2)Класифікація хвороб та вад вимя

Хвороби, вади та функціональні зміни вим’я

Для зручності розгляду вважаємо доцільним викласти наявні хвороби та вади роз-

витку вим’я у такій послідовності:

1. Аномалії розвитку вим’я.

2. Агалактії та гіпогалактії.

3. Мастит.

4. Розлади кровообігу у вим’ї.

5. Травматичні пошкодження вим’я.

6. Захворювання шкіри вим’я.

7. Вади розвитку дійкового каналу.

8. Функціональні розлади вим’я.

Аномалії розвитку вим’я

Вим’я буває: за об’ємом – велике, середнє, мале; за формою – ванноподібне, чашоподібне, кругле, звужене, козяче, примітивне; за структурою – залозисте, залозисто-сполучнотканинне, м’ясисте (жирове).

Аномалії вим’я бувають уроджені та набуті, що проявляються у такій формі:

– схильність до відвисання вим’я;

– різниці в розвитку залозистої тканини між окремими чвертями;

– нехарактерне розміщення дійок (зближені передні і задні дійки чи відвернені

в різні боки);

– нехарактерна форма дійок (дуже довгі, дуже короткі, дуже товсті чи дуже тон-

кі, конусоподібні, роздвоєні);

– аномалії дійкового каналу (неправильне розміщення, довгий, короткий, з вузь-

ким отвором).

Рідше діагностують такі аномалії, як:

аплазія – відсутність молочної залози;

гіпоплазія – недорозвиток залозистої тканини однієї або кількох чвертей;

амастія – немає основи залозистої тканини чи окремих чвертей;

гіпомастія – недорозвинене вим’я;

мікромастія – недостатній розвиток вим’я;

гіпермастія – перерозвиток вим’я;

полімастія – збільшення кількості дійок (однаково розвинені шість дійок);

олігомастія – зменшення кількості дійок;

відсутність дійкового каналу.

Агалактія та гіпогалактія

Агалактія (agalactia) – безмолочність і гіпогалактія (hypogalactia) – маломолочність тварин, яка буває функціональною чи патологічною. Функціональна агалактія та гіпогалактія спостерігаються у зв’язку з сухостійним періодом, наближенням родів, відлученням сисунів, у зв’язку з віком, а патологічна гіпогалактія виникає в зв’язку з морфологічними змінами в молочній залозі або на ґрунті функціональних розладів молокоутворення та молоковиведення.

Агалактія та гіпогалактія може бути: уродженою, старечою, кліматичною, експлуатаційною, аліментарною, штучно набутою та симптоматичною.

Частою причиною гіпогалактії бувають стресові стани самок, коли підвищена секреція адреналіну та норадреналіну гальмує дію пролактину, знижуючи синтез молока та надходження до молочної залози окситоцину, порушуючи виведення молока.

Лікування усіх видів агалактії та гіпогалактії полягає в усуненні причини, поліпшенні годівлі, утримання, організації моціону корів, застосуванні масажу вим’я перед доїнням. Іноді позитивних результатів досягають при використанні молокогінних засобів – гірких трав, пітуїтрину, окситоцину перед доїнням, синестролу, випоюванні молозива. Є повідомлення про позитивний ефект від тканинних препаратів, підшкірних ін’єкцій молозива, проте досягти бажаного результату важко, а то й неможливо.

Профілактика агалактії та гіпогалактії передбачає комплекс заходів – вибракування маломолочних корів, своєчасне вибракування старих корів, цілеспрямоване вирощування ремонтного молодняку, дотримування зоогігієнічних вимог при утриманні і доїнні тварин, організацію активного моціону, профілактику захворювань тварин. Особливу увагу слід приділяти повноцінній годівлі тварин.

Мастит (маміт)

Мастит (mastitis) чи маміт (mammitis) – запалення молочної залози, що виникає у відповідь на дію механічних, біологічних, хімічних чи термічних чинників. Назва слова мастит походить від грецького mastos – грудна залоза, а маміт – від латинського mamma – молочна залоза.

Мастити у корів.

Мастит може виникати під час лактації, запуску та сухостійного періоду. Він реєструється у всіх видів тварин, але найчастіше у корів.

Етіологія. Мастит звичайно буває наслідком дії на молочну залозу механічних, термічних, хімічних та біологічних факторів. На долю останнього (мікробного) припадає 85 % усіх випадків маститу. Причому збудниками маститу може бути різноманітна мікрофлора: бактерії, мікроскопічні гриби, окремі водорості (прототеки), віруси, рикетсії. Бактерійний мастит викликається як коками (стрептококи, стафілококи, диплококи), так і паличкоподібними формами (кишкова паличка, коринебактерії, клебсіели, ентеробактерії та інші). Переважають серед бактерій золотистий стафілокок, агалактійний і дисгалактійний стрептококи, вим’яний стрептокок, кишкова паличка, коринебактерії.Серед мікроскопічних грибів тут переважає candida tropicalis.Мастити вірусної та рикетсійної етіології реєструються при епізоотіях ящура, віспи, деяких інших інфекціях.

Більшість маститів є інфекційними. Інфекція чи то викликає, чи ускладнює мастит.

