KucherrajvenkoAktual

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

значальним, базовим джерелом будь-якої галузі права, у тому числі й фінансового. З цього приводу Л. К. Воронова вказує: як і в будь-якій галузі права, основним її джерелом є Конституція України, що вміщує принципові положення, на яких будується і галузь фінансового права1. Такої ж позиції дотримуються й інші вчені, які займаються проблемами фінансового права2. Наприклад, Ю. О. Крохіна вважає, що в правовій системі Російської Федерації, як й іншої держави, основоположне місце займає Конституція, яка є головним джерелом фінансового права й основою нормативно-юридичного регулювання суспільних відносин з приводу створення, розподілу та використання централізованих і децентралізованих грошових фондів держави й муніципальних утворень3. У зв’язку цим справедливим є твердження Ю. М. Тодики, що Конституція – безпосереднє джерело національного права4.

Поряд з тим висловлюються й протилежні думки щодо визначення Конституції як джерела фінансового права. Так, Н. І. Чужикова стверджує, що Конституція РФ не є джерелом фінансового права. За її словами,фінансово-правовінорми,щомістятьсявній,єконституційно- правовими та складають основу, базу розвитку фінансового законодавства, що не змінює їх галузевої належності до конституційного права5. До речі, таку точку зору обстоюють й інші науковці. Наприклад, Е. А. Лук’янова зазначає, що кожна норма, сформована в статтях Конституції, є нормою державного права. Поряд з тим вона констатує, що конституційні положення відтворюються в актах, що є джерелами інших галузей права6. На наш погляд, погодитися з такими міркуваннями досить складно, оскільки кожна галузь права врегульовує певне коло суспільних відносин, які є її предметом. Конституційне право не може одночасно упорядковувати відносини, які є предметом інших галузей права, у тому числі і фінансового. З цього приводу влучно підкреслює В. А. Тархов, що не можна не заперечувати,

1Воронова Л. К. Фінансовое право України: Підручник. – К., 2006. – С. 48.

2Алисов Е. А. Финансовое право Украины: Учеб. пособие. – Харьков, 2000.

–С. 32; Финансовое право: Учеб. пособие / Под ред. М. М. Рассолова. – М., 2002.

–С. 18; Орлюк О. П. Фінансове право: Навч. посіб. – К., 2003. – С. 32, 33; Финансовое право: Учебник / Под ред. О. Н. Горбуновой. – М., 2001. – С. 40.

3 Крохина Ю.А. Финансовое право России: Учебник. – М., 2004. – С. 75.

4 Конституція України – Основний закон держави і суспільства: Навч. посіб. – Х.,

2001. – С. 55, 56.

5 Чужикова Н. И. Источники финансового права: Автореф. дис. ... канд. юрид.

наук: спец.12.00.14. – Воронеж, 2004. – С. 13.

6 Лукьянова Е. А. Закон как источник советского государственного права. – М.:

МГУ, 1988. – С. 51.

121

Актуальні питання науки фінансового права

що у Конституції міститься низка норм адміністративного, земельного, фінансового, цивільного і т. ін. Віднести їх всіх до державного права було б невірно. Це означало б визнання його над галуззю права, для чого немає підстав1.

Дійсно, серед правових актів, у тому числі й тих, що регулюють фінансові відносини будь-якої держави, конституція посідає особливе місце.ЗцьогоприводуЮ.О.ТихомировіІ.В.Котелевськазазначають, що саме конституція є загальновизнаною платформою існування суспільства і являє собою офіційний виразник її інтересів2. Отже, саме Конституції України, яка є Основним Законом держави, підґрунтям її правової й політичної систем, належить особливе, визначальне місце у всіх сферах життєдіяльності країни. Усі положення, які містяться в ній, є основоположними, первинними, установчими, визначальними.

