдних нефросклероз розвивається на фоні атеросклерозу.

Патогенез. Внаслідок руйнування епітелію клубочків і канальців, частина нефронів виключається із загального кровообігу. Продукти розпаду клітинних елементів нирок спричинюють розростання сполучної тканини, нирки ущільнюються. У незмінених клубочках посилюється кровообіг і процес фільтрації, що призводить до вираженої поліурії з низькою відносною густиною сечі. Через порушення кровообігу підвищується синтез реніну, який регулює клубочкову фільтрацію, що в свою чергу призводть до гіпертонії і подальшої гіпертрофії серця. Внаслідок цього розвиваються підшкірні набряки і набряк легень.

Симптоми. Із загальних симптомів переважають в'ялість тварин, швидка стомлюваність, пригнічення, зниження продуктивності і працездатності. Апетит поганий, тварини худнуть навіть при доброму догляді і годівлі. Спостерігається спрага, температура тіла в межах норми. У собак може бути свербіж шкіри, блювання, екзема. Частота пульсу збільшена, максимальний і мінімальний артеріальний тиск підвищений, серцевий поштовх посилений, другий тон акцентований на аорті. При тяжкому перебігу хвороби прогресує серцева недостатність, в ділянці підгруддя і на дистальних частинах кінцівок інколи виникають набряки. Нирки щільні, безболісні, деколи вдається визначити їх горбкуватість. Найбільш характерна і постійна ознака нефросклерозу - ниркова недостатність, яка проявляється поліурією (добова кількість сечі збільшується у 2-3 рази) та низькою відносною густиною сечі (1,001-1,020). Вміст альбумінів у сечі не перевищує 0,2 %. В осаді сечі виявляють поодинокі клітини ниркового епітелію, лейкоцити, гіалінові і зернисті циліндри.

При ректальному дослідженні виявляють атрофію, ущільнення і горбистість нирок. З розвитком уремії, особливо у м'ясоїдних і всеїдних, можуть бути блювота, свербіж шкіри, екзема. При зміні полиурии олігоуріей нерідко настає уремічна кома і смерть тварини.

Діагноз і диференційний діагноз. Діагноз ставлять з урахуванням анамнезу, враховують перетворювання нефритом і нефрозом, характерні симптоми. Диференціювати необхідно від цукрового і нецукрового діабету. При цукровому діабеті відзначається поліурія з виділенням сечі високої щільності, що містить велику кількість цукру. При нецукровому діабеті поліурія з низькою щільністю сечі, але при ньому не буває протеїнурії, уремії, артеріальної гіпертонії і ниркових набряків.

Лікування економічно недоцільно. Лікувальну допомогу тільки високоцінних племінним і декоративним тваринам. Лікування спрямоване на підтримання функції нирок, усунення уремії, ацидозу, поліпшення роботи серцево-судинної системи. Для посилення діурезу при появі набряків призначають сечогінні засоби (теофілін, меркузал, темісал та ін.). Ацидоз та токсикоз усувають введенням глюкози (великим тваринам по 500 мл 40 %- ного розчину щоденно протягом 5-7 днів) та 2-3 %- ного розчину натрію гідрокарбонату 150-200 мл. При розладах шлунково-кишкового тракту призначають проносні та антисептичні препарати, антибіотики; при серцевій недостатності - препарати наперстянки або строфанту.

37. ПІЄЛОНЕФРИТ - (PYELONEPHRITIS) -неспецифічне інфекційно-запальне захворювання, при якому в патологічний процес втягується ниркова миска, чашечка і паренхіма нирки з переважним ураженням інтерстиціальної тканини (у собак і коней відсутні ниркові чашечки, а в корів - ниркова миска). Деякі анатомічні особливості будови нирок у собак і коней та у великої рогатої худоби полегшують поширення інфекції із паренхіми в миску і навпаки. Важливу роль у розвитку захворювання відіграє висока схильність собак до аутоалергії.