Шляхи проникнення інфекції: основними є три – галактогенний (через дійковий канал), лімфогенний (через пошкоджену шкіру), гематогенний (з током крові) при наявності вогнищ інфекції у матці, нирках, печінці, кишечнику чи інших органах

Сприятливими факторами щодо виникнення запалення є також ослаблення сфінктера дійки, багате постачання кров’ю вим’я під час лактації, неохайне утримання тварин, несвоєчасна ізоляція хворих тварин та інше. Проте у 15 % випадків мастит перебігає асептично, без участі мікроорганізмів, як наслідок ендогенної чи екзоген-ої інтоксикації організму, механічного, термічного чи хімічного травмування. Ен-

догенна інтоксикація може виникати при субінволюції матки, ендометриті, нефриті, ураженнях інших органів, екзогенна – при згодовуванні зіпсованих кормів, поїданні отруйних рослин. Неповноцінна годівля викликає ослаблення природної резистентності організму, місцевих захисних його реакцій. Особливо зростає ризик виникнення маститу при наявності в кормах залишкових кількостей пестицидів, підвищеному вмісті нітратів та нітритів, ураженні їх цвіллю та грибами. Сприятливим чинником виникнення маститів є недолік в організації машинного доїння.

Класифікація та патогенез маститу.

У 1949 р. проф. А. П. Студєнцов класифікував мастити на основі їх клінічних проявів та патологоанатомічних змін К. А. Валюшкін та Г. Ф. Медвєдєв (2001) вірно відмічають, що запальні процеси у молочній залозі можуть перебігати за чітко визначеною формою, вони часто переходять з однієї форми в іншу, або ж перебігають за змішаною різновидністю. Професор М. І. Полянцев (1981) дещо розширив класифікацію А. П. Студєнцова, доповнивши її диференціацією маститів за проявом хвороби – клінічно вираженим чи при-

хованим (субклінічним) та за перебігом хвороби – гострий, підгострий, хронічний.

За видом збудника мастит може бути неспецифічним (бактерійний, мікозний, асептичний) чи специфічним (ящурний, актиномікозний, туберкульозний, бруцельозний, віспяний, лептоспірозний).

Американська класифікація запалень молочної залози передбачає лише специфічні мастити: стафілококовий (гострий та хронічний), стрептококовий, коліформний мастит, псевдомонозний аеругінозний мастит, актиномікозний піогенний та незвичні форми маститів, що викликаються такими видами збудників, як Micoplasma bovis, Micoplasma californicum, Micoplasma canadense, M. Bovigenitalium, nocardia asteroids, Serratia mastitis, мікобактерії (fortuitus, smegmatis, vaccae, phlei) та ін.

Європейська класифікація:

• Клінічна форма

• Субклінічна

• Асептичний мастит

• Латентна інфекція

За функціональним станом (згідно Г. В. Звєрєвої) розрізняють:

– лактаційний мастит;

– мастит періоду запуску;

– мастит періоду сухостою.

За характером запального ексудату (згідно А. П. Студєнцова):

– серозний мастит;

– катаральний мастит:

а) катар цистерн і молочних ходів;

б) катар альвеол;

– фібринозний мастит;

– гнійний мастит:

а) гнійно-катаральний;

б) абсцес вим’я;

в) флегмона вим’я;

– геморагічний мастит;

– специфічні мастити.

Ускладнення. При несвоєчасному та неефективному лікуванні мастит може ускладнюватися: індурацією вим’я ( - розлита інтерстиціальна дистрофія тканин молочної залози, що супроводжується розростанням сполучнотканинних елементів, здавлюванням паренхіми, атрофією та припиненням функціонування альвеол. Причинами первинної індурації може бути постійне подразнення тканини молочної залози при хронічному застійному набряку або ж вікове збільшення кількості сполучнотканин-

них елементів. Вторинна індурація буває наслідком заміщення сполучною тканиною зруйнованої маститом перенхіми. Вона може бути також ускладненням хронічного ендометриту, коли в зв’язку з розростанням сполучної тканини, уражена ділянка спочатку збільшується в об’ємі, стає щільною, а тоді зменшується, секреція молока згасає. Головною ознакою індурації вим’я є відсутність больової реакції та інших ознак запалення) або гангреною вим’я (є ускладненням (інфікування) маститу та ран вим’я анаеробною інфекцією, що супроводжується високою температурою, інтоксикацією, некрозом та гнильним розпадом тканин залози. На шкірі вим’я з’являються синьо-червоні плями з багровим чи зеленуватим відтінком, з часом тканини уражених місць розпадаються, на них утворюються виразки, вкриті іхорозним ексудатом. При промацуванні відчувається крепітація. На непігментованій шкірі виділяються червоні смуги (лімфангоїт), біля основи вим’я іноді помітно демаркаційну лінію червоно-синю з фіолетовим відтінком. З уражених часток видоюється невелика кількість напіврідкої маси брудно-сірого чи червоно-бурого кольору.Прогноз несприятливий, виникає сепсис чи наступає смерть).

Патогенез. Динаміка маститу залежить від стану захисних сил організму, умов виникнення захворювання, своєчасності та ефективності застосованого лікування. Мастит розвивається за закономірностями запального процесу, в ньому можна виділити послідовну зміну трьох фаз: пошкодження (альтерації), ексудації і відновлення (проліферації).

Серозний мастит (mastitis serosa).

