KucherrajvenkoAktual

Категорії «фінанси» та «фінансова діяльність» у фінансово-правовому регулюванні

забезпеченнюбезперебійногофункціонуваннядержавитамуніципальних утворень на тому чи іншому етапі історичного розвитку»1. Дійсно, організація фінансової діяльності державою відрізнятиметься залежно від рівня централізації фондів, власником яких є держава, але все одно управління їх рухом має здійснюватися шляхом імперативних засобів, оскільки зрозумілою і логічною є така поведінка, коли власник коштів за власним розсудом визначає, яким чином вони мають рухатися та на яких умовах їх можна передавати в користування іншим особам.

У той же час складно погодитися з підходом цього дослідника стосовно визначення функцій фінансової діяльності. О. М. Ашмарина пише: «до функцій фінансової діяльності чи основних її напрямків, на наш погляд, необхідно віднести:

–грошову емісію;

–акумулювання державних та муніципальних централізованих грошових фондів та утворення умов, що спонукають до акумулювання децентралізованихдержавних(муніципальних)таприватнихгрошових фондів;

–розподіл(перерозподіл)централізованихфондівгрошовихкоштів

івикористання економічних інструментів, що сприяють розподілу та перерозподілу децентралізованих державних (муніципальних) та приватних грошових фондів у відповідності з інтересами держави (муніципального утворення);

–використання (витрачання) централізованих фондів грошових коштів та утворення умов, що спонукають до використання децентралізованих державних (муніципальних) та приватних грошових фондів у відповідності до інтересів держави (муніципального утворення);

–державнийтамуніципальнийфінансовийконтрользазаконністю та доцільністю акумулювання, розподілу та використання фондів грошових коштів усіх видів»2.

Фактично, в такій характеристиці йдеться не про функції чи напрямки фінансової діяльності, а про етапи чи стадії її здійснення. Безумовним є те, що саме з акумуляцією, розподілом та використанням коштів таких фондів пов’язується динаміка існування публічних фондів. Специфічну роль у цьому займає контроль (який О. М. Аш-

марина виділяє в якості останньої функції фінансової діяльності).

1Ашмарина Е. М. Некоторые аспекты расширения предмета финансового права

вРоссийской Федерации: проблемы и перспективы: Монография. – М.: Полиграф ОПТ, 2004. – С. 16–17.

2Там само. – С. 20.

41

Актуальні питання науки фінансового права

Специфікою діяльності в умовах фінансового контролю є те, що він поєднує як підсумкове призначення, так і наскрізне. Іншими словами, безумовно, шляхом контрольних дій (точніше, звітно-контрольних дій) власник коштів з’ясовує, яким чином, з порушеннями чи ні, реалізовувалась поведінка всіх учасників відносин, що брали участь та пов’язували свої дії відповідно до руху публічних коштів. На підставі цього і мають робитися висновки з удосконалення механізмів (у тому числі і правових) на кожній із стадій руху публічних коштів. У той же час контроль присутній не лише на завершальному етапі руху публічних фінансів. З першої миті, коли починається рух публічних фінансів, вони вже є об’єктом прискіпливого контролю з боку власника. Наприклад, уже на першій стадії руху таких коштів – акумуляції коштів – держава формує розгалужену систему контролюючих органів, повноваження яких пов’язані саме з цим. Ідеться про податкові органи. Іншими словами, контролюючі дії починають реалізовуватися з першої миті формування публічних коштів.

І ще одне зауваження стосовно вищенаведеної конструкції російського фахівця. Складно одностайно стверджувати про необхідність виділення грошової емісії серед функцій чи напрямків (а фактично, стадій чи етапів) фінансової діяльності. Виникає питання: а може взагалі виникнути необхідність у регулюванні фінансової діяльності, і взагалі фінансові відносини без грошей, без адекватно врегульованої грошової емісії? Вбачається, що більш точною є характеристика та визначення місця грошової емісії як передумови, об’єктивної підстави виникнення відносин з фінансової діяльності взагалі. Тут ми торкаємося ще однієї дуже складної проблеми – співвідношення фінансів та грошей. І більш логічним здається погляд, згідно з яким робиться висновок, що емісія грошових знаків випереджає кругообіг циклу утворення – розподіл – використання, оскільки фінанси та фінансові відносини – це завжди грошові відносини1.

