KucherrajvenkoAktual

Місце фінансово-правових норм у системі соціальних норм

Уповноважуюча диспозиція поєднує імперативний характер приписів з відповідними повноваженнями. Чинне податкове законодавство,наприклад,закріплюєправоплатникаподатківнаподатковийкредит. При цьому зміна строку сплати податку здійснюється на підставі угоди, яка складається між платником податків і податковим органом у межах компетенції останнього.

Заборонна диспозиція містить заборону на здійснення (утримання від) певних дій. Наприклад, чинним податковим законодавством, як уже зазначалося, забороняється надання платникам податків індивідуальних податкових пільг.

Залежно від структури розрізняють просту диспозицію, яка передбачає строго визначені правові наслідки при настанні певних фактичних обставин, передбачених у гіпотезі відповідної норми1. Так, Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» закріплене положення про те, що фізичні особи, які займають посади, що підпадають під визначення суб’єктів корупційних дій відповідно до законодавства, за неподання або несвоєчасне подання декларації про доходи таких фізичних осіб, отриманих протягом зайняття такої посади, сплачують штраф у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку2.

Складна диспозиція вказує на кілька правових наслідків, які одночасно настають за наявності фактичних обставин, передбачених гіпотезою фінансово-правової норми. Наприклад, у чинному податковому законодавстві існує положення про те, що за порушення строків перерахування податків, зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції, а також несе іншу, встановлену законом, відповідальність за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов’язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду3.

Альтернативна диспозиція вказує на декілька можливих правових наслідків і припускає настання тільки одного з них. Так, Закон України

1Алексеев С. С. Проблемы теории права: Курс лекций: В 2 т. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1972. – Т. 2. – С. 231, 232.

2Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 10. – Ст. 16.

3 Там само.

91

Актуальні питання науки фінансового права

«Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» закріплює положення про те, що платник податків, який самостійно виявляє до початку перевірки контролюючим органом факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п’яти відсотків від такої суми до подання уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, поданої за наступний податковий період, і збільшену на суму штрафу у розмірі п’яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов’язання з цього податку1.

Залежно від ступеня визначеності виділяють абсолютно визначену диспозицію, в якій точно вказується, як необхідно вчинити за наявності названих у гіпотезі фактів (умов)2. Так, якщо за результатами місячного звіту про виконання загального фонду Державного бюджету України виявиться, що отриманих надходжень недостатньо для здійснення бюджетних асигнувань відповідно до бюджетних призначень з урахуванням граничного рівня дефіциту (профіциту), затвердженого законом про Державний бюджет України, Міністерство фінансів Українивстановлюєтимчасовеобмеженняасигнуваньзагальногофонду Державного бюджету України3.

Відносно визначена диспозиція закріплює декілька напрямів поведінки учасників. З одного боку, це обмеження меж, між якими пе- редбаченеправовиборудлясеберамокповедінки.Зіншогобоку–вста- новлення відповідних альтернатив, свого роду право вибору. Наприклад, чинне податкове законодавство надає платнику податків право вибору: перебувати на звичайній системі оподатковування або перейти на спрощену, тобто зареєструватися як платник єдиного податку.

Невизначена диспозиція вказує учасникові фінансових правовідносин на загальний варіант можливої поведінки з можливістю вибору користування або відмови від застосування.

Однією з особливостей будь-яких правових норм є закріплення мір відповідальності(санкції)запорушенняправилповедінки,щомістяться в диспозиції відповідної норми. Так, санкція фінансово-правової

1Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 10. – Ст. 17.

2Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. – 8-е изд. – СПб.: Изд. юрид. кн. магазина Н. К. Мартынова, 1909. – С. 164–167.

3 Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 37–38. – Ст. 54.

92

Місце фінансово-правових норм у системі соціальних норм

норми являє собою певні юридичні наслідки, які настають при порушенні або недотриманні диспозиції даної норми.

Порушення суб’єктивних прав і невиконання правових обов’язків суб’єктами фінансових правовідносин породжує негативну реакцію з боку держави, суспільства. Будь-якій державі потрібні дієві способи, прийоми, за допомогою яких могло б забезпечуватися виконання тієї чи іншої норми. Саме тому однією зі складових правової норми є санкція, яка вказує на примусовий захід, що може бути застосований державними органами по відношенню до осіб, які не виконують вимог тієї чи іншої правової норми. А. В. Поляков справедливо вказує на те, що негативна реакція з боку окремих індивідуумів, соціальних груп або суспільства в цілому на дії, що порушують будь-які права, не можна ототожнювати з поняттям санкції як структурного елемента правової норми. В останньому випадку санкція має бути об’єктивована в правовому тексті, тобто мати заздалегідь певну мету і значення. Крім цього, автор логічно стверджує, що будь-яка санкція, яка має правовий сенс, повинна бути відома всім можливим суб’єктам її застосування1.