Особливість Конституції України як джерела фінансового права обумовлюється її характеристиками як Основного Закону країни. За словами В. М. Шаповала, визначення Конституції як Основного Закону України означає, що вона є правовою основою держави або формальною і змістовною основою права, має найвищу юридичну силу3. Її властивостями є нормативність, установчість, програмність. Окрім того, вона є вищим правовим актом держави та базою поточного законодавства; має вищу юридичну силу й підвищену стабільність; особливо охороняється державою та справляє вирішальний вплив на суспільні відносини4. Будь-яка конституційна норма, незалежно від місця, яке вона займає у Конституції, виконуваних функцій та цілей виступає чинною нормою, а сама Конституція – такою частиною законодавства, яка справляє регулюючий вплив на суспільні відносини, обмежує державу й її органи правом, закріплює права й свободи людини й громадянина у якості суб’єктивних прав, що покладають на державу цілком визначені обов’язки і підлягають судовому захисту5. Як вбачається, Конституція відіграє провідну роль у системі джерел усіх без винятку галузей права України.

1Тархов В. А.Конституционные отношения // Правоведение. – 1981. – № 2. –

С. 2.

2Правовые акты. Учебно-практическое и справочное пособие / Ю. А. Тихомиров, И. В. Котелевская. – М., 1999. – С. 45.

3 Див. окрему думку судді // Відом. Верхов. Ради України. – 11.03.2003.

4 Тодыка Ю. Н. Конституция Украины: проблемы теории и практики: Моногра-

фия. – Харьков, 2000. – С. 54–69.

5 Кутафин О. Е. Предмет конституционного права. – М.: Юристъ, 2001. – С. 177.

122

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

Аналіз норм Конституції України як основного джерела фінансового права дозволяє зробити такі висновки. По-перше, Конституція посідає верховне місце в системі джерел фінансового права. Це обумовлюється її установчим характером та прямою дією її норм (ст. 8). Так, Конституція приймається парламентом від імені народу. Вона регулює найбільш значущі, фундаментальні суспільні відносини. Застосування конституційних положень можливе без додаткової їх регламентації в інших законах. Але, як слушно зазначають Ю. М. Тодика і В. Я. Тацій, положення статті Конституції про пряму дію конституційних норм не відкидає, а вимагає ґрунтовного забезпечення нормативного регулювання суспільних відносин поточним законодавством1.

По-друге, Конституція має вищу юридичну силу стосовно інших нормативно-правових актів, у тому числі й тих, що містять норми фінансового права. Зокрема, ст. 8 Основного Закону встановлює, що Конституціямаєнайвищуюридичнусилу.Цехарактеризуєїїмісцевієрархії нормативно-правових актів, чинних в Україні, та означає, що вона має верховенство над усіма іншими законами, що всі норми й інститути поточного законодавства, і фінансового зокрема, не повинні супе­ речитиїїположенням.Алеслідзазначити,щоневсіфінансово-правові норми відповідають Конституції України. Про це свідчать численні рішення Конституційного Суду України щодо визнання певних норм фінансового (податкового) права такими, що не відповідають чинній Конституції України2. А отже, процес вдосконалення фінансового законодавства триває ще й дотепер.

По-третє, вона виступає базою для поточного фінансового законодавства та визначає його характер. У ст. 92 закріплено, що виключно законами України встановлюються: Державний бюджет і бюджетна система України; система оподаткування, податки та збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного й інвестиційного ринків; статус національної, а також іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення державного внутрішнього й зовнішнього боргу; порядок випуску й обігу державних цінних паперів, їх види й типи.

1Тацій В. Я., Тодика Ю. М. Проблеми становлення сучасного конституціоналізму в Україні // Право України. – 2001. – № 6. – С. 7.

2Див. наприклад: Рішення Конституційного Суду України від 23 грудня 1997 р., від 5 квітня 2001 р.; від 29 січня 2002 р. // Офіц. вісн. України. – 1998. – № 1. – Ст. 151;

–2001. – № 43. – Ст. 1933; – 2002. – № 22. – Ст. 1068.