Література

1.Конституція України // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2.Про банки і банківську діяльність: Закон України // Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 5–6. – Ст. 30.

1Див.: Горбунова О. Н. Финансовое право и финансовый мониторинг в современной России. – М.: Профобразование, 2003. – С. 61.

42

Категорії «фінанси» та «фінансова діяльність» у фінансово-правовому регулюванні

3.Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28 груд. 1994 р. № 334/94-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1995. – № 4. – Ст. 28.

4.Про податок з доходів фізичних осіб: Закон України від 22 трав. 2003 р. № 889 // Відом. Верхов. Ради України. – 2003. – № 37. – Ст. 308.

5.Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Каб. Міністрів України // Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – № 17. – Ст. 184.

6.АлексеенкоМ.М.Конспектфинансовогоправа.Теория/М.М.Алек­ сеенко .– Харьков: Литогр. А. И. Степанова, 1894.

7.Алісов Є. О. Проблеми правового регулювання грошового обігу

вУкраїні. – Х.: Фоліо, 2004.

8.АшмаринаЕ.М.Некоторыеаспектырасширенияпредметафинансового права в Российской Федерации: проблемы и перспективы: Монография. – М.: Полиграф ОПТ, 2004.

9.Бабич А. М., Павлова Л. Н. Государственные и муниципальные финансы: Учеб. для вузов. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1999.

10.Бельский К. С. Финансовое право: наука, история, библиография.

– М.: Юристъ, 1995. – С. 27.

11.Бюджетний кодекс України // Відом. Верхов. Ради України. – 2001.

– № 37–38. – Ст. 189.

12.Виконавчавладаіадміністративнеправо/Заред.В.Б.Авер’янова.

– К.: Видав. Дім «Ін Юре», 2002.

13.Вознесенский Э. А. Дискуссионные вопросы теории социалистических финансов. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1969.

14.Воронова Л. К. Банковско-финансово-правовой словарь-спра- вочник / Авт.-сост. Л. К. Воронова. – Киев: А.С.К.Ю, 1998. – С. 272–273.

15.Воронова Л. К., Кучерявенко Н. П. Финансовое право: Учеб. пособие для студ. юрид. вузов и фак. – Харьков: Легас, 2003.

16.Герваген Л. Л. На чем основано разделение права на публичное и частное, гражданское. – Петроград, 1915.

17.Годме П. М. Финансовое право: Учебник. – М.: Прогресс, 1978.

18.Горбунова О. Н. Финансовое право и финансовый мониторинг

всовременной России. – М.: Профобразование, 2003. – С. 61.

19.Горлов И. Я. Теория финансов. – Казань, 1841.

43

Актуальні питання науки фінансового права

20.Государственные финансы: Учеб. пособие для студ. экон. вузов и фак. / Под ред. В. М. Федосова, С. Я. Огородника, В. Н. Суторминой. – Киев: Лыбидь, 1991.

21.Еллинек Г. Бюджетное право. – Ростов, 1906.

22.Ермакова Т. С. О системе советского финансового права // Правоведение. – 1975. – № 2. – С. 76.

23.Заверуха О. Б. Бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування в Україні: Дис. ... канд. юрид. наук. – Чернівці, 2001. – С. 19.

24.Запольский С. В. Дискуссионные вопросы теории финансового права: Монография. – М.: РАП, Эксмо, 2008. – С. 6–7.

25.Иловайский С. И. Учебник финансового права / Под ред. Н. Т. Яснопольского. – Одесса: Тип. Л. С. Шутака, 1912. – Вып. 1.

– С. 5, 6.

26.Иловайский С. И. Учебник финансового права / Под ред. Н. П. Яснопольского. – 5-е (посмертное) издание доп. и перераб. Г. И. Тиктиным . – Одесса, 1912. – С. 3–5.

27.Карасева М. В. Финансовое право и деньги: Монография. – Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 2006. – С. 10–18.

