4. Підготувати штучну вагіну.
Будова:
-циліндр
-гумова камера
-спермоприймач:
1-двохсторонні (з іншого боку тепла вода)
2-односторонні (в теплу пору)
Одноразові або багаторазові.
Додаткові частини:
-кільця для фіксації
-тримачі спермоприймача
-краники для асептичного взяття сперми (очистка статевого члена)
-пробки
Вагіни для бугая: зразка 1942р (52 см). зразка 1960р – проф. Родіна (з ампулоподібним розширенням). Європейська. Вкорочена зразка 1942р (30 см)
Для барана: зразка 1942р з ебонітовим корпусом.
Для жеребця: зразка 1952р з алюмінію або оцинкованого заліза.
Для кнура: конструкції Милованова (ВІТ). Термокружка. Металева конструкція Квасницького або Полтавського НДІ свинарства (водонагрівна, електронагрівна).
Складання штучної вагіни:
-приєднання гумової камери до циліндра
-закріплення камери гумовими кільцями
-Приєднання краника
Підготовка штучної вагіни до взяття сперми:
Очищення і миття (2-3% р-н соди)
Очищення і миття спермоприймача.
Дезінфекція штучної вагіни (спирт, кип’яток).
Знезараження спермоприймача.
Заповнення штучної вагіни гарячою водою (на момент взяття сперми 40-42 градуси)
Змащування вазеліном (на 2\3 довжини)
Приєднання спермоприймача.
Нагнітаємо повітря (40 мм рт ст).
Приєднання клапану.
Вимір температури.
5. Дослідити рубець.
Методи: огляд, пальпація, перкусія, аускультація, румінографія, лабораторні дослідження вмісту.
Оглядом визначають: об’єм, форма, ступінь наповнення. При тимпанії – округлої форми.
Пальпація – визначають частоту скорочення, силу й ритм скорочень, ступінь наповнення, характер та консистенцію вмісту, чутливість і напруженість стінок. Частота скорочень рубця у ВРХ – 8-12 поштовхів за 5 хв або 3-5 за 2хв. Кози 2-4 за 2хв. Вівці – 3-6 за 2 хв (визначається шляхом надавлювання кулаком в ділянці лівої голодної ямки).
Аускультація: тріскучі звуки, які періодично виникають, поступово підсилюються і досягають найбільшої інтенсивності в період скорочення рубця.
Перкусія: тимпанічний звук. Призаповненні кормовими масами притуплений або тупий. При газовій тимпанії – тимпанічний з металевим відтінком.
Румінографія – графічний запис скорочень рубця.
Дослідження вмісту: колір – від світло-, темнозеленого, молочного з сірим відтінком до коричневого. Запах: ароматичний, кислуватий. Ацитоз – кислий, алкалоз – аміачний, гнильний.
6. Описати правила особистої гігієни до під час та після розтину трупа.
Білет 14
14 билет
1. Мастити за Студенцовим
Мастит (Mastitis) - запалення молочної залози, що розвивається як наслідок впливу механічних, термічних, хімічних і біологічних факторів. Неправильний догляд та утримання може призвести до виникнення маститів, наслідком цього зниження продуктивності тварини як під час лікування, так і після нього, а також витрати на лікування та медикаменти, що призводить до економічних втрат в господарстві, отже необхідно звернути увагу на лікування та профілактику маститів , а також на правильне годування та утримання тварин. Чим серйозніше підхід до даної проблеми, тим результативніше відповіді на фінансові питання в економіці господарства.
У молочній залозі розвиваються всі класичні форми запалення: серозне, катаральне, фібринозне, гнійне та геморагічне. Тому найбільш прийнятною для практики є наступна класифікація маститів по А.П. Студенцова: 1. Серозний мастит. 2. Катаральний мастит: а) катар цистерн і молочних ходів; б) катар альвеол. 3. Фібринозний мастит. 4. Гнійний мастит: а) гнійно-катаральний мастит; б) абсцес вимені; в) флегмона вимені. 5. Геморагічний мастит. 6. Специфічні мастити:
Серозний
(mastitis serosa) - запалення вим’я, що супроводжується гіперемією, сильним випотіванням серозного ексудату та виходом лейкоцитів у підшкірну та інтерстиціальну тканину.
Етіологія. В перші тижні після отелення серозний мастит розвивається як ускладнення застійного набряку чи як наслідок дії на вим’я токсичних продуктів та патогенної мікрофлори (при субінволюції та атонії матки, затриманні посліду, ендометритах). На пізніших термінах лактації серозний мастит виникає на ґрунті травм, неправильного механічного доїння, переохолодження вим’я після тривалого лежання на холодній долівці, проникнення інфекції. Збудниками серозного маститу найчастіше бувають стрептококи, стафілококи, кишкова паличка.
Клінічні ознаки. У тварини виникає незначне пригнічення загального стану, зниження апетиту, підвищення температури; уражена чверть (половина чи все вим’я) буває збільшена в об’ємі (у 1,5–2 рази), гаряча, щільна, почервоніла, болюча, регіональний лімфовузол збільшений, дійка збільшена і болюча. Молочна продуктивність корови знижується. Молоко спочатку буває без змін. Тварина видужує через 3–5 днів, або процес набуває серозно-катаральної форми і видоюваний секрет із враженої чверті стає рідким, водянистим, в ньому з’являються пластівці казеїну (мастит стає змішаним – серозно-катаральним). Якщо своєчасно не усунути причини, то хвороба може перейти в інші форми – серезно-фібринозну чи більш важку різновидність, з розростанням сполучної тканини та індурацією вим’я. Хворобу необхідно віддиференціювати від серозного набряку, при якому немає ознак запалення. Слід мати на увазі, що підгострі та хронічні серозні та серозно-катаральні мастити часто перебігають без чітких клінічних ознак.
