KucherrajvenkoAktual

Місце фінансово-правових норм у системі соціальних норм

ізмісту норм права, предмета їх регулювання, особливостей їх структури в цілому і складових частин (гіпотези, диспозиції, санкції), належності норм до тих чи інших інститутів і галузей права, порядку реалізації прав і обов’язків учасників правовідносин, дії норм у часі, просторі і за колом осіб, юридичної сили.

Одним із поширених критеріїв є класифікація залежно від характеру, ступеня впливу на учасників суспільних відносин. Фінансовоправова норма, пропонуючи певну поведінку учасникам фінансових правовідносин, зобов’язує, уповноважує або забороняє здійснювати або не здійснювати ті чи інші вчинки. Ще М. М. Коркунов звертав увагу на те, що якщо одна заборона не створює права, то також не створює його й прямий дозвіл. Дозволити одному не означає зобов’язати іншого. Дозволена дія може стати правом тільки тоді, коли буде заборонене здійснення всього, що перешкоджає дозволеній дії. Саме тільки за цієї умови буде встановлений відповідний обов’язок. Таким чином, право може бути встановлено тільки забороною, а не дозволом1. Класифікація фінансово-правових норм за вказаним принципом, який виражає характер впливу на поведінку осіб, що беруть участь у фінансових правовідносинах, припускає всебічне охоплення правових зв’язків між суб’єктами у сфері фінансової діяльності.

Зазначені норми, як правило, відносять до регулятивних норм (правовстановлюючих)2. Багато науковців вважають, що не існує правових норм, які були б або тільки зобов’язуючі (заборонні), або уповноважуючі. Більшість авторів вважають, що цей поділ є суто формальним, який стосується форми викладення норм, а не їх змісту. На думку окремих вчених, будь-яка правова норма має одночасно

ізобов’язуючий, і заборонний характер: зобов’язуючи до здійснення якої-небудь дії, норма забороняє утримання від її здійснення, і навпаки: норма, що зобов’язує до здійснення тієї чи іншої дії, забороняє її нездійснення, як і навпаки3. На думку С. С. Алексєєва, розмежовуючи види регулятивних норм, необхідно насамперед звертати увагу на зміст суб’єктивних юридичних прав і обов’язків. Зобов’язуючі норми – це норми, що покладають на особу не просто юридичний

обов’язок, а обов’язок позитивного змісту. Заборонні норми встанов-

1Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. – 8-е изд. – СПб.: Изд. юрид. кн. магазина Н. К. Мартынова, 1909. – С. 160.

2АлексеевС.С.Проблемытеорииправа:Курслекций:В2т.–Свердловск:Свердл.

юрид. ин-т, 1972. – Т. 1.– С. 234.

3 Иоффе О. С., Шаргородский М. Д. Вопросы теории права. – М.: Госюридлитиз-

дат, 1966. – С. 176.

61

Актуальні питання науки фінансового права

люють обов’язок утримуватися від дій відомого роду. А уповноважуючі норми надають особі не лише суб’єктивне право, а суб’єктивне право на позитивні дії самого уповноваженого1. Виходячи із зазначеного критерію фінансово-правові норми теж можна класифікувати на зобов’язуючі, уповноважуючі та заборонні.

Зобов’язуючі фінансово-правові норми вимагають від учасників фінансових відносин здійснювати ті чи інші позитивні дії у сфері фінансовоїдіяльностідержави.Позитивнимиправовимизобов’язаннями суб’єктам правовідносин пропонується строго визначена поведінка. П. О. Недбайло справедливо уточнював, що, зобов’язуючи робити певні дії, норма права тим самим забороняє діяти інакше порівняно

зтим, що нею обумовлено. Але сутність тут у позитивній дії, яка запропонована нормою2. Саме метод фінансово-правового регулювання, у якості якого виступають владні приписи, тобто імперативний метод, обумовлює специфіку фінансово-правових норм. Правила, які містяться в останніх, представлені в імперативній (категоричній, владній) формі. Все це стосується і заборонних, і дозвільних положень.