123

Актуальні питання науки фінансового права

У цьому контексті слід погодитися з міркуваннями В. П. Колісника, що положення ст. 92 Конституції України означають, що зазначені питання, суспільні відносини та сфери діяльності можуть бути врегульовані лише законом як актом вищої юридичної сили, ухваленим парламентомздотриманнямспеціальноїпроцедури.Інакшикажучи,ухваливши 28 червня 1996 р. Конституцію, Верховна Рада України фактично взяла на себе зобов’язання всі зазначені питання, сфери діяльності та суспільні відносини, що з ними пов’язані, стосуються зазначених сфер чи опосередковують їх, врегулювати саме законами, а не шляхом прийняття якихось інших актів (постанов, заяв, декларацій, звернень, актів тощо). Імперативні вимоги, вміщені у ст. 92 Основного Закону України, слід розуміти так, що всім іншим органам публічної влади (як віднесеним до інших гілок влади, так і тим з них, які формально перебувають поза межами поділу влади) категорично забороняється ухвалювати будь-які нормативно-правові акти, спрямовані на безпосереднє чи опосередковане регулювання зазначених у цій конституційній нормі питань1.

Отже, виходячи з цього конституційного положення саме законам – нормативним актам, що мають вищу юридичну силу, належить урегульовувати фінансові відносини, а всі інші (підзаконні) нормативні акти мають бути видані виключно на підставі закону й обов’язково йому відповідати. Більш того, розробляючи чітку концепцію щодо нормативно-правових актів як джерел фінансового права, необхідно обов’язково дотримуватися принципу верховенства закону щодо регулювання фінансових відносин, який закріплено у вказаній статті Конституції України.

Конституція відіграє роль юридичної основи поточної нормотворчої та правозастосовної діяльності. Про вплив положень Конституції України на фінансове законодавство свідчить конкретна практика. Наприклад, після прийняття Основного Закону почався новий етап нормотворчої діяльності, зокрема було прийнято 11 липня 1996 р. Закон України«ПроРахунковупалату»,21травня1997р.ЗаконУкраїни«Про

1 КонституціяУкраїни:досвідреалізаціїташляхиудосконалення:Матеріали«круглого столу», організованого і проведеного Науково-дослідним інститутом державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України з нагоди 10-ї річниці прийняття­ Конституції України. м. Харків, 21 червня 2006 р. / Ред. кол. Ю. П. Битяк, І. В. Яковюк, Г. В. Чапала. – Х.: Право, 2006. – С. 6.

124

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

місцеве самоврядування в Україні» та внесені зміни та доповнення у безліч інших нормативно-правових актів та ін.

По-четверте, Основний Закон визначає види нормативно-правових актів, які є джерелами фінансового права. Відповідно до ст. 91 Верховна Рада України приймає закони, постанови й інші акти; ст. 107 Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження; ст. 117 Кабінет Міністрів України видає постанови і розпорядження. Окрім того, згідно зі ст. 9 до системи джерел фінансового права також включені чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

По-п’яте, Конституція характеризується широтою змісту її норм. Якщо всі інші джерела фінансового права пов’язані з регулюванням будь-якого напрямку фінансової діяльності держави та місцевого самоврядування, то Конституція України впливає на всі напрямки – мобілізацію, розподіл або витрачання грошових коштів публічних фондів, а отже, врегульовує одночасно декілька видів фінансових відносин. Прикладом можуть бути статті 95–98, що подають засади побудови бюджетноїсистеми,бюджетногоперіоду,обов’язкиКабінетуМініст­ рів України в галузі Державного бюджету України; ст. 98, яка закріп­ лює, що контроль за використанням коштів Державного бюджету від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата. Стаття 99 визначаєгрошовоюодиницеюУкраїнигривню.Стаття100встановлює, що Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

По-шосте, вона містить принципи, які є основою змісту фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, а також відображають характер конституційного регулювання фінансових відносин і мають базове значення для фінансового права в цілому. Зокрема, це такі принципи: верховенство права (ст. 8), гласність (ст. 57), законність (статті 6, 8, 19, 113, 117, 118), пріоритет прав і свобод людини й громадянина (ст. 3), відповідальність держави за свою діяльність (ст. 3), принцип розподілу компетенції у фінансовій сфері між представницькими та виконавчими органами, що випливає з принципу розподілу влади (ст. 6) та ін. Ці принципи не можуть бути порушені при здійсненні фінансової діяльності.