28.Лебедев В. А. Финансовое право: Курс лекций. – СПб.: Тип. А. М. Вольфа, 1882. – С. 5.

29.Лунц Л. А. Деньги и денежные обязательства в гражданском праве. – М., 1999. – С. 27–28.

30.Ляшенко Ю. І., Максименко І. А. Фінансова діяльність держави: цілі, засоби, результати // Фінанси України. – 2003. – № 6. – С. 61.

31.Львов Д. Курс финансового права: Учебник. – Казань: Тип. Император. ун-та, 1887.

32.Налоговый кодекс Российской Федерации. Часть первая // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1998. – № 31. – Ст. 3824.

33.Нестеренко А. С. Правові засади формування та використання місцевих фінансових ресурсів в Україні: Монографія. – Одеса: Юрид. л-ра, 2006.

34.Нечай А. А. Проблеми правового регулювання публічних фінансів та публічних видатків: Монографія. – Чернівці: Рута, 2004.

35.Новоселова Л. А. Проценты по денежным обязательствам. – М., 2003.

44

Категорії «фінанси» та «фінансова діяльність» у фінансово-правовому регулюванні

36.Ожегов С. И., Шведова Н. Ю. Толковый словарь русского языка / Рос. акад. наук. Ин-т рус. яз. им. В. В. Виноградова. – 4-е изд., доп.

– М.: Азбуковник, 1999.

37.Орлов М. Ф. О государственном кредите. – М., 1833.

38.Пацурківський П. С. Правові засади фінансової діяльності держави: проблеми методології. – Чернівці: Чернівец. ун-т, 1997.

39.Рау К. Основные начала финансовой науки: Пер. с нем. / Под ред. В. Л. Лебедева. – СПб., 1868.

40.Ровинский Е. А. Основные вопросы теории советского финансового права. – М.: Госюриздат, 1960. – 192 c.

41.Сабанти Б. М. Теория финансов: Учеб. пособие. – М.: Менеджер, 1998.

42.Смит А. Исследование о богатстве народов. – М., 1895.

43.Советское финансовое право: Учеб. пособие / Под ред. Л. К. Вороновой, И. В. Мартьянова. – Киев: Вища шк., 1983.

44.Советское финансовое право: Учебник / Под ред. Е. А. Ровинско-

го. – М.: Юрид. лит., 1978.

45.Советское финансовое право: Учебник. – М.: Юрид. лит., 1987.

46.Сперанский М. М. План финансов / Золотые страницы финансового права России. – М., 1998. – Т. 1.

47.Тарасов В. М. Деньги. Кредит. Банки. – Минск, 2003.

48.Теория финансов: Учеб. пособие / Н. Е. Заяц, М. К. Фисенко, Т. Е. Бондарь и др. – Минск.: Выш. шк., 1997.

49.Тургенев Н. И. Опыт теории налогов. – СПб., 1818.

50.Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. – М.: Юристъ, 2003.

51.Финансовое право: Учебник / Под ред. Е. Ю. Грачевой. – М.: Право и закон, КолосС, 2003.

52.Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юрист, 2002.

53.Финансы / В. М. Родионова, Ю. Я. Вавилов, Л. И. Гончаренко и др. / Под ред. В. М. Родионовой. – М.: Финансы и статистика, 1995.

54.Фінансове право України: Навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] [Л. К. Воронова, М. П. Кучерявенко, Н. Ю. Пришва та ін.]; – К.: Прав. єдність, 2009.

45

Актуальні питання науки фінансового права

55.Фінансово-правовий словник / Укл. В. В. Безугла, О. Д. Василик, Л. К. Воронова та ін. – К.: Київ. ун-т, 1993.

56.Худяков А. И. Финансовое право Республики Казахстан (Общая часть). – Алматы: Каржы-каражат, 1995.

57.Цыпкин С. Д. Финансово-правовые институты, их роль в совершенствовании финансовой деятельности советского государст-

ва. – М.: Изд-во МГУ, 1983. – 80 с.

58.Янжул И. И. Основные начала финансовой науки: Учение о государственных доходах. – М.: Статут, 1899. – 555 с.