Катаральний мастит (mastitis catarrhalis) – це запалення молочної залози з дистрофією залозистого і покривного епітелію молочної цистерни, молочних проток та альвеол, відторгненням його та випотіванням ексудату в ємкісну систему місця ураження. Катаральний мастит перебігає у двох формах: катар цистерни молочних ходів та катар альвеол.
Етіологія – порушення правил механічного чи ручного доїння, грубе ручне доїння, доїння щипком, нерегулярне доїння, надриви слизової оболонки при доїнні щипком, проникнення інфекції галактогенно, посилення агресивності мікробів-коменсалів. Катаральний мастит може виникати також в результаті переходу запального процесу зі шкіри дійок на слизові оболонки дійкового каналу, цистерни, молочних ходів, звідсіль процес може поширитись на альвеоли.
Симптоми. Катар цистерн. Хвороба виникає в перші 2–3 тижні після отелення, а також в період запуску. Загальний стан тварини буває задовільний. У неї виявляють підвищення місцевої температури, незначну болючість ураженої частки, на 3–4-й день в основі дійки та нижньої третини ураженої чверті виявляють флуктуючі обмежені ділянки чи вузли та ущільнені тяжі, у просвіті цистерни іноді вдається промацати крепітуючі згрубіння, які важко видавлюються з дійки під час доїння. Секреція молока знижується, з ураженої дійки виділяється водянисте молоко з домішками пластівців казеїну, але лише на початку доїння, а тоді виділяється нормальне молоко.
Катар альвеол. Уражена частка збільшена, гаряча, болюча. В її товщі промацуються 1–2 щільних вузли. Видоюване молоко весь час буває водянисте, містить пластівці та згустки казеїну. Вислід: виздоровлення через 5–7 днів або перехід у хронічну форму з розростанням сполучної тканини, атрофією залозистих клітин, формуванням ретенційних кіст.
Фібринозний мастит (mastitis fibrinosa) - це запалення вим’я із значним відкладанням фібрину в проміжній тканині, альвеолах та протоках.
Етіологія. Хвороба виникає як ускладнення серозного чи катарального маститу, а також травматичного ретикуліту, гнійного, гнійно-некротичного метриту чи проникнення інфекції гематогенним шляхом (кишкова паличка, стрептококи, стафілококи, їх поєднання). В окремих місцях літом спостерігають спалахи фібринозного маститу, викликані Corynebacter pyogenes, переносниками якого є кусючі мухи (мухи жигалки).
Симптоми. Найчастіше уражається одна чверть. У хворої тварини з’являються яскраво виражені ознаки загальної інтоксикації: депресія, відмова від корму, вона важко встає, у неї спостерігається м’язове дрижання, гіпотонія передшлунків. Тварина більше лежить. Температура тіла піднімається до 40–41 °С. Іноді виникає запалення скакального та путового суглобів, поліартрити. Тварина шкутильгає на кінцівку збоку ураженої чверті. Молокоутворення різко знижується. Уражена чверть збільшена, тверда, болюча, гаряча, часто крепітує, збільшені
відповідні лімфовузли.
Молоко спочатку мало змінене, але вже на 2–3-й день з дійки видоюється декілька мілілітрів каламутного, солом’яно-жовтого ексудату, з крупинками фібрину. З часом молоко стає подібним на іній. Процес перебігає важко, іноді набуває фібринозно-гнійної форми, з розпадом паренхіми і заміщенням її сполучною тканиною. Прогноз сумнівний, паренхіма вим’я руйнується, заміщається сполучною тканиною, молочні протоки піддаються облітерації. Після одужання молочна продуктивність не поновлюється. Іноді фібринозний мастит ускладнюється гангреною вим’я чи гнійними метастазами в інших органах.
Геморагічний мастит (mastitis haemorrhagica) - гостре геморагічне запалення з крововиливами в проміжну тканину, альвеоли та молочні протоки.
Етіологія. Хвороба виникає, звичайно, в перші дні після родів як ускладнення серозного та катарального маститів. Іноді – на ґрунті загального септичного стану, травматичного перикардиту, ретикуло-перитоніту та ін.
Симптоми. У тварин реєструють загальне пригнічення, підвищення температури до 41 °С, прискорення пульсу та дихання, зниження апетиту. Уражена частка вим’я буває збільшена в об’ємі, набрякла, болюча, гаряча, щільна, на її шкірі виступають червоні чи бурі плями, дійки – набряклі, темно-червоні. Лімфатичні вузли збільшені. Удій різко знижується, молоко – водянисте, червонувате, з пластівцями та згустками крові і продуктами розпаду тканин. При своєчасному лікуванні одужання наступає на 7–10-й день.
Гнійний мастит (mastitis purulenta). Хвороба перебігає у трьох формах: гнійно-катаральній, абсцесу вим’я та флегмони вим’я.
Гнійно-катаральний мастит (mastitis catarrhalis purulenta)
Етіологія. Найчастіше хвороба розвивається як ускладнення катарального маститу, нашарування мікрофлори (стрептококів, стафілококів, диплококів, синьогнійної палички, бактерій групи колі). Сприяють виникненню хвороби травми молочної залози, слабкий сфінктер дійкового каналу, поганий догляд та утримання тварин.
