ИДиТР / ИДиТР Книги (семестр 1) / Тимошик Редакторський аналіз 2012

Р е д а к т о р с ь к и й а н а л і з : з а в д а н н я , з м і с т , л о г і ч н і з а с а д и

Закон т о т о ж н о с т і передбачає такі невід’ємні складові якості тексту як взаємно обумовлену єдність, смислову цілісність усіх його фрагментів, змістову достовірність. Іншими словами, кожний фрагмент тексту – і на рівні понять, і на рівні суджень – має відповідати істинності. Якщо ж одна із складових цієї якості ігнорується, текст хибує проблемними місцями, які потребуватимуть правки.

Уважно проаналізуємо нижчеподаний текст, взятий із першої верстки письменницького довідника, й спробуємо виявити місця, де закону тотожності не дотримано. Для наочності проблемні місця виділимо напівжиром.

Письменник народився 1956 року в с. Данина Ніжинського району Київської обл. 1973 р. закінчив ф-т журналістики Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка і був направлений на роботу в редакцію чернівецької обласної газети “Радянська Буковина”, заснованої Юрієм Федьковичем від 1905 року.

У цьому випадку можемо вести про три помилки в контексті тотожності.

Помилка перша: смислова цілісність порушена в усьому цифровому ряді. Від часу народження письменника (1956) до часу закінчення ним університету (1973) пройшло лише 17 років. Це вік для закінчення середньої школи, а не університету. Отож, імовірніше мову слід вести в цьому випадку про 1978 рік. Юрій Федькович не міг заснувати газету, до того ж із назвою “Радянська Буковина” 1905 року, оскільки на той час він був уже покійний. Насправді цей діяч заснував у Чернівцях газету “Буковина” 1885 року.

Помилка друга: змістова достовірність відсутня і в географічному ряді: Ніжинський район адміністративно відноситься до Чернігівської, а не Київської області.

Помилка третя: порушено логічні ознаки поняття. Нинішня офіційна назва Київського університету з означен-

Логічні засади редакторського аналізу

ням національний не могла бути такою в 70-х роках минулого століття.

Закон с у п е р е ч н о с т і. Популярно пояснити сутність цього закону можна поширеною, також у середовищі редакторів, фразою: “Автор сам собі суперечить”. Це коли одному й тому ж явищу одна особа дає цілковито протилежні оціночні характеристики. Згідно із цим законом, у одному тексті про один і той же факт, предмет чи явище не може подаватися одним і тим же автором два цілком протилежні судження. Щоправда, це не стосується таких інформаційних жанрів журналістики як бліц-опитування або інтерв’ю з двома чи кількома співбесідниками на кшталт рубрики “Зіткнення інтересів”, де кожен обґрунтовує свою думку аргументами, або суб’єктивно дає оцінку тому чи іншому факту (явищу) за принципом “так” чи “ні”, “за” чи “проти”.

Н и ж ч е п о д а н и й ф р а г м е н т а н о т а ц і ї д о ф і л ь м у, опублікований в одній із газетних версій телепрограм, дає підстави для аналізу ще однієї логічної помилки.

Молодий успішний журналіст Нікелі Отт шукає нове помешкання. Йому вдалося винайняти окремий будинок у багатої подружньої пари Форрестер. Їхня неповнолітня симпатична донька Ейдріен “поклала око” на нового постояльця. Намагаючись спокусити невдачливого молодого чоловіка, вона закохується в нього. Але, як з’ясовується, закоханість звабливої німфетки може стати смертельою. Не зустрівши взаємності, Ейдріен перетворюється у справжнього монстра, намагаючись заволодіти серцем свого

прекрасного принца.

Н а п о ч а т к у т е к с т у г о л о в н и й г е р о й ф і л ь м у характеризується як молодий і успішний. Однак уже в третьому реченні ця теза заперечується оцінкою невдачливий. І, насамкінець, в останньому цей герой наділений означенням прекрасний. Звичайно, що епітети “успішний”,

Р е д а к т о р с ь к и й а н а л і з : з а в д а н н я , з м і с т , л о г і ч н і з а с а д и

“прекрасний” і “невдачливий” далеко не одного ряду, тому вони не можуть не конфліктувати й закономірно вводять читача в оману.