Серозний мастит – запалення вим’я, що супроводжується гіперемією, сильним випотіванням серозного ексудату та виходом лейкоцитів у підшкірну та інтерстиціальну тканину.

Етіологія. В перші тижні після отелення серозний мастит розвивається як ускладнення застійного набряку чи як наслідок дії на вим’я токсичних продуктів та патогенної мікрофлори (при субінволюції та атонії матки, затриманні посліду, ендометритах).На пізніших термінах лактації серозний мастит виникає на ґрунті травм, неправильного механічного доїння, переохолодження вим’я після тривалого лежання на холодній долівці, проникнення інфекції. Збудниками серозного маститу найчастіше бувають стрептококи, стафілококи, кишкова паличка.

Катаральний мастит (mastitis catarrhalis).

Це запалення молочної залози з дистрофією залозистого і покривного епітелію молочної цистерни, молочних проток та альвеол, відторгненням його та випотіванням ексудату в ємкісну систему місця ураження.

Катаральний мастит перебігає у двох формах: катар цистерни молочних ходів та катар альвеол.

Етіологія – порушення правил механічного чи ручного доїння, грубе ручне доїння, доїння щипком, нерегулярне доїння, надриви слизової оболонки при доїнні щипком, проникнення інфекції галактогенно, посилення агресивності мікробів-коменсалів.Катаральний мастит може виникати також в результаті переходу запального процесу зі шкіри дійок на слизові оболонки дійкового каналу, цистерни, молочних ходів, звідсіль процес може поширитись на альвеоли.

Фібринозний мастит (mastitis fibrinosa).

Це запалення вим’я із значним відкладанням фібрину в проміжній тканині, альвеолах та протоках.

Етіологія. Хвороба виникає як ускладнення серозного чи катарального маститу, а також травматичного ретикуліту, гнійного, гнійно-некротичного метриту чи проникнення інфекції гематогенним шляхом (кишкова паличка, стрептококи, стафілококи, їх поєднання).

Геморагічний мастит – гостре геморагічне запалення з крововиливами в проміжну тканину, альвеоли та молочні протоки.

Етіологія. Хвороба виникає, звичайно, в перші дні після родів як ускладнення серозного та катарального маститів. Іноді – на ґрунті загального септичного стану, травматичного перикардиту, ретикуло-перитоніту та ін.

Гнійний мастит (mastitis purulenta).

Хвороба перебігає у трьох формах: гнійно-катаральній, абсцесу вим’я та флегмони вим’я.

Гнійно-катаральний мастит (mastitis catarrhalis purulenta) – запалення молочної залози.

Етіологія. Найчастіше хвороба розвивається як ускладнення катарального маститу, нашарування мікрофлори (стрептококів, стафілококів, диплококів, синьогнійної палички, бактерій групи колі). Сприяють виникненню хвороби травми молочної залози, слабкий сфінктер дійкового каналу, поганий догляд та утримання тварин.

Абсцес вим’я (abscessus uberis) – утворення в тканинах молочної залози порожнин, заповнених гноєм, як результат розповсюдження інфекції по молочних ходах чи гематогенно. Абсцеси бувають поодинокими, множинними, поверхневими, глибокими, розсіяними, згрупованими, розміром з горошину чи великими.

Етіологія. Абсцес вим’я є наслідком забиття тканин з розвитком та інфікуваннягематом, ретенційних кіст, колотих ран, просто інфікування тканин молочної залози, ускладнення гнійно-катарального чи фібринозного маститів, що проявляються появою великої кількості гнійників величиною від просяного зерна до горошини, розсіяних в тканині ураженої частки, або згрупованих в одному чи декількох її місцях.

Збільшуючись поступово, вони розплавляють паренхіму вим’я і зливаються у великі абсцеси, що можуть заповнити гноєм більшу частину частки вим’я.

Флегмона вим’я (phlegmona uberis) – розлите гнійне чи гнійно-гнильне запалення підшкірної та інтерстиціальної тканини молочної залози.Етіологія. Ускладнення серозного маститу, абсцесу вим’я чи механічних пошкоджень шкіри, підшкірної клітковини та глибоких тканин, нашаруванням гнійної ана-

еробної інфекції. Іноді флегмона вим’я виникає на ґрунті метастазів із уражених статевих та інших органів.

Специфічні мастити.

До цієї групи відносять мастити, що виникають при різних заразних захворюваннях.Ящурний мастит (mastitis aphthosa) виникає при захворюванні корів на ящур. У хворих корів на шкірі дійки, біля її основи, з’являються множинні чи поодинокі афти (пухирці) з прозорим вмістом, які прориваються і перетворюються у болючі виразки, що піддаються епітелізації при ураженні верхівок дійок.

Процес може перейти на слизову оболонку дійкового каналу, цистерни, молочних ходів та альвеол. Виникає катаральний чи гнійний мастит з утворенням некротичних ділянок та нориць, які можуть ускладнюватися вторинною інфекцією. При цьому знижується надій, молоко стає слизовим, жовтуватим з домішками пластівців, крупинок, фібрину, крові.