Клінічні ознаки. Хвороба може перебігати в гострій чи хронічній формі. Гостра форма. Спостерігають загальне пригнічення тварини, зниження апетиту, підвищення температури тіла до 41 °С, різке зниження молокоутворення. Уражена частка вим’я збільшується в об’ємі, буває почервонілою, напруженою, гарячою, болючою, лімфовузли – збільшеними. З ураженої частки молоко або не виділяється, або воно буває водянисте, солоне, гірке, жовте з червонуватим відтінком, з дрібними чи пухкими згустками казеїну. Відбувається атрофія паренхіми, переродження альвеол та молочних проток, які заміщуються сполучною тканиною. Уражена частка зменшується в розмірі, вона вже не гаряча і не болюча, в її товщі промацуються щільні вузли. Молоко стає слизисто-гнійним, рідким, його секреція згасає. Після родів патологічний процес у вим’ї загострюється. Через 3–4 дні ознаки гострого запалення слабшають, тварина одужує або ж процес переходить у хронічну форму. Знижується місцева та загальна температура.
Абсцес вим’я (abscessus uberis) – утворення в тканинах молочної залози порожнин, заповнених гноєм, як результат розповсюдження інфекції по молочних ходах чи гематогенно. Абсцеси бувають поодинокими, множинними, поверхневими, глибокими, розсіяними, згрупованими, розміром з горошину чи великими.
Етіологія. Абсцес вим’я є наслідком забиття тканин з розвитком та інфікування гематом, ретенційних кіст, колотих ран, просто інфікування тканин молочної залози, ускладнення гнійно-катарального чи фібринозного маститів, що проявляються появою великої кількості гнійників величиною від просяного зерна до горошини, розсіяних в тканині ураженої частки, або згрупованих в одному чи декількох її місцях. Збільшуючись поступово, вони розплавляють паренхіму вим’я і зливаються у великі абсцеси, що можуть заповнити гноєм більшу частину частки вим’я.
Клінічні ознаки. При поодиноких поверхневих абсцесах тварина дещо пригнічена, у неї ледь підвищена температура, знижується апетит, але молоко буває без істотних змін.У випадку розсіяного гнійного маститу гнійники можуть не виявлятися при огляді тварини. Якщо ж вони локалізовані в обмеженій ділянці, то їх можна виявити у вигляді болючих, гарячих, флуктуючих підвищень над шкірою вим’я після лопання чи розтину яких тварина одужує. При глибоких абсцесах вони промацуються в товщі залози у вигляді болючих потовщень, у тварини підвищується температура, пригнічується загальний стан, знижується надій, вона шкутильгає. Уражена дійка буває збільшена, гаряча, болюча.
При множинних абсцесах загальний стан тварини буває важким, з ремітуючою лихоманкою, розвитком лейкоцитозу, агалактії, молоко стає водянистим, воно містить пластівці казеїну та гнійні тільця. Множинні абсцеси можуть ускладнюватися септикопіємією.Звичайно гнійники прориваються у молочні ходи, назовні або інкапсулюються, а тому прогноз щодо поновлення функції молочної залози не сприятливий. В ураженій частці наступає облітерація молочних ходів і атрофія паренхіми вим’я чи індурація частки. Не виключена можливість розвитку септикопіємії з метастазами у внутрішніх органах.
Флегмона вим’я (phlegmona uberis) – розлите гнійне чи гнійно-гнильне запалення підшкірної та інтерстиціальної тканини молочної залози.
Етіологія. У складнення серозного маститу, абсцесу вим’я чи механічних пошкоджень шкіри, підшкірної клітковини та глибоких тканин, нашаруванням гнійної анаеробної інфекції. Іноді флегмона вим’я виникає на ґрунті метастазів із уражених статевих та інших органів.
Симптоми. Загальний стан тварини сильно пригнічений, температура підвищена, пульс та дихання прискорені. Флегмонозний процес швидко розвивається і може охопити цілу частку чи половину вим’я, яке сильно збільшується в об’ємі, стає болючим, набряклим, почервонілим. Тканини його бувають напружені, кам’янисті, вим’я – гаряче. Запалені лімфатичні судини виступають на ураженій частці у вигляді червоних шнурів, що йдуть в напрямку збільшених у розмірах болючих лімфатичних вузлів. Хода у тварини напружена, іноді вона кульгає. Різко знижується надій. Із запаленої частки з трудом отримують декілька десятків мілілітрів сірого ексудату з домішками пластівців.Через декілька днів на окремих ділянках вим’я з’являються абсцеси, що самостійно прориваються, залишаючи після себе рубці. Процес може ускладнитися сепсисом та загибеллю тварини. Прогноз сумнівний.
Специфічні мастити.
До цієї групи відносять мастити, що виникають при різних заразних захворюваннях.
Ящурний мастит (mastitis aphthosa) виникає при захворюванні корів на ящур. У хворих корів на шкірі дійки, біля її основи, з’являються множинні чи поодинокі афти (пухирці) з прозорим вмістом, які прориваються і перетворюються у болючі виразки, що піддаються епітелізації при ураженні верхівок дійок. Процес може перейти на слизову оболонку дійкового каналу, цистерни, молочних ходів та альвеол. Виникає катаральний чи гнійний мастит з утворенням некротичних ділянок та нориць, які можуть ускладнюватися вторинною інфекцією. При цьому знижується надій, молоко стає слизовим, жовтуватим з домішками пластівців, крупинок, фібрину, крові.
Туберкульозний мастит (tuberculosis uberis) є ознакою генералізованної форми туберкульозу.