Такі дві характеристики героя, які виключають одна одну, помітити редакторові не складно, оскільки подані вони фактично в одному абзаці. Складніше буває “виловити” порушення закону суперечності у випадках, коли суперечливі судження розділені значним обсягом тексту. Скажімо, кількома главами науково-популярного, або параграфами навчального видань. Але тут все залежатиме від досвідченості й майстерності редактора. Незаперечним лишається одне: редактор зобов’язаний весь час тримати в полі зору змістову канву всього тексту, незалежно від його обсягу.

Закон в и к л ю ч е н о г о т р е т ь о г о. У попередньому випаду, накладаючи закон суперечності на недоладні тексти, ми акцентували увагу на тому, що в аналізі ситуативних оцінок, які взаємно виключають одна одну, редактор може вибрати, відповідно до контексту розповіді, або одну, або другу оціночну характеристику. Законом виключеного третього такого довільного вибору не передбачено. Тут редакторові доведеться зупинятися лише на одному, на його погляд, істинному твердженні з двох цілком протилежних. Третього не дано.

З’ясуємо помилку в наступному архівному тексті на етапі його редакційного опрацювання, пов’язану з порушенням цього закону.

Ректор Кам’янецького українського державного університету просить Міністра шляхів пустити 21.X окремий потяг із Києва до Кам’янця з гістьми на свято відкриття університету. Офіційне відкриття – 22 жовтня. Гетьман Пилип Скоропадський в телефонній розмові з ректором нічого твердо не обіцяє, але просить свій можливий приїзд тримати в секреті. До дня відкриття 23-го всі знатимуть, що Гетьман приїде на свято.

Логічні засади редакторського аналізу

У тексті – явна плутанина з датою відкриття університету. Справжня ж дата має бути одна з двох: або 22, або 23 жовтня. Іншого, третього, варіанту шукати не варто. Перед редактором постали обов’язок і право вибору саме тієї дати, яка відповідала б істині.

Подібна проблема вибору стоїть перед редактором і в цьому короткому тексті:

Перший номер газети “Хлібороб” вийшов у Лубнах на Полтавщині. Це був перший столичний українськомовний часопис

в Україні.

Недосвідченість молодого дослідника спонукала до появи двох цілком протилежних тверджень: газета “Хлібороб” була лубенською і газета “Хлібороб” була столичною, отож київською. Звісно, що істинність твердження – в лубенському походженні часопису. Але в цьому має бути переконаний редактор, приймаючи рішення про правку.

Закон д о с т а т н ь о г о о б ґ р у н т у в а н н я. Природу цього закону легко осмислити, коли випадає ознайомлюватися з текстом, зміст якого сприймається важко, а після його прочитання неминуче виникає запитання: “І що хотів автор цим сказати?”. До цього призводить непослідовність викладу матеріалу, непереконливість аргументів, відсутність смислових зв’язків між окремими фрагментами, неясність думки, зрештою, некомпетентність автора в проблематиці публікації.

Наведемо фрагмент такого тексту:

У працівників сфери культури є привід прямо на робочому місці підняти келих за справедливість, яка все ж восторжествувала. Президент підписав на початку 2003 року закон, який звільняє малий бізнес від сплати податку на додану вартість і повертає об’єктам

підприємницької діяльності ряд пільг, діючих до прийняття держбюджету 2005 року. Так, скасовано вимогу обов’язкової реєстрації

Р е д а к т о р с ь к и й а н а л і з : з а в д а н н я , з м і с т , л о г і ч н і з а с а д и

платників податків в якості платників НДС у випадку, якщо річний об’єм їх операцій перевищує 300 тис. гривень.

Принципових запитань у редактора, який приступив до редакційного опрацювання цього тексту, виникає кілька: а) навіщо працівникам сфери культури радіти за малий бізнес, до якого вони не мають ніякого відношення? б) чому між прийняттям державного бюджету і початком дії цього закону така часова прірва в два роки? в) чи не переплутані поняття об’єкти із суб’єктами? чи є здоровий глузд у законотворців надавати пільги крупним підприємцям, річний обсяг операцій яких перевищує 300 тис. грн.? д) чи доречними в тексті явні русизми: діючі, в якості, НДС.