Туберкульозний мастит (tuberculosis uberis) є ознакою генералізованної форми туберкульозу. На початкових стадіях захворювання клінічні ознаки ураження вим’я відсутні. Хворобу виявляють при хронічному перебігу, коли уражається уся частка, яка збільшується в об’ємі, стає щільною, у ній з’являються дрібні неболючі вузлики. При міліарній формі туберкульозу уражена частка чи половина вим’я стає щільною, а при казеозній формі уражена частка ущільнюється, збільшується, в ній порушується

молокоутворення, молоко робиться водянистим, жовтуватим, містить у собі пластівці.

Діагноз ставлять на основі алергічних та бактеріологічних досліджень.

Актиномікозний мастит (actinomucosis uberis) виникає після проникнення в тканини залози через пошкоджену шкіру чи слизову оболонку актиномікозного гриба (Аctinomіcеs), з утворенням під шкірою чи в товщі залози гнійників, оточених сполучнотканинною капсулою. Гнійники прориваються, утворюючи нориці, через які виділяється назовні чи в молочні ходи сметаноподібний гній з домішками жовтих

крупинок – друз променевого гриба.

Віспяний мастит (variola uberis) є ознакою віспи. Хворіють звичайно молоді корови та вівці. На шкірі вим’я та дійок (іноді й на інших ділянках) з’являються розеоли – червоний висип величиною з просяне зерно, що швидко перетворюється на пухирці (папули) з червоним обідком навколо, на 5–7-й день вони вже містять гній (стають пустулами), їх шкірка піддається некрозу, легко знімається і під нею виявляється волога запалена поверхня власне шкіри – виразки. Дійки при цьому набухають, стають болючими, гарячими. Розеоли після підсихання вкриваються струпами.Хвороба триває 14–20 днів і може супроводжуватися ознаками генералізації та

маститу.

Лептоспірозний мастит (leptospirosis uberis) є ознакою надшвидкого перебігу лептоспірозу, коли поряд з некрозом слизової оболонки рота, статевих органів, шкіри вух, голови виникає некроз тканин вим’я, з можливим відпадінням некротизованих ділянок. Хвороба продовжується 5–10 днів, смертність при цьому досягає 50–70 %.

Приховані (субклінічні) мастити.

Іноді мастит може перебігати без видимих клінічних ознак, тобто субклінічно, приховано, безсимптомно. Субклінічний мастит може переходити у клінічний.Етіологія. Причинами субклінічних маститів є ті ж, що й клінічних форм маститу – незавершене лікування корів із клінічними формами маститу, підвищений вакуум при машинному доїнні, перетримування доїльних стаканів на вим’ї, пропуски доїння, неповне видоювання, неправильний запуск корів, інтоксикації організму, мікроби-коменсами (Staphylococcus аureus, Streptococcus agalactiae, Str. dysgalactiae, Str. uberis, Escherichia coli) та проникнення мікрофлори з довкілля. Зазначені чинники обумов-

люють зниження місцевого імунітету молочної залози та виникнення прихованої форми запалення з відповідними змінами фізико-хімічних властивостей та якісного складу молока.Проте, найхарактернішою ознакою прихованого маститу є поступове зниження молокоутворення. Молоко з ураженої частки – рідке.

Діагноз на прихований мастит уточнюють лабораторним дослідженням молока. Найпридатнішими критеріями є виявлення згустків казеїну, змін реакції молока та наявність в ньому соматичних клітин.

Розлади кровообігу у вим’ї

Серозний набряк вим’я (oedema uberis serosa) застійний (симптоматичний) набряк внаслідок скупчення великої кількості транссудату в підшкірній клітковині вим’я із застоєм тут венозної крові, що супроводжується сильним збільшенням об’єму вим’я.

Етіологія та патогенез. Хвороба виникає на ґрунті підвищеної проникності кровоносних судин та сповільнення відтоку лімфи у тканинах вим’я, що спостерігається перед родами і в перші дні післяродового періоду. Сприяє розвитку набряку багата годівля соковитими кормами, мінеральне голодування, відсутність моціону, токсикоз вагітних, а також хвороби серця та нирок. Частіше буває у нетелей та корів-первісток.

В основі патогенезу набряку вим’я лежать зміни нейрогуморальної регуляції вагітності та перебудова кровообігу у молочній залозі, що супроводжується різким зменшенням концентрації білків у сироватці крові внаслідок переходу β- та γ-глобулінів у молочну залозу і зниження осмотичного тиску крові, що обумовлює вихід рідкої частини плазми крові у периваскулярні простори.

Симптоми. Вим’я сильно збільшене й іноді його набряк у вигляді своєрідних брусків поширюється вперед по черевній стінці і вгору аж до підгрудка. У окремих корів почергово наступає набряк то правої, то лівої половини. Шкіра вим’я при цьомубуває холодна, ціанотична, напружена, не болюча, тістуватої консистенції, при надавлюванні на неї пальцем утворюється ямка, що повільно вирівнюється. Дійки дуже

напружені, випинаються на боки і легко травмуються. Загальний стан тварини та температура тіла не змінюються. Молоко також не змінюється або стає водянистим, удій може зменшуватися.

Звичайно післяродовий набряк розсмоктується через 7–10 днів, а передродовий через 5–8 днів після родів, а набряки, що виникли задовго до отелення, можуть ускладнюватися маститом, гіпогалактією, чи індурацією вим’я.

Лікування: обмежують водопій, даванку соковитих та кислих кормів, солей, організовують моціон. Необхідно уникати травм набряклих тканин.