На початкових стадіях захворювання клінічні ознаки ураження вим’я відсутні. Хворобу виявляють при хронічному перебігу, коли уражається уся частка, яка збільшується в об’ємі, стає щільною, у ній з’являються дрібні неболючі вузлики. При міліарній формі туберкульозу уражена частка чи половина вим’я стає щільною, а при казеозній формі уражена частка ущільнюється, збільшується, в ній порушується молокоутворення, молоко робиться водянистим, жовтуватим, містить у собі пластівці. Діагноз ставлять на основі алергічних та бактеріологічних досліджень.
Актиномікозний мастит (actinomucosis uberis) виникає після проникнення в тканини залози через пошкоджену шкіру чи слизову оболонку актиномікозного гриба (Аctinomіcеs), з утворенням під шкірою чи в товщі залози гнійників, оточених сполучнотканинною капсулою. Гнійники прориваються, утворюючи нориці, через які виділяється назовні чи в молочні ходи сметаноподібний гній з домішками жовтих крупинок – друз променевого гриба. Діагноз “актиномікоз вим’я” можна поставити лише після виявлення в гної чи в молоці під мікроскопом друз променевого гриба. На відміну від інших захворювань, актиномікоз не поширюється по лімфатичних судинах.
Кандидамікозний мастит(candidamicosis uberis) – запалення вим’я, що виникає при ураженні його кандидамікозними грибами, в основному на ґрунті застосування антибіотиків. Хвороба перебігає за типом серозно-катарального, катарального чи гнійно-катарального маститу. Уражена чверть буває почервоніла, болюча, набрякла, лімфовузли збільшені, у молоці з’являються згустки казеїну. Такий мастит звичайно перебігає хронічно і у вим’ї наступають незворотні процеси. В уражених місцях молокоутворення припиняється.
Бруцельозний мастит(brucelosis uberis) є необов’язковою ознакою загального захворювання тварини бруцельозом, яке перебігає у латентній формі. Звичайно, найхарактернішою ознакою бруцельозу є аборт у другій половині тільності та затримання посліду. За 1–2 дні до аборту іноді з’являється набухання статевих органів, виділення ексудату та набухання вим’я. Подібне спостерігають у свиней.
Віспяний мастит (variola uberis) є ознакою віспи. Хворіють звичайно молоді корови та вівці. На шкірі вим’я та дійок (іноді й на інших ділянках) з’являються розеоли – червоний висип величиною з просяне зерно, що швидко перетворюється на пухирці (папули) з червоним обідком навколо, на 5–7-й день вони вже містять гній (стають пустулами), їх шкірка піддається некрозу, легко знімається і під нею виявляється волога запалена поверхня власне шкіри – виразки. Дійки при цьому набухають, стають болючими, гарячими. Розеоли після підсихання вкриваються струпами. Хвороба триває 14–20 днів і може супроводжуватися ознаками генералізації та маститу.
Лептоспірозний мастит (leptospirosis uberis) є ознакою надшвидкого перебігу лептоспірозу, коли поряд з некрозом слизової оболонки рота, статевих органів, шкіри вух, голови виникає некроз тканин вим’я, з можливим відпадінням некротизованих ділянок. Хвороба продовжується 5–10 днів, смертність при цьому досягає 50–70 %.
Лікування корів, хворих на мастит.
Спосіб лікування корів, хворих на мастит, залежить від виду маститу, його перебігу та загального стану тварини. При цьому застосовують ті чи інші види терапії, розрахованої на пригнічення життєдіяльності хвороботворних мікробів та їх токсинів у вогнищі запалення, видалення з ураженої частки запального ексудату, підвищення загального тонусу організму, відновлення функції ураженого вим’я, попередження дії етіологічного фактора на інших тварин. З цією метою застосовують засоби етіотропної, фізичної, патогенетичної та симптоматичної терапії, керуючись такими принципами:
1) чим раніше застосоване лікування, тим воно ефективніше;
2) хвору тварину необхідно ізолювати, перевести на ручне доїння, уражені частки видоювати в останню чергу в окремий посуд із знищенням видоєного секрету та знезараженням посуду;
3) добрі результати можна отримати лише при комплексній терапії, розрахованій на нормалізацію порушених складних нейросудинних взаємовідносин та трофіки тканин вим’я. З цією метою застосовують фізичну, етіотропну, патогенетичну та дієтотерапію;
4) перед проведенням будь-якої лікувальної процедури вим’я слід помити теплою водою з милом і висушити рушником;
5) потрібно поліпшити умови утримання та догляду тварини, обов’язково змінити її раціон годівлі – вилучити з нього соковиті корми, замінити їх високоякісним сіном, зменшити даванку концентрованих кормів, обмежити водопій.
Зупинимось на особливостях лікування корів при окремих формах маститу
При серозному маститі.
1. Корову ізолюють , забезпечують їй спокій, у пасовищний період переводять її на стійлове утримання, вилучають з раціону соковиті корми, зменшують даванку концентратів, годують лише сіном, обмежують водопій.
2. Для зменшення внутрішньотканинного тиску застосовують обережне часте здоювання(через кожні 4–6 год., крім ночі).
Для повнішого видалення секрету з ураженої частки перед її здоюванням можна ввести корові окситоцин, пітуїтрин, гіфотоцин по 5–6 ОД на 100 кг маси тіла. Перед застосуванням гормональних препаратів хвору частку спочатку здоюють вручну. Після внутрішньовенного введення препаратів корову здоюють зразу, а після внутрішньом’язового чи підшкірного введення – через 7–10 хвилин. При затрудненні здоювання скупченням у молочній цистерні згустків та пластівців казеїну в її порожнину вводять 50–60 мл 2 %-го розчину натрію гідрокарбонату, підігрітого до 25–30 °С, легко масажують вим’я і через 20–25 хв. здоюють.