Лише після знаходження відповідей на ці запитання редактор вносить до тексту ті правки, які зроблять початок і кінець думки взаємно обумовленими, а саме інформаційне повідомлення переконливим, доказовим. Ось остаточний варіант відредагованого тексту, що сповна відповідає закону достатнього обґрунтування:

У підприємців є привід прямо на робочому місці підняти келих за справедливість, яка все ж восторжествувала. Президент підписав (...) закон, який звільняє малий бізнес від сплати податку на додану вартість і повертає суб’єктам підприємницької діяльності ряд пільг,

що діяли до прийняття держбюджету 2005 року. Так, скасовано вимогу обов’язкової реєстрації платників податків як платників ПДВ у випадку, якщо річний об’єм їх операцій не перевищує 300 тис. гривень.

Серед поширених логічних помилок виділимо й такі:

—сплутування в одне понять часу і дії: (Йшов дощ і два студенти: перший зранку, а інші – в університет);

—неправомірне обґрунтування мотивації дії (На всеукраїнській нараді книговидавців головним було питання забезпечення міста новими тролейбусами);

Редакторський висновок – завершальний етап реданалізу

—порушення причинно-наслідкових зв’язків (Він не міг вчасно приїхати на весілля, бо “завалив” перше питання екзаменаційного білета).

—об’єктивно невмотивовані протиставлення (Герой нарису – не лише зразковий сім’янин, а й одним з перших у групі

зійшов на Говерлу).

3.РЕДАКТОРСЬКИЙ ВИСНОВОК — ЗАВЕРШАЛЬНИЙ ЕТАП

РЕДАНАЛІЗУ

Як було зазначено на початку викладу теми, редакторський аналіз зазвичай починається із першого читання авторського оригіналу. У практиці видавничої справи віддавна виробилося й логічне завершення такого відповідального етапу в роботі редактора. Це — написання попереднього редакторського висновку.

Редакторський висновок – створений редактором офіційний видавничий документ, у якому міститься об’єктивна оцінка сильних та слабких сторін авторського оригіналу, а також конкретна пропозиція щодо подальшої роботи з ним.

Керівники новочасних видавництв, особливо приватної форми власності, а також видавці-початківці з числа фізичних осіб-підприємців здебільшого ігнорують таку важливу форму апробації авторського оригіналу, яка дає добру нагоду отримання глибокої, об’єктивної оцінки якості майбутнього видання. Аргументація такого ігнорування, на перший погляд, дещо переконлива: навіщо, мовляв, витрачати час для написання редактором цього немалого за обсягом тексту, коли на нього вже є рецензія фахівця, а то й не одна. Зрештою, заявляють інші, не зовсім

Р е д а к т о р с ь к и й а н а л і з : з а в д а н н я , з м і с т , л о г і ч н і з а с а д и

професійно підготовлені редактори, побіжний перегляд твору досвідченим редактором дасть змогу прийняти правильне рішення.

У тім то й річ, що рецензія відрізняється від редакторського висновку, а лише “побіжний перегляд” тексту, замість його ґрунтовного реданалізу, може ввести в оману цілий колектив видавництва або того ж одинака-засновни- ка. Щоправда, це може статися аж на етапі друку видання або залягання усього його накладу на складі як не витребуваного читачем.

Щодо відмінностей між рецензією та висновком редактора, то виділимо бодай дві. По-перше, в останньому акцент робиться не на розгляді та оцінці твору взагалі, а передусім на конкретизуванні можливості чи неможливості його ре- дакційно-видавничої підготовки. По-друге, реданаліз здійснюється штатним працівником видавництва, зазвичай тим, який і готуватиме видання до друку. І саме тут знаходиться гарантія того, що до редакційної підготовки буде передане належно підготовлене видання, а не беззаперечно схвалене потрібними авторові рецензентами.

Зважаючи на практику, яка склалася останнім часом з інститутом рецензування, скажімо, навчальних чи наукових видань, довіряти принесеним рецензіям, організованим самими авторами, можна далеко не завжди. Зазвичай рецензії пишуться за принципом “я – тобі, ти – мені”. Є певні застереження до рецензій на твори, авторами яких виступають посадові особи. Правильно роблять ті видавці, які самостійно надсилають на зовнішнє рецензування замовлений авторові оригінал. Видавець сам зацікавлений у пошуку принципових і кваліфікованих за проблематикою майбутнього видання рецензентів.