Морфологічно розрізняють серозну і гнійну форми гострого пієлонефриту. Найбільш частою причиною гнійного пієлонефриту є гнійничковий нефрит, рідше зустрічаються абсцеси нирок. Перебіг пієлонефриту може бути гострий і хронічний. Гострий пієлонефрит поділяють на первинний (при непорушеній уродинаміці) і вторинний (на початку розвивається патологія у сечовивідній системі, при якій порушується відтік сечі із нирок).

Етіологія. Розвиток захворювання завжди пов'язаний з інфекцією. Найбільш частими збудниками пієлонефриту є бактерії із групи кишкової палички, стафіло- і стрептококи, протей, паличка синього гною, сальмонели, причому частіше виділяють змішану мікрофлору. Здебільшого мікрофлора проникає в нирки висхідним (урогенним) шляхом із статевих органів і сечового міхура, тому захворювання частіше виникає після пологів, при пошкодженні родових шляхів і розвитку післяпологових ускладнень: затримання посліду, ендометрит, вагініт. При висхідному шляху проникнення інфекції на початку запалення поширюється на інтерстиціальну тканину нирок.

Окрім урогенного (висхідного), можливі також гематогенний і лімфогенний шляхи проникнення мікроорганізмів. Сприяючими факторами у виникненні гострого пієлонефриту є зниження природної резистентності, переохолодження та порушення відтікання сечі з ниркової миски і сечового міхура внаслідок звуження, закупорення чи стиснення сечоводів та уретри або

нирки збільшеною маткою при вагітності, передшлунками при тимпанії рубця, кишечником - при метеоризмі.

Патогенез. Частина бактерій, занесених у нирку гематогенним шляхом, осідає в капілярах гломерул і артеріолах, викликає дистрофічні зміни ендотелію, проникає в капсулу Шумлянського та провізорну сечу і, надходячи з нею в канальці, спричинює запалення різних ділянок сосочків та ниркової миски (у корів - чашечок). Якщо первинний осередок локалізується у сечовивідних шляхах, то в результаті антиперистальтичних рухів сечоводів інфікована сеча надходить із сечового міхура в ниркову миску (у корів - у сечові протоки і чашечки), розтягує її стінки і підвищує тиск у ній. Запалення слизової оболонки ниркової миски супроводиться гнійною інфільтрацією підслизової тканини, переходить на примискову частину сечовода. Все це утруднює відтік сечі, підвищує тиск у нирковій мисці, що зумовлює больову реакцію в ділянці нирок. Застій сечі у поєднанні з закупоренням початкової частини сечовода продуктами запалення призводить до нагромадження гнійного ексудату у нирковій мисці, руйнуванню паренхіми нирок і утворенню порожнин, заповнених гнійною масою. До сечі, що виділяється, примішуються продукти запалення, які, нагромаджуючись у нирковій мисці, зумовлюють піурію і бактеріурію.

Залежно від локалізації ураження діурез може збільшуватися (поліурія) або зменшуватися (олігурія). Механізм поліурії наступний. Внаслідок набряку стінки канальців, клітинної інфільтрації інтерстиціальної тканини відбувається стискання канальцевого епітелію і пошкодження кровоносних судин, що порушує функцію канальців. Знижується реабсорбція води, тому розвивається поліурія. Якщо захворювання набуває затяжного перебігу, то поступово порушується фільтрація сечі у ниркових клубочках, внаслідок чого розвивається олігурія, у крові підвищується рівень залишкового азоту і сечовини (виникає уремія).