46

Г. В. Россіхіна

Місце фінансово-правових норм

усистемі соціальних норм

Вумовах формування правової держави в Україні зростає значення соціальних регуляторів суспільних відносин, у яких знаходять своє відбиття загальнолюдські потреби і цінності. Людське суспільство не може функціонувати й успішно розвиватися без існування певних правил. Вони допомагають особі обирати з багатьох можливих варіантів поведінки ту, яка відповідає її меті та схвалена суспільством. Особливе місце серед соціальних регуляторів життя соціуму та поведінки особи посідають правові норми. Вони вбирають у себе основні властивості права, є мірою свободи та справедливості. Правові норми створювалися для того, щоб люди розуміли, яким чином вони можуть або повинні діяти в тій чи іншій ситуації. А тому дані норми виступали як певний орієнтир або вимога до поведінки особистості. Для того щоб правова норма здійснювала певний вплив на регулювання суспільних відносин, вона має містити чітко закріплене правило поведінки. А вже після цього виникає необхідність в організації поведінки учасників відносин, узгодженні її з діями інших членів суспільства. І лише потім можливо оцінити реальну фактичну поведінку з позицій, встановлених подібним засобом приписів. Саме здійснення цих моментів і формує певну єдність регулювання різноманіття суспільних відносин, оцінку і стимулювання їх розвитку1. Формування правової держави передбачає поступове перетворення права на головний важіль стосунків людини і держави, держави й суспільства. Саме тому соціальний зміст норм права постає на перше місце.

1 Кучерявенко Н. П. Курс налогового права: В 6 т. – Харьков: Легас, 2004. – Т. 2: Введение в теорию налогового права. – С. 93.

47

Актуальні питання науки фінансового права

Загальновідомо, що суспільні відносини відрізняються складністю

ібагатогранністю, саме тому вони постійно потребують упорядкування, врегулювання й охорони. В цілому регулювання суспільних відносин (соціальне регулювання) може бути:

–індивідуальним, тобто спрямованим на упорядкування поведінки суб’єктів (суспільних відносин) за допомогою разових рішень, які стосуються певного випадку й індивідуально визначених осіб;

–нормативним, тобто спрямованим на упорядкування поведінки суб’єктів (суспільних відносин) за допомогою загальних правил (соціальних норм), які розповсюджуються на всі випадки даного роду

іна всі суб’єкти.

Соціальні норми – це правила поведінки або інформаційні узагальнення про найбільш типові життєві ситуації або явища, які створені людьми і спрямовані на них з метою встановлення і підтримки умов існування соціуму або класового панування. Вказані норми є одним з основних засобів орієнтації поведінки особистості або соціальної групи в певних умовах і контролю зі сторони суспільства за їх поведінкою. Основна функція соціальних норм – функція регулювання суспільних відносин – проявляється в тому, що вони містять більш або менш детальні «моделі» вчинків, так чи інакше пов’язаних із взаємовідносинами людей; оцінюють корисність цих вчинків, вказують на наслідки їх дотримання або недотримання. Таким чином, соціальні норми–цезасобиупорядкуваннясуспільнихвідносин,тобтовідносин між людьми та їх об’єднаннями. Одним з найважливіших видів соціальних норм є правові норми.

Слід звернути увагу на те, що традиційно соціальні норми розме­ жовують за відповідними критеріями, які дозволяють вирізняти певні їх види.

За змістом дані норми поділяють на:

–політичні (ті, що регулюють політичні відносини – з приводу політичної влади);

–економічні (ті, що регулюють економічні відносини – з приводу виробництва й обміну матеріальних благ);

–норми культури (ті, що регулюють суспільні відносини в невиробничій сфері; пов’язані з реалізацією духовних потреб та інтересів людини);

–інші норми (етнічні, релігійні, екологічні тощо).

48

Місце фінансово-правових норм у системі соціальних норм

За формою виразу виділяють такі соціальні норми:

–формально визначені (мають письмову форму виразу – норми права, норми суспільних організацій тощо);

–формально невизначені (не мають письмової форми виразу, містяться у свідомості людей – звичаї, традиції тощо).