Застосовують часті здоювання, масаж вим’я знизу вгору, теплі припарки, послаблюючі, втирання мазей з метиловим саліцилатом, задавання послаблюючих солей

у середніх дозах, відволікаючі втирання. При обширних набряках застосовують повільні крапельні введення 6 %-го розчину декстрину у дозі 1 л або 30 %-го розчину сироваткового альбуміну у дозі 1,5 л, внутрішньовенні ін’єкції кальцію хлориду чи кальцію глюконату, коротку новокаїнову блокаду за Д. Д. Логвиновим. Після отелення можна застосувати сечогінні, поєднання ін’єкцій сечогінних препаратів

з кортикоїдами.

Криваве молоко (гіперемія вим’я) – це проникнення крові у просвіт альвеол і молочних проток.

Етіологія. Сильна гіперемія вим’я та підвищена проникність судин у високомолочних корів у перші дні після отелення, а також при випасанні тварин у лісовій місцевості, згодовуванні трав молочаю, хвоща, жовтецю, осоки, кормові отруєння, захворювання гемоспоридіозами.

Клінічні ознаки. Молоко з усіх часток вим’я стає червонуватим чи червоним, солонуватим, іноді із згустками крові. Таке молоко при кип’ятінні часто зсідається, а при відстоюванні в ньому з’являється пухкий червоний осад.Загальний стан тварини нормальний, ознак запалення немає.

Прогноз – сприятливий, через 3–10 днів ознаки хвороби зникають.

Лікування: тварині забезпечують спокій, не випускають на пасовище, обмежують водопій. Здоюють обережно руками. Прикладають холодні компреси; масаж та часте здоювання заборонені. Можна застосувати вікасол, внутрішньовенні ін’єкції кальцію хлориду чи 1 %-го розчину іхтіолу (3 мл на 1 кг маси тіла), per os – сульфат натрію в

середніх дозах.

Травматичні пошкодження вим’я

Травми вим’я виникають при випасанні тварин у лісистій місцевості, утриманні їх у загонах з колючого дроту, вони можуть також наноситися рогами інших тварин. До цієї категорії захворювань відносять рани та забиття кінцівками вим’я, забиття, нориці молочної залози.

Рани бувають поверхневими і глибокими; рваними, колотими, різаними, забитими. Часто рани ускладнюються проникненням мікробів у глибокі тканини і розвитком гнійного маститу, флегмони і т. п. Особливо повільно загоюються проникаючі рани тому, що просочування молока між їх краями гальмує грануляцію і сприяє виникненню нориць.

Лікування: при великих та глибоких ранах в їх нижній кут вставляють марлевий дренаж і тоді накладають шви. При проникаючих ранах дійок роблять пластичні операції. Фірма “Альфа Лаваль Агрі” пропонує для закриття та кращого загоювання ран дійок пов’язку “бандаж” з м’якого природного латексу, яка розм’якшується від тепла пальців, легко закриває дефект і легко фіксується. На весь період загоєння рани вставляють у дійковий канал молочний катетер і фіксують його шовковою ниткою. Підготувавши операційне поле і провівши знеболення вим’я (блокада зовнішнього сім’яного нерва за Б. Башкировим і при потребі – блокада промежинного нерва за І. Магдою), вирізають нерівні краї рани, ліквідують затоки та кишені, видаляють змертвілі тканини, зрошують рану розчином фурациліну чи пеніциліну і накладають вузлуваті шви, залишивши внизу місце для стікання ексудату.

Забиття вим’я (сontusio uberis). Причини їх виникнення ті ж, що і ран. Переважно це травми тупими предметами.

Патогенез – в основі хвороби лежить порушення цілісності кровоносних судин з крововиливами у підшкірну клітковину. Якщо це легка травма з невеликими синцями, то виникає асептичне запалення, що швидко розсмоктується. Великі ж гематоми роз-смоктуються лише частково, а то інкапсулюються, виступаючи над поверхнею вим’я чи промацуючись у вигляді щільних жовен. Можливий і перехід процесу на інтерстиціальну тканину з індурацією залози. Нарешті, при проникненні мікрофлори, особливо після некрозу травмованих тканин, можливий розвиток абсцесу, флегмони чи некроз всієї частки вим’я.

Симптоми. Уражена частка набрякла, почервоніла, гаряча, болюча.

В молоці з’являються домішки крові.

Лікування. Необхідно забезпечити тварині спокій. В перші дні застосовують холодові компреси – накладають торбинки з снігом чи льодом; роблять обмазування шкіри вим’я рідкою, холодною (краще з домішками снігу чи льоду) глиною. Можна втирати в ділянки забиття гепаринову, гепатотромбінову та інші мазі. Якщо запальний процес не згасає, то з 3–4-го дня застосовують теплові процедури. На 5–6-й день великі гематоми розрізають і видаляють згустки крові. В порожнину гематоми вносять сульфаніламідні препарати. Можна застосувати внутрішньовенні ін’єкції 10 %-го кальцію хлориду чи кальцію глюконату.

Нориця молочної залози (ulcus fistulosum receptaculi) – виникає на ґрунті проникаючих ран, абсцесів, некротичних фокусів у стінці цистерни.

Клініка – на поверхні ураженої частки (дійки) з’являються отвори величиною з макове зернятко, крізь які виділяється молоко. Навколо отвору (нориці) розростається рубцева тканина.

