Фасціольоз

 (Fasciolosis) — досить поширене, переважно з хронічним перебігом трематодозне захворювання різного віку жуйних (овець, кіз, великої рогатої худоби), а також інших видів домашніх і диких ссавців. Хворіють люди. Спричинює його в Україні Fasciola hepatica, в південно розташованих сусідніх державах — і Fasciola gigantica. Характеризується ураженням печінки, жовчного міхура, інколи інших органів, супроводжується порушенням травлення й загального обміну речовин, інтоксикацією організму тварин, зниженням продуктивності та погіршенням якості продукції. Хворі тварини можуть загинути, але їх відправляють на вимушений забій. В Україні це захворювання реєструють повсюдно.  Екстенсивність інвазії зростає з півдня на північ і з заходу на схід. Порівняно рідко воно зустрічається у степових районах, що пов'язане з ареалом розселення проміжних живителів.

Характеристика збудників.

Із семи відомих паразитів на території СНД реєструють двох — Fasciola hepatica і F. gigantica Повсюдно поширеним видом є Fasciola hepatica. Вона має листочковидну форму, темно-сірий чи коричнюватий колір, місцями з зеленкуватим відтінком. її. довжина 2—3 см, ширина — 1 см. В передній частині трематода покрита дрібними хітиновими шипиками.  Спереду її тіло утворює овальний виступ, на якому знаходяться майже однакові два присоски. У ротовому присоску є отвір, який через фарінкс переходить у стравохід, а останній — у дві кишкові гілки, що мають численні бічні відгалуження. У проміжку між присосками вентрально знаходиться статева бурса з цирусом, поряд з яким відкривається і жіночий статевий отвір. За черевним присоском знаходяться петлиста матка і непарний гіллястий яєчник. Всю середню частину тіла фасціоли займають розвинені гіллясті сім'яники. Майже на всьому протязі бокові ділянки тіла паразита густо вкриті гронами жовточників. У задній частині тіла вони один від одного відокремлені світлою смугою, яка збігається з проходженням тут екскреторного каналу. На межі передньої і середньої третин тіло паразита перетинають жовточні протоки. З'єднуючись посередині, вони утворюють невеликий жовточний резервуар, біля якого розміщуються тільце Меліса та оотип.  Петлі матки заповнені сформованими, порівняно великими за розміром (0,13—0,15 x 0,07—0,09 мм), овальної форми, золотисто-жовтими, з кришечкою яйцями, які заповнені жовточними клітинами.  F. gigantica відрізняється від фасціоли звичайної дещо більшими розмірами (5—7 см) і стрічковидною формою тіла.  Фасціоли — біогельмінти (рис. 20). Крім широкого кола дефінітивних живителів з числа ссавців, у їх розвитку беруть участь проміжні — прісноводні молюски. Тривалий час вважалося, що для фасціоли звичайної це малий ставовик Limnaea truncatula, для фасціоли гігантської — вушковидний ставовик L. auricularia. Нині встановлено, що малий ставовик не єдиний представник у підряді Galba. В ньому було виділено ще сім видів ставовиків. З них найбільшого значення у розвитку фасціоли звичайної мають: L. subangulata, у 2—3 рази менше — L. truncatula і ще менше L. goupili. Суттєві зміни встановлені і в колі проміжних живителів фасціоли гігантської.

При сприятливих умовах зовнішнього середовища через 2— З тижні у яйцях фасціол формуються мірацидії, густо вкриті війками. Потрапивши у воду, вони залишають шкаралупи яєць і ведуть активний пошук проміжного живителя. Знайшовши, проникають у його тіло, досягають печінки й там перетворюються у материнську спороцисту. В ній формується 5—15 редій, а потім у кожній із редій по 15—20 церкаріїв. Залежно від кількості мірацидіїв, що потрапили в тіло молюска, у ньому може сформуватися від кількох сот до 1,5 тис церкаріїв. Через 30—40 хв вони перетворюються в адолескаріїв — інвазійну стадію фасціол. Останні приклеюються до водяних рослин, інших предметів або залишаються на поверхні водяного біотопу. Строк розвитку паразита у молюска може тривати від 1,5 до 3 міс. Адолескарії зберігаються кілька місяців.  Дефінітивні живителі інвазуються, заковтуючи адолескаріїв з водою даного біотопу чи з рослинним кормом, а також при згодовуванні скошеної трави та свіжого сіна, одержаних з неблагополучного пасовища. Можливе інвазування тварин і через плацентарне коло кровообігу. В кишечнику дефінітивного живителя адолескарії звільняються від цист і мігрують у паренхіму печінки гематогенним, жовчовидільним, а найчастіше — прямим шляхом, руйнуючи при цьому стінку кишечника і капсулу печінки. Через 35—40 діб юні фасціоли мігрують з паренхіми печінки у жовчні ходи й через 3—4 міс досягають статевої зрілості. У жуйних одна фасціола паразитує від 4—5 до 10—11 років.