Симптоми. Пієлонефрит часто має гострий перебіг і супроводжується тріадою симптомів: пропасницею, болями у поперековій ділянці і розладами сечовиділення. Пропасниця перебігає з прискоренням пульсу, дихання, втратою апетиту, гіпотонією передшлунків. Підвищення артеріального тиску і набряків не виявляють. У свиней і м'ясоїдних буває блювання. Черевні стінки напружені, в поперековій ділянці виявляють підвищену чутливість і болючість. Часто спостерігаються "міхурові" симптоми: полакіурія, біль при сечовиділенні, хворі тварини приймають позу до сечовиділення, горбляться, виділяють незначну кількість сечі, а потім тривалий час залишаються у цій позі. При зовнішній і внутрішній пальпації нирок виявляють сильну болючість. Ректальним дослідженням можна встановити збільшення нирки, ниркової миски і сечоводу. Сечовід пальпується у вигляді тяжа завтовшки з палець і більше, що свідчить про часткове або повне закупорення його ексудатом. Стінки сечоводу щільні і болючі, відчувається флуктуація. Найбільш виражені і показові в діагностичному та прогностичному відношенні є зміни сечі. На початку захворювання сеча забарвлена домішками крові в червонуватий колір, помутніла, містить багато білка; в осаді - еритроцити, лейкоцити, клітини ниркової миски і ниркових канальців. З розвитком хвороби сеча стає жовтувато-червоною, набуває запаху аміаку, реакція лужна (рН 8,5 і вище), в ній виявляють до 2 % білка, домішки гнійних пластівців, згустки крові, тканинного детриту, сечовий пісок (іноді дрібні камінці), який виділяється в кінці сечовиділення разом з гноєм, кров'ю і слизом. З піхви виділяється густа гнійна маса. Під час загострення хвороби в сечі знаходять еритроцити і циліндри.

При хронічному перебігу захворювання проявляється в'яло, періодично бувають загострення, які характеризуються підвищенням температури тіла, зниженням апетиту, гіпотонією передшлунків і підвищеною втомлюваністю.

Діагноз на пієлонефрит ставлять на підставі клінічних ознак хвороби (пропасниця, болючість і збільшення нирок, біль при сечовиділенні, загальне пригнічення тварини) та дослідження сечі, в якій знаходять лейкоцити, еритроцити і різні мікроорганізми. З метою визначення мікробів проводять посів на живильні середовища і мікроскопію мазків. Наявність у сечі клітин епітелію канальців і ниркової миски підтверджує діагноз. У дрібних тварин можна проводити ультразвукове дослідження. Виявляють розширення ниркової миски і сечоводів у проксимальній частині, гіперехогенну лінію слизового краю всередині ниркової миски і в проксимальній частині сечовода. Окрім того, спостерігаються локальні гіперехогенні ділянки у мозковій, а інколи і в кірковій зонах нирок.

Диференціювати пієлонефрит потрібно від гнійно-запальних процесів у сечовивідних шляхах, гнійного нефриту, уролітіазу, а також інфекційних хвороб, при яких спостерігається гематурія або гемоглобінурія.

Лікування. Передусім спрямовують на ліквідацію основного етіологічного чинника, відновлення течії сечі, знищення вірулентної мікрофлори, відновлення функції нирок, миски і сечоводів. Хворим тваринам проводять курс антимікробної терапії, попередньо визначивши чутливість до антибіотиків мікрофлори, виділеної із осаду сечі. Стафілококи, що виділяються при пієлонефриті, більш чутливі до еритроміцину, олеандоміцину фосфату, оксациліну натрієвої солі, канаміцину, мо-номіцину, гентаміцину сульфату. Грамнегативні мікроорганізми чутливі до аміноглікозидів і цефалоспоринів. Частіше застосовують антибіотики широкого спектра дії або поєднують два антибіотики. Антибіотики поєднують також із введенням сульфаніламідів (етазол, сульфадиметоксин, сульфален, уросульфан) та нітрофуранів (фуразолін, фурагін, фуракрилін, фурадонін). Ефективним є бактрим (бісептол), до складу якого входять триметоприм і сульфаметоксазол, оксолінова кислота (грамурин), хіноксидин (похідне хіноксаліну), палін (піпемідино-ва кислота), нітроксалін, похідні налідиксової кислоти. Добре відомий уроантисептичний ефект гексаметилентетраміну і діоксидину (вводяться внутрішньовенно). Курс лікування антибактеріальними препаратами від 7 до 14 днів. Припиняють їх застосування при нормальних результатах дослідження сечі. Для дезінфекції сечовивідних шляхів собакам застосовують: уробесал (по 1/2-1 табл. З рази на день), уроле-сан (по 5-10 крапель на шматочок цукру, три рази на день до годівлі). Крім того, призначають сечогінні (темісал, лазикс, діакарб, верошпирон) та анти-спастичні засоби (екстракт беладони, платифілін). На початку хвороби показана паранефральна новокаїнова блокада.