І навіть за таких умов організації та отримання рецензії у редактора для написання редвисновку виникає необхідність з’ясування тих деталей, які для рецензен-

Редакторський висновок – завершальний етап реданалізу

та не є принциповими, а для видавництва вкрай важливими, адже можуть безпосередньо впливати на якість та терміни виходу майбутнього видання в світ. Це зокрема: комплектність оригіналу, якість ілюстративного матеріалу, повнота і співмірність усіх його частин, зосібно з додатками, дотримання договірних вимог щодо структури, обсягу твору, термінів подачі його до видавництва (якщо авторський договір уже було укладено) тощо. У редвисновку, як правило, враховуються усі рецензії, незалежно від того, як вони потрапили до видавця: принесені автором чи виконані фахівцями на прохання видавництва.

Українська радянська школа редагування виробила добру практику підготовки редакторських висновків. Вважалося, що досвід редагування набувається не стільки вмінням вносити до тексту різноманітні правки, скільки вмінням провести глибокий аналіз тексту, здатністю обґрунтувати доцільність чи недоцільність видання твору у своєму редвисновку. Таким чином, редактор, який не спроможний був професійно написати об’єктивний висновок, не міг бути допущений до редакційно-видавничої підготовки важливого видання.

У різноманітних директивних інструкціях тієї доби, які регламентували діяльність редактора, створення професійного редакторського висновку розцінювалося як один із найважливіших службових обов’язків редакційного працівника. На важливості цієї складової в об’єктивній та всебічній оцінці якості авторських оригіналів наголошувалося навіть у спеціальному наказі Голови Комітету по пресі при Раді Міністрів Української РСР від 7 жовтня 1971 року “Про істотні недоліки в роботі видавництв по оцінці якості рукописів”. У цьому документі зокрема зазначалося: “Порушення порядку прийняття творів від авторів, легковажне ставлення до первинної оцінки якості рукописів у деяких видавництвах призводить до зволікання випуску окремих

Р е д а к т о р с ь к и й а н а л і з : з а в д а н н я , з м і с т , л о г і ч н і з а с а д и

видань, тяганини, судових справ з авторами і, звичайно, негативно позначається на всій редакційно-господарській діяльності видавництв”.1

Часи змінилися, але судових справ у тріаді “авторавторський твір-видавництво” не поменшало. Значна частина тих справ стосується порушення процедури апробації та належної оцінки конкретного твору.

У середніх та великих видавництвах, де витримується класична схема організації редакційно-видавничого процесу, наявний редакторський висновок є необхідною умовою прийняття рішення про подальшу долю авторського оригіналу. Адже ні директор, ні головний редактор не можуть відразу прийняти до виробництва чи категорично відхилити такий оригінал (замовлений чи одержаний самопливом) без аргументів фахового редактора, який ретельно здійснював аналіз твору, завершивши його написанням редакторського висновку.

Що ж до структури редакторського висновку, то він містить як деякі елементи типової схеми написання звичайної рецензії, так і окремі пункти, які в рецензії не зазначаються.

Як і в рецензії, тут подаються думки та оцінки редактора про: актуальність чи неактуальність твору, його читацьке призначення, місце даної роботи серед уже опублікованих на подібну тему, повноту висвітлення теми, науковий, художній, політичний чи мовно-стилістичний рівні аналізованого тексту. Ексклюзивними складовими редакторського висновку є: придатність чи непридатність поданого авторського оригіналу до редакційного опрацювання та зміст рішення видавництва.

Висновок редактора буде аргументованим і переконливим, коли всі висловлені ним зауваження підкріплюються

1Про оцінку якості рукописів: Витяг з наказу №206 Голови Комітету по пресі при Раді Міністрів Української РСР від 7.10.1971 р. “Про істотні недоліки в роботі видавництв по оцінці якості рукописів” // Довідник працівника видавничого об’єднання “Вища школа” / Упор. А. Кривошея. – К.: Вища школа, 1977. – С. 297–300.

Редакторський висновок – завершальний етап реданалізу

конкретними прикладами із зазначенням сторінок авторського оригіналу. Завершальним акордом редвисновку є конкретна пропозиція щодо прийняття видавництвом конкретного рішення.