125

Актуальні питання науки фінансового права

По-сьоме, Конституція встановлює компетенцію певних державнихорганівугалузіфінансовоїдіяльності.Наприклад,доповноважень Верховної Ради України віднесено (ст. 85): затвердження державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням державного бюджету України та прийняття рішення щодо звіту про його виконання; затвердження рішень про надання Україною позик й економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням та ін.

По-восьме, вона закріплює права й обов’язки громадян у фінансовій сфері. Стаття 67 Конституції України віднесла до конституційного обов’язку кожного сплачувати податки й збори в порядку і розмірах, встановлених законом, і щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Провідна роль Конституції України серед джерел фінансового права – не специфіка України, а досить типове явище для багатьох країн світу. Наприклад, багато норм Конституції Російської Федерації мають пряму фінансово-правову спрямованість. Зокрема, у ст. 57 закріплено обов’язок кожного платити законно встановлені податки і збори; ч. 3 ст. 75 визначає, що система податків, які справляються до федерального бюджету, і загальні принципи оподаткування і зборів у Російській Федерації встановлюються федеральним законом; п. «з» ст. 71 відносить до відання Російської Федерації федеральний бюджет, федеральні податки і збори, федеральні фонди регіонального розвитку; ч. 4 ст. 75 встановлює, що державні позики випускаються в порядку, що визначається федеральним законом, і розміщуються на добровільній основі; ч. 5 ст. 101 контроль за виконанням федерального бюджету, покладено на Рахункову палату; ч. 3 ст. 104 встановлює, що законопроекти про введення або відміну податків, звільнення від їх сплати, про випуск державних позик, про зміну фінансових зобов’язань держави, а також інші законопроекти, що передбачають витрати за рахунок федеральногобюджету,можутьбутивнесенілишезанаявностівисновку Уряду РФ; ст. 106 закріплює обов’язковість розгляду Радою Федерації прийняті Державною Думою федеральні закони з питань федерального бюджету й федеральних податків і зборів; ч. 1 ст. 114 встановлює, що Уряд РФ розробляє і надає Державній Думі федеральний бюджет

126

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

і забезпечує його виконання, а також подає Державній Думі звіт про виконання федерального бюджету1.

На конституційному рівні врегульовані фінансові відносини також в інших державах. Наприклад, окремий розділ, який має назву «Фінанси», містить Основний Закон Федеративної Республіки Німеччини та Конституція Японії2. Також фінансово-правові норми наявні в Конституціяхтакихкраїн:АвстрійськаРеспубліка(розділV«Контрользарозрахунковою і фінансовою діяльністю»), Республіка Албанія (частина XIII «Державні фінанси»), Бельгія (частинаV«Про фінанси»), Іспанія (розділ VII «Економіка і фінанси»), Республіка Кіпр (частина XI «Положення про державні фінанси»), Литовська Республіка (глава XI «Фінанси і державний бюджет»), Велике герцогство Люксембург (глава VIII «Про фінанси»), Мальтійська Республіка (глава IX «Фінанси»), Республіка Молдова (розділ IV «Національна економіка і публічні фінанси»), Республіка Польща (розділ X «Публічні фінанси»), Румунія (частинаIV«Економікаіпублічніфінанси»),РеспублікаСловенія(розділ VI «Публічні фінанси»), Турецька Республіка (частина IV «Фінансові та економічні положення), Фінляндія (главаVII «Державні фінанси») тощо3. Як вказує Г. П. Толстопятенко, зміст та обсяг фінансовоправових норм у конституції визначається законодавцем виходячи з розуміння необхідності регулювання даних відносин на конституційномурівні.Вціломуконституції,щоприйнятіудругійполовиніХХст., детальніше регламентують фінансові відносини, ніж ті, що були прийняті раніше4. Таким чином, можна стверджувати, що майже кожна держава, виходячи з великого значення фінансових відносин для належного її функціонування, прагне їх врегулювати саме на конституційному рівні.

