2.Гпертрофії, атрофії, метаплазія.

Атрофія – прижиттєве зменшення в об'ємі органів, тканин або клітин з відповідним зниженням або згасанням їх функції. В її основі лежить зменшення розмірів клітин або їх кількості в результаті загибелі від різних причин.

За своєю сутністю атрофічний процес є вираженим пристосувальним процесом, що може розвиватись як у всьому організмі так і в окремих органах і тканинах при нових умовах існування (патологічні процеси, заразні захворювання).

Розрізняють атрофію:

1. Фізіологічну;

2. Патологічну.

Фізіологічна спостерігається протягом усього життя тварини. Поділяється:

1. Еволюційну (зменшення в розмірі органів або клітин у період росту й розвитку індивідиума) (Н.: у людей і тварин з припиненням росту атрофується тимус; у птахів – редукується фабрицієва сумка);

2. Інволюційну (стареча) (характеризується поступовим зменшенням органів і тканин у зв'язку із старінням організму У старих тварин атрофуються статеві залози. З віком у всіх тканинах організму спостерігається прогресуюче зношування клітин. Період старіння є інволюційно-атрофічним процесом, який характеризується поступовим зменшенням в об'ємі багатьох органів, тканин і клітин.

-Патологічна атрофія – розвивається під впливом багатьох шкідливих чинників і в будь-який період життєдіяльності індивідиума.

Поділяють на:

- загальну;

- місцеву.

1) Загальна (виснаження, кахексія, маразм) розвивається в органах і тканинах цілого організму. Виснаження спостерігають при голодуванні, при пухлинній хворобі, при хворобах нейрогуморальних органів, деяких паразитарних, хрон. інфекційних, незаразних хворобах.

2) Місцева виникає від різноманітних причин:

- неврогенна атрофія (спостерігається в тих тканинах, зв'язок яких із ЦНС з різних причин виявився порушеним. При пошкодженні нервових провідників – при пухлинах, травмах. Розвивається в окремих ділянках скелетних м'язів, шкіри, кістках).

- ангіогенна атрофія (зумовлена порушенням місцевого кровопостачання органа, в результаті чого гинуть його паренхіматозні елементи, а на їх місці розростається сполучна тканина).

- дисгормональна атрофія (обумовлена порушенням залоз внутрішньої секреції Н.: зменшення в розмірі матки і зовн. статевих органів після видалення яєчників).

- атрофія від тиску (виникає, коли на тканину тисне зовнішня сила (пухлина, паразити, транссудат), що призводить до розладу кровообігу та порушення метаболізму певних ділянок органів.

- дисфункціональна атрофія – (атрофія від бездіяльності) – зумовлена послабленням або повним випаданням функції органа чи тканини. Н.: атрофія зорового нерва після видалення ока.

- атрофія, спричинена дією фізичних і хімічних чинників – дія радіації зумовлює атрофія і некроз клітинних елементів кісткового мозку, лімфатичних вузлів, сім'яників.

Зовнішній вигляд органів при атрофії різний. В більшості випадків органи зменшені в об'ємі, хоча форма їх збережена; забарвлення блідіше, через недостатнє кровонаповнення; поверхня органа гладенька або зерниста; На розрізі сполучнотканинна капсула атрофованих органів потовщена, а паренхіма в розмірі зменшена. Консистенція щільна, краї гострі.

По відношенні до порожнистого органу (серце, кишки) розрізняють: атрофію концентричну (одночасне потоншення як стінки, так і просвіту порожнистого органу) й ексцентричну (потоншується стінка порожнистого органу, а просвіт її збільшується).

Прогресуванням процесу атрофії хар-я зниженням функції органа або тканини.

Гіпертрофія – збільшення в об'ємі органів, тканин у після утробний період розвитку організму за рахунок збільшення об'єму клітин (паренхіми) з одночасним підвищенням їх функції (в серці, скелетних м'язах, паренхіматозних органах).

Виконує важливу роль у компенсаторно-пристосувальних процесах, забезпечуючи стійкість гомеостазу при багатьох хворобах. Направлена не тільки на компенсацію при дефектах у клітинах, тканинах, органах, а й на відновлення їх функції.