Уданій нормі учасникам пропонується здійснити відповідні дії, які пов’язані з мобілізацією або використанням державних коштів. Саме в зобов’язуючій нормі державна воля виражена категорично, а для учасників правовідносин вичерпно визначено певні умови,

зякимипов’язаневиникненнявідповіднихправовідносин3.Наприклад, Бюджетним кодексом України передбачене використання коштів бюджету розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів відповіднозчітковизначеноюметою,наякунаправляютьсябюджетнівидатки. Ця вимога виражена в категоричній формі. Це означає, що в разі нецільового використання бюджетних коштів, отриманих у вигляді субвенції, зазначені кошти підлягають обов’язковому поверненню до відповідного бюджету в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а відповідні посадові особи притягаються до відповідальності згідно із законом (навіть кримінальної)4.

Уповноважуючі фінансово-правові норми являють собою норми, які забезпечують регламентацію активної поведінки суб’єктів фінансових відносин та визначають право учасників діяти тим чи іншим

1Алексеев С. С. Проблемы теории права: Курс лекций: В 2 т. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1972. – Т. 1. – С. 240.

2Недбайло П. Е. Применение советских правовых норм. – М.: Госюридлитиздат, 1960. – С. 75.

3 Там само. – С. 113.

4 Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 37–38. – Ст. 119.

62

Місце фінансово-правових норм у системі соціальних норм

способом. Саме уповноважуюча норма надає право відповідним органам або посадовим особам конкретизувати в зазначених напрямках ті чи інші вимоги держави. У цих випадках імперативний характер фінансово-правової норми поєднується з певними повноваженнями, установленимивсуворихмежах.Навідмінувідзобов’язуючої,уповноважуюча фінансово-правова норма виражена в диспозитивній формі, однак диспозитивність у цьому випадку строго обмежена певними рамками. Наприклад, чинне бюджетне законодавство закріплює норму про те, що у разі, якщо за результатами місячного звіту про виконання загального фонду Державного бюджету України виявиться, що отриманих надходжень недостатньо для здійснення бюджетних асигнувань відповідно до бюджетних призначень з урахуванням граничного рівня дефіциту (профіциту), затвердженого законом про Державний бюджет України, Міністерство фінансів України встановлює тимчасове обмеження асигнувань загального фонду Державного бюджету України1. Даний порядок має назву «секвестрація», що означає щомісячне пропорційне скорочення видаткової частини у випадку утворення дефіциту бюджету. Цей механізм є одним із можливих шляхів подолання дефіциту бюджету. Однак існують захищені статті бюджетів, тобто статті видатків Державного бюджету, обсяг яких не може змінюватися прискороченнізатвердженихбюджетнихпризначень.Якправило,вони пов’язанізоплатоюпраціпрацівниківбюджетнихустанов,нарахувань на заробітну плату, виплатою відсотків по державному боргу тощо. Таким чином, уповноважуюча норма має строго обмежувальний характер застосування.

Заборонні фінансово-правові норми являють собою правові норми, які закріплюють обов’язки суб’єктів утримуватися від тих чи інших дій у сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів. Дані норми містять пряму заборону будь-якої дії (або бездіяльності), вказують їх ознаки, міри адміністративного або карного впливу або інші юридичні наслідки здійснення заборонених діянь2. Заборони у фінансовому правівиступаютьуформівідповіднихвимогщодоповедінкизобов’язаних суб’єктів, до яких вони адресовані і які повинні їх дотримуватися. Загальнообов’язковість заборони у фінансовому праві доповнюється його детальною формальністю. При цьому заборона одержує фор-

1Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 37–38. – Ст. 54.

2Пискотин М. И. Советское бюджетное право (Основные проблемы). – М.: Юрид. лит., 1971. – С. 351.

63

Актуальні питання науки фінансового права

мальну визначеність у фінансово-правових нормах, забезпечується чіткими межами впливу на поведінку осіб. Заборонні фінансовоправові норми є не тільки передумовами відповідальності, але й зовнішнім вираженням, оформленням об’єктивних обмежень у сфері фінансової діяльності держави. Наприклад, чинне податкове законодавство України містить заборону на надання індивідуальних податкових пільг. Пільги, будучи повним або частковим звільненням від сплати податку, надаються фізичним, юридичним особам, а також окремим територіям (вільні економічні зони, офшорні зони). Тому кожний нормативно-правовий акт, який встановлює механізм справляння того чи іншого податку, збору (обов’язкового платежу), містить перелік пільг щодо останніх.

