Дирофіляріоз

Дирофіляріоз (Dirofilariosis) — нематодозне захворювання, яке викликають круглі гельмінти Dirofilaria immitis, D. repens з родини Filariidae. D. immitis локалізується у серці, легеневій артерії, інших кровоносних судинах, D. repens — у підшкірній клітковині.

Характеристика збудників.

Статевозрілі дирофілярії — тонкі довгі нематоди (в довжину досягають 35 см). Самці мають дві нерівні спікули (рис. 66). Самки народжують личинок Паразити розвиваються за допомогою дефінітивних живителів (собаки, коти, тигри, леопарди) і проміжних (комарі). В організмі комах личинки дирофілярій досягають інвазійної стадії за 8— 10 діб. В організмі дефінітивних живителів гельмінти стають статевозрілими через 6—7 міс і живуть протягом 4—5 міс. Мікродирофілярії циркулюють у крові тварин до трьох років.

Епізоотологічні дані.

Основне джерело поширення дирофіляріозу — хворі м'ясоїдні тварини. Масове ураження гельмінтами спостерігається у період льоту кровосисних комарів (весна й перша половина літа). Мікродирофілярії нагромаджуються у периферичних кровоносних судинах, як правило, ввечері та вранці. У цей час комахи проявляють найбільшу активність і найчастіше нападають на своїх живителів для кровоссання.

Патогенез.

Патогенний вплив дирофілярій на організм тварин проявляється в. основному механічною дією паразитів. Вони викликають значні зміни в серці, кровоносних судинах і є причиною виникнення запальних процесів, зокрема, хронічного ендокардиту.

Клінічні ознаки.

У хворих тварин, уражених D. immitis, спостерігаються розлад серцевої діяльності, схуднення і прискорення дихання, набрякання кінцівок. Дирофіляріоз, викликаний D. repens, перебігає здебільшого без характерних ознак хвороби. Інколи може уражуватися шкіра голови та лап, а також виникають нервові явища.

Патологоанатомічні зміни.

При розтині трупа спостерігається збільшення печінки та селезінки. В місцях локалізації паразитів знаходять статевозрілих дирофілярій. Шкіра в ділянці голови і нижньої частини кінцівок гіперемійована, на ній знаходять папули, заповнені серозним або гнійним вмістом з личинками дирофілярій. Часто мають місце набряки міжщелепного простору.

Діагностика.

У собак, уражених D. immitis, при рентгенографії грудної клітки виявляють збільшення правого шлуночка серця і діаметра артерій правої краніальної частки легенів. При дирофіляріозі підшкірної клітковини виявляють ураження шкіри в ділянці голови й кінцівок. У периферичній крові м'ясоїдних тварин знаходять мікроскопічних розмірів мікродирофілярій величиною до 0,3 мм.  Дирофіляріоз необхідно диференціювати від демодекозу собак, при якому мікроскопічним дослідженням вмісту пустул або глибоких зскрібків шкіри виявляють збудників хвороби — кліщів демодексів.

Лікування.

Хворим собакам застосовують івомек у дозі 0,2 мг/кг всередину. Ефективний також натрію тіацетарсамід внутрішньо два рази на день протягом двох діб у дозі 2,2 мг/кг. Згубно діє на мікродирофілярій дитразину йодид у дозі 4,4 мг/кг всередину. Курс лікування один тиждень. При мікродирофіляріозі ефективним є лівомізол у дозі 10 мг/кг. Антгельмінтик застосовують два рази на день протягом двох тижнів. Можна також використовувати для лікування тварин, уражених личинками дирофілярій, фентіон. Препарат наносять на шкіру в дозі від 20 до 100· мг/кг. Лікування здійснюють щомісяця (протягом 3—5 днів підряд) до повного видужання хворої тварини.  Профілактика спрямована на знищення проміжних живителів— кровосисних комарів. Введення тваринам тіацетарсаміду один раз на 6 міс у період льоту комарів у лікувальних дозах запобігає виникненню захворювання. З цією ж метою можна застосовувати з інтервалом в півроку діетилкарбамазин у дозі 5,5 мг/кг перорально.