Лікування. У лактуючих корів роблять пластичну операцію – резекцію нориці з навколишньою рубцевою тканиною (після знеболення вим’я), накладанням на слизо-ву оболонку 2–3 кетгутних швів, видовженням країв рани, відпрепаруванням шматка шкіри, натягуванням його на поверхню рани так, щоб він закрив собою шов і накла-данням швів. Зверху рану накривають колодійною пов’язкою. У сухостійних корів

попередньо (після знеболення) освіжають краї рани.Після операції необхідно забезпечити постійний відтік молока з цистерни, для чого вводять у дійковий канал на весь період загоєння вкорочений молочний катетер і закріплюють його 2–3 нитками або ж вставляють поліхлорвінілову трубку.

Захворювання шкіри вим’я

Специфіка шкіри вим’я полягає в тому, що вона має ніжну будову, мало волосся, не пігментована, що сприяє виникненню захворювань.

Дерматит молочної залози. До дерматитів молочної залози схильні всі види тварин. Цьому сприяє переохолодження, обвітрювання вологого вим’я, втирання гострих мазей, антисанітарні умови утримання тварин, кормові інтоксикації, ураження інфекцією. Найчастіше шкіра молочної залози уражається опіками, обморожуваннями, екземою, кропивницею, кормовими екзантемами, фурункульозом. Сприяють ви-

никненню дерматитів постійне забруднення шкіри, проникнення інфекції, опіки, обмороження, укуси змій. Окремі інфекційні захворювання (ящур, віспа, ринотрахеїт, злоякісна катаральна лихоманка та ін.) можуть також супроводжуватися ураженнями шкіри вим’я.

Сонячні опіки шкіри вим’я – запалення шкіри вим’я, до якого схильні високо-молочні корови та кози. Найчастіше сонячні опіки виникають у літню спеку. Шкіра вим’я при цьому буває почервонілою, гарячою, болючою, іноді набряклою, напруженою, блискучою. Найчастіше вражається один бік вим’я.

Лікування. Перш за все, необхідно усунути причину, забезпечити спокій тварині; уражені ділянки вим’я змазують борним вазеліном, вазеліновою олією, сметаною, нафталановою та іншими мазями.

Обморожування вим’я буває наслідком тривалого перебування тварин на морозі, при перевезеннях та перегоні тварин в морозну з вітром погоду, рухові по глибокому снігу, транспортуванні у відкритій машині. У корів воно спостерігається в лактаційний період, а у кобил – при тривалому перебуванні на морозі. Обморожене вим’я спочатку буває болюче, його шкіра почервоніла, її епідерміс починає відшаровуватися,

через 1–2 дні він нагадує пергамент чи блискучу напівпрозору плівку, що щільно стягує дійки. На 5–6-й день плівка епідермісу починає лопати, а шкіра кровоточити. На межі із здоровими тканинами виникає яскраво-червона лінія. На уражених ділянках з’являються місця, вкриті грануляційною тканиною з вогнищами епітелізації. При глибоких обмороженнях розвивається некроз уражених ділянок шкіри з утво-

ренням кровоточивих тріщин і виразок; виникає гангрена дійки чи повне заростання дійкового каналу.

Лікування. Уражені ділянки шкіри протирають 30°-им спиртом, тоді змазують вазеліном, стрептоміциновою чи іхтіоловою маззю, рідкою емульсією Вишневського.

При наявності сильного болю застосовують анальгін та димедрол.

Тріщини шкіри дійок (ragades papillarum uberis) є пошкодженням їх шкіри з руйнуванням епідермісу та оголенням глибоких шарів. Тріщини бувають поздовжні та поперечні, з пошкодженням епідермісу та без пошкоджень.

Етіологія. Причинами тріщин буває втрата еластичності верхніми шарами шкіри внаслідок систематичного забруднення, обвітрювання вологої шкіри при доїнні надворі, без витирання обмитого вим’я, пошкодження при ссанні.

Клінічні ознаки. Шкіра уражених дійок суха, на ній є невеличкі поздовжні чи поперечні тріщини, окремі з них вкриті кірочками з червоним запальним обідком. При порушенні цілості кірочок відкриваються кровоточиві тріщини. При доїнні таких корів вони непокояться від болю, б’ють кінцівками, що перешкоджає повному видоюванню і сприяє виникненню маститів.

Лікування. Обмивання вим’я розчинами соди, калію марганцевокислого, 1–2 %-го стрептоциду; змазування шкіри вище згаданими мазями, борним вазеліном. Перед доїнням можна втирати новокаїнову мазь. Необхідно очистити уражені дійки від забруднення шляхом протирання їх тампонами, просоченими антисептиком, витерти їх марлевими серветками насухо і змастити антимікробними лініментами – синтоміцину, стрептоциду, пеніциліну, рідкою маззю Вишневського чи будь-яким з кремів-емульсій (ДЕ, ДК, ДЕК, “Доктор” та ін.), маззю прополісу, ромашки та ін.

Кормові висипи (кормові екзантеми) є дерматитом, що виникає у корів як алергічна реакція після згодовування картоплі, бурякової гички, зеленої маси люцерни, гречки, капусти, ріпаку, конюшини. Сприяє виникненню висипу інтенсивна інсоляція при поїданні вказаних кормів.