3. Масаж проводять знизу догори, по ходу лімфатичних судин, по 10–15 хв., 3–5 разів на добу.
4. Масаж можна поєднувати з втиранням у шкіру вим’я кремів, мазей (креми-емульсії ДЕ, ДЕК, протимікробний крем “Доктор”, мастисан, мазь Вишневського, синтоміцинова, стрептоцидна емульсії чи інші протизапальні мазі) та лініментів. Після масажу доцільно нанести на шкіру ураженої частки аерозоль полькахтолон чи оксикорб.
5. В перші доби захворювання, для зменшення больової реакції на випотівання сироватки крові, можна застосувати холодові процедури (обливання ураженої частки холодною водою, змазування її рідкою глиною з оцтом (2–3 столових ложки на 1 л води), а з 3–5-го дня – для прискорення розсмоктування запального інфільтрату – застосовують тепло – накладання зігріваючої пов’язки, теплі укутування, припарки, спиртові компреси, аплікації парафіну чи озокериту, застосування тіосульфатної грілки, опромінення вим’я лампою солюкс чи інфраруж і т. д. Слід пам’ятати, що температура вим’я нижче температури тіла (32,3 °С), тому при маститі потрібно захистити орган від переохолодження. Теплові процедури, викликаючи гіперемію, активізують обмін речовин і сприяють нейтралізації токсичних продуктів.
Теплові процедури можна доповнити відволікаючими втираннями чи застосуванням послаблюючих засобів.
6. Для пригнічення розвитку у вим’ї мікрофлори застосовують антисептичні засоби. Широкого розповсюдження у свій час набули антибіотики. Нині вважають, що їх застосування буде найефективнішим після попереднього визначення чутливості мікроорганізмів до них. Фірма Vetoquinol випускає спеціальний набір для визначення чутливості мікрофлори вим’я до 13 антибіотиків та для встановлення наявності мікоплазм і стафілококів у ексудаті з ураженої частки. Якщо цього неможливо зробити, то вибирають антибіотики з широким спектром дії (цефалоспорини, карбеніцилін, левоміцетин або ж асоціації двох антибіотиків – з дією на грампозитивні мікроорганізми (бензилпеніцилін, ампіцилін, оксацилін, окситетрациклін, лінкоміцин) і дією на грамнегативні мікроорганізми (гентаміцин, стрептоміцин, неоміцин, колістин). Перевагу тут віддають готовим лікарським формам, що містять індиферентну основу (рослинна олія, поліоксанова рідина, вазелінове масло) та набір активних компонентів синергічної дії (антибіотики, сульфаніламіди, нітрофурани).
Нині промисловість випускає протимаститний препарат у вигляді одноразових комплексних ін’єкторів (ампілокс, мастилекс, лінкоміцин F, бровамаст-1 Д, бровамаст-2 Д, мастієт форт, мастисан А, мастисан Б, мастисан Е, мастаерозоль, мастикур). Препарат вводять у молочну цистерну підігрітим до 35–38 °С, 2–3 дози з тюбика чи шприца з наступним масажем вим’я двічі на добу до одужання. Якщо введення даних препаратів не дало бажаного результату, тоді застосовують так звані препарати другого призначення – сінулокс, нафцензал, мастисан А-форте, пенерсин. Кращі результати при маститі стрептококової етіології дає застосування мастисану А, при стафілококовому маститі – мастисану Б, Е, мастициду, мастикуру, при маститі грибкової етіології – ністатинові препарати.
При неможливості інтрацистерального введення антибіотиків можна вводити їх внутрішньом’язово. Молоко від таких корів не допускають в їжу при використанні пеніциліну, стрептоміцину, тетрацикліну, неоміцину – 48 годин, біциліну-3 – 6 діб, біциліну-5 – 20 діб. При внутрішньоцистернальному введенні стрептоміцину – 1 добу, пеніциліну – 2 доби, клоксациліну – 3 доби, окситетрацикліну, стрептоміцину – 5 діб, мономіцину – 7 діб. Після застосування мастаерозолю – 3 доби, мастициду, мастилексу – 5 діб, мастисану, синулоксу – 7 діб. Слід не забувати, що при неправильному застосуванні антибіотиків, особливо великих доз, можуть виникати негативні явища – індурація ураженої частки, заростання цистерни та ін.
Враховуючи складності застосування антибіотиків (зростання антибіотикорезистентності мікрофлори, забруднення молока антибіотиками і т. п.), ведеться пошук антимікробних препаратів вільних від антибіотиків. На ринку ветеринарних препаратів України вже з’явилися препарати демаст, декамаст, бімастин, біомаст та ін. Високоефективними є також сульфаніламідні препарати пролонгованої дії (сульфапіридазин, сульфадиметоксин, салазопіридазин, фтазин та ін.), які вводять через кожних 24–30 годин.
7. Патогенетична терапія полягає у нормалізації нейросудинних реакцій за допомогою новокаїну. Новокаїн, як анестетик, не лише перериває потік нервових больових імпульсів з місця ураження до кори головного мозку, але також сприяє формуванню якісно нового подразнення з регулюючим впливом на трофічну функцію нервової системи. терапію із застосуванням сульфаніламідних препаратів, оскільки бактеріостатична ефективність їх при цьому знижується.
8. Із загальнотонізуючих засобів найкращі наслідки дають внутрішньовенні введення глюкози, хлористого кальцію, суміші М. Г. Миролюбова (20 %-на глюкоза –400 мл, 40 %-ий гексаметилентетрамін – 30 мл, 10 %-ий кальцію хлорид –120 мл, 20 %-ий кофеїн –10 мл).