Серед фінансово-правових норм також можна виділити спеціалізовані норми, які не будуть виступати як самостійна нормативна основа для виникнення правовідносин1. Дані норми приєднуються до регулятивних норм, виступаючи їх своєрідним доповненням. Можна виділити такі види спеціалізованих норм:

–закріпні фінансово-правові норми. Вони являють собою правові норми, спрямовані на закріплення в узагальненому вигляді певних елементів фінансових правовідносин. До них, наприклад, можна віднести норми загальної частини податкового права, які розкривають основні і додаткові елементи правового механізму податку; регламентують умови податкової правоздатності і дієздатності тощо;

–дефінітивні фінансово-правові норми. Вони являють собою норми права, спрямовані на закріплення в узагальненому вигляді ознак даної правової категорії, певних положень (наприклад, поняття платників податків, ставки податку, пільг, предмета й одиниці оподатковування тощо);

–декларативні фінансово-правові норми. Ці норми приєднуються до зазначеної сукупності норм і сприяють їх правильному застосуванню(наприклад,ст.7БюджетногокодексуУкраїнизакріплюєпринципи бюджетної системи держави)2;

–оперативні фінансово-правові норми. Вони забезпечують регламентацію фінансових відносин шляхом зміни сфери і термінів дії вже існуючих юридичних норм (їх припинення). Наприклад, ст. 22 Закону України«Проподатокздоходівфізичнихосіб»міститьположенняпро

1Алексеев С. С. Проблемы теории права: Курс лекций: В 2 т. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1972. – Т. 1. – С. 241.

2Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 37–38. – Ст. 189.

64

Місце фінансово-правових норм у системі соціальних норм

те, що з 1 січня 2004 р. зазначений Закон набуває чинності, у зв’язку із чим визнається таким, що втратив чинність, Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про прибутковий податок із громадян»1. При цьому для визначення строків календарної дії фінан- сово-правовоїнормивартовраховувати:датунабраннянормою(актом) чинності, скасування і припинення, зміну дії даної норми, початок

іприпинення дії норми про призупинення дії норми;

–колізійні фінансово-правові норми. Вони регулюють вибір між нормами, покликані вирішувати колізії, пов’язані з особливостями в чинному фінансовому (податковому) законодавстві.

Виходячи із призначення в механізмі правового регулювання, специфіки об’єкта регулювання прийнято розрізняти матеріальні та процесуальні норми.

Матеріальнимифінансово-правовими нормами є норми, які визна-

чають зміст дій щодо правового регулювання фінансових відносин, сутність прав, обов’язків, заборон, спрямованих на їх упорядкування; виражаютьзмістдіяльностіякуповноважених,такізобов’язанихосіб. Дані норми визначають склад доходів і напрямок видатків бюджетів, їхрозмежуванняміжрізнимиланкамибюджетноїсистеми,бюджетний устрій держави тощо2.

Процесуальними фінансово-правовими нормами вважаються норми,яківизначаютьформуреалізаціїматеріальнихнорм,встановлюють порядок, засоби і методи діяльності у сфері фінансової діяльності державишляхомзакріпленняконкретнихорганізаційно-правовихформ реалізації матеріальних фінансово-правових норм. Дані норми регулюють порядок складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, а також звітів про їх виконання, бюджетні повноваження України й органів місцевого самоврядування. Переважна більшість даних норм регулює відносини, які складаються у сфері бюджетного процесу. Дані норми мають процедурний характер. Процесуальні норми бюджетного права природно, мимовільно розподіляються, насамперед, по стадіях бюджетного процесу. М. І. Піскотін слушно підкреслював, що на відміну від норм матеріального права, які самі по собі мають на меті впливати на поведінку громадян, посадових осіб, державних органів, регулювати відносини між ними в різних сферах громадського життя, процесуальні норми не мають такої самостійної «зовнішньої» мети. На думку автора, зазначені норми визначають склад учасників тієї чи

1Відом. Верхов. Ради України. – 2003. – № 37. – Ст. 308.