Введення санкцій необхідне для виконання принципу справедливого покарання. Вони виступають як один з елементів правової культури в цілому. М. М. Коркунов слушно зауважує, що по відношенню до кожного права повинна б існувати можливість примусового його здійснення. Примусово здійснювані можуть бути, власне кажучи, тільки такі юридичні вимоги, які складаються у вимозі не робити будь-що або надання будь-якої речі або користування нею. Але вимоги, що стосуються вчинення, не можуть бути здійснені за допомогою примусу. Не можна людину силою змусити виконувати будь-яку працю. Її можна покарати, але покарати – не значить змусити. При цьому автор виділяє і психічний примус, вказуючи на те, що такий вид примусу перебуває не тільки поза правовими нормами, але й поза принципами моралі, а за догматами релігії – навіть поза логічними й естетичними законами. Фактично психічний примус причетний до всього, що якнебудь співвідноситься з людською свідомістю. Виходить, право опирається на психічний примус, веління ж юридичних норм звернено до людської свідомості і не більше. На думку М. М. Коркунова, примус

євинятково прерогативою права2.

1Поляков А. В. Общая теория права: Проблемы интерпретации в контексте коммуникативного подхода: Курс лекций. – СПб.: Изд. дом С.-Петерб. гос. ун-та, 2004.

– С. 716.

2Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. – 8-е изд. – СПб.: Изд. юрид. кн. магазина Н. К. Мартынова, 1909. – С. 98–102.

93

Актуальні питання науки фінансового права

Санкція фінансово-правової норми закріплює різний характер наслідків, які виражають міри державного примусу. Особливістю зазначених норм є встановлення мір відповідальності за порушення правил поведінки, які містяться в їх диспозиції. Варто звернути увагу на те, що останнім часом держава вносить корективи щодо посилення фінансової відповідальності за правопорушення в галузі фінансів. Це стосується також і відповідальності державних органів, які здійснюють фінансову діяльність. Наприклад, норми Бюджетного кодексу України передбачають відповідальність органів місцевого самоврядування за порушення бюджетного планування, органів Державного казначейства за невиконання вимог щодо ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджетів тощо1.

Варто визнати, що санкції фінансово-правової норми мають переважно грошовий характер. У разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов’язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов’язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов’язання з такого податку. Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальностіабоконфіскаціїтакихтоварів(продукції)абокоштіввідповідно до закону2.

Фінансово-правові санкції поєднують у собі як штрафне, так і правовідновлювальне призначення та застосовуються за самим фактом правопорушення. З одного боку, відбувається відновлення майнового стану власника бюджетних коштів, а з іншого боку настають несприятливі наслідки для особи, яка здійснила правопорушення, що передбачає використання фінансових санкцій.

Важливо відзначити, що фінансово-правову санкцію можна розглядати у вузькому і широкому сенсі. Так, А. В. Поляков слушно зауважує,щозакріпленняунормінегативногонаслідку,порушенняїїдиспозиції (певних правил поведінки), яке виступає у формі примусовогозаходувпливунаправопорушниказбокудержавиізавдаєйомуправовий збиток у вигляді особистих і майнових позбавлень, іменується

1Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 37–38. – Ст. 122, 123.

2Там само. – 2001. – № 10. – Ст. 17.

94

Місце фінансово-правових норм у системі соціальних норм

санкцією у вузькому сенсі слова1. Такі санкції, як правило, мають каральну (штрафну) природу. Наприклад, одним із засобів забезпечення можливості погашення податкового боргу платником податків може бути адміністративний арешт його активів. Він полягає в забороні вчинення платником податків будь-яких дій щодо своїх активів, які підлягають такому арешту, крім дій з їх охорони, зберігання та підтримання у належному функціональному та якісному стані. Арешт активів може здійснюватися в повній і умовній формах. Застосування санкції є одним із засобів забезпечення загальнообов’язковості правової норми. Крім цього, ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» виділяє санкції в широкому сенсі, які включають і державні міри захисту прав. Причому останні спрямовані не на особистість правопорушника з метою нанесення йому правових втрат, а мають правовідновлювальний характер. Так, податковий орган зобов’язаний відмовитися від права податкової застави активів платника податків у разі коли банк-резидент поручається за нього. За договором податкової поруки банк-поручитель зобов’язується перед податковим органом відповідати за належне виконання платником податків обов’язків із погашення його податкового зобов’язання або податкового боргу у строки та за процедурою, визначеною податковим законодавством.Уразіневиконанняплатникомподатківобов’язківізпогашення податкового зобов’язання або податкового боргу банкпоручитель приймає на себе відповідальність за таке погашення у такому ж обсязі, як і платник податків2. Виходить, при широкому трактуванні санкцій до них відносять не тільки каральні, але й правовідновлювальні заходи держави.