Ось перелік можливих пропозицій редактора із його редвисновку:

–відхилити авторський оригінал, визнавши його непридатним до видання і розірвати попередньо укладений договір із автором;

–надіслати твір на додаткове фахове рецензування (конкретно зазначивши прізвища фахівців чи назви наукових, освітніх, творчих установ, закладів чи спілок);

–повернути роботу авторові для доопрацювання, доукомплектування чи усунення виявлених недоліків (із конкретним зазначенням термінів повторного подання до видавництва);

–прийняти оригінал до виробництва, визнавши його придатним для редакційно-видавничої підготовки.

За умов, коли редакторський висновок у цілому міститиме пропозицію щодо прийняття негативного рішення, важливо пам’ятати про тональність та аргументованість викладу цього документа. Принципів доброзичливості та толерантності у стосунках з авторам варто дотриматися й тут. Текст не має містити надто категоричних оцінок на кшталт “примітивний сюжет”, “безпорадність автора”, “убозтво авторської думки”, “графоманство”, “нікому не потрібне чтиво”.

Будь-який текст тією чи іншою мірою містить елементи творчості. А ті, хто їх створювали, тією чи іншою мірою відносяться до людей творчих. Отже, надто ранимих і вразливих у конкретиці оціночних критеріїв, яких дотримуються їхні рецензенти чи читачі. Адже навіть у будь-якому слабкому

зточки зору розкриття теми творі можна віднайти й певні позитивні моменти, про які годилося б згадати в редвисновку. Не зайвою буде редакторська порада авторові не опускати

Р е д а к т о р с ь к и й а н а л і з : з а в д а н н я , з м і с т , л о г і ч н і з а с а д и

руки, а спробувати опублікувати окремі, найменш вразливі за формою виконання, фрагменти тексту в якихось тематичних збірниках чи окремими статтями в наукових виданнях або звернутися в інше видавництво.

У молодих редакторів та видавців нерідко виникає питання про терміни проведення редакторського аналізу, написання редакторського висновку та надсилання відповідей авторам. Звичайно, ринкові умови, в яких розвивається сьогодні видавнича справа, роблять архаїчними вимоги колишнього держкомвидаву, яких дотримувалися, скажімо, радянські редактори: один місяць для договірних авторських робіт і три місяці – для оригіналів, що не були замовлені видавництвом. І все ж, як свідчить практика провідних видавництв, час для всебічної оцінки авторського оригіналу та його апробації напередодні редагування не може бути обмеженим до краю. Що ж до незамовлених робіт, які надходять до видавництв так званим самопливом, то переважна більшість теперішніх видавництв різних форм власності взагалі їх не розглядає, не дає письмових відповідей їхнім авторам, а тим більше не готує на такі роботи редакторські висновки. Таку практику новочасні видавці, очевидно, запозичили від споріднених із ними працівників газет- но-журнального цеху. У вихідних відомостях більшості з них укорінилися застережливі для читачів та потенційних авторів фрази на кшталт таких: “Редакція не рецензує і не повертає рукописів, яких не замовляла”. Або: “Тексти, обсягом більше одного аркуша, не розглядаються”.

Звичайно, з точки зору видавничої чи журналістської етики, така позиція є некоректною. По-перше, за цілим рядом самопливних робіт, які надходять до видавництв чи редакцій періодичних видань електронною чи звичайною поштою, не завжди стоять автори-графомани чи пробивні та нахабні невігласи; в цьому потоці нерідко віднаходяться кілька справді вартісних речей. По-друге, видавницт-

Редакторський висновок – завершальний етап реданалізу

во чи редакція, які дбають про власний високий імідж та відповідну репутацію в суспільстві, завжди знайдуть форму, бодай і формальну, повідомити автора про отримання твору та причину відмови в його публікації чи виданні.

Таким чином, у сьогоднішніх реаліях розвитку видавничої справи редакторський висновок у письмовому вигляді слід розцінювати не як зайву формальність чи данину традиції української видавничої справи, як його часто називають видавці молодшої генерації, а як важливий документ, що свідчить про фахову апробацію майбутнього видання. Саме такий документ нерідко фігурує і в судових інстанціях, де розглядаються суперечки між видавцем та автором, і у внутрішній видавничій документації, коли доводиться з’ясовувати природу невдачі конкретного видавничого проекту чи допущених помилок у вже віддрукованому виданні.