Отже,невикликаєсумнівувеликарольКонституціїУкраїниустворенні підґрунтя та безпосередньому урегулюванні фінансових відносин. За допомогою норм, що вона містить, створюються умови для функціонування фінансової системи країни. Окрім того, Конституція

єосновою для реформування всього масиву нормативно-правових

1Конституция Российской Федерации // ИПС «Консультант Плюс». – http //www.

сonsultant.ru/popular/cons/.

2Конституциизарубежныхгосударств:Учеб.пособие/Сост.В.В.Маклаков.–М.:

Волтерс Клувер, 2003. – С. 139–146, 427, 428.

3 Див.: Конституции государств Европы: В 3 т. / Под ред. Л. А. Окунькова. – М., 2001.

4 Толстопятенко Г. П. Европейское налоговое право. Сравнительно-правовое исследование. – М.: Норма, 2001. – С. 94.

127

Актуальні питання науки фінансового права

актів, що врегульовують здійснення фінансової діяльності держави, систематизації фінансового законодавства.

Закони, що містять фінансово-правові норми, на відміну від інших нормативно-правових актів, характеризуються такими ознаками1. Поперше, вони приймаються вищим представницьким органом держави або безпосередньо народом. По-друге, регулюють найважливіші соціально значущі суспільні відносини. Однак, як слушно вказує А. Б. Венгеров, визначити ці суспільні відносини як предмет законодавчого регулювання завжди було великою соціально-економічною, політичною проблемою, сферою реалізації соціальних й інших інте­ ресів, боротьби політичних сил2. По-третє, містять первинні норми, є базою поточної правотворчості. По-четверте, мають вищу юридичну силу щодо всіх нормативно-правових актів. І нарешті, по-п’яте, прий-маються в особливому порядку.

Однак використання при впорядкуванні фінансових відносин закону має певні особливості: 1) слід говорити не про окремо діючі фінансові закони, а про групу взаємозалежних законів; 2) дія багатьох спеціальних фінансових законів неможлива без широкої системи підзаконних актів – інструкцій, роз’яснень3. Але тут необхідно акцентувати увагу на деяких проблемах. По-перше, слід відзначити недостатню ефективність прийнятих як фінансових законів, так і інших нормативно-правових актів, що містять фінансово-правові норми. Так, основними недоліками є їхня велика кількість (причому як законів, так і підзаконних нормативних актів), безліч змін і доповнень до вже прийнятих актів, зовнішні й внутрішні протиріччя їх положень. До того ж більша частина законодавчих актів не має достатньої наукової обґрунтованості, що призводить до неоднозначного тлумачення норм права.

По-друге, існує також проблема пріоритету закону в системі нормативно-правових актів, що регламентують фінансову діяльність у державі. У зв’язку з цим не можна не згадати твердження Л. С. Явича,щозначеннязаконуперебуваєвпрямійзалежностівідреальноївлади й авторитету в політичному житті країни представницьких органів

1Загальна теорія держави та права: Підручник / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткачен-

ка, О. В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – С. 299–300.

2Венгеров А. Б. Теория государства и права: Учебник. – М.: Омега – Л, 2006. –

С. 395.

3 Фінансове право України: Підручник / За ред. М. П. Кучерявенка. – К.: Юрінком

Інтер, 2004. – С. 51. 128

Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права

держави (парламентів тощо), зрештою – від економічної й політичної структури1.

Дійсно, ми солідарні з Ю. О. Тихомировим, який зауважує з цього приводу: «Співвідношення закону й підзаконних актів залишається гострою проблемою. Норми закону часто порушуються й ігноруються. Тим часом має йтися про сувору орієнтацію всіх державних та інших структур на виконання законів, про перенесення центру тяжіння у діяльності органів виконавчої влади на організацію їх виконання й контроль, про прийняття рішень у межах законно встановленої компетенції органів, про відміну та зміну управлінських актів

увідповідності до знову прийнятого закону, про відповідальність за похибки та порушення законності»2.