Класифікація санкцій фінансово-правових норм може здійснюватися за різними підставами. Так, як головний критерій виступає різний ступінь визначеності тієї чи іншої санкції. Виходячи з вищевикладеного розрізняють:

– абсолютно визначені санкції, які містять вказівку про єдиний засіб впливу на правопорушника і виключають можливість вибору. Так, невиконання резидентами вимог з приводу порядку і строків декларування валютних цінностей і іншого майна, що перебуває за межами

1Поляков А. В. Общая теория права: Проблемы интерпретации в контексте коммуникативного подхода: Курс лекций. – СПб.: Изд. Дом С.-Петерб. гос. ун-та, 2004.

–С. 719, 720.

2Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 10. – Ст. 8.

95

Актуальні питання науки фінансового права

України, передбачених ч. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання й валютного контролю в Україні», тягне за собою накладення штрафу в певному розмірі, передбаченому чинним законодавством1;

–відносно визначені санкції, що містять вказівку на декілька варіантівзасобіввпливунапорушникаприписівфінансовоїнорми.Наприклад, відповідно до норми ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» розмір штрафу за порушення строків сплати узгодженої суми податкового зобов’язання залежить від тривалості затримки такої сплати платником податків2.

Залежновідспособуформулюваннясанкціїможнаподілитинапрямі й непрямі3:

–прямі безпосередньо виражені в самій фінансово-правовій нормі. У разі коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов’язковим, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами4;

–непрямі. При відсильному характері санкції остання в самій нормі не формулюється, але відсилає до будь-якої іншої норми, в якій присутня необхідна санкція. Так, ряд складів адміністративних правопорушень закріплений у ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», за здійснення яких передбачене накладення адміністративних штрафів5. Порядок застосування і стягнення фінансових санкцій вказаними органами деталізується у відповідних наказах Державної податкової адміністрації України.

Література

1.Конституція України // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

1Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – № 17. – Ст. 184.

2Там само. – 2001. – № 10. – Ст. 44.

3 Иоффе О. С., Шаргородский М. Д. Вопросы теории права. – М.: Юрид. лит., 1961. – С. 168.

4 Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 10. – Ст. 17. 5 Там само. – 1994. – № 15. – Ст. 89.

96

Місце фінансово-правових норм у системі соціальних норм

2.Бюджетний кодекс України // Відом. Верхов. Ради України. – 2001. –

№37–38. – Ст. 119.

3.Про державну податкову службу в Україні: Закон України в ред. від 24.12.1993 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1994. – № 15. – Ст. 84.

4.Про податок з доходів фізичних осіб: Закон України від 22.05.2003 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 2003. – № 37. – Ст. 308.

5.Про податок на додану вартість: Закон України від 03.04.1997 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1997. – № 21. – Ст. 156.

6.Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами: Закон України від 21.12.2000 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 10. – Ст. 17.

7.Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України // Відом. Верхов. Ради України. – 1994. – № 23. – Ст. 23.

8.Профіксованийсільськогосподарськийподаток:ЗаконУкраїнивід 17.12.1998 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 5–6. – Ст. 39.

9.Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади: Указ Президента України від 03.10.1992 р. // Бюл. норматив. актів м-в і відомств України. – 1995. –

№1. – С. 3.

10.Про фіксований сільськогосподарський податок: Указ Президента України від 18.06.1998 р. // Офіц. вісн. України. – 1998. – № 25. – Ст. 907.

11.Про прибутковий податок із громадян: Декрет Каб. Міністрів України від 26.12.1992 р.

12.Про систему валютного регулювання й валютного контролю в Україні: Декрет Каб. Міністрів від 19.02.1993 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – № 17. – Ст. 184.

13.Алексеев С. С. Проблемы теории права. Курс лекций: В 2 т. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1972. – Т. 1. – 394 с.

14.Алексеев С. С. Общая теория права: Учебник. – М.: Проспект, 2009. – 576 с.

15.Бахрах Д. Н. Действие норм права во времени: Теория, законодательство, судебная практика. – М.: НОРМА, 2004. – 224 с.

97

Актуальні питання науки фінансового права

16.Берендтс Э. Н. Русское финансовое право. Типо-литография С-Петерб. одиночной тюрьмы, 1914. – 453 с.

17.Божьев В. П. Уголовно-процессуальные правоотношения. – М.:

Юрид. лит., 1975. – 176 с.

18.Венгеров А. Б. Теория государства и права: Учебник. – М.: Нов.

юрист, 1998. – 624 с.

19.Винницкий Д. В. Налоги и сборы. Понятие. Юридические признаки. Генезис. – М.: Норма, 2002. – 144 с.

20.Востриков П. П. Теория государства и права: Краткий курс лекций. – Нижний Новгород, 2003. – 352 с.

