- •2.Соціалізація людини як проблема.
- •3.Фактори і засоби соціалізації
- •4.Складові соціалізації
- •8.Теорії стадійності соціалізації
- •12.Види несприятливих умов соціалізації
- •15.Психологічні особливості етнічних груп. Роль ментальності в житті суспільства.
- •16.Види поселень та їх вплив на соціалізацію.Мале місто і стихійна соціалізація.
- •19. Види поселень та їх вплив на соціалізацію. Селище та соціаліз.
- •23. Напрямки шкільної соціалізації. Показники соціальної зрілості учня.
- •27.Контркультурні організації як чинник десоціалізації
- •34.Системно культурний підхід до поведінки людинию
- •33.Плюралістичний підхід до розуміння поведінки людини (за сорокіним)
- •36.Статеворольова соціалізація
- •3 Сфери ,в яких здійснюється статрольва соціал.:
- •1Первинна статево рольова соціалізація:
- •2Вторинна статево рольова
- •39.Змк і стихійна соціалізація
- •7.Вітчизняні підходи до проблеми соціалізації.
- •9. Проблема нульової фази соціалізації
- •11. Людина як жертва соціалізації
- •14. Хатратеристика мезофакторів соціалізації.
- •17. Види поселень та їх вплив на соціалізацію. Сільські поселення та соціаліз.
- •21. Сім’я як мікрофактор соціалізації. Соціалізуючі функції сім’ї.
- •26. Групи однолітків як чинники соціалізації.
- •30. Адаптивно-розвивальна модель соціалізації м.П.Лукашевича
- •31. Соціалізація в умовах депривації.
- •40. Змк і відносно контрольована соціалізація.
- •43.Роль релігійних інститутів в соціалізації особистості
- •44.Моральний кодекс українця та його вплив на соціалізацію
- •45.Роль символіки в соціалізації особистості. Родинно- побутова символіка.
- •52. Інтернет і стихійна соціалізація особистості
- •53. Інтернет і відносно соціально контрольована соціалізація особистості.
23. Напрямки шкільної соціалізації. Показники соціальної зрілості учня.
Напрямки соціалізації школярів (за Н. Лавриченко): -особистісний, -міжособистісний,- соціально-груповий,- політико-правовий, -економічний, -екологічний, -духовно-ціннісний.
Показники соціальної зрілості учня: 1..Рівень практичного мислення. 2.Цілеспрямованість.
3. Вміння, навички приймати самостійно рішення.
4. Рівень розвитку навичок соц.спілкування.
5. Оптимальність поведінки і регулювання дій.
6. Провіднв різновиди діяльності.
7. Досвід поведінки в конфліктних ситуаціях.
8. Рівень особистого самовизначення і самореалізації
9. Життєвий план.
10.Конкурентоспроможність.
11. Практичні, трудові якості.
12. Сумлінність.
13. Позитивне сприйняття всього нового.
14. Своєчасність виконання трудових завдань тощо.
А.Капська визначає критеріями соціалізованості людини:
1. Зміст сформованих установок, стереотипів, цінностей.
2. Адаптованість особистості.
3. Соціальна ідентичність.
4. Рівень незалежності, впевненості, самостійності.
25. Організації в соціалізації особистості.
Організація – це об’єднання людей, створене для вирішення певних завдань і реалізації певних функцій.
Виховні організації – спеціально створені державні та недержавні організації, основним завданням яких є соціальне виховання певних вікових груп населення. В процесі соціалізації виховні організації здійснюють як відносно соціально контрольовану частину соціалізації, так і впливають на своїх членів стихійно в процесі взаємодії між членами організації. В процесі стихійної соціалізації виховна організація впливає на тих, хто входить до неї в ході реальної практики взаємодії її членів. Соціалізація у виховних організаціях відбувається за допомогою інституційного, міжособистісного та стилізованого механізмів.
Державні і приватні організації впливають на соціалізацію громадян як прясо, так і опосередковано. Прямий вплив іде на членів конкретної організації. Це – соціально контрольована соціалізація.
Добровільні організації об’єднують своїх членів за їх ініціативою відповідно до яких-небудь індивідуальних інтересів, потреб і є важливим елементом громадянського суспільства. Залежно від того, хто створює ту або іншу організацію, в ній може здійснюватися певний вид виховання. У створених конфесіями – релігійне виховання, про соціальними суб’єктами – соціальне виховання, контркультурними організаціями – дисоціальне виховання тощо
27.Контркультурні організації як чинник десоціалізації
-обєднання людей що спільно реалізовують інтереси ,програми,цілі.
Вони володіють ознаками ,загальними для любих організацій.
Утворюється на основі певного принципу відособлення.Принцип-основа виникнення солідарності,відчуття «ми».
В організації є жорстоко фіксованим членством.на чолі харизматичний лідер що має авторитет.
Організації мають атрибутику.та мають закриту міжособистісну комунікацію.
Здійснюють десоціалізуючий вплив на сво\х членів.
Десоціалізація-негативна соц. Членів ,відділення від суспільства ,рух в низ.
Для цих організ.характерний високий ступінь інтеграції їх членів
У них відбувається адаптація членів до конткультурних цінностейі девіантне відособлення по відношенню до сусп..
Дисоціальне виховання- цілеспрямоване формування антисоц. Свідомості і поведінки у членів організацій. Це виховання здійснюють керівникі.
Завдання:залучення і підготовка кадрів ,дляфункціонуваннякримінальних і тоталітарних груп і організацій.
Способи дисоціального виховання:
-основний рід занять групи або організації
-авторитарний стиль керівництва ,що припускає одноосібне управліня лідером життєдіяльності групи.підпорядкування лідеру.
-характер основного роду занять,цінності і норми що упроваджуються в групі або організації ,формують специфічну для неї субкультуру.
Процес дисоціального виховання в загальном вигляді включає ряд етапів
1-винекнення образу організації
2-включення людини в життєдіяльнистьорганізації,пізнавання і освоєння нором і цінностей.
3-задоволення певних потреб людини в антисоц. Формах.
4-закріплення антисоц.дій до рівня неконтрольованих свідомістю автоматизмів,що свідчать про виникнення фіксованих антисоц.установок ,які показують поведінку членів грою.