За засобами формування і забезпечення існують такі соціальні норми:

–звичаї – це правила поведінки, які формуються природно-істо- ричним шляхом, у результаті багатократного повторення найбільш раціональних дій. Їх реалізація забезпечується засобами суспільного впливу (звичаї реалізуються у вигляді традицій, ритуалів і церемоніалів);

–норми моралі – це правила поведінки, які формуються в суспільстві природно-історичним шляхом відповідно до моральних уявлень людей. Реалізація даних норм забезпечується заходами суспільного впливу;

–норми суспільних організацій (корпоративні норми) – правила поведінки, які встановлюються даними організаціями з метою регулювання внутрішньоорганізаційних відносин. Дія даних норм поширюється тільки на членів цих організацій; їх реалізація забезпечується заходами суспільного впливу. Вони передбачені уставами даних установ1.

Вміщуючи всі якості соціальних норм, правові норми мають також специфічні ознаки, які визначаються їх нерозривним зв’язком з державою. Поєднуючи в собі якості загальносоціального і класового засобу впливу на поведінку людей, маючи особливу форму виразу й охорони від порушень, юридичні норми здобувають виключно регулюючі можливості.

Юридична норма – це вихідний, головний елемент права як соціального утворення, одне з основних положень усієї правової системи. Поняття правової норми є одним з головних у загальній теорії права. Подібна оцінка функціональної значущості даного поняття закономірна: соціальне призначення правової норми полягає у вираженні правила поведінки, яке встановлюється від імені держави і здійснює управлінські функції в даному суспільному організмі. Юридичні норми є продуктом свідомої діяльності людини як вищої форми відображення об’єктивного світу. Вони виникають як результат необхідності врегулювання правом суспільних відносин.

1 Востриков П. П. Теория государства и права: Краткий курс лекций. – Н. Новго-

род, 2003. – С. 137.

49

Актуальні питання науки фінансового права

Визначити відносно повне поняття юридичної норми можливо, лише з’ясувавши процес її утворення, обумовленість, природу, ознаки, соціальну роль. При цьому результати досліджень правових явищ, аналіз новітнього законодавства постійно вноситимуть корективи в уявлення про юридичну норму. Відомий вчений у галузі права Л. В. Успенський вважає, що правова наука має своїм предметом юридичні норми. На думку фахівця, розкрити сенс і зміст юридичної норми взагалі є вищим завданням загальної теорії права, а розкрити сенс і зміст окремих правових норм – завданням спеціальних юридичних дисциплін1. У процесі вивчення норм права вельми важливим вбачається звернути увагу не тільки на сутність, зміст, специфічні особливості, але й на внутрішню побудову – структуру і найбільш характерні для них форми викладення.

Більшість учених як головні ознаки правових норм як найбільш значущого виду соціальних норм виділяють такі:

1.Нормативність (норма права являє собою правило поведінки суб’єкта в певній ситуації).

2.Загальнообов’язковість (приписи даних норм є обов’язковими для широкого кола осіб).

3.Формальна визначеність (правові норми закріплені в офіційному джерелі права).

4.Системність (норма права складається із взаємопов’язаних елементів: гіпотези, диспозиції, санкції).

5.Об’єктивно-суб’єктивний характер (правова норма обумовлена необхідністю в регулюванні, охороні суспільних відносин, і в цьому сенсі вона об’єктивна; створюється в ході правотворчої діяльності і є результатом проявлення свідомості і волі людей, і в цьому сенсі вона суб’єктивна).

6.Надавально-зобов’язуючий характер (норма права одному суб’єкту надає право, а на іншого покладає обов’язок).

7.Зв’язок з державою: а) правові норми встановлюються (санкціонуються) і забезпечуються державою в особі уповноважених державних органів; б) юридично оформлює їх держава.

8.Вольовий характер. У даних нормах виражена воля суб’єкта правотворчості, яка є відображенням загальної або індивідуальної волі.

9.Правова норма є державним регулятором суспільних відносин. Вона створюється (або санкціонується) державою задля регулювання

1 Успенский Л. В. Юридические нормы как предмет знания // Юрид. вестн. – М., 1917, книга 17 (1). – С. 30–36.

50