21.Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. – 2-е изд. – М.: Изд-е книгопродавца-типографа М. О. Вольфа, 1881. – Т. 2. – 779 с.

22.Дмитрик О. А. Содержание и классификация финансовых правоотношений. – Харьков: Легас, 2004. – 157 с.

23.Дудин А. П. Объект правоотношения. – Саратов: Изд-во Сарат.

ун-та, 1980. – 80 с.

24.Зейдер Н. Б. Гражданско-процессуальные правоотношения. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1965. – 74 с.

25.Иоффе О. С., Шаргородский М. Д. Вопросы теории права. – М.: Госюридлитиздат, 1966. – 380 с.

26.Карасева В. М. Финансовое правоотношение. – М.: Норма, 2001.

– 256 с.

27.Кечекьян С. Ф. Правоотношение в социалистическом обществе. –

М.: Изд-во АН СССР, 1958. – 186 с.

28.Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. – 8-е изд. – СПб.: Изд. юрид. кн. магазина И. К. Мартынова, 1909. – 417 с.

29.Кутафин О. Е. Предмет конституционного права. – М.: Юристъ, 2001. – 444 с.

30.Кучерявенко Н. П. Курс налогового права: В 6 т. – Харьков: Легас, 2004.– Т. 2: Введение в теорию налогового права. – 600 с.

31.Михайловский И. В. Очерки философии права. – Томск: Изд.

В. М. Полокина, 1914. – 604 с.

32.Недбайло П. Е. Применение советских правовых норм. – М.: Гос.

изд-во юрид. лит., 1960. – 510 с.

33.Недбайло П. Е. Советские социалистические правовые нормы. – Львов: Изд-во Львов. ун-та, 1959. – 169 с.

98

Місце фінансово-правових норм у системі соціальних норм

34.Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства. – М.: Норма – ИНФРА-М, 1999. – 552 с.

35.Огурцов Н. А. Правоотношения и ответственность в советском уголовномправе:Учеб.пособие.–Рязань:Науч.-исслед.иред.-изд.

отдел, 1976. – 125 с.

36.Основин В. С. Нормы советского государственного права. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1963. – 108 с.

37.Петров С. Г. Сущность советского административного права. – Л.:

Изд-во ЛГУ, 1959. – 184 с.

38.Пиголкин А. С. Нормы советского социалистического права и их структура. Вопросы общей теории советского права. – М.: Госюр-

издат, 1960. – 283 с.

39.Пискотин М. И. Советское бюджетное право (Основные проблемы). –

М.: Юрид. лит., 1971. – 311 с.

40.Поляков А. В. Общая теория права: Проблемы интерпретации в контексте коммуникативного похода: Курс лекций. – СПб.: Изд. дом С.-Петерб. гос. ун-та, 2004. – 863 с.

41.РадькоТ.Н. Теориягосударстваиправа:Учеб.пособие.–М.:Рос. акад. адвокатуры, 2001. – 412.

42.Ровинский Е. А. Основные вопросы теории советского финансового права. – М.: Госюридлитиздат, 1960. – 191 с.

43.СорокинВ.Д.Административно-процессуальныеотношения.–Л.:

Изд-во ЛГУ, 1968. – 75 с.

44.Теория государства и права / М. П. Карева, С. Ф. Кечекьян, А. С. Федосеев, Г. И.Федькин. – М.: Госюридлитиздат, 1955. – 460 с.

45.Теория государства и права: Учеб. для вузов / Под ред. В. М. Корельского и В. Д. Перевалова. – 2-е изд. – М.: Изд-во НОРМА-

ИНФРА, 2000. – 616 с.

46.Теориягосударстваиправа:Учебник/Подред.В.К.Бабаева.–М.:

Юристъ, 2002. – 592 с.

47.Теория государства и права: Учебник / Под ред. Н. И. Матузова. –

М.: Юристъ, 2000. – 336 с.

48.Толстой Ю. К. К теории правоотношения. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1954. – 86 с.

49.УспенскийЛ.В.Юридическиенормыкакпредметзнания//Юрид.

вестн. – М., 1917, книга 17 (1). – 55 с.

99

Актуальні питання науки фінансового права

50.Ушаков Д. Н. Большой толковый словарь современного русского языка. – Можайск: Буколика, 2008. – 1246 с.

51.Филимонов В. Д. Норма права и ее функции // Государство и право. – 2007. – № 9. – С. 5–7.

52.Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. – 2-е изд. – М.: Юристъ, 1999. – 600 с.

53.Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юрид. лит., 1974. – 351 с.

54.Шебанов А. Ф. Нормы советского социалистического права. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1956. – 45 с.

55.ШершеневичГ.Ф.Общаятеорияправа:Учебник.–М.:Юрид.кол- ледж МГУ, 1995. – 456 с.

100