2Там само. – 2001. – № 37–38. – Ст. 189.

65

Актуальні питання науки фінансового права

іншої діяльності, порядок прийняття рішень; указують на види необхідних дій і їх обов’язкову послідовність; передбачають організаційну форму кожної дії1.

Надання учасникам суспільних відносин суб’єктивних прав, покладення на них юридичних обов’язків пов’язано з дією правових норм. Загальновідомо, що право може діяти і реалізовуватися в різних формах з урахуванням інформаційно-психологічних та інструментальних аспектів. На сучасному етапі стадію реалізації норм фінансового (податкового)праваможнавизнатидостатньослабкоюувсьомуправовому ланцюжку, оскільки існуючі стереотипи дії акта в силу самого факту його прийняття або правової неслухняності громадян, як і раніше деформують їх правову свідомість і поведінку. Досить стабільними залишаються і прояви правового нігілізму. До того ж мало розроблені і неналежно реалізовуються механізми здійснення фінансового права, застосування різних фінансово-правових актів.

Необхідно зазначити, що проблема реалізації права має два аспекти: філософський і спеціально-юридичний. У філософському сенсі реалізація права виводиться за рамки традиційних уявлень і не зводиться до заключного етапу дії права. Реалізація права в цьому аспекті являє всі можливі форми виразу права. Ґрунтуючись на розмежуванні закону і права, визнанні первинності останнього по відношенню до держави (його правотворчої діяльності), розумінні права як міри свободи рівних суб’єктів, філософський підхід вказує на такі форми його реалізації:

1)втілення права в законі (законодавстві, тобто в нормах позитивного права). Суб’єктом, який реалізує право в цій формі, виступає законодавець. Він відображає його в правових законах, що приймаються ним;

2)втіленняправавправозастосовнійдіяльностіорганів(посадових осіб) держави, особливо в судовій практиці. Ця форма виражена (реалізована) правозастосуванням у формі індивідуально-правових актів;

3)втілення права в діяльності, яка пов’язана з тлумаченням правових норм. Реалізація права тут виражена у формі інтерпретаційних актів, особливо в актах судового тлумачення;

4)втілення права в фактичній правомірній діяльності різних суб’єктів права. Право в даній формі представлено різними правовими діями.

1 Пискотин М. И. Советское бюджетное право (Основные проблемы). – М.: Юрид.

лит, 1971. – С. 311. 66

Місце фінансово-правових норм у системі соціальних норм

Кожна з цих форм відображає певний етап (стадію) руху (реалізації) права, починаючи від його втілення в законі і закінчуючи правомірною діяльністю громадян, їх організацій, у якій реалізуються законодавчі приписи, досягаються цілі правового регулювання і на цій основіскладаєтьсяправовийпорядок,якийоб’єктивновідповідаєприроді права. Реалізація права в зазначеному сенсі охоплює всі види правової діяльності – правотворчу, правозастосовну, яка пов’язана із здійсненням правових приписів.

У спеціально-юридичному сенсі реалізація права являє собою втілення приписів права в правомірній діяльності учасників регульованихнимвідносин.Реалізацієюправаохоплюютьсяневсіформийого виразу (як це передбачає філософський підхід), а лише одна з них,

асаме процес переведення вимог закону в правомірну поведінку.

Зточки зору спеціально-юридичного підходу реалізація права починається там, де вже є правова установа – норма права. При цьому вона може бути виражена як у законодавчому акті, так і міститися в іншому джерелі права – нормативному договорі, звичаєвому праві абопредставленапринципомправа.Здійсненняцихвимогіможливостей, які складають зміст даної норми, і є реалізацією права в його спеціально-юридичномурозумінні.Правозастосування—цеособлива форма, засіб здійснення права, який принципово відрізняється від реалізації права юридичною природою, призначенням, суб’єктним складом, місцем і роллю в механізмі дії права.