Новокаїнову блокаду можна поєднувати з внурішньоцистеральними введеннями антимікробних препаратів.
При катаральному маститі лікування в принципі аналогічне – ізоляція, часті здоювання, масаж лише з гори донизу, розрідження згустків казеїну інтрацистернальним введенням теплого 1–2 %-го розчину натрію гідрокарбонату (50–60 мл), 0,5 %-го нашатирного спирту на молоці з наступним здоюванням через 15–20 хв., введення окситоцину чи пітуїтрину за 5–7 хв. до чергового здоювання. В. Г. Васильєв запропонував подвійний катетер для промивання молочної цистерни гомогенізуючим розчином (натрію хлориду – 1 г, натрію бікарбонату – 2 г, натрію тетраборату – 2 г, новокаїну – 0,2 г, води – до 100 мл), внутрішньовим’яні введення антисептичних засобів – по 8–10 мл мастисану А, Б чи Е, по 10 мл рифацикліту чи інших (мастицид, фуравіт, мастаерозоль, дифурол А, мастивален, лактопен, неотил, аеродит, уберсан, неомастаерозоль).
Тривалий час основним засобом терапії маститу були антибіотики, проте з часом чутливість до них стала падати. Тим не менше, ще нині в окремих посібниках рекомендується застосування по 100–300 тис. ОД тих антибіотиків, які володіють найвищою ефективністю, розчинивши їх у 50–80 мл 0,5 %-го розчину новокаїну, ізотонічного розчину натрію хлориду чи молока із здорової частки вим’я. У розвинених країнах антибіотики застосовують лише при лікуванні маститу у сухостійних корів. Новим напрямком у лікуванні маститу є застосування ферментних препаратів мікробного походження, що руйнують клітини стафілококів. Такими препаратами є створені на основі мікробів-антагоністів біосан СВ, ендобактерин, стрептоеколакт, імозим, лізомаст, лідем. Слід пам’ятати, що при наявності набряку вим’я лікарські засоби, введені крізь дійковий канал, не завжди доходять до вогнища запалення і терапевтична ефективність їх буває низькою. Тому внутрішньовим’яне введення протимікробних засобів застосовують лише при підгострих та хронічних формах маститу.
Ефективними залишаються новокаїнова та загальнотонізуюча терапія.
При фібринозному маститі керуються тими ж принципами, але масаж вим’я тут протипоказаний. Для інтрацистернальних вливань застосовують згадані вище препарати, а також мастисан, мастикур, мастицид, нові препарати мастієд форте, септогель, катозал, ампіклокс.
Можна поєднувати застосування згаданих препаратів із втиранням в уражену частку 3–5 %-ої іхтіолової чи йодної мазі, внутрішньовенними ін’єкціями 10 %-го розчину кальцію глюконату чи кальцію хлориду в дозі 100–150 мл.Заслуговує уваги новокаїнова терапія у всіх її формах, особливо з додаванням при внутрішньовенній та інтраартеріальній інфузії стрептоміцину, норсульфазолу.
Лікування корів при гнійному маститі має свої особливості. При гнійно-катаральній формі доцільно застосувати щоденні часті здоювання (через кожні 2 год.), не менше 5 разів на добу; холодні зрошення поверхні ураженої частки вим’я (для мобілізації захисних сил) із наступним здоюванням; інтрацистернальні введення 1–2 %-го натрію карбонату за 15–20 хв. до доїння, з послідуючим підшкірним чи внутрішньом’язовим введенням окситоцину чи пітуїтрину, а тоді, після здоювання, – введення в молочну цистерну 1–2 рази на добу емульсії чи суспензії – мастисану, мастикуру, мастициду або ж розчинів антибіотиків. Ефективною є автолактотерапія
(5–10 мл простерилізованого секрету з ураженої частки з інтервалом 48 год.). Паралельно можна застосувати теплову терапію чи йонофорез із 3 %-им розчином калію йодиду.
Для підсилення антисептичної дії застосовують сульфаніламіди, бактеріофаг, протеолітичні ферменти. При абсцесі вим’я, поряд із застосуванням таких терапевтичних прийомів, як спокій, тепло, втирання дезінфікуючих мазей, автогемотерапія, переливання крові, антибіотики, сульфаніламіди, вдаються до розтину поверхнево розміщених абсцесів (вертикально) з дренажем та аспірацією вмістимого глибоко розміщених абсцесів і заповнення порожнини абсцесу антисептиками, а також внутрішньовенних введень 40 %-го розчину глюкози (100–150 мл), 10 %-го розчину кальцію хлориду чи кальцію глюконату (100–150 мл). У випадку розвитку
флегмони вим’я тварину ізолюють, забезпечують спокій, змазують уражені ділянки камфорним спиртом, іхтіол-гліцерином, маззю Вишневського, застосовують теплові процедури, антибіотики широкого спектра і роблять широкі розрізи флуктуючих ділянок з дренуванням їх марлею, просякнутою гіпертонічним розчином натрію хлориду, натертою подрібненою сіллю чи скипидаром.
Лікування корів з геморагічним маститом здійснюється за тими ж принципами, проте, головну увагу тут звертають на часті здоювання, втирання подразнюючих речовин, застосування послаблюючих солей, гексаметилен-тетраміну – по 5 г тричі на день протягом 4–6 днів, борної кислоти чи бури – по 5–10 г. При утворенні кров’яних згустків добрі наслідки дає вливання через дійковий канал 30–50 мл фізіологічного розчину натрію хлориду чи соле-содового розчину. Внутрішньовенно вводять 10 %-ий розчин кальцію хлориду чи кальцію глюкона-
ту або 40 %-ий розчин глюкози.