38. ГІДРОНЕФРОЗ –(Hydronephrosis)- водянка нирок, характеризується розтягненням ниркових мисок і чашечок сечею з наступною атрофією паренхіми нирок. гідронефроз частіше буває одно- і рідше - двобічним.

Етіологія. Розвивається внаслідок перепон до відтоку сечі і є ускладненням різних захворювань- сечокам’яної хвороби, травм сечовивідних шляхів.

Патогенез. 2 стадії: 1) розтягнення миски (пієлоектазія)у коней, собак або чашечок (гідрокаліноз) у врх із зменшенням товщини паренхіми нирок. 2) атрофія паренхіми нирок, перетворення її у тонкостінний мішок. Реабсорбція порівняно із секрецією знижена. На початку при стазі сечі мязові волокна чашок і миски гіпертрофуються, через що зменшується секреція сечі у клубочках. Потім мязи атрофуються і замінюються сполучною тканиною, що порушує відтікання сечі з чашок (миски) і призводить до їх розширення. Це в свою чергу призводить до стиснення паренхіми ті до порушення кровообігу в ній. Розвивається кисневе голодування паренхіми нирки.

Симптоми. Розвиток безсимптомний і виявляється захворювання випадково при пальпації у вигляді флуктуючої пухлини. Інколи виявляють біль у ділянці нирки. Нерідко спостерігають гематурію, яка виникає при відновленні відтоку сечі з нирки.

Діагноз можна поставити за результатами пальпації на пізніх стадіях хвороби, проводять рентгенографію, узд.

Лікування. Спрямована на усунення причини гідронефрозу. При однобічному гідронефрозі проводять нефректомію, але при повній функціональній і анатомічній неповноцінності нирки.

39. УРОЦИСТИТ (UROCYSTITIS) – це запалення сечового міхура, яке може бути гострим, хронічним, катаральним, фібринозним, геморагічним, гнійним.

Етіологія. Уроцистит виникає внаслідок проникнення в сечовий міхур патогенних мікроорганізмів. Це може статися при різних хворобах, частіше – при інфекційних. Нерідко уроцистит виникає як ускладнення захворювань статевих органів, сечокам’яної хвороби та отруєнь.

Патогенез. Потрапляючи в сечовий міхур гематогенними, лімфогенними або урогенними шляхами, мікроорганізми й токсини подразнюють слизову оболонку і викликають запален- Уроцистит (urocystitis) – це запалення сечового міхура, яке може бути гострим, хронічним, катаральним, фібринозним, геморагічним, гнійним. Продукти запалення, що утворилися, додатково подразнюють рецептори сечового міхура. Це призводить до розладу діурезу – полакіурії. Сечовипускання супроводиться болючою реакцією (зміна пози, стогони). Сеча стає мутною, з домішками крові і слизу. Інколи підвищується температура тіла, розвивається лейкоцитоз (частіше нейтрофільний). Патолого-анатомічні зміни характеризуються гіперемією і набряком слизової оболонки сечового міхура, інколи крововиливами, фібринозними накладаннями. Нерідко знаходять некроз стінки міхура з ерозіями й виразками. При хронічному уроциститі виявляють зморщену слизову оболонку і гіпертрофію м’язової стінки міхура. Можуть бути гнійні вогнища, інколи вони прориваються у порожнину міхура або в прилеглу клітковину. В останньому випадку виникає парауроцистит.