Окреслені положення мають теоретичне і практичне значення. Ґрунтуючись на загальнотеоретичних підходах теорії права, проаналізуємо правовий механізм, стадії, особливості, застосування, форми реалізації фінансово-правових норм, їх правову природу, правове регулювання відносин, що складаються у зв’язку з дотриманням, використанням, виконанням і застосуванням цих норм. У фінансовоправовій науці загальнотеоретичним питанням застосування правових норм як однієї з форм їх реалізації приділяється небагато уваги. На формування позиції щодо цього питання важливий вплив справили працітакихучених:С.С.Алексєєва,В.М.Горшеньова,С.Ф.Кечек’ян, О. О. Кутафіна, М. П. Кучерявенка, М. І. Матузова, П. О. Недбайла, Г. І. Петрова, А. С. Піголкіна, О. Ф. Черданцева, Л. С. Явич та ін.

Правовінормиіснуютьдляцілеспрямованоїдіїнасвідомість,волю громадян, підштовхуючи діяти їх у такий спосіб, як передбачає законодавство, що регулює суспільні відносини. Об’єктом правового

67

Актуальні питання науки фінансового права

регламенту виступає вольова поведінка людей, тобто правові норми й практичні суспільні результати, на які вони розраховані, пов’язані з усвідомленою діяльністю індивідів щодо реалізації цих норм, втілення їх у життя. Реалізація правових норм передбачає таку поведінку суб’єктів права, в якій виражаються приписи цих норм, практична діяльність людей зі здійснення прав і виконання юридичних обов’язків.

У науковій юридичній літературі за характером правореалізуючих дій традиційно вирізняють такі форми реалізації норм права: а) дотримання заборон (передбачає пасивну поведінку суб’єктів, утримання від заборонених дій); б) виконання обов’язків (активна поведінка суб’єктів по виконанню юридичних обов’язків позитивного змісту); в) використання суб’єктивного права1. Іноді деякі правники виділяють четверту стадію, застосування права як активно-владну діяльність компетентних органів (іноді фізичних осіб) по вирішенню в рамках правових норм конкретних справ, видання спеціальних правових актів.

П. О. Недбайло справедливо вказував на необхідність виокремлення двох засобів реалізації правових норм залежно від їх характеру: а) юридичні дії щодо їх застосування, які в той же час є діями щодо їх виконання й дотримання, і б) суто виконавча діяльність щодо реалізаціїправовихнорм.Найогодумку,відмінністьзастосуванняправових норм від їх виконання й дотримання треба вбачати в характері дій державних установ, посадових осіб, громадських організацій і громадян при виконанні ними правових норм, а не суб’єктів, з яких одні (державні органи) застосовують право, а інші (громадяни) тільки дотримуються його2.

Відзначимо, що однією з найважливіших форм реалізації норм права взагалі є їх застосування. Термін «застосування» означає «дати вживання чому-небудь, здійснити на практиці якимось чином»3. Людство завжди цікавило не просто оперування правом, а й справедливість його застосування. Уже в античному світі з’являються ідеї природного права, яке має втілювати в собі найвищу справедливість,

атому позитивне право не повинно йому суперечити. Основні права

1Теория государства и права: Учеб. для вузов / Под ред. В. М. Корельского и В. Д. Перевалова. – 2-е изд. − М.: НОРМА-ИНФРА, 2000. − С. 395.

2Недбайло П. Е. Применение советских правовых норм. − М.: Госюридлитиздат, 1960. – С. 138.

3 Ушаков Д. Н. Большой толковый словарь современного русского языка. – Можайск: Буколика, 2008. – С. 793.

68

Місце фінансово-правових норм у системі соціальних норм

та свободи людини є невідчужуваними й належать кожному від народження. Інакше кажучи, ці права їй ніхто не дарує, тому відібрати їх можна тільки за положенням закону. Згідно зі ст. 21 Конституції України всі люди є вільні й рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними й непорушними1.