При лікуванні корів із специфічними маститами , в першу чергу, необхідно керуватися відповідною інструкцією щодо даного виду захворювання і, безумовно, проводити відповідну терапію хворої на мастит тварини. При ящурному маститі намагаються не допустити поширення інфекції галактогенним шляхом на паренхіму вим’я. Для цього проводять обробку афт та виразок протимікробною емульсією чи 5 %-им спиртовим розчином йоду, змазують уражені ділянки перед доїнням 3 %-им розчином новокаїну чи 3–5 %-ою новокаїновою маззю. При потребі можна вставляти у вим’я на час доїння молочний катетер після попереднього введення окситоцину. При лікуванні корів з актиномікозом вим’я застосовують обколювання гнійників розчинами антибіотиків. Поверхневі гнійники розтинають із старанним зрошенням розчином Люголю чи 5 %-им спиртовим розчином йоду. Per os можна задавати йодистий калій.
При виявленні туберкульозного маститу діють згідно інструкції з боротьби з туберкульозом.
Лікування корів з кандидамікозним маститом поки що малоефективне. На початкових стадіях захворювання можна вводити інтрацистернально 0,5–1 %-ну водну суспензію ністатину чи леворину
2. Закупорка стравоходу.
Закупорка стравоходу - часто зустрічається хвороба великої рогатої худоби і рідко інших тварин. Етіологія. Закупорка стравоходу відбувається при годівлі тварин неподрібненими корнеклубнеплодами, качанами кукурудзи, крупноподрібненим гарбузом, макухою і при попаданні сторонніх тіл. Найбільш часто закупорка відбувається у голодних тварин, так як вони з жадібністю захоплюють корм і, не подрібнюючи, швидко проковтують його. У корів закупорка стравоходу відбувається і в результаті властивого їм захоплювання сторонніх предметів. Цьому сприяє мінеральне голодування тварин. Рідше причиною обтурації служать звуження і паралічі стравоходу. Звуження стравоходу виникає після травм його слизової оболонки і м'язової стінки, здавлювання зростаючою пухлиною середостіння, збільшеним лімфатичним вузлом (туберкульоз, лейкоз). Паралічі стравоходу бувають при нейротропних інфекціях (сказ), запаленнях головного мозку (центральні паралічі), при ударах, здавлюванні самого стравоходу (периферичний параліч). Патогенез. Закупорка стравоходу предметом більшим, ніж його просвіт, викликає рефлекторне спазматичне скорочення і посилення салівації. Скорочення стравоходу і проковтування слини - захисні реакції, спрямовані на просування обтуруючого тіла по ходу стравоходу. В результаті тиску на стінки стравоходу виникають набряк і запалення останньої, а в подальшому можуть відбутися некроз і перфорація стінки стравоходу. При інфікуванні тканин на місці перфорації розвивається запальна реакція, і запальний процес поширюється на середостіння і плевральну порожнину. При локалізації обтураційних тіл в порожнині глотки або початкової частини стравоходу рефлекторно виникають блювотні рухи і тіло під їх впливом може вийти назовні. Симптоми. Підозру на закупорку стравоходу викликають часті напружені ковтальні рухиу або позиви до блювоти. У цих випадках спостерігають посилення салівації і порожні жувальні рухи. Іноді виникають судомний кашель або ознаки загального неспокою (тварина мотає головою, стогне, махає хвостом, б'є кінцівками в напрямку живота). При закупорці шийної частини стравоходу виявляють сферичну, щільну, спочатку, безболісну припухлість в області лівого яремного жолоба. Пізніше з розвитком запальних явищ на місці закупорки з'являється хворобливість. Обтурація стравоходу може бути повною і частковою, що залежить від розміру і форми обтуруючих предметів. При неповній обтурації через стравохід може проходити рідина і відригуватись гази. При повній закупорці стравоходу відригування газів стає неможливим, і у тварин незабаром після обтурації розвивається тимпанія. Незважаючи на закупорку стравоходу, тварини іноді намагаються приймати корм і воду. Але в цьому випадку вода викидається назад через носові ходи. Те ж відбувається і з кормовими масами, але останні можуть накопичуватися в стравоході вище місця закупорки стравоходу. Перебіг і прогноз. Хвороба частіше протікає гостро, особливо при ускладненні тимпанією. При частковій закупорці стравоходу перебіг хвороби більш тривалий. Діагноз. Ознаки хвороби досить характерні, і в поєднанні з даними анамнезу діагностика її не представляє труднощів. Щоб уточнити діагноз, можна влити в рот рідину. При повній закупорці стравоходу вона виводиться назад через носові ходи. У разі закупорки стравоходу вдається ввести зонд в рубець і отримати вміст або визначити запах, який в інших випадках (при проходженні стравоходу) завжди виходить з отвору зонда. Закупорку шийної частини стравоходу визначають пальпацією і оглядом лівого яремного жолоба. Закупорку порожнини глотки уточнюють внутрішньої пальпацією глотки. Лікування. При закупорці глотки або шийної частини стравоходу руками, обведеними навколо шиї і накладеними на область яремного жолоба, роблять рухи в напрямку до голови, прагнучи просунути предмет в порожнину глотки. При закупорках грудної та шийної частин стравоходу, якщо обтуруюче тіло не вдалося вивести вперед або витягти зондом, його проштовхують по ходу стравоходу пружним зондом. Використовують крупнокаліберний зонд А. Л. Хохлова або В. А. Черкасова. Щоб полегшити просування предмета, тварині вводять через зонд 200-300 мл вазелінового або рослинного масла і застосовують спазмолітичні засоби: підшкірно вводять атропін у дозі 0,02-0,03 г, платіфілін - 0,02-0,03, пропазин - 1 мг / кг маси тіла. (Ю. Ба-кунас, 1970). І. А. Каарде і Р. К. Сяре для полегшення просування тіла по стравоходу рекомендують одночасно з введенням зонда нагнітати через нього в стравохід 3-4 л води з водопроводу, а К. Ф. Музафаров - повітря. Вода або повітря, що під тиском вводяться в стравохід, розширюють його стінки, і обтуруюче тіло легше проштовхнути зондом. Якщо у тварини відзначають тимпанію, то лікування повинно бути розпочато з її ліквідації (прокол рубця троакаром). Профілактика. Корнебульбоплоди, макухи, качани кукурудзи треба згодовувати в подрібненому вигляді. Потрібно забезпечувати повноцінне годування і не залишати в місцях, доступних для тварин, сторонніх предметів, які вони можуть заковтувати.