Клінічні ознаки варіюють від більш-менш вираженого почервоніння, болючих припухань, висипів на непігментованих ділянках аж до глибоких гнійних уражень шкіри. При цьому між правою і лівою половинами вим’я з’являються згрубіння шкіри, тріщини, з яких виділяється гнійний ексудат, що засихає в кірочки чи брудну смердючу масу, яка склеює волоски. Доїння стає болючим, хоча якість молока може не

змінюватися.

Фурункульоз (furunculosis uberis) – гнійне запалення сальних залоз та волосяних мішечків шкіри у корів з волосатим вим’ям, що утримуються в стійлах без підстилки. При односторонній неповноцінній годівлі тварин, відсутності моціону та антисанітарних умовах утримання фурункульоз може набрати масового характеру на ґрунті зниження імунологічної реактивності тварин.

Найчастіше збудниками фурункульозу бувають білі і жовті стафілококи та стрептококи.

Симптоми: на шкірі вим’я, переважно у міжвим’яній борозні, виникають запальні гнійнички з волоском у центрі, розміром від макового зерна до горошини. З часом гнійнички збільшуються в об’ємі (до грецького горіха), їх шкіра тоншає, стає червоною чи жовтуватою, болючою. Нарешті міхурці прориваються, виділяючи смердючий вершкоподібний ексудат, що склеює волоски та інфікує суміжні ділянки. Так з’явля-

ються нові фурункули.

На місці фурункулів, що прорвалися, утворюються виразки, які внаслідок розростання грануляційної тканини утворюють рубці, або ж вони інкапсулюються.

Секреція молока зменшується, воно містить багато лейкоцитів.

Диференційний діагноз. Необхідно віддиференціювати хворобу від віспи, яка уражає дійки.

Лікування: старанне обмивання шкіри теплою водою з милом чи розчинами антисептиків. Вистригають волоски, видаляють кірки ексудату, змазують шкіру 0,1–0,2 %-им розчином йоду. Голівки фурункулів змазують чистим іхтіолом, іхтіол-гліцерином, пеніциліновою маззю; дозрілі – розтинають і змазують антимікробним лініментом Вишневського, емульсією стрептоциду, маззю “Септодин-К”, кремом ДЕ, кремом “Доктор”. Можна застосувати синю чи кварцову лампу, сухе тепло, ультразвук.

Необхідно поліпшити утримання та годівлю тварин. Добрі наслідки дає згодовування кормових дріжджів, аутогемотерапія, лактотерапія, внутрішньовенні вливання кальцію хлориду, внутрішньом’язові введення антибіотиків.

Віспа вим’я – це симптом контагіозної інфекційної хвороби, що викликається вірусом з групи Pox virus group. Уражаються практично всі сільськогосподарські тварини та людина, але найчастіше – молоді корови та вівці.

Симптоми. На шкірі вим’я, переважно на дійках, з’являється висип, розміром з просяне зерно з яскраво-червоним обідком. Дійки напухають, червоніють, стають гарячими і болючими. З часом на місці цих цяток виникають вузлики, що поступово перетворюються на заповнені блідо-жовтою серозною рідиною пухирці, із заглибленням в центрі. Через декілька днів вмістиме міхурця перетворюється на гній і він вже стає пустулою, яка проривається, залишаючи після себе виразку, що вкривається струпом.

Звичайно хвороба затягується до 2–3 тижнів, а то й 2–3 місяців, коли струп відпадає, залишаючи після себе рубець. Віспа може ускладнюватися маститом.

Лікування. Хворих корів ізолюють і поступають з ними у відповідності з інструкцією. Уражені ділянки вим’я змазують 10 %-им спиртово-іхтіоловим розчином. Виразки обробляють 1–2 %-им розчином піоктаніну, 5–6 %-им розчином калію перманганату чи присипають сумішкою стрептоциду та борної кислоти, згодом застосовують стрептоцидову, борну, цинкову, ксероформну емульсію. Вим’я повинно бути сухим і чистим. У випадку сильної болючості вим’я можна зробити коротку новокаїнову блокаду за Д. Д. Логвиновим.

Папіломи (бородавки) дійок (papillomatoza cutis papillae uberis) – доброякісні фіброепітеліальні новоутворення.

Причини виникнення бородавок остаточно не з’ясовані. Є думки, що вони вірусної етіології або ж є результатом порушень обміну речовин. Виникненню їх сприяють антисанітарні умови утримання тварин та тривале подразнення шкіри дійок пошкодженнями долівки, несправними доїльними апаратами і т. п. Звичайно бородавки виявляються у молодих корів і можуть бути поодинокими та множинними. Останні

перешкоджають доїнню корів – вони тріскаються, кровоточать, болять, викликають запальну реакцію.

Клінічні ознаки. На шкірі дійок з’являються бородавчасті утворення у вигляді шипів або у формі цвітної капусти.

Прогноз сумнівний. Іноді лікування виявляється безрезультатним.