Правознавці по-різному характеризують, визначають правове поняття «застосування права». Наприклад, А. Б. Венгеров тлумачить його як владно-правову діяльність органів держави (інших уповноважених нею органів), а також їх посадових осіб, які наділені спеціальними повноваженнями щодо організації й забезпечення соціальної впорядкованості, стабільності життя суспільства, припинення порушень у цій сфері2. На думку П. О. Недбайла, застосування правових норм − це процес, що охоплює стадії як видання актів, які викликають виникаючі правовідносини, так і фактичних, фізичних і матеріаль- но-технічних дій суб’єктів останніх, у результаті чого створюється становище, відповідаючи приписам цих норм. Іншими словами, застосування правових норм передбачає діяльність державних органів, їх посадовців і громадян3. О. О. Кутафін підкреслює, що застосування правових норм становить собою діяльність органів держави або їх посадовців, які, використовуючи свої повноваження, видають акти індивідуального значення на підставі норм права, вирішуючи в такий спосіб конкретні питання життя суспільства. На відміну від інших форм реалізації правових норм, у яких беруть участь різні суб’єкти права (фізичні та юридичні особи), правозастосовна діяльність, переконує вчений, може здійснюватися тільки уповноваженими на те державними органами та їх посадовими особами4. В. С. Основін, навпаки, вважає, що застосування правових норм включає в себе їх дотримання й виконання, а застосовувати їх можуть і суспільні організації, й окремі громадяни5.

З нашого погляду, під застосуванням норм фінансового права слід розуміти вирішення на їх підставі індивідуально-конкретних справ уповноваженими на те державними органами, їх посадовцями

1Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2Венгеров А. Б. Теория государства и права: Учебник. – М.: Нов. юрист, 1998. − С. 450.

3 Недбайло П. Е. Применение советских правовых норм.− М.: Госюридлитиздат,

1960. – С. 164–165.

4 Кутафин О. Е. Предмет конституционного права. – М.: Юристъ, 2001. − С. 119. 5 Основин В. С. Нормы советского государственного права. − М.: Госюридлитиз-

дат, 1963. – С. 101, 102.

69

Актуальні питання науки фінансового права

йсуспільними організаціями. Відзначимо, що оперування нормами фінансового права − це обов’язок і право лише спеціально на те уповноважених органів та їх посадових осіб, до яких належать органи загальної та спеціальної компетенції (Державного казначейства, контрольно-ревізійні, Державної податкової служби, митні та ін.), різні представницькі й виконавчі органи, фінансові органи та їх посадові особи. Органи державної влади та їх посадовці відповідно до своєї компетенції мають обов’язки і права щодо застосування не тільки норм фінансового права, а й норм інших галузей права − адміністративного, конституційного.

Принцип законності є основним у реалізації норм фінансового права. Останні застосовуються також з урахуванням принципу демократизму,наякомуґрунтуєтьсявсядіяльністьдержавнихігромадських організацій в Україні. При цьому головним є принцип законності, який потребує неухильного й чіткого дотримання норм фінансового права всіма, на кого вони звернені. Поглиблення процесу демократизації політичної системи суспільства, здійснення правової реформи, подолання наслідків світової фінансової кризи, створення вимог для стабіль- ногофінансово-економічногоіснуваннядержавизумовлюютьнеобхід- ність підвищення ролі й авторитету фінансових (податкових) законів, їх суворого дотримання й виконання всіма суб’єктами відносин у сфері оподаткування. Усі ці обставини зумовлюють зростання ролі законності у фінансово-податковій царині, підвищених вимог до фінансової (податкової) дисципліни, чіткої реалізації норм права у фінансовому

йподатковому праві.

П. О. Недбайло слушно зауважував, що принцип законності у взаємовідносинах державних органів з населенням поєднується з належною компетенцією органів держави та їх посадових осіб, а також із зрозумілістю й визначеністю прав та обов’язків громадян. В умовах режиму законності права та свободи громадянина є непорушними й недоторканними1.Вартоназватищепринципсправедливості,якиймає бути задіяний в актах застосування права. Він може позначати те, що прийнятерішеннямаєвідповідатипотребамтаінтересампідприємств, установ, а також моральним настановам суспільства в цілому й окремого громадянина зокрема. З огляду на перелічені принципи розглянемо нижченаведені положення.

1 Недбайло П. Е. Применение советских правовых норм. − М.: Госюридлитиздат, 1960. – С. 510.

70