3. Методи зупинки кровотечі
1) Тимчасова зупинка(провізорна) Давляча пов'язка — в результаті здавлення тканин і судин зближуються раневі краї, що сприяє тромбозу пошкоджених судин. Така повязка за 2-3 дні постійного носіння повністю в деяких випадках остаточно зупиняє кровотечу навіть в дость крупних судинах. Стиснення повинно бути рівномірним, обумовлені виступами тканин ложбинки заповнюються ватою. Обледенівші шматки тканини можуть викликати обмороження, тому взимку використовувати обережно.
Тампон — із стерильного матеріалу, щільно просунутий в порожнину рани і прихвачений швами чи давлячою пов'язкою використовують для зупинки кровотеч з судин в глибоких ранах. Тампон з гігроскопічного матріалу(вата, марля) легко просочується гемостатичними речовинами та речовинами, що зупиняють розвиток мікроорганізмів. Накладення джгута (закрутки) - основний спосіб тимчасової зупинки кровотечі. Джгут Есмарха - це гумова стрічка або трубка, з одного боку ланцюжок з гачком, а з іншого боку ланцюжок з великими ланками (довжина - 1,25). Накладається джгут тільки на одну кістку (плече, стегно). Накладати джгут взимку на 30 хв., Влітку 90 хвилин. При транспортуванні на далеку відстань джгут треба розпускати з кінцівки до відновлення кровотечі. Далі пальцеве притиснення і повторне накладення джгута. Поруч з кукс (при відриві кінцівки) палять накладати не можна (накладається вище). Джгут накладається не ближче 20 см від рани. Ознаки правильного накладення джгута: 1) Припинення кровотечі. 2) Відсутність пульсації на дистальних відділах кінцівках. 3) Кінцівка бліда, холодна. · Якщо джгут слабо накладений, ознаки відсутні. · Якщо будуть сильні пекучі болі, необхідно його послабити. Відбувається сильне здавлення нервового пучка, що може призвести до парезу кінцівки. · Якщо джгут лежав більше 4 годин, настає травматичний токсикоз або синдром тривалого здавлювання.
Пальцеве притиснення використовується в самій рані при пошкодженні великих судин. При короткочасних операціях у дрібних тварин кінцівка обхватується рукою недалеко від рани.
Тугий інфільтрат при анестезії по Вишневському утворює в тканинах тиск, що попереджує кровотечу з дрібних судин
2) Остаточна зупинка
Механічний спосіб — лігування ізольованої судини або разом з оточуючими тканинами, перев'язка по ходу судини, судинний шов. Менш ефективно — скручування судини torsio, разможжение стінок судини angiotripsia. Якщо зупинка кровотечі неможлива, то виконують видалення органа (селезінка, нирка) Фізичний спосіб: · Електрокаогуляція (припікання); · Лід на рану у тварин складно використати, обливання холодною водою. Хімічний спосіб - медичні препарати: Речовини, що звужують судини
Адреналіну гідрохлорид завтосовують при місцевому знеболенні наповерхні слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і сечостатевих шляхів, внутрітканинно разом з новокаїном чи іншими анестетиками. Доза для коней та ВРХ 3мл. Діє короткочасно.
Ефедрину гідрохлорид має слабку, але довготривалу судинозвужуючу дію. Місцево в 2% розчинах і підшкірно 0,1-0,5 для коня, 0,01-0,05 для собаки.
Стиптицин(Cotarninum hydrochloridum) 2%, для просочення тампонів. Підшкірно 0,1-0,3 коню, 0,03-0,05 собаці.
Маткові ріжки (secale cornutum) для зупинки кровотеч з судин внутрішньопорожнинних органів(матка, сечовий міхур, легені).
Речовини, що покращують згортання крові
Скипидар, йодоформ в тампонах в рану.
Перекис водню 3% , марганцевокислий калій,ферропірин,антипирин, алзол в тампонах використовують при кровотечах із судин слизових порожнин і ран.
Кальцію хлорид 10,0-15,0 коню, 0,1-1,0 собаці внутрівенно 10% . При підшкірному потраплянні — некроз!
Натрію хлорид 10% виявляє кровозупинну дію через 30-45 хв після вливання в вену.
Сироватка крові тварин підшкірно чи внутрівенно 100-150 мл врх і коні, 10-20 собакам зупиняю кровотечу у тварин в вираженим незгортанням крові.
Біологічний метод
Тканинна тампонада вільним лоскутом(мяз, сальник, фасція) могутній засіб зупинки кровотечі
Гемостатичні губки.