Однак необхідно вказати, що значні кроки щодо вирішення цього складного питання вже зроблені. Про це свідчить Конституція України, де в ч. 2 ст. 92 відбився принцип верховенства закону в системі інших нормативно-правових актів – джерел фінансового права. Зокрема,йдеться,щовиключнозаконамиУкраїнивстановлюються:Державний бюджет і бюджетна система України; система оподаткування, податки й збори; засади створення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної, а також іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення державного внутрішнього й зовнішнього боргу; порядок випуску й обігу державних цінних паперів, їх види й типи. У цьому контексті доречно навести вислів М. М. Марченка, що важливість чіткого визначення й законодавчого закріплення питань, що підлягають виключному регулюванню законами, ніким не піддається й не може піддаватисясумніву,томущовідцьогозначноюміроюзалежитьстрункість, упорядкованість й ефективність усієї національної правової системи3. Отже, у такий спосіб конституційною нормою визначене коло фінансових відносин, регулювання яких має здійснюватися виключно законом.

Саме закони – правові акти, що виходять від вищого органу законодавчої влади – парламенту, і наділені вищою юридичною чинністю, а не підзаконні акти, повинні стати основним джерелом права

усфері фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування.

1Явич Л. С. Общая теория права. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1976. – С. 115.

2Теория компетенции. – М., 2001. – С. 73.

3 Марченко М. Н. Источники права: Учеб. пособие. – М.: ТК Велби, Проспект, 2005. – С. 128.

129

Актуальні питання науки фінансового права

Всі інші підзаконні нормативні акти мають бути видані виключно на підставі закону й обов’язково йому відповідати. Неодмінною вимогою, пропонованою до будь-якого нормативно-правового акта, поряд з необхідністю його видання в рамках компетенції відповідного державного органу, його суворої визначеності й ін., є вимога його суворої відповідності актам вищих органів, тобто вимога обов’язкового проходження принципу ієрархічності, за допомогою якого в праві досягаються єдність численних правових актів (норм) і їхня погоджена дія»1.

Але на практиці не завжди законам відведена провідна роль у врегулюванні фінансових відносин. Наприклад, ще й дотепер справляння єдиного податку регламентується Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» тощо. Більше того, положення, що закріплені у законах, доволі часто змінюються або розширюються підзаконними актами. Прикладів тому є безліч, приміром, численні накази Державної податкової адміністрації України, що суперечать, змінюють або доповнюють приписи низки нормативних актів, які відповідно до принципу ієрархічності знаходяться на вищій сходинці у системі джерел фінансового права2.

Поряд з тим відмовитися від видання підзаконних нормативних актів неможливо й недоцільно. На це звертають увагу багато науковців. По-перше, законодавець не має можливості передбачити і регламентувати всю сукупність різних за своєю суттю, таких, що різняться залежно від умов, місця і часу, суспільних відносин. По-друге, підзаконні акти здатні значно оперативніше, ніж закони, реагувати на зміни в об’єкті правового регулювання і через це дозволяють зі знач­ но меншими втратами подолати прогалини у законі до його поповнен­ ня законодавцем. По-третє, спроба обійтися у правовому регулюванні без підзаконних актів спричинила б не лише надмірне наван-

1Кутафин О. Е. Предмет конституционного права. – М.: Юристъ, 2001. – С. 97.

2Так, численними наказами Державної податкової адміністрації України фактично змінені положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» та ін. Див. докладніше: Дмитрик О. О. Джерела фінансового права: сутність, види, система // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. пр. – Донецьк: Дон. юрид. ін-т МВС при ДонНУ, 2005. –

№2. – С. 124–132; Дмитрик О. О. Ієрархія джерел фінансового права // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2010. – Вип. 108.

130