3. Поставити очисну клізму.

Процедура введення рідин через пряму кишку з лікувальною або діагностичною метою. Для клізми використовують гумові спринцівки з м’якими або твердими наконечниками (дрібним тваринам), Кружку Есмарха, а також металеві посудини, з’єднані гумовим шлангом з наконечником. Перед використовуванням наконечник змащують вазеліном. В залежності від призначення, розрізняють клізми очисні, сифонні, терморегулюючі, лікарські, поживні і контрастні.

Очисна клізма застосовується для вивільнення задніх відділів кишечника від калових мас. Великим тваринам вводять 10-15 літрів (при глибоких клізмах 20-30 літрів) теплої води (температура 25-30 градусів), припіднімаючи посудину з водою на 0,5-1 м вище анального отвору. Вівцям і козам вводять до 3л води, великим собакам – до 2 літрів, середнім 0,5л, дрібним – 200мл.

Сифонна клізма призначається великим тваринам для ритмічного наповнення і випорожнення кишечника при його атоніях. Посудину з водою почергово піднімають і опускають з таким розрахунком, щоб витікаюча з кишечника рідина наповняла знову посудину більше, ніж на половину. По мірі забруднення води, її змінюють на чисту.

Терморегулюючу клізму ставлять для збудження перистальтики кишечника і для зниження температури тіла, або для розслаблення спазму кишечних м’язів. Воду вводять повільно, під невеликим тиском, повторюють ці процедури кожні 2 години.

Лікарську клізму застосовують для загальної або місцевої дії ліків, засобів на організм.

Контрастну клізму роблять при рентгеноскопії кишечника для введення контрастних речовин через пряму кишку.

Білет 16

1. Диференційна діагностика нетравматичного і травматичного перикардиту.

Етіологія

Нетравматичний перикардит — здебільшого вторинного походження. Він виникає як ускладнення інфекційних хвороб тварин (ящур — у великої рогатої худоби, пастерельоз, полі-серозит, бешиха — у свиней, контагіозна плевропневмонія — у коней, чума, лептоспіроз — у собак), буває при септичних процесах, зумовле­них стафіло- і стрептококами, розвивається внаслідок переходу запа­лення із сусідніх органів — міокарда, легень та плеври. Первинно виникає внаслідок простуди при зниженні резистентності. Травматичний перикардит (Pericarditis traumatica) про­являється розвитком у серцевій сумці гнійно-гнильних процесів, зу­мовлених травмою перикарда стороннім тілом, яке проникає ззовні або з боку стравоходу (у собак і коней) чи сітки (у рогатої худоби). При зовнішніх травмах (первинний перикардит) причиною захворювання можуть бути проникаючі уламки металу, дерева або непроникні рани грудної стінки (при переломах ребер). Проте частіше травматичний перикардит буває вторинним і спри­чиняється у великої рогатої худоби проникненням із сітки (через діа­фрагму) в перикард гострих металевих предметів: цвяхів, шматків дроту тощо. До цього призводять, по-перше, порушення обміну речо­вин у корів, викликані нестачею кальцію, фосфору, кобальту, міді, кухонної солі, вітаміну D, внаслідок чого у тварин розвивається лизуха і вони проковтують сторонні предмети; по-друге, фізіологічні особли­вості споживання корму у великої рогатої худоби, а також низька чутливість сосочків спинки язика та особливості моторної функції сітки. Гострі предмети пошкоджують стінку сітки (травматичний ю/літ), можуть проходити через неї й спричиняти запалення очеіни (травматичний ретикулоперитоніт), потрапляти в печінку. Але сторонні предмети частіше направляються у бік серця, яке відокремлене від сітки лише діафрагмою. При скороченнях сітки, сильних потугах і тенезмах тварин стороннє тіло проходить через діафрагму (травматичний ретикулофреніт) і проникає в перикард (травматичний ретикулоперикардит).

Симптоми

При нетравматичному перикардиті загальний стан за­лежить від перебігу основного захворювання. Температура тіла під­вищена. Виявляють ціаноз видимих слизових оболонок, тахікардію, болючість при пальпації ділянки серця, аускультацією при фібриноз­ному перикардиті — шуми тертя перикарда. При інших формах ексу­дативного перикардиту серцевий поштовх і тони серця послаблені, прослухуються шуми плескоту. В тяжких випадках набрякають вени, збільшується печінка, розвиваються асцит та гідроторакс. Травматичний перикардит у великої рогатої худоби, як правило, є продовженням травматичного ретикулоперитоніту. Біль у ділянці серця супроводжується пригніченням, послабленням рефлексів і обме­женням рухів. При ляганні, вставанні та дефекації тварини стогнуть, уникають різких рухів, часто стоять із широко розставленими грудни. ми кінцівками, намагаються поставити їх вище, неохоче спускаються з гори. Травматичний перикардит розвивається в дві стадії. Перша стадія — стадія фібринозного перикардиту. Характе­ризується пропасницею, пригніченням, погіршенням апетиту. Рухи обережні, нерідко спостерігають кіфоз. Серцевий поштовх посилений, пальпація і особливо перкусія ділянки серця спричиняють больову реакцію тварини, тони серця посилені й супроводжуються перикардіальними шумами тертя, пульс прискорений. 

Друга стадія характеризується нагромадженням серозно-фіб­ринозного, а пізніше гнійно-гнильного ексудату. Температура тіла підвищена, пригнічення посилюється, тварини стоять із витягнутою вперед шиєю і опущеною головою, часто стогнуть, уникають різких рухів, поворотів, обережно лягають, а при вставанні намагаються під­нятися на грудні кінцівки. У міжщелепному просторі та ділянці під­груддя з'являються холодні, безболісні, розлиті, тістоподібної консис­тенції набряки. Серцевий поштовх послаблений, дифузний. Пульс 100—120. Тони послаблені, приглушені, в деяких випадках, коли на­громаджується багато газів, можуть бути посиленими. Прослухуються шуми плескоту. "Тампонада" серця ексудатом спричиняє переповнен­ня яремних вен. Розвивається вторинна гіпотонія передшлунків, сечо­виділення і дефекація стають болісними.