Може бути:

1. Справжньою,

2. Несправжньою.

1. Справжня хар-я пропорційним збільшенням діяльної маси органа (паренхіми), тканин, які забезпечують його специфічну функцію.

Ознаки:

1. Збільшення об'єму і маси органа чи тканини;

2. Збереження природної форми і пропорцій його частин та інтенсивніше забарвлення.

Н. : стінки порожнистих органів, таких як сечовий міхур, шлунок, кишки, потовщуються за рах. гіпертрофії гладеньких м'язів. При цьому просвіт порожнини органа або збільшується (ексцентрична гіпертрофія) або зменшується (концентрична г.).

2) Несправжня гіпертрофія проявляється розростанням у стромі органа сполучної або жирової тканини і може спостерігатись у скелетних м'язах та деяких внутрішніх органах.

Ознаки:

1. Збільшення об'єму органа,

2. Зміна пропорційності анатомічних частин та форми,

3. Зменшення паренхіми та збільшення сполучної та жирової тканини – консистенція органу стає щільною, а забарвлення бліде.

За походженням гіпертрофія:

1. Фізіологічна,

2. Патологічна.

1. Фізіологічна – збільшення в об'ємі органів і тканин внаслідок посилення їх функції під впливом природних факторів (Н.: гіпертрофія скелетних м'язів при функціональному навантаженні).

2. Патологічна – збільшення об'єму органа або тканини під впливом незвичайних або надзвичайних за своєю силою факторів:

1. Робоча (компенсаторна) - при підвищ. функціональному навантаженні на орган,

2. Вікарна (замісна) – при відмиранні частини органа, або після оперативного видалення одного із парних органів,

3. Нейрогуморальну (корелятивну або гормональну) – на ґрунті поруш. ф-й ендокринних залоз (Н.: стареча атрофія сім'яників),

4. Вакатну – процес заміщення паренхіми атрофованого органу сполучною або жировою тканиною,

5. Гіпертрофічне розростання – однієї або кількох поруч розташованих тканин (Н. : при порш. течії лімфи у кінцівках розвивається слоновість).

Метаплазія – властивість тканин змінювати свій вид внаслідок пристосування їх до інших функцій шляхом переходу одного виду тканин в інший у межах одно зародкового листка.

Її появі завжди передує виникнення попередньо проліферуючих молодих клітин. Тому метаплазію називають непрямою або непластичною, де перехід клітин в інший вид проходить шляхом їх розмноження.

Метаплазія завжди є непрямим процесом, і переважно спостерігається в епітелії та сполучній тканині, рідше – в інших тканинах.

Перетворення епітелію часто проявляється у вигляді переходу призматичного в зроговілий плоский епітелій. Таку метаплазію спостерігають у дихальних шляхах при хронічному бронхіті, авітамінозі А, у вивідних протоках слинних залоз, у підшлунковій, передміхуровій, молочній, щитоподібній залозах. При виразках шлунка часто обкладці клітини заміняються келихоподібними і каймистими. Перехід багатошарового не зроговілого епітелію в циліндричний носить назву протоплазії. Слід зауважити, що метаплазія може бути фоном для розвитку ракових пухлин.

Метаплазія сполучної тканини з утворенням хряща і кісток розвивається в рубцях, у стінці аорти (при атеросклерозі), у стромі м'язів, пухлинах. Утворення хрящової та кісткової тканини настає внаслідок вираженої різного ступеня проліферації молодих клітин сполучної тканини, які диференціюються в напрямку хондро- і остеобластів. Своєрідним видом метаплазії є мієлоїдна метаплазія селезінки, лімфатичних вузлів та утворення вогнищ позакісткового кровотворення (екстрамедулярне) при інфекційних захворюваннях.

Тканина у деяких випадках під впливом змінених умов міняє зовнішній вигляд і форму клітин, що носить назву несправжньої метаплазії.

Зміни функцій тканин як правило веде до зміни її будови. Перебудову органів і тканин у зв'язку зі змінами функціонального навантаження називають акомодацією (об'єднує в собі всі види пристосувальних процесів – несправжню метаплазію і тимчасові зміни структури тканини).