Лікування: якщо бородавки не перешкоджають доїнню, то їх не чіпають. Сильно розрослі папіломи, що сидять на ніжці, можна перев’язати, відкрутити, а ніжку припекти ляпісом, рідким азотом, карболовою чи оцтовою кислотою і змазувати щоденно, до повного зникнення бородавок, саліциловим колодієм. Довгі бородавки перетягують тонкою лігатурою біля основи, а периферію відрізають. Бородавки з широкою

основою після ін’єкції під основу папіломи 4–5 мл 1 %-го розчину новокаїну вилущують скальпелем та ножицями, зупиняють кров і накладають 1–2 шви або ж піддають утворену рану електрокоагуляції.

Вади розвитку дійкового каналу

Звуження дійкового каналу (важке видоювання).

Етіологія. Звуження дійкового каналу виникають внаслідок уродженої чи набутої гіпертрофії сфінктера дійкового каналу, переродження його м’язів внаслідок запальних процесів, рубцевих стягувань після поранень. Сприяє цьому доїння “щипком”.

Часто звуження дійкового каналу буває наслідком нашарування зроговілих клітин (гіперкератоз) на складки розетки дійкового каналу (А. А. Осетров).

Клінічні ознаки. При доїнні виділяється тонка цівка молока. Машинне доїння таких корів неможливе, а при ручному доводиться затрачати багато зусиль та часу. При цьому часто травмується слизова оболонка цистерни з подальшим розвитком запального процесу чи розростанням гранулом на місці надривів. У ділянці сфінктера дійки вдається промацати потовщення чи рубець. Таких корів часто повністю не видоюють, що сприяє розвитку маститу.

Лікування: необхідно розслабити тонус сфінктера дійки чи розтягнути рубець. Добрі наслідки тут дає насильне розширення дійкового каналу бужами А. А. Осетрова, різного діаметру, коли в дійковий канал вводять змазані вазеліном металеві, скляні чи пластмасові бужі, починаючи з найменшого – на 2–3 хв., тоді більший, ще більший і т. д., усі 8 номерів. Останній буж залишають у каналі на 20–30 хв., після чого його виймають і доять корову. Залишати буж на довше не рекомендується, оскільки це може викликати параліч сфінктера чи некроз слизової оболонки дійки. При потребі бужі можна застосовувати повторно через 4–5 днів.

Функціональні розлади вим’я

Лакторея (incontinentia lactis) – мимовільне витікання молока є ознакою атрофії, слабкості чи паралічу сфінктера дійки на ґрунті травм, запалень, рубцевих перероджень чи новоутворень у дійковому каналі. У окремих корів лакторея буває зв’язаною із статевим циклом чи певним сезоном року.

Симптоми. Мимовільне виділення молока (краплями чи цівками) при наближенні часу доїння, при поверненні з пасовища. Іноді молоко починає витікати при підго-товці вим’я до доїння. При доїнні таких корів молоко мимовільно витікає з цистерни широким струмком.

Прогноз – при зниженні тонусу сфінктера – сприятливий, при паралічах, рубцях та новоутвореннях – сумнівний.

Лікування: консервативне – масаж верхівки дійки пучками пальців по 10–15 хв. щодня після доїння; змазування сфінктера дійки 1–2 %-ю йодною маззю; формування на верхівці дійки колоїдного ковпачка (витерту насухо після доїння верхівку дійки вмакають на 1 сек. в еластичний колодій), що перешкоджає виділенню молока і тонізує сфінктер. Можна одягати на кінчик дійки гумове кільце (рис. 149).

Молочні камені. Іноді, внаслідок розладів загального обміну речовин, недодоювання корів, катару молочних ходів, відкладання солей фосфору чи обвапніння пластівців казеїну в них утворюються молочні камені, які або випадають у цистерну і виділяються з молоком у вигляді піску, або ж збільшуються до розміру горошини. Клінічні ознаки. В перших порціях молока виявляють “молочний пісок”, у дійці про-

мацуються рухливі щільні утворення, які періодично обумовлюють важке видоювання.Лікування: дрібні камені можна видавити через дійковий канал. Пухкі камені роздробити катетером або вливанням у цистерну теплого 1 %-го розчину поташу з наступним введенням у дійку олії чи вазелінового масла. Великі камені – видалити через розріз цистерни з подальшим накладанням на рану швів і укріпленням у каналі

молочного катетера.

Затримання молока. Спостерігається у деяких корів і кіз на ґрунті гальмування рефлексу молоковіддачі (виділення гіпофізом окситоцину) і, навпаки, виділення наднирниками адреналіну, що звужує судини й альвеоли і молоко не скидається з альвеол. Подібне трапляється при відлученні телят, зміні доярки, невмілому доїнні, грубій поведінці з твариною. Іноді воно реєструється при запаленнях геніталій, охоті.

Клінічні ознаки – немає молока в молочній цистерні, різке зниження надою при відсутності ураження залози.

Диференційний діагноз – виключити агалактію, гіпогалактію.

Лікування: необхідно усунути причину, що обумовила затримання молока; дотримуватися правил підготовки доїльної апаратури до доїння та технології доїння з обов’язковим підготовчим та додатковим масажем; обходження з тваринами під час доїння повинно бути спокійним, лагідним. Для стимулювання молоковіддачі можна ввести тварині окситоцин.

Самовидоювання – ця вада полягає у висмоктуванні молока з свого вим’я чи вим’я інших корів. Відучити корову від цієї вади неможливо, тому її коротко прив’язують у стійлі, при випасанні одягають намордник з колючками. Таких корів звичайно вибраковують.