Симптоми. При гострому уроциститі спостерігають пригнічення, зниження апетиту, інколи підвищення температури тіла. Характерні полакіурія, гематурія та болючість сечовипускання. Домішки крові (нерідко у вигляді згустків) бувають в останніх порціях сечі. В осаді сечі знаходять еритроцити, лейкоцити, клітини епітелію сечового міхура, кристали фосфорнокислої аміак-магнезії, сечокислого амонію. Хронічний уроцистит характеризується в основному тими самими симптомами, але менше вираженими, а також періодами різнотривалої ремісії. Перебіг і прогноз. Гострий уроцистит триває здебільшого близько двох тижнів, а хронічний – тижнями, місяцями. Прогноз при легкій формі хвороби, а також при своєчасному лікуванні сприятливий, а при тяжкій формі гострого й особливо хронічного уроциститу – обережний.

Діагноз ставлять за даними дослідження акту сечовипускання, сечового міхура і сечі. Захворювання слід диференціювати від пієліту, уретриту, сечокам’яної хвороби.

Терапія. Тваринам призначають спокій і легкоперетравні корми, кількість води не обмежують. Показані фенілсаліцилат (при лужній сечі) або гексаметилентетрамін (при кислій сечі), листя мучниці звичайної, сульфаніламіди (уросульфан, триме- разин), антибіотики, похідні нітрофурану (для непродуктивних тварин). На початку захворювання показаний цистенал. Призначають: атаветрин великій рогатій худобі, свиням 1 мл на 15 кг маси внутрішньом’язово одноразово; байтрил 5 %-ий телятам підшкірно та свиням внутрішньом’язово по 1 мл на 20 кг маси протягом 5 діб, собакам і котам по 1мл на 10 кг маси; енроксил 5 %-ий дрібній рогатій худобі підшкірно, свиням внутрішньо- м’язово по 1 мл на 20 кг маси один раз на добу протягом 3 діб; бензіл-пеніцилін великій рогатій худобі, козам, вівцям, свиням внутрішньом’язово 10–15 тис. ОД на 1 кг маси; ветрим коням, великій рогатій худобі, козам, вівцям 1 мл на 14 кг маси один раз на день протягом 5 днів, свиням 1,5 мл на 14 кг маси один раз на день протягом 5 днів, собакам 2 мл на 10 кг маси один раз на день протягом 7 днів; гентаміцин 4 %-ий внутрішньом’язово великій рогатій худобі 0,5–1,25 мл на 10 кг маси кожні 8–12 год протягом 3 днів, коням 0,5–1,0 мл на тварину кожні 8–12 год протягом 3 днів, собакам і котам 1,25 мл на 10 кг маси кожні 12 год протягом 4 днів. При сильному непокоєнні роблять теплу клізму або застосовують баралгін, аналгін, но-шпу. При тяжкому уроциститі промивають сечовий міхур розчинами бактеріостатичних і дезінфікуючих речовин (антибіотиків, нітрофуранів, борної кислоти, калію перманганату, етакридину лактату). Проводять також лікування основної хвороби.

40.СЕЧОКАМЯНА ХВ.ЕТІОЛ,СИМПТ,ДІАГН,ЛІК. (УРОЛІТІАЗ)Хар.поруш.об.реч в орг. І утвор.каменів у нирк і сечовивід.шляхах. Етіолог: поруш мін-віт обміну,трапл ензоотичний уролітіаз. Сприяють хв.-надл.фосфатів,солей магн,йодн.недостат,а-гіповітам,водн.голодув.тв. Симпт: поруш і болюч сечовипуск.У сечі- еритроц,сеч.пісок.,тв непокоєт,стогне,скрегоче зуб. Приускладн.-симптоми гідронефрозу,пієліт,уроцист,уретрину.Діагн:грунт. На поруш сечовипуск.,рапт.приступах сечов.кольок,рез.аналіз.сеч й ректал.досл.,катетерізац,рентген,сонографія. Лік: вивести камені.заст.хірург лік,або руйнують.каменюза доп.спец.апарат. Спасмолітич. та знебол.(аналг,барагін,но-ш,пап.гідрохл)